Ми з вами, дорогі брати і сестри, насправді живемо в райських кущах можливостей і шансів, із яких не користаємося, бо не дивимось ТРК «Київ», – канал, що має відповіді на всі запитання зі сфери профорієнтації, працевлаштування та розбудови перспективної кар’єри.

 

Щотижня ефір цього каналу насичують робітничим оптимізмом та соціальним гіпнозом аж чотири програми, покликані розвіяти помелом універсальних порад усіх привидів безробіття та фінансової кризи. Усі разом вони справляють враження віртуальної машини часу, здатної доправити глядача в епоху розвинутого соціалізму, де всі професії – почесні, добре оплачувані й перспективні. Де з плакатів та транспарантів вам посміхаються бездоганні громадяни, чуйні й відповідальні майстри, задоволені своїм вибором і переповнені енергією трудових звершень. Більше того, ці чотири програми-пазли на каналі «Київ» – це герметичний і досконалий телепродукт прямої дії, який хапає вас за руку й тягне до мети, не залишаючи у своєму просторі жодних сумнівів, вагань чи суперечностей.

 

Я рекомендую переглядати ці програми у чітко визначеній послідовності й дотримуватися дозувань: психотропні властивості продукту надзвичайно високі.

 

Першою програмою, яка чигає на вас щопонеділка о пів на восьму ранку (перефразовуючи Венедикта  Єрофєєва, найгірший час загострення депресій та інших життєвих розчарувань у житті мого народу), є інформаційно-просвітницьке вкидання шайби пролетарського оптимізму до вашої згорьованої душі – проект «Улюблена робота». Щоразу в ньому йдеться про корисне для суспільства застосування неприкаяних талантів. Наприклад, в останньому випуску глядача знайомили з романтичним фахом топографа-геодезиста, у попередніх оповідали про фах зварювальника та маляра-тинькувальника. Аудіовізуальний супровід – кадри з радянських кінофільмів. Окраса і смисловий апофеоз – короткі інтерв’ю з героями у стилі «кроликів».

 

Програма є своєрідним агітаційним майданчиком, на якому відбувається перше знайомство рекрутів із основами того чи іншого фаху. До глибшого і ретельнішого проникнення у таємниці професій закликає Марія Бурмака в програмі «Досягти мети». Вона звертається здебільшого до юнацької аудиторії, намагаючись зруйнувати буденність тих чи інших професій своїми проникливими інтонаціями, чуттєвими ремарками. «Досягти мети» – єдина з цих програм, яка має сяку-таку телевізійну цінність – за стилістикою, режисурою, монтажем вона трохи випадає з крицевого контексту ТРК «Київ», але тематично – це осердя трудового епосу на каналі.

 

Саме програма Бурмаки знаходить тих яскравих представників свого фаху, які однією-двома точними фразами можуть розмочити недовіру до «непрестижних» професій. У минулому випуску такими особистостями були, зокрема, шкільний завуч із виховної роботи, яка трьома словами визначила всі передумови вчительського покликання («нада любить дітей»), або ж перев’язувальна медсестра урологічного відділення, порада якої не менш вичерпна: «Медсестра, яка обрала цей шлях, не повинна боятись нічого: ні крові, ні ревнивого чоловіка».

 

Програма Бурмаки настільки ж зворушлива і позачасова, як листи піонерів до прийдешніх поколінь, передчасно видобуті з водонепроникних капсул. Від слів педагогів та лікарів, які раптом з’являються на екрані не для того, щоб поскаржитися на малу зарплату чи неувагу з боку держави, віє чимось нетутешнім. Після такої позитивістської ін’єкції навіть дорослий глядач цілком може задуматися про власні перспективи фахової переорієнтації, – й у цьому намірі його підтримає програма із сумнівними розважальними якостями під назвою «VIP-стажер». Фішкою проекту є нав’язливе привітання «Слава труду!», яке за частотою вживання конкурує лише зі священною мантрою «Державна служба зайнятості».

 

Героям програми (а це зірки естради, театру та кіно) пропонують звернутися до божества всіх безробітних, яке моментально відішле куди треба. Там, де треба, швидко наставлять на шлях істинного щастя. Минулої суботи, наприклад, Юлія Лорд за півгодини здобула кваліфікацію третього розряду за спеціальністю машиніста монтажного крану. І хоча вона дійшла висновку, що прості речі лише здаються такими, досвідчений кранівник у натхненному коментарі з нею не погодився, запевнивши всіх потенційних колег, що це – «нетяжкий труд, який добре оплачується». Ведуча ж, проконсультувавшись із божеством, спритно доповнила ідилічну картину повідомленням про надмір відповідних вакансій. У фіналі програми Юлія Лорд розуміє, що це – знак долі, й вирушає на... виробничу практику. Власне, якщо шукати буквального втілення виразу «вдалий виток кар’єри», – то це він і є.

 

Чого не скажеш про останній розчерк концептуального «знаку чотирьох» на каналі «Київ» – програми «Вдала кар’єра». В житті так теж трапляється: парадну ходу колони може зіпсувати одне лише падіння.

 

За логікою виспіваних трудових псалмів, ця програма мала б запропонувати епічні портрети на тлі епохи, створені в жорсткому психоделічно-реалістичному стилі братніх проектів. Аж ні. Чомусь герої «Вдалої кар’єри» – це не кранівники, топографи і медсестри, яких неймовірно пре романтика обраного шляху, а здебільшого топ-менеджери великих корпорацій або керівники вищих навчальних закладів.

 

Відтак між заспівом і приспівом раптом виникає величезна прірва, бо якось незрозуміло, чому стільки зусиль канал покладає на реабілітацію простих та непопулярних спеціальностей, але вершини кар’єрного зростання залишає зарезервованими для зовсім інших персонажів, які навряд чи колись скористаються телефонним дзвінком до божественної служби, що дарує трудове щастя.

 

Втім, навіть для тих громадян, які були героями попередніх трьох гіпнотичних проектів, у «Вдалій кар’єрі» є дещиця нот із пролетарської оди радості.

 

В останніх випусках програми експерти неодмінно озвучують думку про те, що криза – це золотий час для всіх, кого поперли зі служби. Бо саме завдяки цьому люди одержують чарівний шанс нарешті знайти роботу своєї мрії. «Яку саме?» – запитаєте ви, спотворивши недовірою зморшки в кутиках рота. Та все ту ж таки прекрасну і героїчну роботу, яку вже обрали нещасні вчителі, медсестри та топографи в інших програмах каналу «Київ». Тільки не треба пручатися – і тоді недремне око Державної служби зайнятості неодмінно підніме свої вії.