Чи можуть імениті журналісти авторитетних західних видань помилятися? Чи варто републікувати новини й прогнози щодо війни з російських «ліберальних» джерел? Як діалог експертів і журналістів може допомогти обʼєктивніше висвітлювати воєнні події? Принцип «за що купив – за те продаю» для висвітлення війни не підходить, тому варто проводити ретельну перевірку будь-яких повідомлень, щоб дарма не сіяти панічні настрої у своїх матеріалах. Про це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Іваном Киричевським, експертом українського військового порталу Defense Express. А також про воєнну цензуру й українську «поліфонію» у висвітленні війни: з чим звірятися в таких умовах медійникам при підготовці матеріалів. Випуск виходить у рамках спецсезону «Відсіч дезінформації».

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Російські “ліберальні” медіа, які працюють за кордоном, навряд чи можуть бути в курсі планів генерального штабу Росії»;

07:27 «Варто уважно вчитуватися в бекграунд різних авторів західних публікацій, які наші медіа можуть переписувати»;

13:12 «Коли говорять, що росіяни сильні, нам треба не впадати в паніку, а винагороджувати наших воїнів»;

15:45 «Коли ми перебуваємо в повному стресі, ми до західних джерел ставимося, можливо, неадекватно».

«Російські “ліберальні” медіа, які працюють за кордоном, навряд чи можуть бути в курсі планів генерального штабу Росії»

Наталя Соколенко: В нещодавній розмові в ефірі радіостанції NV ви розкритикували українських журналістів, які масово процитували російське «ліберальне» медіа з інформацією про «Харків за три дні» і тим спричинили паніку. Сутність вашої позиції: не можна некритично цитувати російські медіа чи закордонні «ліберальні», чи ті, що працюють у Росії. А як працювати з цими джерелами? Їх слід ігнорувати?

Іван Киричевський: Вийшла нездорова історія, коли у нас першоджерелом інформації виступають не офіційні військові речники, не керівництво держави, а медіа. Причому іноземні. Можливо, це інтернаціональна форма довіри, коли журналіст схильний довіряти іншому колезі, бо в нього відповідний стиль подачі, вміння добувати дані з джерел так, щоб їх не засвітити. Можливо, такі підходи можуть працювати в мирний час, але ми перебуваємо у воєнному. Тому треба розуміти, що умовно російські «ліберальні» медіа, які працюють за кордоном, навряд чи можуть бути в курсі планів генерального штабу Росії. Самостійно дані звідти добути не можуть, дані їм можуть переповісти тільки. Зважаймо на те, що Росія веде тотальну війну на знищення — проти нас як незалежної держави, як нації, кожного з нас фізично. Ця тотальність відображається і в наборі інструментів, коли пропагандистським майданчиком може виступати не тільки умовний Соловйов чи російські «воєнкори», а й так звані російські «ліберали», які мають контакти на батьківщині. Сліпо вони виконують завдання чи розуміють, що насправді роблять — питання відкрите. Розуміючи доктрину війни, за якою росіяни проти нас воюють, ми маємо бути дуже уважними й обережними до того, що пишуть росіяни. Але важливо не впадати в іншу крайність (повністю ігнорувати — «ДМ»). Треба моніторити те, що пишуть умовні російські «ліберали» і що пишуть російські пропагандисти. Як один з ізраїльських політичних діячів писав: якщо ворог вас попереджає, що він готується вас убити, слід цьому повірити.

Треба виходити з того, що для нас зараз будь-які росіяни, особливо ті, які беруться висловлюватися щодо поточного характеру бойових дій чи давати прогнози про війну — мають сприйматися саме як противник, як ворог. І, відповідно, інформація від них має сприйматися саме як елемент бойових дій. У російській доктрині будь-яка інформація є елементом, що вражає. Так само як бойова частина крилатої ракети, що, наприклад, знищила електростанцію чи бойова частина некерованої авіабомби, яка може поцілити по українському окопу. У випадку з новиною про плани росіян швидко захопити Харків, ми чомусь не ставимо собі питання: а звідки ця «Медуза» може знати про плани російської армії, а сліпо переписуємо, що це російське «опозиційне» видання, яке написало про наступ на Харків!

Окремо варто зауважити, що в процесі аналізу такої інформації ніхто не застрахований від помилок. Саме тому є хорошою практикою діалог експертів і журналістів. Тому що журналісти без експертів не є самоцінними, так само й експерти без журналістів не є самоцінними.

«Варто уважно вчитуватися в бекграунд різних авторів західних публікацій, які наші медіа можуть переписувати»

Наталя Соколенко: Ви пропонуєте критично ставитися і до повідомлень західних медіа. Які основні проблеми в їхніх публікаціях про війну Росії проти України?

Іван Киричевський: Коли вперше читаєте будь-який матеріал західного медіа, спробуйте зафіксувати, яку емоцію вона вам принесла, яку картину світу представила. Коли The Wall Street Journal пише про особливості ремонту американських гаубиць в Україні, журналістам цей матеріал є, безумовно, цінним. Але коли в матеріалі є явне небажання автора заглиблюватися в суть проблеми, спроба нав’язати зверхній погляд, мовляв, ми оцінюємо вас із власної висоти, розповідаємо, що ви «незугарні й недосконалі», не наводячи прикладів для порівняння.

Ще варто уважно вчитуватися в бекграунд різних авторів західних публікацій, які наші медіа можуть переписувати. Коли американський Forbes щось написав — у нас це сприймається за чисту монету. Але треба подивитися на автора. Якщо там раптом спливає, наприклад, такий собі Девід Екс (David Axe), то це саме той момент, коли можна просто закрити публікацію і не витрачати час.

Наталя Соколенко: Нагадайте, хто він?

Іван Киричевський: Восени 2021-го року і взимку 2022-го Девід Екс ледь не щотижня видавав публікації про те, що у росіян такі «аналоговнєти», що одна їхня станція радіоелектронної боротьби покладе весь зв’язок ЗСУ на Сході або один контрбатарейний радар усе виявить. І на основі, зокрема, таких матеріалів світ тоді й робив висновок, що нам не треба давати ніякої важкої зброї, що ми протримаємося кілька діб і впадемо. Коли ті всі «аналоговнєти» не виправдалися, Девід Екс поміняв амплуа і почав писати про те, що українці молодці. Але, видно, «20 рублів — це завжди 20 рублів», і він знову повернувся до свого старого амплуа. Якщо людина працювала на нашу поразку ще до початку повномасштабного вторгнення, варто ставити собі питання, чи можна його матеріали сприймати як щось об’єктивне?

Я пропоную нам усім замислитися ще над моментом, який мені самому відносно нещодавно проявився: ми занадто сліпо довіряємо тому, що пишуть західні медіа й не намагаємося навіть зважати на наші офіційні джерела інформації. Наведу приклад зі згаданої історії про наступ на Харків: першим про загрозу російського наступу на місто заявив командувач Сухопутних військ Павлюк і навіть назвав чіткі параметри, за яким можна було б визначити характер російського наступу, але в нас чомусь цю заяву пропустили. Але всі звернули увагу тільки на повідомлення іноземних медіа. Коли ми насамперед покладаємося на сторонні джерела інформації, не довіряємо своїм, ми виконуємо одну із задач російських пропагандистів — внесення розколу між військовими та цивільними.

«Коли говорять, що росіяни сильні, нам треба не впадати в паніку, а винагороджувати наших воїнів»

Вадим Міський: Які виклики у сфері комунікацій стоять перед ЗСУ? І хто має комунікувати?

Іван Киричевський: У нас є гарний, унікальний феномен — поліфонія. Кожен із нас — спікер на своєму місці, тому що кожен по-своєму веде комунікацію на внутрішню аудиторію, можливо, і на зовнішню. Я думаю, що виклик радше ціннісний: у тому, як сприймати інформацію від військових. Коли наші захисники говорять, що росіяни «сильні» — не йдеться про те, що всім слід впадати в паніку. Навпаки, варто шукати способи, як винагородити наших воїнів за те, що вони захищають нас від настільки сильного ворога.

На мою думку, з інформуванням різними каналами у нас немає проблем. У нас немає стійкого інституту воєнної цензури, який у буквальному сенсі починав би регулювати до таких напіванекдотичних ситуацій. Пригадую, був радянський анекдот: триває Друга світова війна і занадто «бдительний» цензор у якомусь тексті про твір «Слово о полку Ігоревім», виправив «полк» на «підрозділ». Попри обмеження в роботі, спричинені національним законодавством, у кожного з нас є певний рівень свободи, який ми можемо використати для донесення інформації, своєї думки. Я думаю, що нам треба відповідально використовувати цю свободу.

«Коли ми перебуваємо в повному стресі, ми до західних джерел ставимося, можливо, неадекватно»

Наталя Солоколенко: З чим звірятися, коли пишеш матеріали? Чи є у нас джерела, де можна перевіряти інформацію?

Іван Киричевський: Маємо звірятися з внутрішнім відчуттям, по-перше, чого ми самі хочемо досягти, по-друге, як ми оцінюємо ставлення світу до нас. Навіть щодо оцінок того, що пишуть західні ресурси. Варто не впадати у відчай, а в кожному випадку підходити індивідуально, розбиратися. Коли ми перебуваємо в повному стресі, ми до західних джерел ставимося, можливо, неадекватно. Я пригадую, як британська аналітична структура The Royal United Services Institute видала аналітичну доповідь про стан нашої протиповітряної оборони. Вони оригінальну доповідь на 50 сторінок стиснули лише на одну сторінку для медіа і написали коротко — в Україні може повторитися сирійський сценарій із російськими бомбардуваннями. Тиждень різні коментатори топталися по цій доповіді, мовляв, це російська ІПСО. Але якщо відкрити доповідь, можна побачити, що над цією доповіддю працювали й наші автори, які мали контакт із військовим командуванням. Загалом усе підводилися до висновку, що, зважаючи на цей весь складний шлях, який пройшла наша протиповітряна оборона, країни Заходу мають негайно давати зенітні ракети. Цей текст для того, щоб нам допомогти, а чомусь це ми сприйняли як те, що це російська ІПСО. Слід розбиратися щодо того, як ми оцінюємо ставлення світу до нас. І для кожного випадку цю роботу треба робити окремо. Спеціальних рецептів немає, в кожному випадку треба розбиратися окремо.

Нагадаємо, подкаст «Медіуми» запустив спецсезон «Відсіч дезінформації». Поряд зі звичними випусками, ведучі подкасту Наталя Соколенко та Вадим Міський запрошують експерток та експертів з питань російської пропаганди та стратегічних комунікацій. У попередніх випусках спецсезону говорили з Наталією Іщенко про базовий принцип спростування фейків: не лише спростування, але й поширення правди, Любов'ю Цибульською про те, як говорить українська держава із власним народом та світом, Ігорем Соловʼєм про роботу Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки під час війни та перспективи «інформаційного Рамштайну» для протидії пропаганді.

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.

Нагадаємо, в перші дні повномасштабного вторгнення програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський запустив подкаст «Русскій фейк…» зі спростуваннями проявів ворожої дезінформації. Завдяки «Українському радіо» передача доступна на окупованих територіях. Одна зі слухачок, яка пережила піврічну російську окупацію неподалік Херсона, розповіла, як ця радіопрограма допомогла їй та односельцям «зберегти зв'язок з реальністю» в умовах повної відсутності інших українських медіа. Восени 2022 року подкаст здобув аудіопремію «Слушно» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії.

Колаж: «Детектор медіа»