Як створювати та популяризувати соціально-корисний контент для молоді, як розвиваються проєкти УніверCheck та КоледжCheck, про що їздять спілкуватися Сашко Педан та Василь Байдак до дітей у прифронтові громади, а також про співпрацю із Суспільним мовником — все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський обговорили в новому випуску подкасту «Медіуми» з Оленою Левандовською, СЕО комунікаційного агентства pedan|buro та керівницею ГО «UMind».

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Два роки повномасштабної війни українських дітей бомблять зокрема і фейками»;

06:08 «Українологія в TikTok має по сто-двісті тисяч переглядів»;

09:34 «Ми їдемо туди, де до дітей ніхто фактично не приїжджає»: як працюють НеЛекції з мінної безпеки з Олександром Педаном та Василем Байдаком;

14:18 «У своїх медіакампаніях ми робили акцент на місцеві медіа»;

18:48 «Випуск УніверCheck про Приазовський технічний університет вийшов реквіємом»;

26:28 «12 блогерів погодилися на соціальній ініціативі прийти, витратити час і знятися» — як шукали юних блогерів для проєту «Колайдер»;

30:14 «Для мене важливо не працювати з тими блогерами, хто живе в своєму світі «рожевих єдинорогів».

«Два роки повномасштабної війни українських дітей бомблять зокрема і фейками»

Вадим Міський: У попередніх випусках подкасту ми вже торкалися тих проєктів, до яких має стосунок наша сьогоднішня гостя, Олена Левандовська, і її команда. А сьогодні розпитаємо її про всі секрети, про які ми не встигли поговорити раніше.

Наталя Соколенко: І поговоримо про нові проєкти. Точніше, вони нові для нас, для нашої аудиторії. Перший з них — «Українологія». Одна вже назва змушує серце битися активніше. Тьохкати і заздрити, чому не я придумала цю назву. Розкажи про цей проєкт «Українологія», який виготовляється під твоїм керівництвом. А також, як ви придумали таку класну назву?

Олена Левандовська: Це — Україна і «логос», наука про Україну, яка має дійти до нашої цільової аудиторії — підлітків і молоді. Ми з дівчатами, працюючи вже кілька років над соціальними проєктами в pedan|buro, півтора року тому створили громадську організацію «UMind» саме для того, аби робити проєкти для молодого покоління — розповідати молоді про Україну, робити освітні та навколоосвітні корисні проєкти. Ми мріяли про такий проєкт у соцмережах, який буде легко, доступно, фаново доносити коротку, але важливу й обов'язково перевірену інформацію для наших підлітків. Це дуже важливо робити зараз, бо ці два роки повномасштабної війни їх бомблять зокрема і фейками. 

Ми вивчили різні опитування і зрозуміли, що підлітки за кордоном, українські діти, які виїхали, теж страждають. Тому що, по-перше, їх оточують діти, які чули неправдиву інформацію про Україну, бо російська пропаганда не спить. А, по-друге, навіть коли їх запитують однокласники-іноземці щось про Україну, їм не завжди вистачає знань або не вистачає інструментів для того, щоб класно розповісти про Україну. І ось на основі цього наша креативна директорка Анастасія Зубченко, драйверка усіх наших креативних ідей, вигадала і цю назву, і сам концепт. 

Тут ми розповідатимемо про Україну легко доступно — про культуру, історію, мову — це більш наш фокус. Але і водночас ми розбиваємо фейки, намагаємось молодим людям донести, що не все те, що до них прилітає через тікток, є правдою. Ми навіть у заставках наших відео пишемо «фейк-фейк-фейк», коротко називаємо, що ж це за фейк, і далі розжовуємо, чому фейк, а що є насправді. Цей проєкт у нас вже живе близько року. Старт він отримав завдяки ІСАР Єднання, і ми зараз його продовжуємо своїми силами.

Наталя Соколенко: На яких платформах виходить «Українологія»?

Олена Левандовська: Наразі в нас є Instagram, там близько 10 тисяч підписників, TikTok, який 13 тисяч підписників дуже швидко набрав. І ще ми теж за підтримки ІСАР Єднання запустили англомовний TikTok — це пробна форма. Чи тисяча, чи дві підписників.

«Українологія в тіктоку має по сто-двісті тисяч переглядів»

Вадим Міський: «Залітають» відео?

Олена Левандовська: Так, є хороші дуже показники. Україномовна «Українологія» в тікток має по сто-двісті тисяч переглядів. Ми бачимо, що нашій молоді це цікаво. Наприклад, вийшла серія відео про те, як звучать українські інструменти. І ці відео мали хороше охоплення і дуже багато коментарів, питань, прохань показати ще. Або дуже класну форму дівчата придумали: як штучний інтелект бачить різні області України. В першій серії було про п’ять областей. Ми отримали шалений фідбек, наша цільова з різних регіонів писала: «А дайте Одеську область, а дайте Волинську».

Ми радіємо, що нам вдається знайти влучну форму, бо аудиторія нелегка.

Наталя Соколенко: Цікаво, ти сказала, що по суті виробник цього контенту — громадська організація. Тобто у цієї громадської організації створення медіаконтенту — це один з напрямків?

Олена Левандовська: Я і моя колега-партнерка Ірина Зодорнєва, з якою ми «UMind» вдвох управляємо, ми маємо комунікаційний досвід. І через те, багато наших проєктів або в цілому створені як медіапродукти, або інші активності ми обов'язково доповнюємо комунікаційною складовою. Зокрема, з UNICEF в нас склалась класна співпраця, бо вони дуже задоволені, що ми не лише виїхали в регіон і нас почули на місці там 300 дітей, а ми ще доповнили активностями з блогерами, у соцмережах. І ми так таку непряму цільову аудиторію захопили ширше. Ми розуміємо, що до нашої цільової — це один з найдієвіших інструментів як достукатись — інстаграм, тікток, ютуб тощо.

 «Ми їдемо туди, де до дітей ніхто фактично не приїжджає»

Вадим Міський: Олено, ти вже згадала про ще один проєкт — «НеЛекції», який робить «UMind». Це розмови офлайн із підлітками про мінну безпеку. Серед спікерів цього проєкту є відомі люди, наприклад, Олександр Педан, Василь Байдак. Вони загалом у розважальному жанрі працюють. Як вам вдається знаходити цей баланс, коли відомі селебритіз говорять на серйозні воєнні теми? Чи не підважується, наприклад, їхня експертність у питанні?

Олена Левандовська: Торік ми зробили 25 виїздів із «НеЛекціями». Цього року нам UNICEF поставив завдання з зірочкою, але ми не побоялися його і пишаємося цим: з літа 2023-го до травня 2024-го маємо провести сто заходів. Нам довелось тут знаходити спільно з UNICEF унікальну форму. UNICEF нас підсилив усією експертною підтримкою про мінну безпеку, яка йде червоною ниткою. Але, крім того, ми говоримо про ментальне здоров'я, фізичне здоров'я. Нещодавно ми додали тему сексуального насильства. Тема насправді важлива, хоча тут треба бути дуже обережними. І наші дівчата, креативна директорка її команда намагалися знайти форму — складне перевести в просте і навіть десь доповнити мемчиками. 

Цього сезону ми додали гейміфікацію. В частинах «НеЛекції» наші нелектори спілкуються з дітьми, вони мають пульти — діляться на 4 команди й можуть обирати: про що далі буде говорити спікер. Або: ми втомилися, давайте наступних 5 хвилин спікер з нами пограє. Увагу дітей цілу годину треба утримувати. Але щоб не зробити з мінної безпеки щось смішне і неважливе, ми намагались вивірятися з UNICEF. 

• Читайте також: Гейміфікація медіа: досвід NYT, WP та можливості для українських медіа. Розмова з Олександрою Гондюл у подкасті «Медіуми» 

Як я вже сказала, на цей сезон заплановано 100 «НеЛекцій». Ми вже побували там, де мало хто буває, це регіони з підвищеною небезпекою. Ми були на Харківщині, Миколаївщині, Сумщині. Ми їдемо туди, де до дітей ніхто фактично не приїжджає. І ми відчуваємо, що для них — це вже подія, що до них приїхали, що їх пам'ятають, що їх розважить хтось, а водночас донесе важливу інформацію. З комунікаційної точки зору, то в регіонах, куди ми приїжджаємо — ми також кличемо медіа та журналістів.

«У своїх медіакампаніях ми робили акцент на місцеві медіа»

Наталя Соколенко: І місцеві медіа підхоплюють ваші історії?

Олена Левандовська: Це дуже правильний інструмент — не забувати про місцеві медіа. Вони суперважливі, їх на місцях слухають і дивляться.

Наталя Соколенко: Мене запитують громадські активісти, як просунути ту чи іншу ідею в медіа? От я переїжджаю через кордон, розгортаю будь-яку польську газету і половина сторінок буде розповідати про громадські ініціативи. У нас не так: телемарафон та медіа загальноукраїнських чи місцевих оліграхів, яким громадські ініціативи нецікаві. 

Олена Левандовська: Ми почали працювати як агенція з громадським та благодійним сектором з 2020-го року. Ми супроводжували одні з найбільших благодійних фондів — «Твоя опора», «Запорука». Працювали над стратегією для «СпівДії». Ми робили велику комунікаційну кампанію для ГО «Відчуй». І вже другий рік ми активно працюємо з ГО «Центр демократії та верховенства права». Для них ми теж робимо комунікаційні та відеопроєкти. У своїх медіакампаніях ми робили акцент на місцеві медіа. Знаходили блогерів, яким це відгукувалося. Звісно, ініціатив зараз багато. Хоча вже не так легко тобі достукатись до когось за безплатним поширенням інформації, на жаль.

«Випуск УніверCheck про Приазовський технічний університет — вийшов реквіємом»

Наталя Соколенко: Як розвиваються YouTube-проєкти УніверCheck і КоледжCheck, про які ми говорили в подкасті «Медіуми» із твоїм колегою Олександром Педаном. Щемить серце, звісно, від того, що УніверCheck показує ті виші, які, на жаль, постраждали від агресора.

Олена Левандовська: Ми зняли перший УніверCheck до війни в Маріуполі в листопаді 2021 року. І коли ми видавали епізод вже у 2022 році під час широкомасштабної війни, Приазовський університет був розвалений. Хлопчину, з яким ми в тому випуску спілкувалися, ми не могли знайти. І це було щось на грані. Ще одного героя ми знайшли, він встиг евакуюватися з батьками в Білу Церкву. Наша команда в той час була евакуйована по заходу України. Ми його привезли в Тернопіль, цього хлопця, дозаписали. Випуск про Приазовський технічний університет вже вийшов, як реквієм. Такий документальний фільм-реквієм. І це неймовірно боляче... 

Другий УніверCheck ми вже знімали під час війни. Безумовно, тут вже були інші акценти розставлені. Плюс нам дослідили дуже круті українські розробники, які зараз вже із Warner Bros. починають працювати. Це Олексій Шалденко, в нього є стартап називається Wantent. Ця команда за унікальною їхньою технологією досліджує відеоконтент по реакції глядача. Вони зараз вже працюють на неймовірні ринки. Я зустріла кілька днів тому Олексія, і він мені сказав, що здійснив навколосвітню подорож — їздив до всіх своїх клієнтів. І почав з Японії, а закінчив у США.

Наталя Соколенко: Вау! 

Олена Левандовська: Так, отакі українські хлопці. Олексій, до речі, викладач КПІ. Власне, колеги дослідили перший УніверCheck. Визначили, що нашій аудиторії було цікаво, що не цікаво. І що їх турбує на тепер. І, звичайно, одним з тригерів вже під час повномасштабної війни для нашої цільової стало більш важливим: робота, професія, можливість заробити перші гроші. Багато переселенців, багато ВПО, батьки багатьох дітей втратили роботу. Вони вже з перших курсів шукають можливість, як підпрацьовувати, щоб допомогти мамі і утримати себе. Тому в другому сезоні ми зробили більший фокус на професії. Що ти маєш мати для того, щоб тебе взяли на першу роботу? Які є програми стажування, яку першу зарплату можеш отримати? Ці дослідження нам стають підґрунтям в нових проєктах. 

А продовженням УніверCheck стає КоледжCheck. Наша команда відзняла перший КоледжCheck в Сумах — про суперкрутий Сумський технологічний коледж. Ми запартнерилися з Міністерством освіти. Дуже хочемо допомогти їм реалізувати цілі держави. Бо нам потрібні люди, які будуть цю країну будувати, відбудовувати. І тут окремо подяка заступнику міністра Дмитру Завгородньому, він нам допомагає. Зовсім інша якість роботи, коли ти їдеш, а тебе там вже чекають. Суми в нас уже відзняті, попереду ще багато роботи.

Наталя Соколенко: А є вже перша реакція на КоледжCheck?

Олена Левандовська: Ми ще не випустили його, але ми у своїх соцмережах, ми починаємо закидати цю інформацію і бачимо доволі непоганий фідбек.

«12 блогерів погодилися на соціальній ініціативі прийти, витратити час і знятися»

Вадим Міський: Я бачу, що ви не тільки з дітьми, молоддю працюєте як зі своєю аудиторією, ви також запрошуєте їх стати співтворцями вашого продукту. І ми вже трошки говорили про це у випуску із Сашком, коли розповідав він про «Колайдер».

Як вам вдається знаходити блогерів: юних, які живуть в якомусь своєму світі,

нецікавому особливо дорослим, та й вони самі не сильно цікавляться тим, чим займаються старші. А ви їх витягуєте і кажете: будемо говорити зараз про професії, як обирати, будемо говорити про Україну і «Українологію» і так далі. Як вам вдається взагалі витягати їх в такі «дорослі» теми?

Олена Левандовська: Вадиме, тут, мабуть, присутня якась магія. Я не знаю, як наша інфлюенс-менеджерка Вікторія на них впливає. Насправді це теж, мабуть, момент комунікації, що це важливо. Звісно, на початку, коли ти приходиш до них і кажеш: ми такі класні, от підтримайте, їх це насторожує. А коли вже в нас є підґрунтя наших УніверCheck тощо — все змінюється. На початку, звісно, тут велику роль зіграла присутність Саші Педана. Усе-таки, як ми жартуємо, вони всі виросли на «Підйомі» (ранкова розважальна програма, яка виходила на Новому каналі. З 2008 року до 2011 року ведучими проєкту були Сергій Притула, Ольга Фреймут та Олександр Педан. — «ДМ»). 

Наша команда проводить велику роботу у дослідженні, чим цей блогер займається, що йому цікаво. Наприклад, є блогерка Ellevika, дуже популярна в TikTok серед нашої цільової аудиторії. Вона говорить багато про знання про Україну, бореться з фейками, розповідає про освіту. І, звичайно, вона — наша партнерка. І Анну Трінчер нам вдається витягувати на свої проєкти. Я не приховую, що на початку впізнаваність Олександра Педана зіграла нам на руку, а тепер вже наші справи говорять про нас самих. 

Щодо «Колайдера» — по-перше, дякую Суспільному, тому що, відверто, це один з найкращих наших партнерів. Хоча я всіх партнерів люблю. Але те, як в нас зійшлося бачення, як ми швидко погодили і стрибнули цей потяг, як Суспільне довірилося нашим відчуттям і баченню — приносить вже результати. На YouTube-каналі нашого спільного проєкту «Колайдер» є відео, які мають по 40 тисяч переглядів без жодного промо, без жодного таргету. Коли класний партнер, він тобі довіряє, і ти з ним можеш бути щирим, відвертим. Це дає плоди. 

Я вражена, що така кількість — дванадцять блогерів — погодилися на соціальній своїй ініціативі прийти, витратити час і знятися. У нас 6 випусків з науковими блогер-батлами, у кожному з цих блогер-батлів по два блогери. Я тут віддаю належне, що зараз частина інфлюенсерів стає ще більш свідомими, свідомо активними, соціально відповідальними. Мене це надихає, я їм дуже вдячна, що ця культура з'являється. 

Водночас я вважаю, що є дуже важливим для мене не працювати з тими, хто живе в своєму світі «рожевих єдинорогів». Інфлюенсери, в яких немає війни, або вони хитрують словами: «А я і так доначу, навіщо говорити ще, а новини ви і так всі бачите» — це викривлення реальності. Тому що не бачить їхня цільова новин. Їхня цільова аудиторія 13–18 років не читає телеграм-канали. Вона блогеру довіряє більше, ніж рідній мамі. Якщо ці блогери вийдуть трішки зі своїх рожевих хмаринок, повиходять зі своїх дорогих авто, хоча я щиро рада, що вони на них заробили, але трошки спустяться до реальності і говоритимуть відверто, що в цій країні відбувається і для чого тобі українська мова потрібна, і чому ти маєш відписатися від російських YouTube-каналів, то нам стане легше. І ми тут закладемо ще одну цеглинку в стійкість цієї країни. 

Тому я в себе в соціальних мережах завжди пишу: Друзі, будь ласка, фільтруйте, з ким працюєте! Є класні місцеві блогери, в яких не мільйон підписників, накручених, до речі. А можливо 20-30 людей, які з нею аби ним живуть в одному місці, ходять по одному тротуару і довіряють. Ідіть до цих людей, говоріть через них, а не через дівчат, які вже дуже високо залетіли й, на превеликий жаль, абсолютно відірвалися від землі.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Катериною Котвіцькою про аналіз поточної ситуації і трендів у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Сергієм Гнезділовим про творчість на війні, цензуру і (не)ефективні державні комунікації, Лєною Чиченіною про враження від коментування церемонії вручення «Оскара та значення отриманої нагороди для України, Даркою Гірною про те, як виробляти та фінансувати історичний контент в Україні, Галою Котовою про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення, Олександрою Гондюл про те, як принципи гейміфікації в медіа впливають на аудиторію та залучення читачів, Володимиром Шейком про війну української та російської культур на музичних сценах Європи, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним, новий проєкт замість «УніверCheck» та інші ідеї pedan|buro, Світланою Остапою про проблеми, з якими зіткнулася українська журналістика у 2023 році, чого досяг і що планує Суспільний мовник, посилення державного мовлення, проблеми з допуском на фронт та прогнози на 2024 рік, Анною Тульєвою про організацію та залаштункові історії фіналу Нацвідбору на «Дитяче Євробачення — 2023», Дмитром Хоркіним про те, як вплинула війна на розвиток радіо в Україні, Юлією Шелудько про назву Радіодиктанту-2023 та виклики, пов’язані з перенесенням дати, Вікторією Мурованою про «моркву в шоколаді» як принцип виготовлення контенту для дітей.

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.

Нагадаємо, в перші дні повномасштабного вторгнення програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський запустив подкаст «Русскій фейк…» зі спростуваннями проявів ворожої дезінформації. Завдяки «Українському радіо» передача доступна на окупованих територіях. Одна зі слухачок, яка пережила піврічну російську окупацію неподалік Херсона, розповіла, як ця радіопрограма допомогла їй та односельцям «зберегти зв'язок з реальністю» в умовах повної відсутності інших українських медіа. Восени 2022 року подкаст здобув аудіопремію «Слушно» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії.

Колаж: «Детектор медіа»