Від початку нового тисячоліття я бачив лише двох персонажів масової культури, які успішно втілювали чоловіче начало - це Саша Бєлий з «Бригади» і, як не дивно, Шрек. Причому обидва - персонажі фольклору: російський гангстер Бєлий - пострадянського, а зелений мультяшний велетень має кельтське коріння (хоча й придуманий голлівудськими фольклористами).

«Бригада» досі лякає моралістів саме наявністю в героя, зіграного Сергієм Безруковим, негативної чарівності: мовляв, підлітки з нестійкою психікою матимуть після перегляду фільму хибне уявлення про те, яким має бути справжній мужчина. Ну, а Шрека з його замашками реального мужика - потворного, грубого, смердючого, проте принципового, надійнішого за глянцевих красунчиків та наділеного кодексом честі - в Голівуді, здається, злякалися. Інакше як пояснити, що персонажі наступних мультиків, хоч він лев-самець, хоч панда, хоч маленький робот, хоч узагалі монстр невизначеної породи, але з чоловічим іменем, виглядають на фоні Шрека швидше метросексуалами. Коротше, складається враження, що про нашого брата мужчину всі довкола бояться хоч словом обмовитися - негайно знайдуться охочі пришити сексизм і шовінізм....

Отакі несподівані висновки зродилися в мене після прем'єри фільму «Чорта з два!» («Інтер», 22 березня, 18.10). Фільм може зацікавити навіть скептиків та снобів уже хоча б тим фактом, що це дебют у комерційному кіно Сергія Маслобойщикова, якого в Україні давно і справедливо вважають одним із принципово «некомерційних» митців (згадайте його «Співачку Жозефіну та мишачого короля». - А. К.). Тим більш цікаво, що взятися за відверто комерційний проект Маслобойщикова умовив, за словами самого режисера, його старший товариш і вчитель Роман Балаян. Який - увага! - теж ніколи особливо не симпатизував масовій культурі. Нарешті, в цьому фільмі, окрім низки російських та українських акторів (серед останніх засвітився в короткому епізоді «довгоносик» Віктор Андрієнко), які своїх амплуа не змінювали, вперше зіграв негативну роль відомий російський актор Сергій Никоненко.

А якщо додати, що стрічка стала першим спільним проектом компаній «Інтер медіа продакшн» та «Ілюзіон філмз» і анонсувалася як «бойовик із елементами мелодрами», то за сукупністю всіх цих чинників мені вже стало цікаво, який же бойовик зробить один принциповий противник кіно як видовища за порадою іншого принципового противника масової культури, та ще й за романом російської письменниці-детективщиці. Свої враження я описав у попередньому абзаці. Спробую пояснити їх далі.

Почнімо з того, що це не бойовик. І вже точно - без елементів мелодрами. Бо мелодрама, наскільки я знаюся на жанрах, передбачає певні мелодраматичні стосунки між чоловіком та жінкою. Або, як варіант, такі, як у «Горбатій горі»... Проте в стрічці «Чорта з два!» молода жінка Олександра (Анна Арланова) досить легко обходиться в житті без чоловіків. Та й правда, для чого потрібні ці мужики, якщо один - аферист богемної зовнішності, який кидає її на гроші, решта - бандити й продажні менти, котрі тільки й роблять, що переслідують бідолашну художницю. Мета лиховісних мужиків - забрати в неї диск із певною компрометуючою інформацією. Єдиний друг загнаної втікачки - проблемний хлопчик Денис (дебют у кіно київського школяра Віті Гладуша), для якого дівчина стала нехай не матір'ю (рідну вбили в погоні за Олександрою), але старшою сестрою - так точно.

Не маю нічого проти того, щоби в Україні екранізували твори російських письменників. Наприклад, у 1980-х роках Олександр Муратов, який у 1990-х екранізував твори Миколи Хвильового, зняв на студії ім. Довженка телевізійний детектив за романом братів Вайнерів. Їхні детективні романи, між іншим, на студіях Києва й Одеси екранізували в ті часи частіше і краще, ніж на московських. Але показово інше: тепер, від початку нового тисячоліття, для екранізації обирають не просто твори російських жінок-детективщиць «другого ешелону», а насамперед такі історії, де роль чоловіка як рівного партнера жінки зведено до нуля. Якщо ж авторка не звела цю роль до кінця, за неї це зроблять сценарист і продюсери.

Мужчини ж, які за сюжетом стали ворогами бідолашної жінки, насправді не страшні, а кумедні. Той же Никоненко - кримінальний пахан у засмальцьованій куфайці та старенькій кепці, який насправді виглядає пародією на світове зло. Якось намагається тримати марку благородного розбійника киянин Олексій Горбунов, та його спочатку намагаються підставити отакі пародійні персонажі, щоби не вдавав із себе справжнього розумного мужчину, а потім узагалі вбивають під час чергових розборок.

Ось показовий приклад. Якщо герой історії - мужчина, нехай він навіть кволий інтелігент у незмінних окулярах, ми, глядачі, не заперечуємо, коли в нього по ходу дії в руці з'являється вогнепальна зброя. І він, перетворившись із тюхтія на воїна, починає відстрілюватися від нападників, убиваючи кількох найзатятіших плюс свого головного ворога. Так, за законами не лише масової культури, хлопчик під час боротьби перетворюється на мужа. Проте коли богемна художниця Олександра запросто бере револьвер, починає стріляти в чоловіків, серед яких - два тренованих бандити й один пахан-Никоненко, вбиває кожного першим же пострілом і при цьому не просто знає, як поводитися з револьвером, а й не відчуває після кривавої сутички нічого, навіть не блює біля трупів - я, глядач-мужчина, не вірю. Це неправильно, нелогічно, проти законів природи.

Проте якраз моя довіра до побаченого нікого з виробників сучасного теле- й кіновидовища не хвилює. Бо жіноча аудиторія 40+ є найбільш удячним глядачем каналу «Інтер» у недільний прайм. А значить, вони сприймуть історію про те, як провінційна художниця, рятуючи себе, постріляла купу народу, та ще й із холоднокровністю агента Нікіти, без застережень, заперечень та на «ура».

Так, продюсери вгадали цільову аудиторію, влучили в неї і запропонували спокійно зняту історію в форматі «жінка тікає - чоловік доганяє, але боятися не треба». Прикро, що чоловіча аудиторія такого ж віку вже десь років зо п'ять не отримує від продюсерів майже нічого. Її обмежили в видовищі, залишивши хіба бокс із футболом (які подобаються далеко не всім, що б там не думали телебоси), і продовжують обмежувати, аби не нарватися на висновки Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі.

Забувається чомусь, що український мужчина - теж глядач. Теж хоче, щоби його любили й усіляко йому догоджали. Ось тільки чорта з два, мужики, не дочекаєтесь...