13:08
Вівторок, 6 Травня 2008

Іти на сигнал

«Позаземний», «Стар Медіа»: українське кіно навчилося варити кашу з сокири. Проте наші великі канали не зважилися цю страву скуштувати.
Іти на сигнал
Через фільм «Позаземний» (режисер Сергій Крутін, «Стар Медіа»; жанр – TV-movie) в одного з його продюсерів, Юрія Мінзянова, навіть були проблеми з серцем: це тоді, коли від стрічки відмовилися телеканали «першого ешелону» («Інтер», «1+1») і погодився показати тільки естетично просунутий СТБ («Просто купив у пакеті...», – коментує продюсер). Зараз Мінзянов, отримуючи призи міжнародних фестивалів (перший – «Золота скриня», Болгарія; другий – буквально щойно наприкінці квітня гран-прі World Fest Houston Film Festival, США), говорить: мовляв, нема пророка у своїй вітчизні. Вочевидь, ця репліка адресована передовсім тим самим менеджерам телеканалів, які від фільму відмовилися.
 
Фабула «мувіка» така: Україна, Чорнобильський район, село, дільничний міліціонер Саня. З перших кадрів дізнаємося, що міліціонер Саня акуратний (черевики начищає), чуйний хлопець (з усіма вітається) і принциповий (не хоче в голови попросити трактор для власного городу – каже: «Мені із злодіями розмовляти нема про що…»). Перше і друге – візуальний мотлох для імітації повноти життя, а от останнє – важлива для сюжету деталь. Тому що як у кожної принципової людини у Сані конфлікт не тільки з головою (колгоспу), а й з дружиною. Бо в нього – принципи, а в дружини – город. Санина дружина в картині уособлюватиме здоровий глузд, із яким нормальна людина, може, звісно, і конфліктувати, але розставатися не спішить.
 
Підчорнобильське село живе у класичному буколічному темпоритмі, з власними уявленнями про грандіозність масштабів. Слова «спаси, рідненький» і зведені до дільничного повні суму й сліз очі старенької означають «вселенську катастрофу» – зниклу козу Лізоньку, а фраза самого міліціонера «ти що, не бачиш, - я зайнятий» означає, що Саня присвячує черговий робочий день розв’язуванню кросворду. І ось тут з’являється алкаш Семенов, знаходить у шафі в божевільної тещі труп інопланетянина, і починається історія про смерть, самотність і непізнаване. Про надії на те, що в житті є не тільки город, але й сенс. Хай поза межами цивілізації, але є. 
 
По суті, фільм збудовано на синусоїдному саспенсі з полюсами напруги у «точці надії» і різким спадом в «точці розчарування». Розчарування навіть не в інопланетянах, з якими, звісно, все теж непросто, але, як виявляється, набагато простіше, ніж з сенсами.
 
Гойдалка напруги така: пришельця таки бачили – але шизофренічна бабця з довідкою і печаткою про відповідний діагноз; таємничі крапки на потилиці в «контактерів» були – але зникли; місця посадки інопланетного корабля в чистому полі – розорює трактор, знаходяться пропалі кицьки і коза, зникнення яких теж означало щось вельми інопланетне, «НЛО» виявляється загрузлим в болоті трактором, а таємнича мумія – згідно з висновками поважних експертів, людським ембріоном. Аномалії розвитку пояснюють чорнобильськими мутаціями, але в ці пояснення, здається, не вірять навіть ті, хто пояснює.
 
Така щільність «насмішок Бога» на квадратний сантиметр сюжету призводить до того, що головний герой вважає за краще більше не помічати НЛО, навіть тоді, коли воно проноситься над його головою. Взагалі, історія цікава – вона про те, що люди, виявляється, ні до чого так не готові, як до розчарувань. З розчаруваннями вони погоджуються, щоправда, не без вагань, але охоче. І взагалі воліють вірити не очам, а аргументам, такий собі  утилітарний позитивізм як соціальний феномен. Просто всім у результаті хочеться виглядати раціональними людьми, а не психами. Риторичне «нащо?» – це якраз і є те, про що фільм.
 
Найфантастичніше, що цю фантастичну кіноісторію про прибульців та НЛО знято лише за допомогою ляльки (у ролі мумії інопланетянина) і світла. Плюс музика (композитор Єгор Олесов) і трохи комп’ютерної графіки. От і всі спецефекти, які тримають глядача 120 хвилин картини. І цей невідривний ефект скоріше дивує. Саспенс підігріває ще й те, що весь час чекаєш, що ось-ось цікаве кіно закінчиться і почнеться «мило», а воно так і не починається. Попри те, що підстав для побоювань, що кіно зійде на банальщину, у глядача багато більше, ніж у міліціонера Сані свідчень щодо того, що козу Лізоньку з’їли інопланетні пришельці.
 
І тим не менш: те, що картина налякала українських програмних директорів, більше схоже на жарт, якби не було правдою. Бо скомпоновано її цілком телегенічно, за законами умовно-українського кінематографу початку «мильного» тисячоліття. Незвично хіба те, що міліціонер в українській уніформі (воістину кіноавангард для українських продакшнів), та й географічно-українська прив’язка є – Чорнобиль (ну, хоч через цей бренд у кадр просочилися). А так актори, як і годиться, на головних ролях російські, визнані зірки серіалів. Що могло шокувати програмні служби – загадка… Та й грають вони цілком по-серіальному: не так талантом, як ремеслом і типажністю. В головній ролі міліціонера Сані прекрасний актор Юрій Степанов (театр «Майстерня Петра Фоменка», Москва), проте грає він не Саню, а себе ж у ролі міліціонера в серіалі «Громадянин начальник». Алкаш Семенов – теж популярний або, як зазначають в акторських сі-ві (CV) «популярний і вострєбований» актор Сергій Баталов. Тобто знімається по серіалах багато. Талановитий епізодник, усі алкаші та простаки – його. Нічого нового для себе й глядача в «Позаземному» Баталов не грає. Жіночі образи лишилися скоріше позначеними, ніж зіграними – що в росіянки Лариси Шахворостової (дружина Сані), що в української актриси Рими Зюбіної (медексперт). Лише по-серіальному «попрісутсвовалі» в кадрі чудові українські актори Олександр Гетьманський (майор міліції) та Олег Примогенов (кранівник). Щоправда, в них епізоди малюсінькі, але ж епізоди - це теж образи, а не фігури в кадрі.
 
Єдина справжня роль в картині – Віталій Лінецький у ролі одержимого уфолога Вадика. Досить несподіваний Лінецький. По-перше, йому вдалося зробити роль без своїх «фірмових» кокетливих ужимок, хоч і привабливих, але вже маскових для цього актора. По-друге, саме його персонаж грає те, про що кіно: людину на межі – переконання і божевілля, віри й ілюзії, реальності й абсурду, надії та…. Це єдиний персонаж картини, який не погоджується на розчарування і вірить власним очам, а не чужим, хоча й цілком раціональним аргументам.  
 
В одному з кадрів фільму цей чи то геній, чи то псих Вадик затято крутить перед собою залізну рамку, принцип дії якої є приблизно тим же, що й у таці зі стрілочкою на спіритичних сеансах. «Що ми робимо?», - запитують в уфолога-Лінецького, а той відповідає: «Ідемо на сигнал». Він говорить це настільки переконливо, що йому вірять: «на сигнал» за ним починають рухатися і решта персонажів, і зрештою сам фільм, і глядачі цього фільму…
 
Так от, щодо великих телеканалів: мені здається, продюсери просто не повірили. Не повірили своїм очам, а повірили здоровому глузду і професійному досвіду. «Мильна репутація» зіграла з Ряшиним і Мінзяновим поганий жарт – вихований ними глядач навіть не розглядав картину в мистецькій категорії. Відхилення від формату телепродюсерам легше було потрактувати як повну фігню, ніж повірити в те, що «Стар Медіа» зняла класний фільм. Смію підозрювати, що лінива акторська гра – теж наслідок цієї репутації, умовний рефлекс на «Стар Медіа». Актори, як і пізніше телеменеджери, теж не повірили, що знімаються у класному фільмі, й відпрацювали його «по-серіальному»…
 
Припускаю, що недарма й нагороди стрічка отримала за кордоном, там, де око «пророків», «незамилене» «Зціленням любов’ю» та «Вовчицею», побачило в новій роботі «Стар Медіа» цікаве кіно.
 
Тим не менш, поки що «Позаземний» видається радше випадковістю, ніж запланованим рукотворним дивом. Хоча… Хоча дуже хочеться це трактувати як неминучу закономірність, як те, що Юрій Мінзянов, фанат кіно, в якого колись була одна з найкращих приватних відеоколекцій у Києві, телеменеджер, який на світанку «Плюсів» ставив у прайм-тайм Грінуея, повертається у світ кіно на «м’яких лапах»: з обережністю екс-програмного директора великого телеканалу, який і собак наївся, і ґуль понабивав. Він зводить ризики до нуля – і малобюдженість спецефектів є одним із тих самих «ризикознижувальних» факторів. Він чітко вивіряє хімію: жанр, кастинг – у «Позаземному» все невипадкове і все мало спрацювати. Але не спрацювало: він знімав фільм для недільного прайму великого каналу – а йому не повірили. Як чуйному міліціонеру Сані. Як божевільній тещі Семенова. Як одержимому уфологу Вадику…
 
Проте продюсери, за заповітом одного зі своїх «позаземних» персонажів, продовжують «іти на сигнал».
 
Цікаво, як телебачення зреагує на появу другої картини після міжнародних відзнак «Позаземного»? «Сергій Крутін уже зняв наступний мувік, – говорить Юрій Мінзянов. –– «Карасі». Фільм уже купив канал «Россия», а з наших –  «1+1». Але прем’єри поки що не було. Мабуть, не хочуть ризикувати рейтингами, а тому тягнуть до літа...».
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
31022
Переглядів
Коментарі
таша, ша
21:19 / 07 Травня 2008
да, таша, ваша ирония понятна, но в реалиях украинского продакшна совершенно не уместна... как ни горько это признавать.
Таша
18:02 / 07 Травня 2008
2// 06.05.2008 20:53:58 Тобто форма і місце дії робить фільм українським... зараз побіжу подивлюсь єврейський фільм "Страсті Христові".
глядач
10:18 / 07 Травня 2008
я би таке не дивися.
otar
09:54 / 07 Травня 2008
Inoneplanetianin, уявіть, інколи журналісти пишуть схвальні рецензії, які не є рекламою.
Inoneplanetianin
09:49 / 07 Травня 2008
Цитата: "фільм збудовано на синусоїдному саспенсі з полюсами напруги у «точці надії» і різким спадом в «точці розчарування»" Вопрос - это придумал журналист? Или рекламист? А статья - это реклама? Притом весьма бездарная.
20:53 / 06 Травня 2008
2 Телезритель Господи, да порадуйтесь Вы, что наше кино где-то отметили! Что за дивный народ - радуемся только тогда, когда у соседа хата сгорит! А фильм - хороший, пронзительный, просто чувствовать разучились!
Телезритель
18:56 / 06 Травня 2008
Фильм-то действительно посредственный, чтобы там не говорили и не пытались нас прозомбировать на предмет очередного украинского чуда. И не надо хвататься за сердце. Надо просто делать хорошее кино, достойное Канн и Венеции, а не захолустной Варны.
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop