Коли спроможемося навести лад в інтернеті?

13 Лютого 2009
47710
13 Лютого 2009
07:22

Коли спроможемося навести лад в інтернеті?

47710
Коли спроможемося навести лад в інтернеті?
Інтернет і досі вважається новою ділянкою медіапростору, з проблемами якої ми ніяк не впораємось. Уже говорено-переговорено про ці проблеми стільки, що аж набридло. Тим часом виросло й подорослішало покоління людей, які ніколи не знали світу без інтернету. Уявіть: першокурсники вищих навчальних закладів тільки здивовано кліпають очима і посміхаються, коли їм розповідаєш про унікальні перетворення в медіасфері: мережа, мобілки – реалії їхнього життя, дані від початку, а ми здаємося їм такими ж викопними мамонтами, як і нам колись здавалися старші люди, які пам’ятають світ без телевізора. І вже соромно говорити молоді про те, що Мережа – це таке місце, де не все гаразд і з яким треба щось робити, але ми не знаємо як.
 
Наприкінці 90-х – на початку 2000-х років газети й телеканали регулярно висвітлювали комп’ютеризацію шкіл: подарував мер якійсь школі чи гімназії комп’ютерний клас – ура, велике досягнення, прогресивний крок до інформаційного суспільства! Сьогодні комп’ютери мало не в кожній другій родині, та й інтернет – не рідкість. Більшість дорослих хоч і придбали це диво, все-таки ставляться до нього переважно негативно. Мовляв, взагалі-то це зло, але що поробиш – не відставати ж від сусіда.
 
Нікуди не дінешся – в інтернеті зростає кількість інформації, якою сучасній людині доводиться користуватися. Паралельно зростає кількість і тієї інформації, якою можна не користуватися, навіть краще не користуватись, але яку так нав’язливо пропонують… І сидимо ми в соціальних мережах, граємося в ігри онлайн, дивимося пустопорожнє приватне відео чи просто бездумно клацаємо мишею у пошуках невідомо чого, повівшись на черговий рекламний банер. Деякі веб-портали нагадують Країну Розваг із казки про Піноккіо, у жителів якої відростали вуха, як у віслючків, – велика кількість спокус для тих, кому немає чого робити, і хтось на цій «каруселі» добряче гріє руки.
 
У такому інформаційному середовищі існують ЗМІ, названі «новими». Вже терміном «інтернет-журналістика» нікого не здивуєш, преса, радіо й телебачення без кінця посилаються у своїх матеріалах на той чи інший сайт, але українські інтернет-видання ніяк не вийдуть на світло справжнього офіційного визнання. Досить тривалий період – десь так від початку 2000-х – постійно чути зауваження про те, що вони працюють, по суті, поза правовим полем. Далі балачок і поодиноких неоковирних спроб держави якось підійти до цього питання справа чомусь не просувається. З різних статей на цю тему складається враження, що завдання не стільки складне, скільки ним ніхто не хоче нормально зайнятися. Лукавить той, хто каже, що в інтернеті навести лад неможливо: відкрийте й подивіться сайти Європи, Америки, ми ж на Захід рівняємось у прагненні бути цивілізованішими, а дикішого за український і російський інтернет годі пошукати.
 
З онлайн-виданнями пов’язано кілька проблем. Найперша з них – їхній адміністративно-правовий статус. Щоб вони вважалися повноцінними ЗМІ, їх треба реєструвати так, як реєструють друковані видання, радіо- й телеканали. Тоді журналісти інтернет-видань почувалися б на рівні з колегами з «традиційних» медіа, а це для них багато важить: і можливість входити до професійних спілок, і нормальні посвідчення справжніх редакцій, які дозволяють брати участь у прес-конференціях, різноманітних семінарах, користуватися акредитаціями й т. д. Поки що у вигіднішій ситуації сайти, що є електронними варіантами друкованих видань або представляють якісь інші традиційні ЗМІ та об’єднані з ними юридично. Але ж росте і кількість видань, які функціонують виключно в інтернеті. Журфаки вже почали готувати фахівців із інтернет-журналістики. Виходить, для андеґраунду?
 
У законодавстві України досі не відображено, що означає поняття «інтернет-ЗМІ». Ми користуємося Законом «Про інформацію», який вийшов 1992 року – саме тоді, коли домен UA було тільки делеговано і переважна частина населення ні сном ні духом не знала про інтернет. Кажуть, що держава ігнорує інтернет, бо не розуміє вповні його значення, не до нього нашим вельми заклопотаним депутатам. Але хтось на всю котушку використовує WWW у своїх політичних іграх: не секрет, що є чимало сайтів, створених як інструменти чорного піару, де з відомих політичних осіб знущаються так, що їх аж по-людському шкода. Це веб-сторінки, на які дітям заходити не рекомендується, настільки вони (ці сторінки) здатні деморалізувати брудом у текстах і зображеннях. Слабко віриться, що це не на гроші якихось партій.
 
Дізнатися, кому належить той чи інший сайт, вдається далеко не завжди: це газета не може вийти без вихідних даних, де в обов’язковому порядку повинні бути вказані власник, редактор, юридична адреса, телефони редакції, номер реєстраційного свідоцтва, а сайт – будь ласка! Безмежна свобода слова, яка переросла в безмежну свободу бруду, задавивши іншу демократичну цінність – прозорість.
 
Той, хто розповідає, що поняття «інтернет-ЗМІ», «інтернет-видання» занадто розпливчасті й тому ідея реєстрації хибна, глибоко помиляється. Ніщо не заважає чітко визначити ці поняття й відобразити у законі. Якби вони були зафіксовані в законодавчих документах, не мало б значення, як ми називаємо той чи інший ресурс у побуті. Ясно: будь-який школяр може завести блог і почати інформувати через нього громадськість про те, що йому наснилось чи що він уранці смачного з’їв, і це буде фактично ніщо інше, як масова комунікація, а блог слугуватиме засобом масової комунікації. Він може навіть подавати там суспільно значущі новини, скопійовані звідкись, грамотно застосовуючи гіперлінки, і досягти пристойного рівня відвідуваності. Чим не електронна газета? Правильно. Але це не означає, що неможливо чітко окреслити коло інтернет-ресурсів, які становлять медіасектор інтернету, що прирівнюється до преси, радіо й телебачення, просто треба добре продумати цей момент.
 
Наприклад, було би цілком достатньо реєструвати лише ті «інтернет-видання», які відповідають приблизно такому визначенню: розміщений в інтернеті засіб масової інформації та комунікації, що являє собою в основі тотожне за своєю внутрішньою структурою й організацією роботи періодичному друкованому виданню (газеті чи журналу) електронне (комп’ютерне) видання, в якому може застосовуватися мультимедійність і на сторінках якого з певною регулярністю подаються розраховані на масову аудиторію суспільно значущі медіаповідомлення, підготовлені переважно працівниками власного трудового колективу, об’єднаними в редакцію на основі трудового договору, за допомогою підходів і методів журналістики. Трохи складнувато, здається, зате хоч трохи розвиднілося…
 
Без чіткого визначення інтернет-видань немає їх належного обліку, а без належного обліку ніколи не впоратись і з іншими проблемами, такими, як порушення авторських прав, неоподатковані доходи від реклами, недостовірна інформація, образливі для конкретних людей матеріали, порнографія, медіанасильство й т. п. Іноді доводиться чути, що порушення в інтернеті практично неможливо довести. Якби був офіційний каталог інтернет-видань, нічого б не заважало вести веб-архів – офіційний, документи якого неможливо підробити. Щось на кшталт WaybackMachine (http://web.archive.org/), тільки, звісно, в менших масштабах.
 
Іще доводиться чути, що інтернет – специфічне середовище, в якому порядок можливий лише за рахунок саморегуляції, тобто високої свідомості тих, хто в ньому працює. Але ж заклики різних громадських організацій і рухів, чия діяльність присвячена відповідному агітуванню, – це як проповідь попа в церкві: хто хоче – слухає, хто хоче – ні. На сьогодні дотримуються високої журналістської культури й не допускають порушень лише ті, кому це конче потрібно для підтримки власного іміджу, який вони собі свідомо обрали з тих чи інших міркувань, зокрема, фінансових. Але інші – свідомо обрали інший імідж і тільки сміються, заробляючи гроші негідними способами, в тому числі за допомогою маніпулювання фальшивими сенсаціями. Щоб учасники інтернет-ринку, за прикладом Європи, самі створили кодекс і сумлінно дотримувалися його (всі або хоча б майже всі), треба бути Європою. Взагалі не можна не враховувати того факту, що багато чого незаконного в інтернеті відбувається в нас винятково через нашу бідність. Це як використання неліцензійного програмного забезпечення, якого в Мережі (на щастя чи на біду?) ще дуже багато.
 
Мирослава Чабаненко – асистент кафедри журналістської творчості, реклами та зв’язків з громадськістю Запорізького національного університету, аспірант кафедри радіомовлення і телебачення ЛНУ імені Івана Франка (тема дисертації присвячена розвиткові інтернет-журналістики в Україні), член Національної спілки журналістів України, викладач.
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
47710
Читайте також
02.03.2009 11:07
Вадим Довнар, «Коммерсантъ»
36 080
26.02.2009 12:45
Максим Барсуков, «Обком»
26 096
26.02.2009 10:45
Анастасия Голицына, «Ведомости»
42 185
18.02.2009 12:58
Мирослава Чабаненко
, для «Детектор медіа»
27 574
Коментарі
11
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Dmitrii Ro
5777 дн. тому
> тотожне за своєю внутрішньою структурою й організацією роботи періодичному друкованому виданню Определять новое явление через тождественность старому? Очень, очень умно. Интернет-издания и сейчас не очень-то похожи на "традиционные" печатные — именно по внутренней структуре и организации работы. А через два-три года они ещё изменятся. Facebook'у ещё нет пяти лет, и хотя это не издание, но это феномен, который нельзя было предугадать. Кстати, для огромного числа людей — будущего абсолютного большинства, к слову, — он является основным источником информации. Внеся подобную ахинею в закон сегодня, завтра будем иметь ту же ситуацию: ну не похожи 99% онлайн-ресурсов на газету и всё тут! Уже сегодня какие-нибудь maidan.org.ua или infoporn.org.ua совершенно не похожи по организации работы на газету. Не говоря уже о том, что интернет сегодня — это не только возможность узнать новость, но и высказаться о ней. Нам сегодня не столько закон о регистрации редакций нужен (любой сайт может начать выпускать газетку в 10 экземляров и получить регистрацию), сколько что-нибудь про комментаторов, а то из-за троллей в комментарии только писать и можно, но упаси боже заглядывать; кстати, механизмы социальных сетей в какой-то мере могли помочь.
Макс
5785 дн. тому
Хорошая, добрая статья. Только малость наивная. И действительно выпадает из общего контекста "Телекритики", которая с вот такими тупыми комментами уже и не воспринимается как единое целое. Д.Л., это вас не касается, извините.
Д.П.
5788 дн. тому
rivnet, цей бардак дійсно не ми створювали. Чому ж тоді мій син-підліток прикований до цієї дурної мережі мереж? І я нічого не можу зробити. Я, наприклад, згодна з основною ідеєю статті, але спочатку в голову не вкладалося, що так все і є, а тепер зрозуміла: все ще страшніше. Авторка не врахувала найголовнішого. Інтернет - це гігантська порноіндустрія, куди там нашим інтернетникам, які зривають свої копійки на неоподаткованій рекламі. І в цьому, можливо, зацікавлений, насамперед той Захід, рівнятися на який нас тепер закликають. Це як шкідливе виробництво - мучаться десь, а користуються плодами і не мають проблем вони. Взагалі дивно, що ніхто не підтримує тему позитивно. Від цього стає ще страшніше.
rivnet
5788 дн. тому
Ау, панове що бажають навести лад в інтернеті. Інтернет- це лише мережа мереж. Створіть свою мережу за власними принципами, офіційну, з каталогами, реєстраціями, анкетами і тд. і тп. І якщо вона виявиться краще за існуючий бардак - зірвете купу грошей! але не чіпайте те що не ви створювали і не ремонтуйте те що працює...
Д.П.
5790 дн. тому
Виявляється, порнорафія сприяє розвитку інтернету: останнє повідомлення внизу - http://news.xxxfantasyfilms.com/ А передостаннє ще цікавіше. Да! Відсталі ми люди :) Треба, мабуть, частіше таке дивитись. Це мене занесло в результаті пошуку за словами "регистрировать сайты". Пардон, конешно ))))
5790 дн. тому
відкрийте й подивіться сайти Європи, Америки Образования уровня ПТУ для того, чтобы быть журналистом не хватает. Спорота чушь космического масштаба.
Дуся Петрівна
5790 дн. тому
Невже з 1992 року не вносилось ніяких поправок до Закону? Такого не може бути!
anonymous
5791 дн. тому
Шановна, не треба розказувати, який гарний та чистий інтернет-простір за кордоном. Зізнайтесь, що ви просто там не буваєте, а сидите, як і всі на рідному "дикому" рууанеті.
POP
5791 дн. тому
І кожне ж тобі дєвочко хоче прям зі своєї кахведри навести порйядок в інтерньотє... Куди всьо катіццо ?
www
5791 дн. тому
Якби був офіційний каталог інтернет-видань, нічого б не заважало вести веб-архів – офіційний, документи якого неможливо підробити. Щось на кшталт WaybackMachine (http://web.archive.org/), тільки, звісно, в менших масштабах. Как же хочется все зарегистрировать и потихоньку прижать к ногтю! Вот сейчас все свободно и вебархив действует и подделать ничего нельзя. Зачем регистрировать, а? Или просто публикации нужны для диссера?
ИО
5791 дн. тому
на то он и интернет, на то он и web2.0 чтоб каждый мог высказаться. а по телевизору вся информация необходима? вообще ж смотреть нечего... учиться фильтровать надо и интернет тут ни при чем.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду