На chat.detector.media відбулася чат-конференція з ведучим і режисером проекту «Новий погляд»  на Новому каналі Дмитром Колчинським. Читачам пропонувалося поспілкуватися з гостем на тему: «Новий погляд та специфіка циклу документальних фільмів на Новому».

Зокрема обговорювали такі питання: який він - новий погляд на історію України; хто ті режисери, які здатні запропонувати глядачеві новий погляд на історичні процеси; чи існує різниця у трактуваннях історії у російській та українській документалістиці  тощо.

Пропонуємо вашій увазі повну версію чат-спілкування.

- Доброго дня! Я вже тут і готовий відповідати на ваші запитання!

- Ваше ставлення до того, що кожна нова влада в Україні починає переписувати історію країни?

- Історію створюють сильні, а сила, за висловом французького філософа Фуко, має здатність перетікати. Єдиний вихід - ставати сильнішими.

- Чи потрібна спеціальна освіта для журналістів?

- Є такий вислів: той, хто пробує бути режисером, або стає ним, або доводить зворотне. Те саме і в журналістиці, напевне. Визначити, чи буде людина журналістом, можна за лічені хвилини. Здатність встановлювати контакт із будь-якою соціальною верствою, швидкість мислення, зацікавленість. В Аристотеля здатність філософствувати - це здатність дивуватися. В журналіста ж - здатність цікавитися. Мені здається, що в ХХІ столітті (це думка з книжки «Революція в навчанні») короткотермінові курси набагато ефективніші за п'ятирічне навчання. Фактично можна за три місяці людину навчити бути журналістом, а все решта - особистий досвід.

- Як ви вважаєте, в Україні є кваліфіковані кадри, чи треба ще навчати людей?

- Звісно, кваліфіковані кадри є, але немає традиції. Можливо, я радикально, але, на мою думку, в СРСР журналістики не було як такої. Можливо, [хіба що] на самому початку й на самому кінці. Ті, хто називав себе журналістами, не могли виступати діджеями реальності, оскільки не вони вибирали композиції з цієї реальності. Відповідно, з самого початку появи журналістики на пострадянському просторі їй довелося пройти філологічний період (або захоплення словом на ТБ, що не є прийнятним), а тепер триває період захоплення драмою (всі шукають драму й історію, але не дуже знають, як її робити). А в українських умовах, припустімо, криза зі сценаріями в кіно головним чином тому, що сценарій - це радикальна зміна обставин героїв, а в наших умовах є соціальна тенденція до замовчування змін та їх уникнення. В росіян іще гірше. Там узагалі змін, здається, бояться як таких, тому й відповідно не буде й сценаріїв у кіно. А це певним чином торкається й історії в телебаченні.

- Сталкивались ли вы с цензурой во время работы над фильмом «Вже не вмерла Україна»? И как вы относитесь к движению «Стоп цензуре!»? Можно ли что-то изменить в этой сфере? Что для этого надо сделать?

- Ні. Мабуть, лише з самоцензурою, оскільки не хотілося негативізму. Приблизно так само, як голлівудським продюсерам на початку Голівуду не хотілося, щоб погані герої перемагали. І продюсери домовилися, що такого у фільмах, випущених у Голівуді, не буде. Для змін потрібна відповідна соціально-політична ситуація в країні. Така, припустімо, яка була в 2004-му.

- В чем, по вашему мнению, состоит рецепт удачного ТВ? И как делать успешные программы?

- ТВ - це командна робота. І, відповідно, між тими, хто створює програму, комунікація має бути налагоджена на рівні телепатії. Також мають бути схожими естетичні смаки. Наприклад, усім повинні подобатися голландські живописці, або гуцульські вишиванки, або грузинські співи тощо. Три слони: кому говоримо (потрібно визначитися, хто ті люди, з якими я хочу говорити), як говоримо (форма і стиль) і, відповідно, що говоримо.

- Сколько документальных фильмов вы планируете снять для Нового канала?

- Сколько бог даст :).

- Який бюджет фільму «Вже не вмерла Україна»? Загалом, скільки нині коштує зняти документальний фільм? Чи важко знайти спонсорів?

- Щодо спонсорів не знаю, бо цим не займаюся. Зняти можна за три дні, якщо все ретельно сплановано. Бюджет може не перевищувати тисячі доларів. Можна зняти щось таке, що отримає належну увагу. Однак щоби зняти все це за тисячу, потрібно мати бачення і потрібна пасіонарність. Гроші - це не питання. Питання - час і натхнення, як в анекдоті.

- Ви вчилися в США. Чи змогли б ви залишити Україну й переїхати назавжди в іншу країну?

- Залежно від того, що б я там робив. І хто був би поруч зі мною. Як на мене, найбільш відкритим до чужинців є США. Звісно, це Чикаго, оскільки там найбільше східноєвропейців.

- В вашей биографии на страничке Нового написано, что вы имеет две магистерские степени. Как удалось это сделать? И что такое магистр «Телекоммуникации»?

- Під телекомункаціями в Огайському університеті, де я навчався, розуміли на той момент головним чином телевізійну справу. Тобто в мене викладала одна з найкращих продюсерів у США Джен Лоусон, яка спродюсувала багатомільйонний проект Africa Series на Discovery і приїхала викладати протягом семестру. Водночас були курси з відеомонтажу, режисури, теорії масових комунікацій, теорії дітей і медіа, медіастудії. Тобто фьюжн-мікс. Нині вони перейменували на «Медіамистецтва». Я навчався в Києво-Могилянці на першому наборі магістеріуму з журналістики, виграв грант імені Е. Маскі для навчання в магістеріумі США, взяв академвідпустку та поїхав на два роки в Америку.

- Почему не остались на аспирантуре в США?

- Розумів, що довелось би пов'язати з американською вищою освітою своє життя, залишатися там, але не вистачало чогось близького та рідного. І цим близьким і рідним мала стати українська дружина.

- Кто для вас «культовый» или любимый режиссер? Почему нравятся его работы?

- У документалістиці це Річард Дейл. Людина, що зняла The Iceman Murder («Вбивство льодяної людини») для Бі-бі-сі. Режисеру добре вдалося сумістити постановки, наукові пошуки та екшн. Ну і, відповідно, він є володарем премії «Еммі» - не за цей фільм, але за інші.

- Как вы оцениваете развитие документалистики в Украине?

- Документалістика - це певного роду аудиторія. Якщо в Аристотеля в «Риториці» аудиторія ділилася на суддів, депутатів і натовп, то це судді. Відповідно, для них потрібно говорити аргументовано, без логічних похибок, із перевіреними фактами. Такого роду історія або текст вимагає інвестицій часу і фінансів. І, відповідно, аудиторія ніби як авансом платить документалісту за його роботу. А в Україні аудиторія документальних фільмів досить-таки слабка й не призвичаєна до авансових платежів. Тут виникає певна аналогія з громадським ТБ й чому воно неможливе в Україні. Тих, хто не є політиками або бізнесменами і хто готовий платити за новини і їх збирання новинарями, в Україні занадто мало.

- Когда на Новом закончится ваш проект, чем планируете заниматься? Есть ли планы создать свою студию?

- Я думаю, буде щось у дусі Ричарда Дейла. Принаймні, я буду намагатися так робити.

- Дмитрий, добрый день! Вы работали на религиозном канале «Глас». Что вам дал этот опыт?

- Я навчився там створювати атмосферу телепродукту, що є вельми складним. Я починав самостійно займатися постановками для ТБ, хоча на це не давали грошей, я це робив за свої гроші для своїх же фільмів. І крім того, абсолютно точно дало розуміння того, що з кожною аудиторією потрібно спілкуватися зрозумілою їй мовою.

- В вашем фильме «Вже не вмерла Україна», рассказывающем о том, какие трансформации пережила наша страна за все годы независимости, нашлось место для чего угодно, включая девочку с коллекцией игрушек из «киндер-сюрпризов», но не было сказано ни слова о событиях, известных как Оранжевая революция. Вы считаете, что события конца 2004 года никак не повлияли на то, какой наша страна является сегодня? Объясните, по каким причинам вы как автор проигнорировали эти недавние и, на мой взгляд, важные события.

- Фільм був про ті події, стосовно яких уже вимальовувалася досить чітка історична та контекстуальна перспектива. Як ви самі знаєте, багато хто серед тих людей, які стояли на Майдані, доволі суперечливо оцінюють тодішні свої політичні преференції. Була б картина більш чіткою, було б це й у фільмі.

- Название вашего проекта - «Новий погляд». Скажите, были ли в процессе подготовки какие-то более удачные и интересные версии названия? Почему остановились именно на этом (чтобы угодить Новому каналу?) Честно говоря, меня название вашей программы не цепляет....

- ТВ - це командна робота. програму робить увесь креативний Новий, тому вибір назви - колегіальне рішення.

- Приветствую, Дмитрий! Из вашей биографии известно, что вы учились за рубежом. Скажите, в чем различия между медиаобразованием в Украине и на Западе?

- Раніше я вже казав про це для ТК. Різниця в тому, що в двох найкращих кіношколах США, які розташовані в Лос-Анджелесі, професори приїжджають прямо зі знімальних майданчиків, а в Україні таких двіко-трійко, які приїжджають зі своїх ньюзрумів. І навіть дуже розкручені в Україні бренди, за якими нібито стоять журналісти з іменем, при дошкульнішому аналізі готують людей невідомо для чого. Яневський свого часу не пішов керувати відомим журналістським навчальним закладом. Зрозуміло чому, бо він практик і знає, що практика вимагає безліч часу. В американській Асоціації викладачів журналістики та масових комунікацій є правило, за яким раз на два роки викладач має побігати з штативом, знімаючи новини для будь-якого ньюзруму. У нас таке важко уявити.

- Ваше прізвище англійською можна знайти на найпотужнішому кіноресурсі http://www.imdb.com/. Як ви туди потрапили?

- Я займаюся так званим фіксінгом - це британський термін, який є аналогом місцевого продюсера. Працював із Бі-бі-сі, «Діскавері», «Хісторі» і ще з багатьма. Так от, «Хісторі» знімали в Україні програму Cities of the Underword. А ця програма є на imdb.

- Также есть информация, что вы достаточно часто работаете с западными телевизионщиками. В чем отличие их подхода к работе от подхода наших соотечественников?

- В них чимало часу займає пре-пленнінг (тобто дошкульне розписування до деталей того, яким чином відбуватимуться зйомки), а в нас на багатьох каналах (не на Новому) все перетворюється на боротьбу з обставинами, а деколи й з асистентами по світлу.

- Дмитре, ви є ведучим і режисером програми. А хто є автором сценаріїв? Чи берете ви участь у їх створенні, розробці тем?

- Сценарій пише чудовий сценарист із досвідом Оксана Безрутченко. Шеф-редактор у нас Олена Зерняк. Так от, ТБ - це командна робота. Наші рішення колегіальні.

- Г-н Колчинский, вас на ТК сравнили с г-м Парфеновым. Как вы к этому относитесь (особенно в свете заявленной темы - «Чи існує різниця у трактуваннях історії у російській та українській документалістиці»)?

- Для мене Парфенов не приклад. Припустімо, Беар Грілз із Discovery, Дон Валдман із «Хісторі», Джон Стюарт із «Комеді Сентрал», Ерик Геллер, який свого часу вів програму на «Хісторі». Ці люди не є кумирами, але на їхню роботу й стилістику я орієнтуюся. Чесно кажучи, я не люблю російського ТБ. І не маю жодних сентиментів до радянського кіно.

- Чувствуется, что ваш проект «Вже не вмерла Україна» снимал не самый безрукий оператор. Расскажите подробнее, кто этот человек (или люди?), как вы добиваетесь от него того, что вам нужно.

- ТБ - це не кіно, але всі хочуть бачити кіно. Тому я останнім часом часто повторюю, принаймні для себе: монтаж усе виправить, але завше потрібно дивитися в монітор. Крім того, на Новому професійна команда, професійні оператори, з якими я знаходжу спільну мову. Однак монтаж у телевізійному процесі - це, напевно, найважливіше. Альмодовар про свій останній фільм також говорив як про монтажний.

- На сайті Нового про вас пишуть: «Виборював медалі для шкільної команди з вільної боротьби і закохався у бої без правил, які зараз коментує на одному з українських каналів». Розкажіть детальніше про свою спортивну кар'єру, яким тепер спортом займаєтеся, чи не виникало бажання піти в спортивну журналістику? А на якому каналі коментуєте бої без правил? І чому саме цей вид спорту?

- Закохався в бої без правил, коли навчався в Лос-Анджелесі. Саме тоді зародився цей вид видовища й спорту. У боях без правил є безумовність, яка присутня в небагатьох речах світу. В сексі, в голоді, в страху... А тут - безумовна чоловіча войовничість, бойовий транс. Коментую на телеканалі «Мега», однак у спортивну журналістику не пішов би головним чином тому, що люблю розповідати історії через відео. Те, що робив на СТБ, те, що тепер роблю на Новому. Я люблю працювати з акторами. А зі спортсменів погані актори. Як і з політиків:).

- Как возникла идея создать проект «Новый взгляд» и что бы вы хотели донести своим телезрителям? Какие трансформации спровоцировать в их мировоззрениях «Новым взглядом»? И какая обратная связь покажет, что работа проделана не зря?

- Зворотній зв'язок - це рейтинг. Від ідеї того, що ТБ вчить, я відмовився під час прослуховування курсу «Діти й ТБ» в Огайо. Є безліч досліджень, які підтверджують тезу про те, що навчити через ТБ нічого неможливо. Спрямувати - так, зацікавити - так, можливо, навіть загіпнотизувати, але не вчити.

- Часто говорят что ТВ - это командная работа, разделяете ли вы эту точку зрения? Применимо ли это к созданию вашей программы? Ведь зрители наблюдают в кадре только ведущего, в комментариях на «Детектор медіа» уже звучали мысли о «самолюбовании» и «кроме него, ничего не видать»

- Успіх програми - це колективний успіх, Ідею стендапів (тобто ведучого в кадрі) пропонує команда. Ну а якщо удар приймаю на себе, то хай критикують. Мені від такого стає веселіше :).

- Які фільми ви зробили на СТБ?

- Я був на СТБ рік. Зробив фільми про Сіднея Рейлі, сексуальне шпигунство в Радянському Союзі, про замахи на радянських вождів.

- Дмитрий, являетесь ли вы автором идеи этой программы и предложили ее Новому, или пришли ведущим на уже готовый проект?

- Прийшов на ідею створення проекту, а проект вимальовувався в процесі.

- Дмитре, як телевізійник, який уміє користати з багатьох «С», як ви ставитеся до сучасної ситуації в культурі і до зміни в бік розширення рамок людської моралі?

- Культура трансформується, але головне, щоб це не стало причиною її загибелі. Мені здається, що все, що я роблю, спрямоване на виживання культури. Навіть якщо це деколи комусь видається занадто популярним.

- Дмитрий, а почему вы не бреетесь?

- Тому що в нашій програмі екстремальні умови, деколи зимно, а щетина - це природній чоловічий захист.

- Скажіть, будь ласка, чи буде з часом розширення проекту? Хоча би спершу по хронометражу, адже розумію, що, напевне, багато цікавого було перемонтовано й вирізано!

- Я думаю, що 45 хвилин достатньо. Як казав Чехов, уміння писати - це вміння скорочувати. Іншими словами - чим коротше, тим цікавіше!

Всім дякую за питання! Сьогодні ввечері ефір, тож зобачимось :).

Біографічна довідка:

Дмитро Колчинський виріс у Львові. Займався дзюдо та плаванням.

У 15 років поїхав до Лос-Анджелеса на навчання у школі за стипендією від американського уряду.  Там виборював медалі для шкільної команди з вільної боротьби і закохався у бої без правил, які зараз коментує на одному з українських каналів.

Фото Руслана Новосьола