Українське життя не в моді

30 Травня 2007
8805
30 Травня 2007
14:57

Українське життя не в моді

8805
У моді – усереднене життя багатих людей без національних ознак.
Українське життя не в моді

Минулого тижня я більше дивився російське телебачення. Українське видавалося не підйомним. Психовані, з лексиконом і манерами Еллочки-людоїдки, політики гнали і гнали м’яча у ворота супротивника. Потім з’ясувалося: ворота знаходяться в іншому місці. Тоді, під завісу тижня, «трійця на Трійцю» віддала м’яча професіоналам, а сама зайняла місця на трибунах. Сильне рішення, між іншим – настільки, що небеса розверзлися і полюбили лоно земне... Справді, не все ж їм на арені виступати. Чи на зелененькому газоні. Коли-не-коли хочеться й Хоттабичем попрацювати, з трибун покерувати. Два Хоттабича одразу, а могла бути і «трійка», – ні, дякувати Господу, Україна таки не Росія, там політм’яча контролює одна людина. «Культ особи» називається...

 

Два культи

Культ особи – він і на телебаченні культ. Належить показати, що історію рухають окремо взяті особистості. Які, окремо від народного волевиявлення, беруть той народ за... самі знаєте, за що, і ведуть «вперед і тільки вперед», допоки не попадають усі. Зате картинка яскрава, посеред неї натхненна людина показує правицею за горизонт – там щось таке, що бачить тільки вона. У підсумку, правда, з’ясовується: нічого такого вона не бачила, так, «психічна атака» на непотрібний здоровий глузд. Зате потім «Сталин. LIVE» (назва вікопомного телесеріалу на НТВ; щойно завершився) чи «Жена Сталина» («Україна», 26 травня), зате потому – «Запах Ильича» (і Брежнєва в тому числі), «Кремлевские жены» і таке інше. «Прєлєсть неабикновєнная», як говорять у таких випадках дами, що люблять історію та історії.

 

За демократії увага до особистості є помірною й комірною – тобто, зваженою. Тут знають: історію рухають не особистості, а домовленості між ними. «Соображают» тут на трьох і утрьох – менше не буває, така вже ментальність у демократії. Коаліція з трьох політичних безсиль творить силу «неабикновєнную». Вона греблі рве, вона розсуває штанги футбольних воріт, щоби м’ячі влітали з комфортом, із шиком і грюком, вона...

 

Ну та годі про демократію. Трохи про авторитарний режим. У них там як? Помирає, скажімо, Валентина Леонтьєва – знаменита за часів царя Панька телеведуча. За демократичного «прижиму» ні за що не згадали б. За тотально-авторитарного в телевізії («Первый канал. Всемирная сеть», 22 травня) цілу програму присвячують. «Пусть говорят» з Андрєєм Малаховим... І вони говорять. Головним чином її колеги, диктори радянської школи. Ну, парадокс – тоді ж тоталітарна система була, контролювався кожен чих і мих. Усе з папірця читалося, не дай Боже щось там переставити. А особистості були – ще й які! І професіонали. Бо на мінному полі працювали – один неточний рух і ти в повітрі шматочки свої збираєш, ага.

 

Малахов був незвично малоактивним. Що ж, того дня Леонтьєву поховали – на далекому цвинтарі в Ульянівській області. У Росії треба жити довго, але ж це не про телебачення – продукт не на всі часи. А от, виявляється, і тут трапляються випадки. Є світло особистості, яка викликає культові почуття. Один із найбільш зворушливих епізодів програми – за участі колишньої вихованки дитячого будинку, куди незрідка навідувалася «тьотя Валя» Леонтьєва. Через десятиліття про неї – пам’ять. На відеоплівці зберігся епізод, коли та жінка провідала стару телевізійницю, яка в останні свої роки жила в сестри у російській глибинці. Не без мораліте: поспішайте робить добро, з цим і перед Богом станете, і перед людьми в час свій останній. Істина, що претендує на тотальність і всезагальність.

 

Одразу за тим «Первый канал» показав документальний фільм «Валерий Золотухин. Очень личное» (22 травня). Підозра була, що це так звана жовта документалістика. Нині такої – валом. Це коли телепрограму чи фільм нашпиговують усілякими подробицями: як, із ким, скільки разів, у яких позах, скільки посуду побито... Продається і купується. У природі людській – цікаво через шпарину за чужим життям підглядати.

 

Нині знаменитості охоче діляться тими подробицями. А чого – аби гроші, розкажуть і не таке. Знаменитий актор Золотухін, разом із авторами стрічки, не став утаємничуватися. Романи, одруження – перша дружина, актриса Ніна Шацька, потому друга, третя. Третій шлюб трохи скандальний – дружина на три десятки років молодша. Але на тому все – Бог трійцю любить... Одначе, мало-помалу оповідь виходить на чисте плесо моральних істин. Актор любить усіх, природа в нього така – життєствердна і життєлюбна. Раціо притлумлене, живе почуттями, повністю їм віддаючись. Навіть тоді, коли літа схиляють «до презренної прози», він мислить віршами й піснями. Отак із жовтизни постала філософія романтичного світогляду.

 

Чого тільки не побачиш нині на російському телебаченні. Канал «Культура», як і належить, робить і зовсім невиграшні, на перший погляд, програми. «С отцом и без отца. Татьяна Сухотина-Толстая» («РТР Планета», 28 травня) – ну яке ж тут телебачення, коли зображення мінімум: фото, пару хвилин кінохроніки... Йдеться про дочку Льва Толстого Тетяну. Улюблену, найближчу. Режисер Алєксандр Шувіков бере спогади й листи героїні програми і намагається розгадати секрет її життя. Дочки генія, яка сама тяжіла до мистецтва, професійно займалася живописом. Одначе головний її дар – чисто людський: уміла в’язати ниточки стосунків між людьми. Навіть своїх батьків уміла мирити, хоча громів і блискавок там було неміряно. Сім’я – от чому віддавалися-дарувалися сили. Може, про це картина? Те, про що сьогодні так рідко мовиться, те, про втрату чого телебачення анічичирк. Сім’я – без її нормального побутування гине не тільки Україна й українці, а біла раса в цілому. Не навчимося заново її будувати – гаплик буде. У підсумку – неординарно про особистість, хоча й не культову, але таку, що хотілося би й возвести на п’єдестал.

 

Ну, і так далі – «РТР Планета», та й інші російські телеканали, не пропускають найменшої нагоди нагадати й оповісти. Ювілейні приводи використовуються обов’язково. Смерть так само вивищує людську постать у телевізійному дзеркалі. А в нас? У нас те саме, про що вже йшлося, – «торжество демократії», яке розуміється як відміна культу. Великих немає – всі однакі. А хіба ж не правда? До вітру ходять за одним лекалом, дітей роблять так само – що нагорі, що знизу. З цікавістю очікував я: помітить чи ні наша телевізія 50-річчя актора Богдана Бенюка? Принаймні, жоден із великих каналів не включив до програми 26 травня ні фільму, ні програми – нічого. Уявити щось подібне в Росії неможливо.

 

Відтак дивом виглядав документальний фільм «Богдан Ступка. Майстер-клас» (режисер Марія Ягода), показаний Першим національним 28 травня. Так, треба думати, відсалютували Духовому дню. Що ж, кого, як не актора, котрий на сьогодні є взірцем професійного успіху, і представити цього дня? Щоправда, стрічку показали серед дня, а не в прайм-тайм. Прайм віддали, звісно, Нікітє Михалкову, енний раз показавши «Свой среди чужих, чужой среди своих». Помри, краще не вигадаєш – хто тут свій, а хто ні здогадайтесь із першого разу. Є, є в нас культ – чужих, які свої.

 

А «Майстер-клас» – бо Ступка нині ще й викладає, набравши, разом із режисером Валентином Козьменком-Делінде, акторський курс. Роздуми видатного артиста, фрагменти вистав та фільмів – зроблено професійно. Та знову про повагу до особистості. У стрічці Ягоди доволі густо цитується фільм режисера Юрія Терещенка «Богдан Ступка. Львівські хроніки» («Студія «1+1», 1999). Добре знаючи картину (я теж працював на ній – як автор сценарію), з цікавістю чекав титрів. Чомусь був упевнений: не згадають. Ні, помилився – окремим титром висловлювалася подяка каналу «1+1» за надані «хронікальні матеріали з життя Богдана Ступки та його родини». Що це, як не грубе порушення авторського права? Фільм, який має своїх авторів, пойменовано «хронікальними матеріалами». Себто – ваше там не ночувало. Ну, зняли там щось... От вам і прояв – укотре – одвертої, зухвалої зневаги до особистості. Який там вже культ? Ви ніхто і фамілія ваша – Нікак... І це на Першому національному!

 

Не знаю, як воно вийде, але зі свого боку спонукатиму Терещенка подати до суду. По руках треба бити за такі вправи і справи – хоча б іноді.

 

 

Кіно й українці

Того ж дня на Першому національному (28 травня) фільм Миколи Камінського й Руслана Ткаченка «Кіно і німці». Про німецьке громадське телебачення, канал MDR. Кращої агітації за впровадження такого каналу в Україні годі вигадати. 18 євро з кожного (у нас така сума була би іншою, звичайно) – і телевізія служить громаді, а не мільйонщикам із мільярдерщиками.

 

До прикладу, у фільмі є епізод, в якому простий тобі маляр звернувся до каналу з проханням захистити його права, поганьблені господарем. Перевіривши обставини, телевізійники підготували програму. Те, чого у нас практично немає ніде, з Першим національним включно. Журналістське розслідування має на меті не участь у політичних розборках, а конкретну допомогу людям.

 

З-поміж іншого – обов’язково знімаються і транслюються регіональні свята. Минулої суботи й неділі я був у Луцьку, на міжнародному фольклорному фестивалі «Берегиня». Блискуче організовано, неймовірна за енергетикою маса виконавців. Часом думалося: подібну енергію Емір Кустуріца «переклав» музикою своїх всесвітньовідомих фільмів. Тільки хто з наших кінематографістів нині бодай поверне голову в той бік? І телевізійних камер із Києва я не побачив. Скажімо, концерт відкриття, який викликав моє захоплення (а я, повірте, рідко чимось подібним захоплююсь), знімала аж одна камера обласного Волинського телебачення. Для якісного відтворення необхідно хоча би чотири-п’ять. Та для чого? Краще ми черговий матч пари дворових футбольних команд покажемо, чи хіт російського кіно.

 

Кіно в Україні нині знімається – в обсягах, про які недавно й не снилося. Добре, що люди мають роботу, я тішусь тим. Тільки що вони знімають? Навіть Андрій Дончик, чия відданість українському матеріалу, культурному й соціальному («Кисневий голод», «Украдене щастя») загальновідома, – зняв фільм «Жага екстриму» («Студія «1+1», 18 травня), де українське життя ледь-ледь помітне – упаковане у звичні на сьогодні, банальні навіть жанрові та стильові прийоми. Причини того сам Андрій пояснив у недавньому інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня» (19 травня). Замовник – Росія, їхні телеканали. А їх не цікавлять картинки із «хохлацкой жизні». Хоча коли якісно зроблено... Дончикове «Украдене щастя» показував телеканал «Россия», і не один раз. Та загалом...

 

Виходить, Україну «не замовляють». Що в Росії – то зрозуміло: а чого, власне? Драма, що і в Україні український матеріал не в моді. В моді взагалі якесь усереднене життя багатих людей без національної приналежності. Щоби ми не забували про це і в Духів день, «Інтер» показав не новий уже фільм Оксани Байрак, класика «казок про буржуїнів» (28 травня), «Женская интуиция» 2003 року. Справді класична історія про те, як молода жінка у пошуках чоловіка (за незмінної у таких фільмах підначки подружок) наймається нянею-гувернанткою до красеня-мільйонера. І домагається свого. Ні-ні, Боже збав, тілом не торгує – виключно за рахунок відкриття судженому, і самій собі, невидимих морально-душевних глибин.

 

Чисто зроблено – як пісня. Нічого не маю проти: казки потрібні людям. Одначе ж я не про те. Враження, що все, що цікавить наших кінематографістів – передусім тих, хто знімає оці телемуві, – так це історії про дівиць, котрі шукають шляхів до серця мільйонщика. Або про дівиць багатих, але нещасних в особистому житті, – рятує їх так само нечувана любов до багатенького або, навпаки, бідненького, але доброго персонажа. Щоправда, подивився я новий фільм Саші Кирієнка (постановника «Помаранчевого неба») – «Інді» називається. Там героїню шалене кохання губить. Одначе ж конструкція казки лишається незмінною.

 

Тим часом останній Каннський кінофестиваль засвідчив: на авансцену виходить нове покоління. Румун Крістіан Мунґіу в переможному фільмі «Чотири місяці, три тижні, два дні» звернувся до низької соціальної прози – і здобув «Золоту пальмову гілку». Наші ж молоді – може навіть не режисери, а продюсери – зорієнтовані мало не виключно на оповідування казок про багатих. Такий собі інструктаж для Попелюшок. Трапляються вже й програми відповідного штибу (одну таку бачив недавно на каналі СТБ, 16 травня – «Вийти заміж за мільйонера» називається).

 

Таким чином, постає загроза, що нинішнє молоде покоління режисерів ніколи не доживе до кіно, що ставить серйозні світоглядні проблеми. У тій же Росії й режисери, й фільми такі вже є. «Студія «1+1» минулої п’ятниці показала такий фільм – «Остров» Павла Лунгіна (25 травня). Дуже радив би показати й «Свободное плавание» Бориса Хлєбнікова – про безробітного і його життя-буття за нових обставин. Коли від тебе залежить куди більше, аніж за благословенних радянських часів. Таке кіно виховує здатність мислити, а не засвоювати кліше поведінки, яка дозволить виграти солідний грошовий, матеріальний приз.

 

До речі, чи не пора вже телевізійникам і кінематографістам відпустити себе у вільне плавання? А з ними разом, дивись, і ми, глядачі, почуємось вільнішими у здичавіло безбарвному й безликому пейзажі нинішнього українського життя.

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
8805
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду