«Знав усі букви, але так і не захотів назвати слово» - так можна коротко передати враження від ефіру «Шустер live» минулої п'ятниці, що його темою було «Чи є в Україні неофашизм?».

Убивство в Одесі активіста праворадикальної організації «Січ» Максима Чайки набуло величезного резонансу в українських медіа та стало, либонь, рекордним за кількістю та розмаїттям тлумачень та версій. Дуже резонансною виявилась і програма «Шустер live» 24 квітня, присвячена загрозі неофашизму. «ТК» публікує враження журналіста Катерини Ботанової, а незабаром планує представити вашій увазі огляд висвітлення цієї теми у ЗМІ. Ми готові опублікувати інші думки з цього приводу.

Безперечна повага Шустерові за те, що його «Live» єдиний із усіх суспільно-політичних шоу не оминув безпрецедентну заяву Президента і наважився торкнутися теми неофашизму в Україні. А особливо за те, що на відміну від доволі численних повідомлень у ЗМІ, які підняли тему смерті Максима Чайки в топові новини минулого тижня, команда Шустера завдала собі клопоту насправді пошукати інформації.

Таким чином у п'ятницю ввечері Шустер мав у своєму арсеналі всі необхідні факти для аргументованої дискусії на тему, яку вітчизняні ЗМІ старанно оминають (наївно було б думати, що з хоч яких ідейних переконань, радше, як і більшість гостей у студії Шустера, вони не бачать тут теми).

Він мав інформацію про відзначання дня народження Гітлера у ставці Вервольф під Вінницею, яке відбулося 20 квітня, - це для тих, хто вважає, що неофашизм в Україні - диверсія проросійських сил.

Мав відео та експертну оцінку, які свідчили про ультраправе спрямування ГО «Січ», членом якої був загиблий. А також відеосвідчення самого Чайки, в якому він висловлює незадоволення поведінкою чужинців «стосовно слов'ян, стосовно білих» і переконання, що «їх тут не має бути», а також називає себе націоналістом, готовим провадити «війну по-іншому». І це свідчення кваліфікується не інакше, як расизм.

У студії вперше за весь перебіг медіадискусії довкола одеського інциденту був представник руху «Антифа» (який завдяки ЗМІ став осередком «проросійських бойовиків» (за повідомленнями УНІАНу й Кореспондент.нет), пов'язуваних із партією «Родіна» (за повідомленнями УНІАНу й Укрінформу), а тоді з легкої руки Президента - екстремістською організацією), який, знову-таки, вперше дістав можливість прояснити, що це не організація, а мережевий ніким не фінансований рух, який існує по всій Європі, а не лише в Росії та Україні. І який, можливо, міг би розповісти свою версію конфлікту 17 квітня - щодо того, що цей інцидент був не нападом, а самозахистом. Однак ця версія досі не зацікавила ЗМІ - і в Шустера йому такої змоги теж не надали.

Шустер таки справді єдиний з-поміж вітчизняних ЗМІ наголосив, що Президент уже дав оцінку подіям і, фактично, назвав винних на самому лише початку слідства. Ба більше, Шустер знову-таки єдиний зауважив - хоч як побіжно: є відомості про те, що до свідків у справі вбивства Чайки застосовують протиправні дії, насильно привозять в Одесу і вибивають свідчення.

А у студії, окрім таких «фахівців» із питань неофашизму, націоналізму й прав людини, як Валентина Семенюк-Самсоненко, Михайло Чечетов чи Володимир Яворівський, було кілька експертів (Максим Буткевич, Володимир Задирака, Володимир Чемерис), які могли й детальніше розповісти про молодіжні рухи, субкультури та їхню специфіку, про дослідження діяльності ультраправих угруповань у країні, навести чимало прикладів сутичок між неонацистами і «антифа» по Україні, а також нападів, скоєних на ґрунті ненависті.

Здається, для двогодинного ефіру серйозного суспільно-політичного ток-шоу - а саме стільки Шустер присвятив цьому питанню - більш ніж достатньо. Так. Якщо метою є «суспільно-політичне», а не «шоу».

Звісно, програма «Шустер live» була, є і буде шоу, де політики в дорогих костюмах щотижня видають в ефір такі перли, за які трохи на захід від України можна було би назавжди попрощатися з публічною політикою. Одначе чи давно це шоу піднімало питання, суспільний градус кипіння яких може бути надзвичайно високим? І хто в таких випадках замислюється про ціну питання?

З усіх перерахованих аргументів, по суті, жоден не дістав розвитку й дискусії. Нікому в студії, крім мовчазних експертів, яким - окрім Максима Буткевича - за весь ефір не дали слова, насправді не було діла до того - є в Україні загроза неофашизму чи немає.

Говорили про те, що неофашизм - це штучна проблема, яка залякує «людей», і про злочинний «фашистський» режим Ющенка; про утискання титульної нації, загрозу молодим патріотам - і про небезпеку розпалювання ксенофобії... через обговорення проблем ксенофобії.

Колишній-теперішній генеральний прокурор Піскун уперше дізнався про існування в Україні Соціал-націоналістичної асамблеї та її расистських гасел. Нестор Шуфрич обстоював християнські цінності й пропонував замість обговорення (а може, й розслідування?) почекати 40 днів із дня смерті Чайки. Кличко закликав до України для професіоналів і до обговорення тем, які об'єднують, а не роз'єднують.

Після такого об'єднавчого пориву політичної еліти до заколисування аудиторії ближчим і зрозумілішим стає прагнення НЕК із питань суспільної моралі до позитивних новин. За позитивними новинами дуже зручно ховати проблеми, а разом із ними й відповідальність.

Хто буде відповідальним за хвилю екстремізації суспільних настроїв, яка почала повільно підніматися після того, як низка ЗМІ бездумно й безвідповідально скопіювали повідомлення одеської «Просвіти» й організації «Свободная Одесса» - джерел, безперечно, об'єктивних, надійних і безсторонніх (особливо це стосується «Свободной Одессы», яка спеціалізується на «мочилові» Ігоря Маркова та Олексія Гончаренка) - про «проросійські сили, які вбили українського патріота», та «політичний підтекст» трагедії?

А хто відповідатиме за те, що після шоу Шустера - судячи з активності ЗМІ та блогосфери - ця хвиля прямо-таки шугонула вгору?

Хто відповідатиме за те, що червоні маячки тих фактів, що в Україні дійсно існують ультраправі неонацистські угруповання, які скоюють напади і вбивства на ґрунті ненависті, що вони дійсно подекуди зрощені з ідеологією українського націоналізму (і подекуди в доволі химерних формах), що держава в особі своїх чільних осіб (Президента, генерального прокурора, міністра внутрішніх справ) відмовляються бачити ці факти, натомість безперешкодно й безкарно втручається в слідство, впевнено скеровуючи його в потрібний політичний бік, - замість бути обговорені й прояснені, злилися в одну червону лінію? Котра сьогодні вже цілком реально загрожує поділити Україну на два табори: самопроголошених «українських патріотів» і призначених «проросійських екстремістів».

Так, звісно «Шустер live» - це шоу. В якому минулої п'ятниці замість шукати відповідей на надзвичайно складні й дражливі суспільні питання показали червону шмату й дозволили бику суспільної недовіри, злості й прикрого банального незнання забити аудиторію до напівпритомного стану.

Після Шустера вбивство Максима Чайки замість стати прикладом недолугої політизації небезпечних процесів (які, хочемо ми того чи ні, існують у нашому суспільстві - і ми тут, як не сумно, не одинокі в Європі) і можливістю прояснити ці процеси, розібратися, зрозуміти й розставити хоч які крапки над «і», - стало, власне, прикладом того, як безвідповідально медіа, а тоді й політики конструюють реальність, жити в якій потім доводиться багатьом мільйонам людей.

Які так досі й не знають, хто тут «проросійські екстремісти», чи є вони взагалі й чи надалі будуть із доброго дива різати українських героїв на вулицях, а хто - «українські патріоти» й чи справді вони всі фашисти чи нацисти (і яка ж там різниця), яка роль слідства й суду, в яке не вірить ніхто, навіть голова держави. А головне - що робити, коли раптом ти хочеш справді зрозуміти, що й чому сталося 17 квітня в Одесі і як зробити так, щоби подібного більше не сталося ніколи.