Призначення Дмитра Табачника міністром освіти і науки України викликало великий резонанс як у владних колах (скажімо, певні представники БЮТ та НУНС вимагають від ВР негайно розглянути питання про його відставку), так і в суспільстві (зокрема, львівські студенти та викладачі звернулися до депутатів облради з вимогою підтримати звернення до президента, голови ВР та прем'єр-міністра стосовно звільнення Дмитра Табачника з посади міністра).

Ми вже публікували роздуми Андрія Кокотюхи, який, серед іншого, роз'яснив, як правильно слід протестувати проти Табачника-міністра. Сьогодні до цієї дискусії долучається Сергій Грабовський.

Якщо ми хочемо дізнатися, що насправді думає політик, треба уважно перечитати його статті й інтерв'ю у період після відставки з попередньої посади (бажано - гучної, скандальної відставки) і сходженням на новий, не менш важливий щабель владної ієрархічної драбини. Звісно, існують і «герметичні» політики, як-от Юлія Тимошенко, проте і з її виступів останніх тижнів добрий психоаналітик зробить цікаві висновки. Але є й політики, які просто-таки не мислять свого життя без розлогих словесних пасажів, у яких виливають свої щирі думки про недосконалий світ, що не цінує їх, коханих.

Отож, якщо ви хочете дізнатися, якими переконаннями і внутрішніми настановами насправді керуватиметься той чи інший діяч при поверненні до влади з опозиційних манівців, звертайтеся до ЗМІ минулих днів. Раніше для цього треба було йти у бібліотеку і бабратися в запилюжених газетних підшивках. Сьогодні ж до наших послуг неозорий інтернет, у якому можна знайти не лише статті чи інтерв'ю, а й цілі телевізійні програми...

Так от, про новий уряд України і про деяких інтелектуалів із його лав, тобто людей, здатних матеріалізувати власні нічні кошмари, сівши за комп'ютерну клавіатуру і відіславши написане до популярної газети. (Хтось вважає, що цього замало, аби зватися інтелектуалом? Спробуйте самі зайнятися тяжкою і невдячною справою матеріалізації духів!)

Пропоную увазі читачів тільки дві статті - як на мене, взірцево-показові. У багатьох планах. Я не буду навмисно цитувати ті фрагменти з них, що стосуються якихось наших внутрішньоукраїнських питань - це вже зробили інші. Не буду й закликати до якихось публічних акцій стосовно цих двох авторів - знов-таки, це вже зробили і ще зроблять інші. Я ж пропоную поміркувати з приводу нічних кошмарів двох новітніх панів міністрів і того, якою ефективною буде їхня денна діяльність в ім'я реалізації вкотре вже проголошеної стратегії євроінтеграції України.

«Многовековой человеконенавистнический эксперимент, проводимый Польшей, Австро-Венгрией, Третьим рейхом по превращению Галичины в антирусский, антиправославный и в конечном счете антиукраинский плацдарм, удался».

Ну добре, Австро-Угорщини і Третього рейху вже немає - але ж Польща є, це наш західний сусіда і стратегічний партнер; і взагалі, до Європи аж ніяк не інтегруєшся, постійно смикаючись уві сні на предмет «многовекового человеконенавистнического эксперимента» поляків, австрійців та угорців...

А автор статті переходить до глобальних узагальнень, які стосуються всієї об'єднаної Європи та її цінностей: «Преданные марионетки нужны новым хозяевам в качестве "крестоносцев", готовых, ни перед чем не останавливаясь, "перекрестить" Украину в эрзацрелигию атлантического глобализма и направить ее против одноверной единокровной славянской России. Конечно, "крестоносцев" - секонд-хенд, подобно эсэсманам-"унтерменшам" из СС "Галичины", но необходимых и стоящих несравнимо дешевле крестоносцев настояних - с гражданством западных государств».

Скільки кошмарів одразу! Ерзацрелігія глобалізму, маріонетки, хрестоносці... Неодмінно заболить голова, коли прокинешся і з переляку почнеш «мочити» всі ці капосні західні держави, які, виявляється, продукують «справжніх хрестоносців» зі своїм громадянством... Геть від Європи! Хай живе істинна арійська... чи то пак, слов'янська кров, яка наявна лише у православних!

І в чому найбільший жах: виявляється, якраз із об'єднаною Європою та модерними європейськими цінностями нерозривно пов'язаний... фашизм; скільки б ті європейці не прикидалися, а вони запеклі й органічні вороги українців: «Судьба Галицкой Руси, некогда неотъемлемой составляющей православно-славянской цивилизации, поучительна тем, что древняя земля Даниила Галицкого виделась сменяющимся хозяевам как экспериментальная площадка по отработке методов разрушения Великой Украины... Если мы далее будем безропотно сдавать основополагающие жизненные ценности - язык, веру, историческую память, неразрывную связь с Россией, то не заметим, как Великая Украина станет увеличенной копией Галичины, и памятник очередному эсэсовцу, награжденному звездой Героя Украины, где-нибудь в Харькове или Днепропетровске станет обычным явлением».

А імператор Франц-Йосиф І (той, із якого знущався бравий вояк Швейк) у цьому контексті виступає безпосереднім предтечею і, можна сказати, колегою Адольфа Гітлера (хто там ностальгує за «срібною добою» центральноєвропейського культурного масиву? Ясна річ, недобиті фашисти, яких викриває наш інтелектуал-сновида!): «Неуслышанным Европой предупреждением о грядущем Освенциме стали австрийские концлагеря (часів Першої світової війни - С.Г.), отличавшиеся от гиммлеровских только отсутствием газовых камер и крематориев».

Звісно, будувати концтабори - справа дуже погана, тільки чому б не згадати, що у Першу світову війну такі табори будували, на жаль, усі воюючі держави, в тому числі й православно-самодержавно-народна Російська імперія, - а найстрашнішими з-поміж усіх були концтабори в Османській імперії, влаштовані для вірмен? А перші концтабори влаштували іспанці на Кубі наприкінці ХІХ століття під час війни проти місцевих партизанів та британці на початку ХХ століття, воюючи проти бурів - але це попередження насправді було почутим, і під тиском громадської думки були підписані конвенції щодо правил ведення війни, які категорично виключали терор проти цивільного населення. Інша річ, що далеко не всі конвенції під час воєн виконуються, чи не так?

І взагалі, якщо заглиблюватися в деталі, то 1914 року, щойно здобувши Львів, хвацькі російські солдати негайно влаштували там єврейський погром (ясна річ, в ім'я «істинного православ'я»)... Ну, а потім почалися «антилюдяні експерименти». У теплушках російська окупаційна адміністрація привезла православних священиків, а греко-католицьких депортувала на схід. Було заборонено традиційну церкву, українську мову, закрито українські школи та громадські організації, заарештовано українських діячів. Тільки у Львові восени 1914 року російська влада здійснила понад 1200 арештів. Загалом число вивезених того року на схід галичан становило понад 12 тисяч чоловік. Фактично було депортовано майже всю українську еліту - викладачів, учителів, банкііви, кооператорів. А при відступі російської армії у 1915 році було депортовано ще десятки тисяч осіб...

Та про це автор згаданого тексту воліє мовчати. Натомість він остаточно викриває «ворогів російської цивілізації» з обох боків Атлантики: «Никогда еще у компрадоров не было таких системно работающих хозяев, настолько далеко зашедших в планах достижения мирового господства. Атлантические неоконсерваторы привыкли доводить до конца дело разрушения суверенных государств и создания вместо них марионеточных режимов - будь-то на Балканах, Среднем Востоке, в Центральной Америке или в любой другой точке планеты».

І хто ж це в нас бачить такі химерні сни, відпочиваючи після відставки? Ба, знайоме обличчя! Новий міністр освіти і науки професор Дмитро Табачник. Стаття «Галичанские "крестоносцы" против Украины».

Один із тих, хто в силу своєї посади мусить інтегрувати українську систему науки та освіти у той стоклятий європейський та атлантичний світ...

Але не тільки пану Табачнику сняться такі жахіття.

«Наверное, в тот период, когда ещё шла война, руководство страны поступило правильно и гуманно. Крым - приграничная территория, стратегически важный плацдарм, и иметь у себя в ближнем тылу врага было бы крайне неразумным и неосмотрительным. Исходя из этих соображений, летом 1941 года из Крыма были депортированы пятьдесят две тысячи немцев... Документы свидетельствуют, что депортация проводилась в высшей степени организованно и для военного времени максимально коректно... Было предусмотрено питание по нормам тылового обеспечения трудящихся, медицинское сопровождение».

А це вже інший міністр - новий очільник МВС Анатолій Могильов. Знов-таки, я беру тільки одну його статтю - «В Крыму зреет конфликт по косовскому сценарию». І знов-таки оминаю проблему кримських татар - як проблему України. Мова про кримських німців - субетнос, який після цього вияву радянського «войовничого гуманізму» зник назавжди. Субетнос, який був частиною європейського світу. І субетнос, який, схоже, досі сниться пану Могильову в нічних кошмарах як сила, здатна захопити «стратегічно важливий плацдарм». На користь кого? У статті є чітка відповідь: «Западной цивилизации наше славянское братство - как кость в горле. Ещё бы, нас объединяют история, культура, схожесть языков, менталитет населения, патриотизм, им же ближе закон джунглей, когда каждый сам за себя».

Що там у нас офіційно на порядку денному? Європейські цінності? Нові кроки на шляху європейської інтеграції? Розвиток української демократії? Замініть словосполучення «православно-слов'янські» іншим - «істинно арійські» (а ненависть до атлантичної цивілізації заміняти нічим не треба, вона тут якраз на місці) - і яку ідеологію ви отримаєте?

Очевидно, саме ту, яку втілюватимуть у життя зазначені персонажі, оговтавшись після нічних кошмарів і браво відрапортувавши про «нові етапи євроінтеграції». Ні, воно, звісно, можна поставити Герострата начальником Міністерства надзвичайних ситуацій, а Нерона - на чолі Нацкомісії з моралі, але то будуть дитячі виграшки у порівнянні з висуненням на високі посади осіб, які знаходять гуманізм у депортаціях народів, а змову проти людства - у протидії глобальному тероризму. Якщо для когось Європа та європейськість - це нічний кошмар, а цей хтось має велику владу - чи не житимемо ми всі в цілком реальному щоденному жахітті, де всі європейські вартості потоптано?