Цей прогноз лунає щоразу перед виборчою кампанією: мовляв, таких брудних виборів, як прийдешні, Україна ще не бачила. І він завжди справджується. Разом із тим рівень виборчих технологій залишається практично незмінним - зростає лише рівень цинізму, з яким ці технології застосовують проти... Ні, не конкурентів - проти суспільства.

Примітивна технологія «кандидатів-однофамільців», що коріниться в російській виборчій практиці середини 90-х, незмінно використовується на українських виборах. «Самый простой вариант "технического кандидата" - это выдвижение однофамильца популярного "на округе" лидера в надежде, что тупые избиратели перепутают фамилии в бюллетене. Интересно, что эта схема всегда вызывала только повышенный интерес к лидеру. Еще более интересно, что она все равно продолжала использоваться, что свидетельствует, скорее, о тупости некоторых кандидатов и ловкости некоторых технологов», - пише з цього приводу Володимир Золоторьов. Здавалося, це ми вже проходили на поза-поза-позаминулих виборах і пересвідчились у тому, що це навіть не смішно. Навіть дуже високобюджетні виборчі проекти, що використовували або намагались обіграти чужі бренди - «Не Так!» і Партія політики Путіна 2006-го, «блок Кучма» 2007-го - виявилися марнуванням грошей. Але цю технологію продовжують продавати й купувати.

Не ризикуючи виводити на поле битви своїх «Юлію Володимирівну Тимошенко» чи «Віктора Федоровича Януковича» (за таке можна й по рогах отримати), горе-технологи цього разу вирішили не надурити, а насмішити й шокувати електорат. Першим було повідомлення про чи то Лідію, чи то Людмилу з прізвищем «Вона» - чи то свинарку, чи доярку, чи то з Хмельницької, чи з Сумської області. Доярку шукали з міліцією і не знайшли, проголосили українським водопровідником Джо та збірним образом - і забули. Можна здогадатися, що або ніякої Вони не було взагалі, або ж цю технологію відбракували на ранньому етапі, як на останніх виборах сталося із «Блоком Вєрки Сердючки», що його визнали за надто дорогий спосіб відбирання голосів у «помаранчевих».

Наступна «технологія» - кандидат на прізвище Противсіх, учорашній Василь Гуменюк. Його самовисування привернуло увагу медіа навіть на тлі грипозного інформаційного шуму. Літній чоловік охоче позував перед телекамерами, але не спромігся зв'язати двох слів для пояснення причин, що спонукали його балотуватися. Таке враження, що ініціатори цієї медіавистави не обтяжили себе навіть вигадуванням схожої на правду «легенди» - важливо було засвітити прізвище «Противсіх». Телеканал СТБ визнав фокус настільки дотепним, що навіть розпочав із сюжету про Противсіха випуск «Вікон» 3 листопада. «Я прихильник ніякої політичної ідеології. Давайте ви мене спочатку оберіть, а потім, скажімо, я вам все розкажу на ділі», - сказав новоспечений кандидат у коментарі «Вікнам».

Кому й навіщо потрібен Противсіх, поки що не дуже зрозуміло. 2,5 мільйони гривень, які цей пан уже вніс як заставу, та зміна прізвища, яка є доволі серйозним кроком для представника консервативного прикарпатського суспільства, свідчать про те, що йдеться про щось більше за одноразовий «флешмоб», як у випадку свинарки Вони. Завдяки концепції «меншого зла» охочих проголосувати проти всіх (у бюлетені це називається «Не підтримую жодного кандидата») на кожних виборах виявляється набагато менше, ніж за результатами передвиборних соцопитувань. На виборах-2007 цей «кандидат» не дотягнув до 3%-го бар'єру, у 2006-му проти всіх проголосували 1,77% виборців. Різницю між «за Противсіха» і «не підтримую жодного кандидата» зрозуміє навіть дуже недалекий виборець, хоча насправді перерозподіл невеликої частини голосів у першому турі, зважаючи на потужний відрив двійки лідерів, нічого не змінить.

І ось найсвіжіше - кандидат у президенти на ім'я Віктор Лозінський (саме через «і», а не «и», як більшість носіїв цього поширеного в Україні прізвища). У повідомленнях про цього кандидата уточнюється, що це тезко й однофамілець колишнього народного депутата від Блоку Юлії Тимошенко, підозрюваного у звірячому вбивстві. Що, звісно, з огляду на прагнення скандалізувати будь-яку новину, притаманне більшості наших медіа, не врятує від заголовків «Лозінський балотується в президенти». (На початку жовтня новини про інцидент у Димитрові Донецької області, де п'яний мер міста, виїхавши на тротуар, збив жінку, проходили під заголовком «Мер збив Тимошенко» - небіжчиці «пощастило» мати однакове прізвище з прем'єр-міністром України). Принцип дії цієї технології зрозумілий: для тієї великої частини аудиторії, яка читає та сприймає лише заголовки, балотування Лозінського у президенти буде зайвим свідченням моральної звироднілості влади загалом і політичної сили, до якої належав Лозінський, зокрема. Позаяк претензій до однофамільця екс-депутата, на відміну від нього самого, бути не повинно, на інформаційний простір чекають ще й новини про внесення Віктором Лозінським застави, реєстрацію Віктора Лозінського, його виборчу кампанію і так далі. Кожна така новина - ще одна порція негативу на адресу влади, яка, замість шукати й карати підозрюваного у злочині, дозволяє йому балотуватися в президенти. А негатив має властивість накопичуватись - як в анекдоті: «ложечки знайшлися, а осад залишився»... Погане в цій технології те, що вона аж занадто відверто розрахована на дурнів. А навіть дурні не люблять, коли їх вважають за таких.

Мудрі люди давно спостерегли, що в Україні передвиборні/політичні технології - це технології навіть не обману електорату, а переконання замовника в тому, що за допомогою того чи іншого, зазвичай примітивного, фокусу електорат буде обмануто. До технологів претензії мінімальні - робота в них така, продавати те, що користується попитом. Хіба вони винні в тому, що замість або крім сучасних комунікаційних технологій, які, втім, також зазвичай виявляються шарлатанством, їхні клієнти воліють замовляти кашу з сокири? Питання є до самих кандидатів, які мають виборця за дурня й навіть не намагаються це приховати. Адже немає жодних підстав вважати, що подібні уявлення про суспільство, а відтак і методи взаємодії з ним, зміняться після обрання тієї чи іншого президентом.

А також, звісно, є питання до медіа, які охоче клюють на цю несвіжу й не надто смачну наживку, підхоплюючи інформаційну хвилю з приводу чергового клону чи противсіха. Чи вони, можливо, такої ж невисокої думки про свою аудиторію, як і політики?