Прочитав на ТК новину, що голови християнських церков підтримали моральну комісію і просять не дискредитувати її, та ще й оприлюднили Відкрите звернення до української громадськості з приводу потреби захисту високих моральних засад та сімейних цінностей, у якому висловили «рішучу незгоду з діями учасників інформаційної війни, спрямованої на дискредитацію та перешкоджання діяльності Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі».

Здавалося б, яка ідилія: дві високоморальні й законослухняні інституції знайшли одна одну! Але не дає спокою споконвічне «А судді хто?». Тож розгляньмо наших високоморальних борців детальніше.

Почнімо з так званої моральної комісії, або просто НЕК. Нинішня комісія, як відомо, виникла з надр Закону України «Про захист суспільної моралі», ухваленого 20 листопада 2003 року. Ідея цього закону виникла в головах одразу кількох державних мужів, один із яких є нині головою НЕК. Двоє інших - це колишній прокурор Геннадій Васильєв, який, ще будучи депутатом, вносив проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту моралі та утвердження гуманістичних цінностей у суспільстві» (№3453 від 29.04.2003), та наш космічний і високоморальний мер Леонід Черновецький, законопроект якого й ліг в основу чинного закону - проект Закону України «Про захист суспільної моралі від продукції, що пропагує порнографію».

Законопроект Васильєва, як не дивно, виглядав досить пристойно, адже був спрямований на досить конкретні речі. По-перше, на якість реклами, по-друге - на обіг друкованої продукції сексуального й еротичного характеру і, головне, захист неповнолітніх від залучення до порнобізнесу та, відповідно, відповідальність за такі дії! Законопроект не створював жодного додаткового органу, а лише доповнював закон про пресу, рекламу, Національну раду та Кодекс про адміністративні правопорушення і Кримінальний кодекс. Звісно, законопроект потребував доопрацювання, але зміни, запропоновані ним, не викликали б такого резонансу і не потребували б чотирьохмільйонних видатків на цілий орган незрозумілого підпорядкування.

Більш ранній законопроект Василя Костицького «Про захист громадської моралі та психіки людей від негативного впливу теле-, кіно-, відеопродукції» виявився найбільш радикальним, адже пропонував створити на всіх рівнях ради з питань захисту громадської моралі з числа відомих громадських діячів, вчених, діячів культури в складі 9-15 членів. Члени таких рад мали б обиратися таємним голосуванням (!), а члени ради при президентові - самим президентом. Самі ради мали б збиратися «в міру необхідності» (читай: коли забажають) й ухвалювати рішення про заборону трансляції певної телепродукції по загальнодоступних і загальнонаціональних каналах, демонстрації кіновідеофільмів, якщо вони містять насильство, жахи та порнографію. Рішення таких рад мали би статус експертних і могли б враховуватися при розгляді питань у суді.

Окрім того, посадових осіб, що допустили таку трансляцію, мали би притягати до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі мінімальних неоподатковуваних мінімумів заробітної плати (близько 17000 грн станом на 1998 рік). Чи не знайома риторика - заборонити, штрафувати, засудити?! А як же такі моральні цінності, як гуманність, любов до ближнього, всепрощення? Може, перш ніж штрафувати варто провести профілактичну роботу, пожурити, попередити, наставити на шлях істини?!

Та сподівання пана Костицького справдяться лише за 10 років...

Таємниця закону про мораль, точніше - його недолугості, криється в засіданні парламенту від 2 жовтня 2003 року, коли Верховна Рада України розглядала в другому читанні законопроект Леоніда Черновецького. На цей момент комітет свободи слова під головуванням Миколи Томенка серйозно попрацював над цим законопроектом і звів його до 9 статей, у яких про заборону використання дітей в еротиці і порнографії, мову ворожнечі, обмеження розповсюдження продукції еротичного характеру, а також містився перелік органів, що мають право контролювати дотримання законодавства про захист суспільної моралі:

• Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення,
• спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань захисту прав споживачів (Держспоживстандарт),
• спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань кінематографії (Держкіно),
• інші органи державної влади та місцевого самоврядування відповідно до їхньої компетенції.

Зважаючи на первинний варіант цього законопроекту, робота комітету була досить вдалою, адже вона упередила появу в законодавстві різноманітних дурниць і ще раз наголосила на тому, що в Нацради, Держспоживстандарту та Держкіно є достатньо повноважень для обмеження хтивої реклами і занадто агресивного кіно.

Цитую Томенка: «Ми не створюємо жодної додаткової структури, але ми уточнюємо вагу і відповідальність тих структур, які повинні цим займатися. Міністерство культури з його департаментом, який видає прокатні ліцензії, мусять чітко й однозначно відслідковувати, видаючи прокатні ліцензії, який це продукт, коли його можна показувати, чи він дозволений на телебаченні. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення повинна так само жорстко і однозначно реагувати на ці речі». Комітет, за словами пана Томенка, відмовився вводити в цей закон термінологічний апарат, адже «абсолютно переконані як і всі експерти, що не можуть народні депутати - представники різних політичних сил у сесійній залі голосувати за 5 чи 10 варіантів визначення, що таке "секс", "еротика" і "порнографія". Це повинні робити психологи й експерти, які працюють у Міністерстві культури і які вже, до речі, визначення ці зробили, бо існує затверджена урядом відповідна постанова Кабінету Міністрів».

Утім, на моє щире здивування, саме завдяки вже згаданому прокурору Васильєву законопроект набув того потворного вигляду, з яким нам доводиться жити. Так, під час того самого голосування йому вдалося внести (наполягти на голосуванні - прим.) в законопроект низку своїх правок, які не лише порушили структуру закону, але й заклали підвалини для створення чергового органу - Національної експертної комісії з питань моралі.

Що ми отримали?

Ми отримали «постійний позавідомчий державний експертний і контролюючий орган, який діє відповідно до цього Закону та чинного законодавства України і є відповідальним за утвердження здорового способу життя, належного стану моральності суспільства, контролює обіг продукції і видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру».

Перший «прикол» - це позавідомчість. Спробуйте направити такому органу інформаційний запит! Захоче - відповість, не захоче - напише так само, як органи прокуратури, - «нас немає в переліку органів, визначеного законом про інформацію» (нагадаю, за законом про інформацію інформаційні запити є обов'язковими для трьох гілок влади. Натомість в Україні є низка установ, які до жодної з гілок не відносяться). Або візьмімо, для прикладу, громадські експертизи. Коли наша організація захотіла провести експертизу цієї інституції, ми отримали відповідь-заперечення на тій підставі, що законодавство України передбачає проведення таких експертиз лише відносно органів виконавчої влади, до яких комісія не належить.

Другий «прикол»: цікаво, яким чином комісія може відповідати за утвердження здорового способу життя, належного стану моральності суспільства? В яких удавах це має вимірюватися, якою має бути відповідальність членів НЕК за, скажімо, падіння моральності на 1,7% у попередньому кварталі?

На НЕК закон поклав багато «водяних» повноважень, як-от розробки концепцій, координація дій, проведення конференцій і т. п. В цілому, комісія виглядає доволі беззубо. Наприклад, закон каже, що «рішення Національної комісії, прийняті в межах її повноважень, є обов'язковими для розгляду центральними і місцевими органами влади, засобами масової інформації всіх форм власності, а також фізичними та юридичними особами». Зауважу: саме для розгляду, а не виконання. Це означає, що, отримавши рішення НЕК, треба його розглянути і, може, відписати щось а-ля «взято до відома».

Ще одне цікаве повноваження НЕК - «попередження розповсюдження та заборона демонстрації фільмів, програм, інформаційних матеріалів, видовищних заходів тощо, які завдають шкоди моральності суспільства». Почнімо з того, що критерій моральності цілого суспільства вочевидь встановити неможливо. В будь-якому разі це буде середнє по лікарні разом з моргом і самими лікарями і завжди буде приводом для оскарження. Втім, досить цікавим є «попередження розповсюдження». Цю норму можна тлумачити як попередження розповсюдження твору, на який, скажімо, немає прокатного посвідчення Держкіно, або... просто попередження його розповсюдження, бо «воно аморальне». В першому випадку маємо дублювання функцій МВС, а в другому - відверту цензуру. Єдиний випадок, коли інформацію на якомусь носії може бути попередньо обмежено до поширення, описано в ст. 278 Цивільного кодексу, та навіть там вона стосується особистих немайнових прав, наприклад, порушення авторських прав, дифамації, і для цього має бути рішення суду! То що, виходить, НЕК прирівняли до суду?

Наступна «цікавинка» у правах-обов'язках НЕК - нагляд і контроль за дотриманням чинного законодавства України у сфері захисту суспільної моралі. Стаття 15 закону наділяє НЕК правом нагляду, що означає виявлення порушень без застосування санкцій. Утім, за ст. 19 закону про мораль завданням НЕК є контроль. Вочевидь, це черговий виповзень голосування 2.10.2003 з правками Васильєва. Таким чином, вилізла норма-страшилка, адже за загальним правилом контроль передбачає можливість обмежувати діяльність, штрафувати і вживати інші малоприємні заходи. Але НЕК не є органом ліцензування, так само вона не має конкретних приписів, що саме і в який спосіб контролювати, а відтак ця норма - мертва.

Тим не менш, НЕК знайшла вихід. У законі фігурують дві цікаві норми, які надають НЕК право:

• вносити пропозиції стосовно притягнення засобів масової інформації та їхніх керівників, які порушують законодавство у сфері захисту суспільної моралі, до передбаченої законом відповідальності (читай- кримінальної);
• ініціювати питання про припинення дії ліцензії на діяльність з обігу продукції і видовищних заходів сексуального характеру, за умови виявлення порушень цього закону.

«Супер! - подумали в НЕК. - Жодної відповідальності!». Комісія передає, скажімо, до прокуратури «пропозицію», а та з радістю порушує кримінальну справу, і все чемно й морально. Прямо як за сталінських часів: головне - донести «кому треба», а «там розберуться», і все заради морального здоров'я суспільства!

А що всередині?

Що ж таке моральна комісія де-факто? Гортаючи перелік членів, не перестаєш дивуватися: а чому саме вони і за якою логікою формувався цей список? Тут вам і професори, й чиновники, й депутати, й лікарі, й журналісти, й артисти, й міністри, й навіть податківці... Причому людей із юридичною освітою - явно меншість, а тих, хто знається на базових правах людини, - ще менше. Зате автору не раз щастило й особисто спостерігати, й читати в ЗМІ свідчення про надзвичайно моральні вчинки членів моральної комісії. Ну подумаєш, один член НЕК вставив у відповідь на запитання смачне слівце про жінку легкої поведінки (адресоване, судячи з контексту, авторці запитання), чи, скажімо, інший запропонував хлопчині без гальм вийти й розібратися по-чоловічому з вибиванням деяких істотних частин тіла, а чи от, приміром, ще одна членкиня впевнено проігнорувала прохання модератора заходу завершувати виступ і спокійно продовжила свою промову ще на стільки ж і півстільки. Ну а що, вони ж носії місії, їм можна...

Про самого голову НЕК написано чимало, та я ніяк не надивуюся універсальності цієї людини. Певно, займатися й охороною довкілля, й поверненням кримських татар, і материнством і дитинством, і судово-правовою реформою, судовим адмініструванням і фінансами, конституційним судочинством і розвитком села, іпотекою й депутатством і, врешті-решт, такою невдячною справою, як підйом цілини морального рівня суспільства, - дуже тяжко.

Втім, що ж ми все про НЕК та про НЕК, згадаймо й про наших підписантів. Церква - інституція, що тривалий час була шанована в суспільстві й мала над ним контроль, - поволі втрачає вагу, хоч і продовжує утримувати позиції (особливо це стосується деяких конфесій в окремих регіонах нашої неньки).

«Багато свідомих громадян, в тому числі і віруючих людей, які складають переважну більшість населення України, виступають проти намагання окремих представників менеджменту медіабізнесу порушувати їхнє право на безпечний інформаційний простір», - заявили предстоятелі християнських Церков. От і чудово! Хотілося б тільки мати конкретнішу статистику: скільки це «багато», хто ці люди, що вони розуміють під «безпечним інфопростором»?

«"Пропаганда війни, національної та релігійної ворожнечі, культу жорстокості та насильства, засилля порнографії - це ті реальні загрози, які постають сьогодні перед нашим суспільством", - наголошується у Відкритому зверненні.

За словами першоієрархів Церков, "батьки та матері занепокоєні долею власних дітей, їх психічним та емоційним здоров'ям, коли спостерігають засилля розпусти, жорстокості та насильства у медіа-просторі, включаючи телепрограми, рекламні ролики, білборди та мобільний контент"».

Слушне зауваження, та одразу виникає кілька питань: хто винуватий, що робити, до чого тут НЕК і чому її підтримують відокремлені від держави церкви (статтю 35 Конституції наче ж ніхто не скасовував)?

Візьмімо, для прикладу, релігійну ворожнечу. Панове першоієрархи, а хто вам винен, що в Україні стільки церков, які не можуть об'єднатися в єдину помісну церкву? Чи порнографія й еротика винні в тому, що прихожани різних конфесій б'ються за приходи? Чи, може, іноземні пастори приходять і силою спокушають ваших прихожан до своїх церков і тому це треба заборонити? Пропаганда війни й національної ворожнечі? Чудово! А хто ж цим займається? Може, то якась Б'янка/Бетті/Лєна з німецького порно, чи організатори чеських порновечірок, а чи в «Плейбої» активно пропагується культ фашистів-садомазохістів? Чи, може, корінь зла лежить там, де його не хочуть бачити, - у вас самих, церковних мужах і моралістах?

Погляньмо на сучасну церкву в цілому як явище (одразу перепрошую перед тими священиками, які, попри все, зберегли всі чесноти, необхідні для цієї діяльності)? Церковне рейдерство всупереч усім заборонам (згадаймо сарайчик поруч із Історичним музеєм чи металевий кіоск, що тривалий час простояв навпроти кінотеатру «Жовтень», або ж пригадаймо ліквідацію парку на Либідській заради найбільшого собору), агресія священників і прихожан, канонічна комерціалізація (продаж хусток на території святинь), священики з хрестами а-ля noveau-russie й черевами, яким можуть позаздрити навіть наші нехуденькі депутати, та недешевими автівками на кшталт Хаммера, Мерседеса та ін. Та чого далеко ходити - поруч із університетом, де вчився автор, біля однієї з церков у будинку, де була недільна школа, оселився спочатку Орден Святого Станіслава (який у цій же церкві проводив свої інвеститутри), потім якась партія, а тепер там узагалі бозна-що; під офісом автора два роки будувалася явно недешева церква-капличка з виточеного брусу, з ковкою й п'ятьма кондиціонерами. Можна згадати й не менш моральну річ - анафему Іванові Мазепі, яка, по суті, є результатом змішуванням великодержавної російської політики і церковних справ і яку й досі можна почути під час церковних відправ. В цьому контексті особливо моральним (і зовсім не злопам'ятним) є прохання московського патріарха перейменувати відповідну вулицю Києва.

«Батьки та матері занепокоєні долею власних дітей, їхнім психічним та емоційним здоров'ям, коли спостерігають засилля розпусти, жорстокості та насильства у медіапросторі, включаючи телепрограми, рекламні ролики, білборди та мобільний контент». То що ж, цікаво, ані школа, ані батьки вже не мають засобів упливу на дітей і контролю контенту, який вони споживають? У батьків, взагалі-то, є непоганий набір інструментів, щоб угамувати своє занепокоєння. Перш за все, це передбачена законом можливість оскарження неправомірних дій суб'єктів медіаринку до вже давно уповноважених на те державних органів. Вас зовсім не турбує всюдисуща (у ліфтах, метро) двозначна реклама ресторану, в якій пропонується «облизати шари» чи «роздвинути палички»? І що, ви вже побігли скаржитися до Держспоживстандарту? Вас обурила жорстокість і насильство в телеефірі у невстановлений час чи, може, еротика серед білого дня? До Нацради звертатися не пробували? А до Держкіно (якщо індекс не співпав із наповненням) чи МВС (у випадку порнографії), врешті-решт? Ну й не забуваймо про таку основоположну річ, як виховання, зокрема обмеження телеперегляду, доступу до інтернету, у т.ч. шляхом "parent control" (обмеження доступу до інформації певної категорії), який років із десять існує в більшості браузерах і є в багатьох сет-топ-боксах на цифровому ТБ? А проблема мобільного контенту вирішується просто: купуванням простіших (з обмеженим набором функцій) мобільних пристроїв.

То може, перш ніж пащекувати про мораль і плодити нові й нові моральні органи, варто  зайнятися подоланням правової та медіа безграмотності населення (це для держави)? Ба більше, зайнятися своїми прихожанами (це для церкви) - депутатами, міністрами й чиновниками - і пояснити їм, яка поведінка є моральною і наскільки по-християнськи плювати на людей зі своїх елітних автівок, змушувати їх чекати в корках, перекриваючи дорогу.

Може, панове моралісти, подивитеся, як виживає в цій країні бухгалтер, на плечах якого вже зо два десятиліття лежить тягар азаровщини?! Чи, може, заглянете в село (тільки не в Нові Петрівці чи Буки) і подивитеся, як люди живуть на 800 - 1500 грн на місяць і як місцеві правоохоронці розпивають оковиту разом із тими, кого вони мають ловити. Або зайдете числа 13 грудня в місцеву податкову і подивитеся, як морально стоять у вузьких коридорах платники податків, які ж цю податкову й утримують. Чи, може, керуючись досвідом авторів серіалу «Школа», поглянете, що діється в школі, зокрема на матеріальний і моральний стан учителів, що подекуди призводить до пофігістичного ставлення до учнів, ідіотизм шкільної програми, що вчить високих матерій, не даючи базових, потрібних у повсякденному житті знань. Чи спробуєте, приміром, улаштувати своє чадо в якусь школу, щоб дізнатися, який треба зробити «вступний благодійний внесок»? Або краще зайдіть у поліклініку і дізнайтеся про непотрібні вам ліки, які вам треба купити в такому-то місці на такий-то номер лікаря? Чи, може, проаналізуєте відписки різноманітних органів та інстанцій, які не хочуть виконувати свою роботу, ту, за яку сплачуємо податки чи просто платежі?

Хочете підвищити мораль, панове? То почніть із себе й собі подібних. Депутати й чиновники відвалюють вам купу грошей на будівництво церков, то, може, варто не просто радісно за них хапатися, а поставити умову - «хочеш, щоби церква прийняла твої гроші? знизь податки, посади парк, оснасти школу»; та бодай просто нагадайте, що красти, обманювати ближніх (у т. ч. тих, хто довірив тобі свій голос) є гріхом, який не можна списати за давністю чи амортизувати...

Навряд чи є моральним їздити на лексусах-хаммерах-поршах, коли основна маса населення живе за межею бідності, хіба не так?

Зрештою, так само не надто морально витрачати 4 мільйони гривень на рік, займати будівлю в центрі міста - і все, щоб боротися з вітряками. Чи доцільно складати за наші гроші списки 200 еро-порносайтів, коли їх тисячі всіляких модифікацій - від торентів до трансляцій наживо? Чи доцільно ухвалювати хартії, ціна яких не вища за папір, на якому їх надруковано, чи писати «глибокодумні» резолюції із закликами до органів виконувати їхні ж функції (!) і до ЗМІ з вимогами «збільшити, покращити й утриматися», не покращуючи умови роботи самих ЗМІ...

А еротика і порнографія, панове, можуть зачекати - вони існували тисячоліття й існуватимуть, хочете (чи дозволите) ви того чи ні. І взагалі, для мене найбільшою порнографією (яка до того ж викликає неабияку агресію) є чи не кожен виступ вельмишановного і ясновельможного Миколиянича, перманентна високоморальна (бо ж під наглядом, а отже - із санкції окремих і повноважних моральних членів і членкинь) штовханина під трибуною, відписки органів, що не хочуть робити свою справу, або чергова історія, коли студент тричі падає на кут стола (чи навпаки, я вже заплутався) в кабінеті багатостраждального слідчого... Тут найпорніше порно відпочиває, скажу я вам.

Чи регулюється мораль правом? Звісно, бо право виходить зі звичаїв і моралі, адже багато речей не мають логічного з точки зору еволюції пояснення. Приміром, убивство слабких є доцільним для еволюції, адже вид позбавляється генетичних помилок, але ж мораль і право це засуджують. А от візьмімо ще одне каране діяння - руйнування надгробків. З точки зору еволюції - ну стояла каменюка, ну лежить каменюка - теж мені трагедія. Або погляньмо на плагіат, крадіжки, обман, посягання на життя і здоров'я державних діячів, шпигунство та ін. - еволюції до цього байдуже, а моралі і праву - ні. Те, що можна було б обґрунтувати як необхідність для виживання (поцупив їжу - ситий), у нашому суспільстві отримало моральне табу, яке потім знайшло вираження у вигляді норм і приписів права.

Утім, із суспільною мораллю все складніше. Загальнолюдські цінності вже так чи інакше знайшли відображення в законодавстві (згадаймо споконвічні «не убий, не вкради...») і потребують радше дорегулювання, шліфування, можливо, підсилення або, навпаки, послаблення. Інше питання, коли держава або одна група осіб хоче заборонити іншій не робити чогось (згадуємо анекдот про «ці люди забороняють мені колупатися в носі»), що є в межах приватного життя, в межах власної системи цінностей і світогляду. І тут мені не зрозуміло, чому люди, які не вважають порнографією засідання Верховної зРади (ще й обурюються, коли таке кажеш уголос), мають якесь право заборонити мені скачати і переглянути красиву еротику чи порнографію з дійовими особами, значно приємнішими за наших народних засранців (Ворд виправив на засланців - це знак :))...

Тож, панове, займіться краще моральністю Кабміну, який ніяк не може всадити за один стіл тих, хто має впроваджувати цифрове ТБ, не впровадження якого позбавить величеньку частину суспільства доступу до ТБ взагалі (а відтак і до джерела інформації), що, в принципі, захищає дітей від інфовпливу (та й не тільки дітей: захистимо населення України від інформації, хтозна, як вона може зашкодити здоров'ю пересічного українця). А якщо серйозно, саме цифрове ТБ надасть батькам можливість краще захистити дітей від того самого негативного, на їхній погляд, контенту (так-так, той самий «батьківській контроль») і виконає вашу місію.

Втім, певно, краще й Кабміну не чіпайте. Ми вже якось самі, природнім шляхом. А то, боронь боже, знову буде якась хартія.

Ілюстрація - www.fucoueda.com