Війна змінила не лише наше життя, вона докорінно вплинула й на українську мову. Нові слова, нові смисли, нові суперечки й нова відповідальність за кожне сказане і написане слово. Хто сьогодні формує мовні норми: мовознавці, медіа чи соціальні мережі? І чи може мова бути ще одним фронтом цієї війни?

У подкасті «Медіуми» Оксана Матковська, науковиця, PhD у галузі філології, розповідає про зростання вживання фемінітивів і про те, чому ці зміни по-різному проявляються в політичній мові, публіцистиці та художніх текстах. Чи справді фемінітиви стали ознакою часу — і що чекає на них далі? А також про написання назв Російської Федерації, її інституцій і діячів із малої, звідки взялася ця практика, як соціальні мережі вплинули на медіа і чому саме журналісти мають задавати мовні норми, а не підхоплювати тренди з фейсбуку. Про журналіста як законодавця мовної моди, про блогерів із мільйонними аудиторіями і про те, чи здатна освіта змінити мовну культуру в епоху соцмереж.

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Тенденція до збільшення кількості фемінітивів у мові буде присутня»;

02:01 «Мені шкода, що соцмережі задають тренди для медіа»;

06:02 «Ми не боремося з якоюсь міфологічною істотою — ми боремося з ворогом, ім’я якому Росія»;

12:10 «Коли суржик використовують із метою насмішок, мені від цього боляче»;

15:27 «Англізмів дуже багато у медійному просторі»;

20:53 «Російська влада штучно збіднювала українську мову»;

22:40 «Варто піднімати середнього слухача, задовольняти його інтелектуальні потреби»;

23:49 «Раніше законодавцем мовної моди був письменник. Сьогодні — це журналіст».

«Тенденція до збільшення кількості фемінітивів у мові буде присутня»

Наталка Соколенко: Оксано, почнімо із фемінітивів. Мені здається, що саме під час широкомасштабного вторгнення, можливо через те, що роль жінок проявилася дуже яскраво, фемінітивів стало більше.

Оксана Матковська: Я погоджуюся, що зараз присутня тенденція до зростання кількості фемінітивів в українському лексиконі. Проте думки мовознавців дуже різняться між собою. Хтось доводить, що потрібно все-таки збільшувати кількість фемінітивів. І, до прикладу, я, яка досліджує здебільшого лексикон політики, можу сказати, що зміни не такі помітні, як, наприклад, у публіцистиці чи в жанрах художньої літератури. Там з’являється дедалі більше фемінітивів. Але якщо прогнозувати подальші зміни, то можу сказати, що тенденція до збільшення кількості фемінітивів у мові буде присутня.

«Мені шкода, що соцмережі задають тренди для медіа»

Вадим Міський: Ще один тренд мовних змін — це те, як ми пишемо слова, пов’язані з означенням Російської Федерації і російських діячів, військово-політичного керівництва. Ідеться про те, що в нас із перших днів повномасштабної війни всі масово почали писати слова «росія», «російська федерація» з малої літери, «путін», «москва» тощо. Я пам’ятаю дискусію, яка розгорнулася у медійних колах і не тільки в медійних: різні державні інституції давали свої рекомендації. Бо це одразу стало мовою медіа — багато медіа почали на своїх шпальтах писати прізвища й власні назви з малої літери.

Як зараз виглядає ситуація — можемо ми писати з малої літери щось чи не можемо? Куди дійшла ця дискусія, яка розгорталася у нас на очах?

Оксана Матковська: Я б тут пішла від витоків — звідки це пішло. Будь-яке слово, яке з’являється чи будь-яка правописна норма, про яку ми зараз говоримо, уперше з’являється в соціальних мережах. Можемо говорити про мову війни: вона все ж таки первинну пробацію проходить у соціальних мережах: Threads, Instagram, Facebook тощо.

І мені особисто шкода, що люди задають тренди для медіа і для політиків. Нехай це буде навпаки: медіа задають тренди для споживачів соціальних мереж. А так виходить, що те, що написали в соціальних мережах — і обсценну лексику, і різні метафоричні номінації, і жаргонізми, і з малої літери пишемо «рф», «путін», «кремль», «моковія» — це підхоплюють медіа. Таким чином вони кодифікують цю норму і потім ця норма вже переходить навіть до лексикону політиків і з’являється в офіційних ресурсах.

Моя думка така, що це має йти не від соціальних мереж — від будь-якого дописувача до президента України. А навпаки: від медіа, які задають певну норму, президента і до освіченої маси людей, до споживача вже іншої ланки. Зараз, мені здається, таких суперечок немає. Були різні позиції: і Міністерство культури дало дозвіл, і Національна комісія зі стандартів державної мови дала дозвіл, Оксен Лісовий заборонив. Щодо позиції Інституту української мови — сказали, що можна, але там, де це доцільно, доречно, тобто це може бути використано як певний авторський стиль у текстах художнього і публіцистичного стилів. Але моя думка — ми освічена нація. Пишімо власні назви з великої літери. І так зрозуміло, яке емоційне навантаження ми закладаємо у всі слова. Але будьмо освіченими і дотримуймося норм.

«Ми не боремося з якоюсь міфологічною істотою — ми боремося з ворогом, ім’я якому Росія»

Наталка Соколенко: Оксано, хотіла запитати про появу нових слів із початком широкомасштабного вторгнення. Я пам’ятаю, що перша дискусія в моїй присутності була ще навесні 2022 року. Коли філологи між собою запекло сперечалися, чи варто росіян називати «орками», «рашистами» і взагалі вживати термін «рашизм». Що ви думаєте щодо цьго? Як же їх називати?

Оксана Матковська: Безперечно, це емоційна реакція на номінації наших ворогів. Ми називаємо їх, згідно з ідеологією фашизму — «рашистами». Називаємо «орками», «біомасою», використовуємо вульгарні номінації: «русня», «путінці» тощо. Але ми поговоримо більше саме про цих «рашистів» і «орків», тому що це поняття називається дегуманізацією ворога. Воно насправді поширене не лише в нас і не з’явилося тільки під час цієї війни. Це доволі поширений мовознавчий прийом, який, зокрема, досліджувала Дебора Джонс на прикладі євреїв, яких так само називали і «блохами», і «вошами». Тобто знецінення певного осередку людей і є дегуманізацією. Але деякі міжнародні медіа і загалом мовознавці радять усе-таки використовувати ті номінації, які напряму показують, з ким ми боремося. Ми не боремося з якоюсь міфологічною істотою — ми боремося з ворогом, ім’я якому Росія. Російський ворог, російська армія, російські окупанти. Тобто чітко показувати, з ким ми боремося. Тому що, якщо ми вживаємо винятково «орки», можна зробити висновок, що ми боремося з якоюсь міфічною істотою, яка не існує на цій землі.

Наталка Соколенко: Особливо якщо ці тексти про орків і боротьбу з ними читатимуть наші нащадки через 100 років і замислюватимуться, хто ж ці орки і ким вони були.

Оксана Матковська: Або іноземці, які знають цей художній твір з орками. Як вони потрактують і проаналізують навіть наші новини — це вже питання. Ми не можемо бути за це відповідальними.

Стосовно «рашистів»: воно спершу входило як певна неунормована одиниця, але ми знаємо, що слово «рашизм» розвинуло свій функціональний потенціал — утворилися похідні деривати. Це і «рашизм» як російська ідеологія, і «рашисти» як виконавці цієї ідеології. З’явився похідний суфіксальний прикметник: «рашистський».

До речі, це дуже цікава методика виявлення функціонального потенціалу ресурсу номінації. Тобто ми бачимо як слово укріплюється або не укріплюється в мові. Якщо з’являються похідні деривати, це означає, що воно укріпилося в мові й утворює певні похідні. Якщо ж воно з’явилося на день, зникло і не утворило жодних похідних, це означає, що слово не укріпилося в мові. Повертаємося до «рашистів»: наскільки мені відомо, народними депутатами було утверджено, що це може бути вже офіційний термін, який оприявлює російську загарбницьку ідеологію та засади їхньої політики, їхньої поведінки. І що цікаво: до прикладу, термін «рашизм» у Вікіпедії був перекладений тридцятьма мовами. Тобто це означає, що цей термін справді цікавий і набуває поширення.

Вадим Міський: Дійсно, у серпні вже набув чинності закон, підписаний президентом про те, що «рашизм» є російською ідеологією. Тому питання, укріпиться воно в мові чи ні, вживати його чи не вживати, вже має відповідь. Воно укріпилося навіть на рівні законодавчих актів, воно вживається. Але цікаво, що деякі дослідники простежили вживання цього терміну ще на початку 1990-х років. Тобто не такий він і новий.

Стосовно «орків» також можу додати, що була цікава рекомендація — не лише щодо «орків», а загалом щодо таких слів і словосполучень, які позначають росіян і наразі не є унормованими в українському законодавстві. Є рекомендація Комісії журналістської етики, яка говорить про те, що загалом не рекомендує вживати такі слова, що дегуманізують. Краще називати воєнних злочинців воєнними злочинцями, це точніше описує і суть скоєного, а також напрям подальшого руху. Тому що, якщо є злочинність, то має бути й відповідальність.

«Коли суржик використовують із метою насмішок, мені від цього боляче»

Наталка Соколенко: Ще одна зміна, яка відбулася після початку широкомасштабного вторгнення — це зменшення вжитку російської мови, яка була досить поширеною ще до початку широкомасштабної війни. Носії російської мови намагаються, принаймні в публічному просторі, переходити на українську. І під публічним простором я маю на увазі не лише політиків. А, наприклад, сходову клітину чи супермаркет. У зв’язку з цим, за моїми відчуттями, побільшало суржику. Люди, які ніколи не говорили українською, раптом почали це робити — я їх у цьому всіляко підтримую. З’явилися й так звані русизми, на мій погляд, у сфері медіа і серед політиків теж. Чи ви теж зауважили цю тенденцію, цю проблему? І що ви думаєте, як вона буде далі розвиватися?

Оксана Матковська: Для мене, коли це певний природний перехід із російської на українську, то десь якесь слово справді може бути трішечки видозмінене, тому що людина ще адаптується до зміни мови. І артикуляційно, і фонетично. Але мовознавці, до прикладу, Павло Юхимович Гриценко пише у статті, що «суржик — це мовне каліцтво». Лариса Терентіївна Масенко пише, що «суржик — це мовна хвороба». Слід максимально вивчати мову, досліджувати її, читати книжки і використовувати літературну, унормовану українську мову.

Стосовно суржику і його побутування на телебаченні. Те, що мене просто розриває зсередини — це комедійний жанр, у якому використовують таку суржикову мову. Начебто це смішно, начебто гумор більше «заходить» саме суржиком, а не унормованою українською мовою. Коли я бачу, що суржик використовують із метою насмішок, для просування якихось жартів, мені від цього боляче. Я дуже хотіла б, щоб ця тенденція змінювалася, щоб ми відійшли від наративів, які були більш як сто років тому. Що українською мовою — такою, переробленою — можна лише жартувати, сміятися тощо. Це виглядає недоречно, неосвічено. Я сподіваюся, що ця тенденція буде змінюватися.

Наталка Соколенко: Щодо цих гумористичних шоу так званих. На мій погляд, це теж дуже низький жанр — навіть гумором його важко назвати. Мені здається, це від того, що редактори, продюсери просто не знають такої болісної, драматичної історії утвердження української мови, боротьби за виживання цієї мови. Вони просто не усвідомлюють, скільки жертв було принесено багатьма поколіннями українців за те, щоб ця мова вижила. Якби вони знали ціну цього, напевно, було б трохи інакше.

«Англізмів дуже багато у медійному просторі»

Наталка Соколенко: Що стосується інших тенденцій, про які ми не згадали з Вадимом: що ви побачили у своїх дослідженнях, як війна змінила нашу мову?

Оксана Матковська: Це величезна поява неологізмів — нових слів на позначення певних нових подій. І про їхню важливу роль зауважує колишній уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, який називає їх воєнними неологізмами. Він стверджує, що саме через ці воєнні неологізми простежується міць народу: десь гумор, десь іронія. І відстежується, власне, це мовомислення. З’являється дуже багато неологізмів, серед них і оказіоналізми — авторські новації, і неосемантизми — це коли в уже наявного слова з’являється нове значення, наприклад, «бавовна», «град», «мопед», «нуль» і так далі. Це неосемантизми. Із важливих змін також — проникнення військової термінології в мову медіа. Тому що, якщо досліджувати військову лексику, військову термінологію, то вважалося, що вона присутня переважно у фахових текстах військового жанру. Сьогодні ми бачимо, що це типова, уживана військова лексика. Від побутового мовлення до офіційних медійних видань. Тобто можемо сказати, що під час війни відбулося проникнення військової лексики в мову медіа.

Я також звернула увагу на так звані глобалізаційні процеси — інтеграцію різних держав, зокрема, України з іншими країнами. І появу англізмів. Їх дуже багато і в медійному просторі, і в розмовному мовленні. Як на мене, їхню кількість потрібно зменшувати. Якщо є питомий відповідник і він цілком відповідає запиту, є тим словом, яке нам потрібно, то слід використовувати українську лексику. А не замінювати її англізмом. Так, для розширення синонімічного ряду ми можемо раз ужити одне слово, раз — інше. Але потрібно надавати пріоритет питомій лексиці.

І тут, якщо нас слухають журналісти, медійники, я від усієї душі, рекомендую книгу Ірини Фаріон «Англізми і протианглізми», де розповідається історія мови. І якщо у вас виникають сумніви, як правильно вжити те чи інше слово в українському варіанті, там наведено чимало прикладів, на які можна спиратися. Бо ми звідусіль чуємо слово «фідбек», але ж є «зворотний зв’язок». Мені дуже сподобалося слово «реченець» замість «дедлайн», воно означає фінальну точку завершення. «Кейс» — «випадок». І таких слів дуже багато. Тож слід застосовувати й надавати пріоритет питомій українській лексиці.

Наталка Соколенко: Медіаполе переповнене англізмами. На мене це теж тисне, і я намагаюся себе виправляти, але часом буває так, що англізм уже «вилетів». І далі треба або виправлятися, або вже через кому вживати інше слово. Які тут поради, окрім книжки?

Вадим Міський: У мене є порада, крім книжки, Наталко. Я пам’ятаю ще за життя Ірина Фаріон вела активно ютуб-канал і в неї була чудова рубрика «Протианглізм».

«Російська влада штучно збіднювала українську мову»

Наталка Соколенко: Я з Сергієм Стукановим веду радіопрограму «Батьки-засновники» на Українському радіо. Ми досліджуємо, зокрема, і тексти тих українських інтелектуалів, які протягом тисячі років висували ідею української автономності, незалежності, окремішності. І ми бачимо навіть за тими текстами, що це була більш різноманітна лексика, ніж ми послуговуємося зараз. Що відбулося? Чому наш словниковий запас протягом ста років драматично скоротився? І що з цим робити?

Оксана Матковська: Мені здається, що тут грає роль історичне підґрунтя. Те, що українська мова була заборонена. Усі ми знаємо епоху Розстріляного Відродження, коли українських поетів, митців розстрілювали. І російська влада штучно збіднювала мову. Наприклад, українські правописи. Ми знаємо, що ті редакції, які видавалися й були показом нашої питомої української традиції, були змінені, вони були заборонені. Мало бути максимальне уподібнення української і лексики, і граматики до російської мови. Для того, щоб ми були начебто спільний фонд, спільні мови. Оця єдність була штучно нав’язана. А насправді в нас мова багатша, різноманітніша. Потрібно читати багато якісної літератури, тому що літератури сьогодні теж різної вистачає.

«Варто піднімати середнього слухача, задовольняти його інтелектуальні потреби»

Наталка Соколенко: Чи доводилося вам колись давати мовні поради політикам?

Оксана Матковська: Поки що не доводилося, але я такого не виключаю.

Наталка Соколенко: І що би ви порадили?

Оксана Матковська: Ви знаєте, якраз сьогодні також ішлося про спрощення подачі інформації. І нещодавно на одному з заходів я спілкувалася з викладачем історії і виступала з одним політиком, який займається питаннями європейської інтеграції. Вони мені розповідали також про тенденцію, що ми подаємо матеріал більш спрощено, простими, доступними словами для того, щоб бути зрозумілими будь-якому слухачеві, будь-якого там рівня підготовки. І тоді я запитала: «А на якого слухача ви орієнтуєтеся? Хто ваш слухач? Хто ваша цільова аудиторія?». І вони задумалися. Моя думка, що варто піднімати середнього слухача, задовольняти його інтелектуальні потреби. І підвищувати рівень цього слухача, а не уподібнюватися і знижуватися, спрощувати свою лексику, свій професійний рівень.

«Раніше законодавцем мовної моди був письменник. Сьогодні — це журналіст»

Наталка Соколенко: Я би цю вашу пораду переадресувала також і собі, і всім медійникам. Бо хочу процитувати Віктора Ющенка, нашого третього президента. Він сказав: «Журналіст має бути на пів корпуса попереду нації». Я думаю, що і в мові теж. От на цілий корпус — просто це вже буде сильний відрив. А на пів корпуса попереду нації може бути.

Оксана Матковська: Я ще хотіла би доповнити цю фразу. Є цікаве дослідження Світлани Яківни Єрмоленко, де вона якраз досліджує мову — раніше вона писала «мова ЗМІ», зараз ми використовуємо «мова медіа». Про те, що раніше законодавцем мовної моди був письменник. І справді ми орієнтувалися на книги. І ця лексика для нас була зразковою. Сьогодні законодавець мовної моди — журналіст. Тому задаваймо якісні, класні тренди.

Наталка Соколенко: Це велика відповідальність.

Вадим Міський: Не можу погодитися. Мені здається, що законодавцем мовної вчора був журналіст, а сьогодні це — блогер. І що з цим робити?

Наталка Соколенко: Блогери — це медійники, вони мають усвідомлювати свою відповідальність.

Вадим Міський: Легко сказати, що вони мають усвідомити, але спробуй змусити усвідомити? Тобто чи є в нас тут узагалі шанс достукатися до таких широких верств населення, які тепер отримали інструменти, по суті, журналістські, у свої руки?

Наталка Соколенко: І мільйонні аудиторії.

Вадим Міський: Мікрофони, камери, ручки, друкарські машинки — і все це можуть читати дійсно мільйони людей. І ми знову повертаємося в цьому питанні до ролі освіти і вчителя, який змалечку закладає оці підвалини. Тобто тут медіа вже не таку й першу роль відіграє і може вони бути на пів корпусу попереду нації, але цього може бути недостатньо.

Оксана Матковська: Питання, я думаю, риторичне. Насправді навіть мовних блогерів дуже багато. У мене серце крається. І я відчуваю іноді іспанський сором від того, що вони транслюють, але, на жаль, із цим нічого не поробиш. Справді, зараз кожен сам собі медіа: взяв телефон — і ти вже якусь певну думку транслюєш і можеш набирати мільйонні перегляди.

Але що я точно помітила: люди, які справді цікаві, володіють багатством мови, такі як Ірина Дмитрівна Фаріон, якої вже, на жаль, немає з нами, Оксана Забужко — теж мають мільйонні перегляди, погодьтеся. Тобто ті люди, які відрізняються своєю освіченістю, культурою мови, такою вишуканістю, вони теж привертають увагу і теж мають свого слухача.

Вадим Міський: Тобто в цьому середовищі соціальних медіа, нам потрібно збільшувати частку тих блогерів, які поважають мову і показують ті правильні приклади, які потім «заражають» все більшу і більшу кількість аудиторії.

Оксана Матковська: Безперечно.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Анною Бабінець про розслідування «Державні діти», Наталією Попудрібко про культурну дипломатію в радіоефірі, Стасом Козлюком про те, чому Україні дедалі важче утримувати увагу світової аудиторії, Оленою Левандовською про український проєкт «ШВАБРА», що змінює культуру блогінгу зсередини, Юлією Тимошенко з Ukraїner про те, як говорити з іноземною аудиторією так, щоб нас почули й правильно зрозуміли, Мартою Наумовою про те, як працювати з медіаграмотністю на рівні державної політики, Сергієм Міхальковим про телеграм-канали, які під час «шахедних» атак маніпулюють емоціями й перетворюють тривогу на прибутки, Юрієм Табаченком про те, як відзначити сторіччя мовника так, щоб про нього говорила вся країна. Тетяною Трощинською та Данилом Мокриком про те, чи варто публікувати смерть у медіа, Оленою Тараненко про те, як захистити себе від медіатравми, Денисом Зеленовим про роботу соцмереж «24 каналу», Дмитром Литвином про «Укрінформ», «УП», телемарафон та «офреки» для журналістів, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним та інші ідеї Pedan buro, Катериною Котвіцькою з Megogo Audio про тренди у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Галою Котовою з Viber про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення.