Мабуть, ваш автор повинен згоріти від сорому, адже до самої трагічної загибелі принцеси Діани в 1997 році я не знав, як вона виглядає, чим знаменита, з ким її зраджував чоловік, скільки в неї дітей. Тобто, до моменту тієї автокатастрофи я поняття не мав, що пропустив - адже, виявляється, життя принцеси Діани було не менш цікаве, ніж її смерть. І, як тоді здалося, весь світ, крім хіба що вашого покірного слуги, стежив за кожним кроком розлученої принцеси, закохувався в неї, купував газети з її скандальними фотографіями. Ось так, мабуть, було: прокидається зранку людина в будь-якому куточку планети, позіхає, п'є каву і цікавиться біржовими коливаннями, погодою та Діаною Спенсер...

Усвідомлення факту, що британською королівською родиною справді цікавляться всі довкола, крім таких виродків, як я, закріпилося після неодноразового перегляду таких, без перебільшення, блискучих фільмів, як «Королева» Стівена Фріза та «Король говорить» Тома Хупера. Багато раніше англійська королева стала об'єктом замаху терористів у американській комедії «Голий пістолет» - це на неї падав герой Леслі Нільсена, це в неї між ногами він опинявся, і це вона задирала ноги. У романі британця Бена Елтона «Номер один» у кастингу на шоу типу «Х-фактору» бере участь принц Уельський, бо це йому треба для поліпшення іміджу.

Отже, навіть побіжний огляд дає всі підстави вважати: англійські королі, королеви, принци та принцеси в уяві навіть британців займають своє місце в масовій культурі, десь між Людиною-Павуком та доктором Грегорі Хаусом. І для того, щоб утримувати стабільно високий рейтинг, не треба робити зовсім нічого - просто жити своїм життям. Прокидатися, їсти, молитися, любити, ходити в туалет, приймати різні делегації, нагороджувати лицарськими титулами когось на кшталт Пола Маккартні. Ну і, звісно, одружуватися та розлучатися.

Весілля принца Вільяма, старшого сина покійної принцеси Діани, та англійської попелюшки Кейт Міддлтон транслювалося в прямому ефірі на весь світ. Причому не королівська родина оплачувала трансляцію (згадаймо 160 тисяч гривень, які Партія регіонів заплатила Першому національному, аби там показали в прямому ефірі «видовище» під назвою «Партійний з'їзд»), а навпаки - самі телеканали витрачалися, аби послати до Лондона спецкорів та вмикати церемонію. Серед тих, хто долучився до загальної істерії - телеканал «Інтер». Вважається, і, мабуть, небезпідставно, що 29 квітня о 12:15 за київським часом домогосподарки прилипнуть до екранів, аби дивитися ексклюзивне реаліті-шоу під назвою «Весілля королів». Ну, ми вище розібралися: лише одного мене на всій земній кулі не цікавить весільна сукня Кейт.

Мабуть, врахувавши і такий фактор, на «Інтері» в якості своєрідного промо опівночі 28 квітня показали фільм Євгенія Кисельова «Кейт та Вільям. Королівське весілля» (режисер - Кирило Козаков). Причому для грамотнішої промоції в програму навіть внесли зміни: спочатку показали випуск «Подробиць», який завершився сюжетом про підготовку до видовища (місця в пабах давно заброньовані, фанати живуть у наметах), а вже потім - саму стрічку. З урахуванням того, що королівськими особами люди все ж таки переймаються, а отже, історія знайомства та, вочевидь, кохання Вільяма й Кейт відома і без зусиль «Інтера», Кисельов як автор фільму вирішив розширити уявлення про королівську родину, щоби зацікавити цією історією тих, кому августійші особи зазвичай по цимбалах.

Між іншим, правильне рішення: ті, хто готується дивитися церемонію весілля, опівночі перед телевізорами не сидять. Значить, слід звертатися до тих, хто звик шукати і навіть часом знаходити щось нестандартне саме в нічних ефірах. Саме тому історію Попелюшки та Принца показано через оцінку, з одного боку, письменника Бориса Акуніна, гуру актуальної розважальної культури, з іншого - Сєви Новгородцева, гуру культури альтернативної: важко собі уявити королів фанатами рок-музики і, навпаки, шанувальників року - глядачами гламурної шлюбної церемонії. На думку Акуніна, королівська родина - дорога іграшка, яку охоче фінансує британський уряд за гроші платників податків, а останні не надто й опираються. Справді, британська корона - це вам не вертолітний майданчик у Каневі, червоні прапори або партквиток Партії регіонів. А Вестмінстерське абатство - не Межигір'я. Напевне маючи купу поточних претензій до своїх королів, британці в цілому їх поважають. Саме таку повагу демонструє асимільований британець Сєва Новгородцев - він, судячи з усього, пишається, що королева Єлизавета ІІ особисто вручила йому орден Британської імперії. І прихильники його не затюкали, як сталося, наприклад, із російськими рок-музикантами, котрі зустрілися з президентом Медведєвим, або з українськими митцями, котрим тиснули руку Кучма, Ющенко чи взагалі Янукович.

Кисельов у фільмі мимохідь наголошує: англійські королі давно не правлять, але їхнє слово далі вагоме, з ними рахуються, вони цікаві самі по собі. Тут же проводячи паралель із реаліті-шоу, на яке монархи перетворили своє життя, особливо з появою прямого телевізійного ефіру. Щоправда, при цьому, будучи все ж таки громадянином Російської Федерації, він не може не приділити шматок уваги перетину родоводів принца Вільяма та російських царів. Хоча українці, напевне, пішли б іще далі: знайшовши в англійського принца краплю української крові, негайно б назвали його українцем і на всякого, хто не погоджувався б із цим, направляли стріли праведного гніву від ВО «Свобода».

Так чи інакше, фільм Кисельова, випуски новин, королівське весілля на цілий світ наживо (я особисто хочу пряму трансляцію з королівської спальні!) можуть послужити гарним прикладом відкритості суспільства. Адже це нормально, коли народ цікавиться королями. Проте ще нормальніше, коли королі не перешкоджають цьому. Новоявленим самопроголошеним українським монархам та панам варто було б повчитися гідності, з якою тримається британська королівська родина під цілодобовим щоденним прицілом камер. Адже саме відкритість суспільства унеможливить бажання щось недоговорити, приховати, підтасувати. Не треба напружуватися - ви в прямому ефірі...