Виступи на телевізійних шоу Михайла Бродського, колись полум'яного опозиціонера, сьогодні - не менш запального апологета влади тих сил, які він ще кілька років тому називав «антинародними», - це завжди щось із чимось. Якщо коротко, то це суміш невігластва й апломбу, помножених на особисту ненависть до Юлії Тимошенко. Але, зрештою, кожен має право на особисте. А от на войовниче невігластво чиновник високого рівня - а нині Бродський очолює Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (а майже по-людськи - Держкомпідприємництво) - права не має. Бо тим дискредитує не тільки себе, а й Українську державу.

Саме такою антидержавною діяльністю й займався Бродський на «Свободі слова» Андрія Куликова на телеканалі ICTV 11 жовтня.

Винесемо за дужки те, що Бродський, володіючи (на відміну від цілої низки високопосадовців) українською мовою, вперто використовує російську, при цьому порушуючи чинне досі законодавство й елементарні моральні норми. Втім, і Конституцію Верховна Рада ледь не щодня порушує, коли депутати голосують чужими картками - й нічого. Винесемо за дужки й те, що Бродський вважає українців останніми ідіотами, заперечуючи стрімку інфляцію, факт різкого збільшення грошової маси (про що офіційно заявила Рахункова палата) та неприйняття дрібним і середнім бізнесом нового Податкового кодексу (якщо, за Бродським, підприємці схвалюють цей кодекс - хто ж тоді виходить на мітинги протесту по всій країні?). Винесемо за дужки й пропаганду Бродським чеснот диктатури й навіть узурпації влади у кризовій ситуації (нічого нового, втім, він тут не сказав - усі озвучені ним та іншими провладними трубадурами «сильної руки по-українськи» аргументи містяться в добре відомій людству книженції під назвою «Майн Кампф»; але й тут він не оригінальний, бувало й гірше - аж 60% студентів німецьких вишів голосувало 1932 року за НСДАП, і тоді ж діяла така екстравагантна організація, як «Євреї-фронтовики за Адольфа Гітлера», членів якої влада вдячного фюрера через 10 років відправила до таборів смерті...). Але навіщо ж публічно ображати Францію, орденом Почесного легіону якої щойно нагороджено президента України?

Події на телерингу розгорталися так. Бродський заявив, що Франція 1965 року була у кризовій ситуації, й тому віддала всю владу генералу де Голлю (ну, помилився на сім років голова Держкомпідприємництва, ну, далеко не всю владу Франція віддала...), а тому всю владу в Україні мусить мати Віктор Янукович. Хтось із присутніх у студії «Свободи слова» політологів чемно зауважив, що де Голль усе-таки був бойовим генералом, тоді як...

І тут Остапа (себто Михайла) понесло. Перебиваючи й забиваючи опонентів, він авторитетно заявив, що а) де Голль не був бойовим генералом; б) під час Першої світової війни він учився; в) я, мовляв, читав його біографію, і все таке інше, тому я знаю, про що говорю.

Ага, Михайло Бродський знає. А от генерал Гейнц Гудеріан не знав.

«Ми були інформовані про присутність 4-ї бронетанкової дивізії генерала де Голля, котрий давав про себе знати с 16 травня... Де Голль не ухилявся від боїв і з декількома окремими танками 19 травня прорвався на відстань двох кілометрів від мого командного пункту... Я пережив декілька годин непевності». Гейнц Гудеріан, «Спогади солдата».

Єдина помилка в «танкового Гейнца» - де Голль тоді ще був полковником. Звання бригадного генерала він одержав наприкінці травня якраз за організацію двох контрударів у фланги німецьким танковим корпусам.

Звернімо при цьому увагу на слова Гудеріана про те, що де Голль особисто з кількома танками прорвався майже до його командного пункту. Так, ледь не двометровий французький полковник якось примудрявся не тільки влізти в тісну башту танка R35, але й вести свою дивізію вперед, відкидаючи німців. Танкісти де Голля тоді просунулися на 20 кілометрів і створили загрозу всій німецькій операції на Західному фронті. Але їх не підтримали ані піхота, ані авіація (взаємодія родів військ у французів тоді шкутильгала на всі чотири ноги), тож перелом у бойових діях не відбувся. Проте в «Історії Другої світової війни» генерал Тіппельскірх написав: «Активні дії військ генерала де Голля в районі Лаона являли собою єдину спробу виступити з півдня назустріч німецьким військам, які прорвалися».

Ну, а стосовно Першої світової війни... «Навчання» де Голля було дуже своєрідним. Два роки на фронті, два поранення, потім третє (у грандіозній битві за Верден), його залишили на полі бою, вважаючи мертвим, але він вижив і потрапив у полон. П'ять спроб утечі за два роки полону - непоганий послужний список, чи не так? До речі, в офіцерському таборі для «особливо активних» полонених де Голль познайомився із майбутнім червоним маршалом Михайлом Тухачевським, вони заприятелювали, обговорювали військово-стратегічні проблеми... Так, це був для майбутнього лідера Руху Опору час вишколу, але саме бойового вишколу.

Факти все це загальновідомі, й оминути їх при вивченні біографії де Голля неможливо. То чи справді читав її Бродський? Чи читав - і все позабув, але апломб не дозволив визнати це і дослухатися до експертів? Отут доводиться зробити невтішний для полум'яного завсідника телешоу висновок: голова Держкомпідприємництва, звісно, не зобов'язаний знати напам'ять біографію президента де Голля, але дослухатися до експертної думки - зобов'язаний. Тому мусимо констатувати: на високій посаді перебуває людина, небезпечна для бізнесу і для всієї країни.

Цей висновок підтверджується ще однією надзвичайно важливою рисою Михайла Бродського, яскраво оприявленою в цьому телеепізоді. Ця риса - погане вміння мислити аналітично. Бо ж хіба пішли б французи за де Голлем у роки війни, якби він був «тиловим щуром», а не бойовим генералом? Хіба б визнавали його зверхність інші генерали, котрі мали більш високі звання, але не мали на полі бою тих успіхів, котрі мав де Голль? Хіба б міг стати генерал-кадровик чи інтендант визнаним Символом (а саме так, з великої літери, у листуванні між собою звали де Голля його підлеглі) боротьби за свободу Франції? Риторичні запитання.

Отож чиновник високого рангу, який неаналітично мислить, нехтує думкою експертів і не має достатніх знань, проте дуже любить побалакати, бажано перед телекамерою, - явище дуже небезпечне. Це явище неможливе в тій же Франції, у Польщі, Чехії чи Литві, але дуже поширене в Україні. Звісно, французи не образяться на Михайла Бродського. Вони тільки зайвий раз переконаються - спасибі телебаченню! - що в уряді України комфортно почуваються персонажі, які в цивілізованій країні підмітали б вулиці, бо більшого їм довіряти не можна з огляду на рівень некомпетентності та підвищену агресивність. Чи йде це все на користь ставленню до України та українців, котрі терплять таку владу, - це також риторичне запитання.

А тепер про справи суто телевізійні. Звісно, про них слід вести мову на самому початку статті, але в даному випадку без такого детального викладу «справи Бродського» телеситуація виявилася б незрозумілою. Отже: чи слід узагалі запрошувати на політичні ток-шоу скандальних і малокомпетентних політиків? З одного боку - не варто, оскільки тоді серйозні дискусії з тих чи інших важливих предметів замінюються ледь не базарною (а часом і гіршою, ніж базарна) базграниною ні про що. З другого боку, телеглядач, він же виборець, має право самостійно оцінити ділові й моральні якості політиків та держчиновників, а для цього немає кращого способу, ніж поставити їх перед мікрофоном у прямому ефірі й трошки роздражнити запитаннями експертів...

Але в останньому випадку маємо серйозну проблему. А саме - проблему отримання глядачами достовірної інформації тоді, коли головний промовець є, м'яко кажучи, не надто компетентним (це навіть якщо винести відверту брехню за дужки). Як на мене, ведучий програми не має права залишати бодай частину глядачів дезінформованими - а, думаю, хтось-таки й справді подумав, що де Голль під час війни рахував кальсони чи розподіляв жаб'ячі лапки по солдатських пайках. Ясна річ, що Андрій Куликов не міг не знати, що Шарль де Голль був бойовим командиром. Але чого він промовчав? Чи в його уявленні ведучий ток-шоу - це людина, яка тільки оголошує той чи інший виступ? Не схоже. Чи є гості, яких ведучому не дозволено чіпати? Це буває. Проте тут є чудовий вихід із ситуації. Скажімо, Віталій Портников останній час блискуче грає на різних ток-шоу роль компетентного резонера, який ставить на місце політиканів, котрі, скажімо, надумають сказати: «У нас більше немає політики». Отут Портников і розкаже аудиторії в студії та телеглядачам, що таке справжня політика, якою вона повинна бути, і що сподівання декого на смерть політики вочевидь передчасні. То чому б не посадити до студії такого ж енергійного та компетентного експерта з політичної теорії та політичної історії плюс експерта з економіки, які здатні достатньо об'єктивно оцінити ляпсуси будь-якого промовця, незважаючи на ранги й титули, яким не можна заткнути рота і які дадуть мільйонам глядачів те, чого вони потребують найбільше - правдиву інформацію?

Якщо так зробити - то пихаті базіки дискредитуватимуть себе, а не країну, бо буде кому захистити істину, а значить - і честь українців.

Поки що ж з телешоу на телешоу переходять такі персонажі (і Бродський у їхньому числі), котрі роблять із нашої країни посміховисько. А відтак оглядач The Daily Mail Пітер Хітченс у своїй скандальній статті має підстави говорити про невідомо як, ким і навіщо створену «дивну державу, що зветься Україна».

Фото - www.narodnapravda.com.ua