А зараз по суті: 5 березня 2008 р. близько 13-ї години знімальна група проекту «Вартові демократії: медіа проти корупції» здійснювала в м. Києві відеозйомку комплексу будівель Міністерства внутрішніх справ України за адресою вул. Академіка Богомольця, 10. Відзнятий матеріал мав би увійти до документального фільму «Журналістські розслідування фактів корупції в Україні», робота над яким триває в рамках проекту.

 

Втім, невдовзі після початку зйомок до нас звернулись представники пікетувальників, що розташувались навпроти центрального входу до Міністерства внутрішніх справ України. Їх цікавила мета зйомок та назва телевізійного каналу, який представляє наша знімальна група. Пояснення, що ми не представляємо жоден телевізійний канал, працюємо над матеріалами для документального фільму і не знімаємо та не збираємось знімати самих пікетувальників, останніх не задовольнили. Вони почали вимагати припинити зйомку, а один з пікетувальників підійшов до оператора і спробував вихопити у нього з рук відеокамеру. Агресивні дії свого представника  пікетувальники підтримували погрозами на адресу знімальної групи. Я був вимушений звернутися до співробітників МВС, які весь цей час перебували поруч та відсторонено спостерігали за розвитком подій. На моє прохання захистити знімальну групу від неадекватних дій та погроз пікетувальників і дати можливість продовжити роботу один з правоохоронців – майор міліції пан Позняк (сподіваюсь, я правильно прочитав прізвище у пред‘явленому на моє прохання службовому посвідченні) почав в свою чергу вимагати від нас припинити зйомки та залишити місце подій. Мої посилання, зокрема, на статтю 171 Кримінального Кодексу України, в якій йдеться про перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, Закони України «Про інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», врешті-решт – Конституцію України, як з‘ясувалось, були в цьому випадку тим сумнозвісним «гласом в пустелі». Пан майор продовжував наполягати на тому, що ми не маємо права знімати будь-кого без попереднього погодження і дозволу (незважаючи на те, що і його було поставлено до відома про мету нашої роботи), пропонував зупинити зйомку і йти геть. Вимоги старшого за званням підтримували і двоє інших співробітників міліції, що знаходились поруч.
       

Разом з тим, пікетувальники на чолі із уже згадуваним на початку чоловіком, побачивши, що оператор продовжує працювати (відійшовши, до речі, від їхньої групи на достатню відстань та направивши камеру в протилежний від них бік), знову побігли до нього з погрозами і цілком очевидними намірами застосування фізичної сили. Враховуючи агресивність та явну неадекватність цих громадян і повну бездіяльність присутніх правоохоронців, оператор був змушений вимкнути камеру і підійти до нас. Представники міліції в той же час продовжували вимагати від нашої групи припинити роботу, посилаючись чомусь виключно на право приватності громадян. До речі, тих самих громадян, які вийшовши на публічний захід з плакатами та зверненнями, тим самим вже позбавили себе цієї приватності. Адже пікет - це якраз один із засобів привернення до себе та своїх вимог якомога більшої уваги громадськості, в тому числі – і засобами масової інформації. Але, як вже було сказано вище і неодноразово поставлено до відома всіх учасників згадуваних подій, ми не знімали і не збиралися знімати цих громадян.

 

Втім, враховуючи в цій ситуації цілком очевидну та наочно продемонстровану загрозу як для самих членів знімальної групи, так і для знімального обладнання з одного боку та повну бездіяльність у зв‘язку з цим присутніх працівників міліції з іншого, ми були змушені припинити заплановану роботу.

До речі, статтею 17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» встановлено, що відповідальність за скоєння злочину проти журналіста у зв’язку з виконанням ним професійних обов’язків або перешкоджання його службовій діяльності прирівнюється  до відповідальності за скоєння таких же дій проти працівника правоохоронного органу.

 

Цікаво, пане Міністр, що б робили ваші підлеглі – «працівники правоохоронного органу» в цій конкретній ситуації, коли б «посягання на життя і здоров’я журналіста» стали, так би мовити, більш «прикладними»? А може й справді треба було дочекатися, коли розлючені пані і панове «пікетувальники», втілюючи у життя своє «право приватності», зіпсували знімальну техніку та «розібрались» від душі з самими «знімальниками».

Щоправда, чомусь мені здається, пане Міністр, що в цьому випадку довелось би мені писати не цього Відкритого листа, сподіваючись у такий спосіб нагадати з Вашою допомогою Вашим підлеглим про існування вищезгаданих Законів, а, скоріш за все, скаргу до прокуратури та подавати заяву до суду. І ще чомусь мені здається, що в цьому випадку Ваші колеги виступали б вже не в якості свідків…

З щирою повагою і сподіваннями на співпрацю та взаєморозуміння,

Ігор Чайка, журналіст, член Незалежної медіа-профспілки України, керівник проекту «Вартові демократії: медіа проти корупції»

12.03.2008 р.

 

 

Офіційний коментар Асоціації медіа-юристів на звернення журналіста Ігоря Чайки.

Відповідно до законодавства України  кожен має право на вільне збирання, зберігання та поширення інформації, необхідної громадянам для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів.

Для журналістів збирання та поширення інформації є професійною діяльністю, вони є «очима та вухами» громадян та мають обов’язок поширювати суспільно важливу інформацію. Тому законодавство надає їм певні додаткові гарантії на одержання інформації та вільне здійснення ними своїх прав. Так, ст. 26 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачає, що журналіст має право відкрито здійснювати записи, в тому числі  із застосуванням будь-яких технічних засобів, а також перебувати навіть в районах стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан, – тобто у тих місцях, куди громадянам зазвичай вхід заборонено.

 

Законодавство регулює також права особи, яку знімають на фото, кіно- та відео-плівку. Відповідно до ст. 307 Цивільного Кодексу України  у випадку, коли особа знаходиться на зборах, конференціях, мітингах або інших заходах публічного характеру, вважається, що вона дала згоду на знімання її на фото, кіно чи відео плівку. Отже, журналіст, який проводить фото-, відео-зйомку  мітингу не повинен запитувати дозволу фізичних осіб, які беруть участь у цьому публічному заході.

Таким чином, у даній ситуації журналіст не порушив правових норм, а у випадку перешкоджання йому з боку мітингувальників, працівники правоохоронних органів, які забезпечували порядок на мітингу, повинні були відновити законність.