На столичному проспекті Перемоги біля станції метро «Політехнічний інститут» здобуто чергову перемогу реальності життя над українським кіно, яке в цю реальність не надто, треба сказати, вписалося. Та й ніхто його туди особливо й не вписував. Сучасна будівельна техніка зруйнувала добре відомий кільком поколіннями киян кінотеатр, названий іменем нашого світового генія Олександра Довженка, режисера і письменника.

Руйнація відбулася недільного дня, 25 липня,  потужно і швидко. Працювали у дві зміни. Як-то кажуть бандити - «на хапок».

Я живу неподалік і, вийшовши зранку до магазину звичною дорогою до метро, завмер від жаху. Побачив уже знівечені стіни кінотеатру. Потім повернувся додому, взяв фотоапарат, відеокамеру, зателефонував сусідці - народній артистці Ларисі Кадочниковій. Ми удвох стали свідками вбивства, вбивства нашого рідного кінотеатру.

Для Лариси це було особливе місце усього кінематографічного життя: прем'єри, фестивалі, зустрічі з глядачами, з друзями і видатними українськими колегами, авторами незабутніх стрічок українського кіно. Я думав про те, що, може, Лариса залишилася чи не єдиною з когорти творців всесвітньо відомого українського кіно. І ще думав, що ця руїна постала неначе надгробком над тими, хто був у цьому домі.

І я їх теж тут бачу: Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Леоніда Осику, Василя Цвіркунова (директора студії та чоловіка Ліни Костенко), Святослава Павловича Іванова (справжнього міністра нашого кіно), а також акторів, що виходили на сцену перед прем'єрами, Ларисиних колег - Івана Миколайчука, Маргариту Криницину, Олега Борисова...

Нині Лариса залишилася сама. Як нащадок і свідок.

До речі, тут вперше показували «Репетицію оркестру» Фелліні. В картині теж залізна куля нищить у фіналі стіну, за якою музиканти, артисти...

Дорога до остаточної ліквідації кінотеатру була тривала і послідовна. У дусі часу. В 90-х кінотеатр закрили. На кілька років. Він стояв безпритульний, як сарай.

Потім тут отаборилася ринкова економіка «по согласованию с руководством кино и культуры» - відкрили казино.

Фасад мерехтів вогнями, зверху була назва казино, а під нею - стара вивіска кінотеатру з ім'ям Олександра Довженка. Як компроміс епохи, що минає, з новим часом.

Казино закрилося. Дім височів, як мертвий. Але потім з'явились якісь ознаки ремонту! Кілька місяців фасад оперізував транспарант з великими літерами «Кінотеатр О.П.Довженка перебуває на реконструкції».

Реконструкція перетворилася на знищення. Ми стоїмо тут біля місця страти кінотеатру. Жах.

Олександр Петрович Довженко, коли їздив на кінофабрику цим, тоді Брест-Литовським, а нині Переможним,  проспектом, перетворював в уяві старі халупи на красені-будинки, облаштовував тут сади... Хіба міг би Довженко уявити, що тут знищуватимуть кінотеатри, кіностудія його імені перетвориться на кладовище, а на найдовшому проспекті в Києві не буде жодної книгарні?

Фото автора