Фільм Мілоша Формана «Амадей» закінчується чудовою сценою: старий і божевільний, як трикутний капелюх, Антоніо Cальєрі благословляє всіх учасників програми «Суперзірка» на «1+1», а також молиться за кожного, хто виходить на сцену в проекті «Народна зірка» на каналі «Україна». Він випрошує в неба ті крихти співчуття для нікчем, які підтримають їх у час найчорнішого розпачу. Cальєрі випрошує в долі цілющі зерна омани, які проростуть навіть у дрібних і змарнілих душах, і дикий бур'ян амбіцій заколоситься на кам'яному полі бездарності. Й каліка не потребуватиме милиць, бо повірить, що спина свербить не просто так; і стане він на узвишші, розправить руки й полетить; тільки лет його буде хоч і яскравий, але позбавлений величі; мішком плоті він обвалиться із вершин, і низини радісно засміються, привітавши чергового психонавта. 

De profundis

Немає значення, що молитва божевільного Cальєрі, заступника всіх посередностей світу, - режисерська вигадка Мілоша Формана, наклепницька побрехенька, художня вартість якої знущається з історичної правди, як Марк Рібо - зі своєї гітари. Світові потрібен такий святий, і цей свербіж не вгамувати; десятки тисяч учасників «Суперзірки» породжені його жаданням справедливості. Молитва Cальєрі у виконанні справжніх, штучних і обдурених зірок породжує успішні телевізійні формати, й хто наважиться поставити під сумнів її силу та справжність?

Телевізійні співочі конкурси нещадні до людської слабкості й милостиві до кожного, хто закопує свій єдиний талант у землю. «Ти маєш талант?», - питають вони в «раба лінивого і лукавого». Бідака, зачувши солодкі обіцянки, риє землю, щось там знаходить, - і несе в серці своєму на суд особливої трійки. Що відбувається далі - це вже залежить від формату і рівня євангелізації шоу-бізнесу.

Розглянемо два напрямки сюжетного розвитку проектів, які мироточать безпосередньо з новозавітної притчі про таланти. Обидва мало цікавляться тими чудовими рабами, які вправно примножують п'ять талантів, виданих небесним продюсером, «кожному за спроможністю його». І навіть ті, що отримали по два таланти, - не найкращі, хоч і незмінні, учасники шоу. Проблема в тому, що змагання людей по-справжньому талановитих, які гарують на одному полі, - це надзвичайно нудне й позбавлене розважального ефекту видовище. Саме тому, зрештою, милосердне телебачення показує нам не пряму трансляцію міжнародного конкурсу молодих піаністів імені Володимира Горовиця, а лише його президента Юрія Абрамовича Зільбермана, змушеного прислухатися до порад святого Cальєрі, його навіжених обранців та компетентних висновків своїх колег, яким належить возвеличити істинних героїв шоу, - тих нещасних, які винні лише в тому, що повірили небесному продюсеру й виконали його побажання «показати талант» буквально - тобто, прийшли і показали.

Саме ці сонми наївних і ошуканих, засліплених і збентежених, саме вони - хліб і сіль кожного співочого шоу.

Профілі і маски

В євангельській притчі пропорції між хорошими конкурсантами і неліквідними учасниками шоу - два до одного. І саме цей пункт сучасне телебачення сприймає не догматично, що й уможливлює існування різних форматів. Ось у чому суть художнього конфлікту між ортодоксами та єретиками. Перші - творці шоу «Народна зірка» - наполягають, що змагання власників різної кількості талантів - це самодостатнє і веселе, як панахида, видовище. Половина учасників мають статус хороших рабів, які вже наклепали достатньо талантів, щоб умаслити продюсерів що з вершин, що з низин. Як і личить догматичному богослов'ю та ліцензійним угодам більшості онлайн RPG ігор, це твердження доводиться сприймати «як є». Тобто, юзер погоджується, що Юлія Войс чи Андрій Кіше - це власники щонайменше п'яти талантів і відповідної історії примноження капіталу. А от щодо їхніх партнерів, яким перепало від двох до одного, вже можна застосовувати методи критичного реалізму. Визначити, хто з цих улюбленців фортуни приперся з одним-єдиним замурзюканим талантом, і тому має полишити шоу негайно, не завжди так просто. По-перше, особлива трійка цього проекту підібрана настільки гуманістично, що розгледіти поміж них прокурора, секретаря обкому чи, тим більше, начальника обласного управління НКВС не вдається. Усі ці повноваження від початку поділено з телеглядачами, тому за колегіальний висновок - «рабе лукавий і лінивий!» - ніхто безпосередньо не відповідає.

Відсутність продюсерського гніву, як і вся попередня догматика, надає видовищу м'якого, карамельно-анекдотичного смаку, квінтесенція якого - образ шинкарки Ірми Вітовської («Хто тобі подарував таку жахливу краватку? - Мама подарувала перед від'їздом. - Прикольна, дуже прекрасна рожева краватка!»).

Млявість буцімто незаслужених поразок суттєво нівелює мить тріумфу, коротка дистанція між лузерами та чемпіонами не дозволяє підтримувати високу напругу. Як наслідок - «Народна зірка» більшою мірою асоціюється з новорічним вогником, «Піснею-80» на центральному телебаченні, «Старими піснями про головне» та іншими проектами, які паразитують на олів'є.

Прекрасна Барбара Брильска вже другий сезон поспіль німіє, коли бачить мужчин, і дуже артистично звіряє цю свою таїну широкій громадськості. «Народна няня» Заворотнюк перфектно каже своє коронне «Оййй...», і виморгує жагучою морзянкою те ж таки повідомлення, що й пані Барбара, тільки з властивими їй виховними та заохочувальними інтонаціями й тембральною гладдю. Володимир Бистряков також світиться любов'ю, і щоразу, коли йому перепадає слово, мене не полишає відчуття, що зараз прозвучить третій тост.

Поблажливість до недосконалості - ця проміжна ланка між рибою та м'ясом, - на сучасному телебаченні видається анахронізмом. Зовсім інший мир вам несе «Суперзірка» - програма, яку полюбив би навіть лютий Ісус П'єра Паоло Пазоліні.

Почати б з того, що у цьому проекті гріховність людська не залишається поза кадром. Кожен, хто наважується тицьнути вимогливому журі сумнівну монетку, відгрібає решту сповна. Щоб усі інші нарешті прозріли, облишили діставати святого Cальєрі й визнали просту істину: мрія - це каліцтво, що заслуговує на знущання.

«Чарівні романтики та скажені пенсіонери, невмирущі зомбі та безголосі квазімодо», - ось як рекомендує закадровий голос учасників шоу. І це саме те, на що всі ми чекали.

Панські жарти

Дуже непросто знайти десять відмінностей між проектами «Суперзірка» та «Україна має талант», - і це на початку трохи бентежить. Так, у «Суперзірці» танцюристи й силачі не змагаються з людьми, які заковтують холодну зброю, але навіть у доволі вузькій, здавалося б, співочій царині нам демонструють не менш розкішний діапазон талантів: хтось співає з крокодилом, хтось намагається компенсувати вокальну катастрофу балетними рухами чи ритмічним читанням. На догоду поп-драматургії доводиться спостерігати вже бачені історії про те, як прагнення слави перемагає любов до ближнього, як сексі-мама конкурує з сексі-доцьою, як у кожному місті конкурсанти пнуться показати «місцевий колорит», і як шкільний учитель перетворюється на хвацького стриптизера.

Мабуть, кардинальна відмінність між обома програмами полягає тільки в тому, що «Суперзірка» майстерно доповнює словосполучення «Україна має талант» жирнючим знаком питання.

Потап, Віра Брежнєва та проректор Київського інституту музики ім. Глієра Юрій Абрамович Зільберман - не лише чергова особлива трійка, від якої залежить доля претендентів на один мільйон гривень. Вони - чудові винищувачі ілюзій, перед якими кожен раб, навіть із двома талантами в кишені, не може почуватися безпечно. Саме вони, на відміну від багатьох своїх попередників, оголосили нещадну війну авторитетові святого Cальєрі й повстали проти його беззахисних адептів.

Так, це не конкурс імені Горовиця, де навряд чи обговорення виступу чергового конкурсанта відбувалося б у таких термінах:

Потап: «Ето бил п<...>дєц, ізвінітє, Юрій Абрамовіч»

Юрий Абрамович: «Да, ето <...>».

Наскільки заслуговують на приниження ті учасники, яких зазвичай залишають поза кадром? Ось, наприклад, черговий кандидат, покараний натхненням та можливістю потрапити у велику гру, поривається заспівати арію Христа, - а його виганяють зі словами

«п<...>дєц, какой й<...>бнутий штріх!».

А вони все пруть, як сарана. Готові стати рачки, задерти ногу і заспівати. Готові канючити, падати на коліна і виконувати інші суворі вимоги Потапа: «Ви должни билі вийті - і трахнуть нас!». Щоправда, коли чергова конкурсантка пішла назустріч побажанням високого журі й виконала композицію «Мнє уже двадцать і я хачю є<...>ацца», їй це, здається, не дуже допомогло.

Завдяки ентомологічній прискіпливості, з якою в проекті «Суперзірка» нам показують всю глибину людського падіння, проект набуває неповторного морального аромоксамиту. Глядачеві не просто підсовують розвагу з низин, а й нагадують про долю, яка чекає на кожного з недолугих конкурсантів буття, який носиться зі своїм убогим талантом, як дурень з писаною торбою. «А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів!» (від Матвія, 25:30).

Фото - www.mmr.net.ua