«Велика політика» й маленькі літератори

9 Квітня 2012
16300
9 Квітня 2012
15:18

«Велика політика» й маленькі літератори

16300
Минулої п’ятниці однією з тем ток-шоу на «Інтері» була проблема існування в одній країні двох літератур: україномовної та російськомовної...
«Велика політика» й маленькі літератори

Однієї пречудової квітневої ночі з п'ятниці на суботу в стольному місті Києві, як завжди, у студії програми «Велика політика» зібралися експерти. Точніше, персонажі, котрих ведучий та менеджмент програми призначили на роль експертів. Уточнення важливе, як ми це побачимо далі.

 

Предметом обговорення стала проблема існування в одній країні двох літератур: україномовної та російськомовної. І з самого початку «реєстрові експерти» програми показали свою некваліфікованість, ба більше - повну неспроможність (чи небажання) реагувати на провокації ведучого програми. Не беруся судити, були задумані інтелектуальні чи політичні провокації, але їхня наявність не викликає сумніву.

 

Отже: заявивши тему, Євгеній Кисельов поклав на спеціально поставлений столик із портретами книги Тараса Шевченка, Михайла Булгакова, Миколи Гоголя та Ісаака Бабеля. Мовляв, усі вони - українські письменники. Три російськомовних, один - двомовний (саме двомовний, наполягав Кисельов, говорячи про Шевченка, хоча останній так оцінив свої спроби писання художніх творів російською мовою: «Який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом»). Добір, звісно, не просто тенденційний, а відверто провокаційний. Чому саме?

 

По-перше, єдине, що об'єднує всіх чотирьох, - це місце народження. Але чому тоді відсутній народжений під Бердичевом Джозеф Конрад (він же Юзеф Теодор Конрад Коженьовський)? Чому відсутній львів'янин Станіслав Лем? Чи Міхай Емінеску, чиє життя нерозривно пов'язане з Чернівцями, і не просто пов'язане - він добре знав українську мову, читав твори українських письменників і високо їх цінував? І, нарешті, чому там не стояв портрет Леопольда фон Захер-Мазоха, котрий сам називав себе русином і чимало своїх творів присвятив саме українському буттю і людським типажам?

 

Проте задум програми вочевидь у тому й полягав, щоби розглядати українську літературу виключно в межах стереотипу двох мов і двох культур. І жоден із експертів нічого на це не заперечив, продемонструвавши тим або свою некомпетентність, або небажання конфліктувати з упорядниками програми - бо ж іншого разу ще й у телевізор не запросять, який жах...

 

По-друге, ніхто й ніде у світі не розглядає належності до тієї чи іншої літератури виключно за фактом народження на певній території. Бо ж інакше згаданий Джозеф Конрад мусить бути не англійським романістом польського походження, а українським письменником, Редьярд Кіплінг - індійським поетом та новелістом, Лоуренс та Джеральд Даррелли - також індійськими письменниками, а Альфред Розенберг - естонським новелістом...

 

Власне, це абеткова річ - належність до тієї чи іншої літератури визначається передусім на основі самоідентифікації письменника та культурного коду й сюжетів його текстів. Існує потужна німецькомовна література Австрії та Швейцарії - але то не німецька література. Хоча, скажімо, був такий Карл Маєр - як він сам вважав, німецький письменник австрійського походження, а на додачу ще й політичний емігрант після 1933 року.

 

Отож загалом Булгаков та Бабель, беззаперечно, не мають стосунку до української літератури, це російські письменники, бо такою, й не іншою, є їхня самоідентифікація (так само Бабель не є і єврейським письменником - теж річ абеткова). З Гоголем складніше. Але нічого унікального в його письменницькій настанові немає - скажімо, Бернард Шоу, попри те, що писав англійською, вважається ірландським та англійським прозаїком і драматургом. Отака подвійна ідентичність, яку добре відчував і сам Шоу, ставлячи, втім, свою ірландську сторону вище англійської. Що ж, ситуація «колонії європейського типу», як писав у 1920-х Михайло Волобуєв-Артемов (який, попри прізвище і походження, однозначно вважав себе українцем...).

 

А от присутня на програмі Лада Лузіна так само беззаперечно є українською письменницею. Бо ж навіть у разі, якби вона раптом захотіла позиціонувати себе як «истинно русскую», нічого не вийшло би: надто вже прив'язані до українських культурних реалій та ментальних настанов її тексти, тож боюся, що російському читачеві не все в них зрозуміле.

 

Іншими словами, не всі російськомовні письменники, котрі народилися і працювали (чи працюють нині) в Україні, є українськими літераторами. Бо ж якщо людина ідентифікує себе як «русского писателя» і використовує російські соціокультурні коди (втім, останні найчастіше реально виявляються совєтськими, але то інша тема) - з якого дива вважати такого персонажа українським письменником? Ну, а російськомовні українські письменники... Не просто «так получилось», а так сталося внаслідок колоніальної політики більшовицької, а до того - самодержавної влади. Але не випадково, мабуть, Андрій Курков, який за минуле двадцятиліття пройшов шлях від украй розгубленого суто совєтського інтелігента (згадаймо його роман «Бикфордов мир») до письменника європейського рівня, нові тексти воліє друкувати одночасно й російською, й українською (жаль тільки, що видавництво «Фоліо» в останні роки так по-нехлюйському ставиться до своїх україномовних видань, але це знов-таки інша тема).

 

Нічого зі сказаного тут не прозвучало у програмі «Велика політика» - чи то щоби не ятрити душу її ведучого згадками про російсько-імперський колоніалізм, чи то внаслідок некомпетентності «реєстрових експертів».

 

Але це не все, і навіть не головне.

 

Одним із поважних експертів програми був новітній «корифей усіх наук», нардеп від Партії регіонів Вадим Колесніченко. Сказати, що він російський шовініст - вчинити аж занадто політкоректно. Сказати, що він є фахівцем у гуманітарній царині - насмішити навіть горобців на подвір'ї. Чого він знадобився упорядникам передачі - зрозуміло. Значно менш зрозуміло, чому погодилися сісти з ним за один стіл «реєстрові експерти»: невже ж провінційний вітчизняний постмодерн таки зробив моральні засади людських учинків зайвими?

 

Але - сіли. Обговорювали. І доходили часом спільної думки. І постійно виправдовувалися перед Колесніченком та Кисельовим за сам факт існування української мови та культури - мовляв, ми ж теж маємо право існувати, і ніде, крім України, нам немає місця... Вдумаймося: не Кисельов вибачався, що за майже п'ятирічку так і не вивчив української мови, а українські письменники - за те, що вони є власне українськими!

 

Сумно. Проте учасники програми добровільно опустили себе до рівня Колесніченка, тож їм немає на що ремствувати.

 

А от глядачеві - є. Бо аморальність (чи, говорячи словами визначного психолога і філософа Сергія Рубинштейна, «моральна непробудженість») практично завжди поєднується з непрофесійністю. Моральній людині соромно бути «не в темі» чи ляпати дурниці, «реєстровим експертам» - ні.

 

От і результат: Кисельов наполегливо вимагав відповіді на запитання, чого це серед українських емігрантів відсутні значні письменники (причому це для нього було, схоже, чимось самозрозумілим). Дехто із запрошених мляво заперечував - та ні, були, он Барка, скажімо, але вони всі померли вже, хто десять, а хто й двадцять років тому. По-перше, чому тільки Барка? А Євген Маланюк, а Іван Багряний, а Володимир Винниченко (половина текстів написана в еміграції), а Ігор Костецький, а Тодось Осьмачка? По-друге, а як же «останній неокласик» - дев'яностотрилітній Ігор Качуровський, поет, перекладач, прозаїк, теоретик літератури? Що, «реєстрові експерти», котрі звуть себе письменниками й літературознавцями, раптом забули про цього не просто письменника, а й дослідника-енциклопедиста?

 

Ой, не дуже віриться...

 

Країна мучена й безсила -
Та в ній шляхетне щось було -
Тепер сама собі прибила
Тавро безчестя на чоло.

 

Ці рядки Ігор Качуровський написав два роки тому. Гірко й справедливо. Мабуть, тому й не хочуть про нього навіть згадувати «реєстрові експерти» - а раптом прогніваються господарі телеканалу й упорядники програми, бо в «останнього неокласика» є й дошкульніші визначення?

 

Та годі. Плем'я телевізійних завсідників провідних каналів має дуже мало спільного з реальною українською культурою та реальним життя України. І не варто надто перейматися вчинками й словами цієї публіки - слід займатися потрібними країні та людям справами. Хоча, звісно, часом стає сумно від чергового торжества аморальної непрофесійності/професійної аморальності.

 

Фото - politika.inter.ua

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
16300
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Валентина
4421 дн. тому
Як на мене, Кисельов у цій частині передачі дуже яскраво проілюстрував свою необізнаність у реаліях українського життя. (А це тема, яку без читання україномовних текстів, занурення в україномовне середовище, тільки на контактах з провладними людьми ще й проросійськи налаштованими - не осягнеш). Фаховими були виступи Ірини Славінської, керівника видавництва "Фоліо" і Лади Лузіної. Власне, ведучий озвучував проросійські ідеологічні стереотипи, а українці їх без істерик і підігрування розвінчували, аргументовано спростовуючи надуману проблему протистояння україномовних і російськомовних письменників в Україні. Є проблема економічна, але якщо її зачіпати - треба закликати до дій нинішню владу, тобто в її город кидати каміння. Це не місія "Інтера".
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду