Останнім часом став прокидатися досить рано, а відтак і вмикати телевізор, щоб якомога швидше дізнатися, чи ще існує така країна – Україна, чи, може, за чергову буремну ніч її встигли закрити, як ту етнографічну виставку. Але якщо не зважати на глибокі патологічні процеси вітчизняного політикуму, то наші ранки (особливо телевізійні) створюють цілком пристойну ілюзію європейськості українського буття.

 

Насамперед, хочу відзначити оновлений «Сніданок з “1+1”», бо він, поза всяким сумнівом, найдешевший у сенсі «приготування»; що, втім, аж ніяк не свідчить про посередню якість та неоригінальність подачі «страв». Поекспериментувавши зі «сніданками» та ведучими, на «Плюсах» зрозуміли, що різні театрально-ігрові форми з елементами шоу, які дуже часто нагадували гру самодіяльного театру, зовсім не додавали ранковій програмі гламуру, а лише зайвий раз підкреслювали не таку вже, так би мовити, «універсальність» ведучих, як того сподівалися продюсери. Нині все скромно, майже аскетично, зате надзвичайно динамічно, емоційно та напрочуд інформативно. Ведучі добре говорять українською, а це вже неабияке досягнення, бо слухати милих дівчат із «Інтера», котрі так і не засвоїли, що питання ставляться, а не «задаються», – зайвий раз випробовувати нерви, які потрібні, щоб хоч якось збагнути «Камо грядеші».

 

Відповідь на це, суто наше запитання, намагається давати 5 канал у своїх щоденних аналітичних програмах. Та як не прагнуть Роман Чайка і Мирослава Барчук розібратися в історії хронічної хвороби під назвою «Демократична коаліція», у них нічого не виходить, як, власне, і в решти журналістів. «Могильники» красивого життя продовжують змагатись у викривально-звинувачувальній риториці. Тож замість відповіді на постійні запитання Романа Чайки «скажіть, а…» – глядач змушений слухати просторові монологи депутатів Власенка, Жебрівського та інших.

 

Тим часом В’ячеслав Кириленко придумав ім’я новій опозиції: вона, звичайно, називатиметься «національно-патріотична». Красиво, чи не так?

 

Володимир Литвин на тому ж 5-му стверджував, що демократія не працює, а будь-яка коаліція – це мавпування західного парламентаризму, який у нас не спрацьовує.

 

У черговому власному шоу (тепер на «Україні») Савік Шустер слідом за Світланою Вольновою теж почав стверджувати, що «хоче Обаму». І це вже дуже цікаво. А от бідолашного Віктора Ющенка вже, здається, не хоче ніхто, хоча він уперто каже: «Не дозволю!».

 

Ось у таких головоломках і напрузі минають телеранки, дні та вечори. Парламентарі сяють на екранах, Україна-Юля обіцяє, що коли їй не заважатимуть, вона збудує рай, де всі їстимуть вітчизняне м’ясо, питимуть наше молоко та житимуть у власних помешканнях – і все це «благоденствіє» обов’язково покажуть по телевізору в якомусь дотепному та веселому шоу.