Камо грядеши, коментаторе?
Сподіваюсь, хоча б Олександр Шовковський після закінчення кар’єри візьме міцними руками стерно флагмана українського футбольного коментування…
Скільки часу в українському журналістському просторі мусолять тему якості спортивного репортажу на телебаченні, а віз і нині там. Щоправда, вже хоч трохи наші коментатори підвищили мовний стиль, перестали сипати ляповими перлами а-ля Дерепа. А ось розуміти (саме розуміти) спорт не навчилися.
Хоча одразу зазначу, що в деяких видах ситуація тішить. Просто приємно слухати тенісні розповіді Вікторії Брояк, милуєшся боксерським мовленнєвим почерком Володимира Гендліна, помічаєш ґрунтовну обізнаність у баскетбольній тематиці Сергія Омельчука. Помітно, що ці люди на власній шкірі відчули всю палітру справжньої спортивної боротьби. Проте футбольне коментування часто-густо просто викликає відразу. І це попри те, що мова йде про спорт №1, який наймасовіше представлений на телебаченні.
Минулими вихідними вдалося переглянути кілька футбольних матчів, котрі додали ще дрібку солі до загального невтішного враження. Довелося констатувати: наші футбольні коментатори правил гри до ладу не знають. Так, під час матчу «Евертон»-«Вестхем» на Спорт 1 виникає такий епізод. Захисник команди А, відбиваючи м’яч від своїх воріт, влучає у гравця команди В. Від його ноги м’яч потрапляє до ще одного футболіста команди В, який перебуває в офсайді. Суддя вказує на вільний удар, а наш коментатор впевнено каже, що рефері помилився. Епізод другий. Гравець команди А віддає передачу на свого голкіпера. М’яч на своєму шляху зрикошетив об суперника з команди В, тому воротар спокійно бере «смугастого» в руки. Гра триває. Тим часом наш коментатор намагається довести, що потрібно було призначати вільний удар у бік воріт команди А. Епізод третій. Гравця тієї-таки команди А збивають суперники в межах дуги перед своїм штрафним майданчиком. Коментатор каже, що правила порушили у 22-23-х метрах від воріт. Переконаний: наш покірний слуга не знає, що відстань від 11-метрової позначки до крайньої точки цієї дуги складає 9 м 15 см. Це в сумі дає 20 м 15 см. А насправді епізод стався в метрах 18-ти від воріт. Ну, помилився на 5 метрів. Подумаєш…
Тож виникає запитання до панів коментаторів: ви хоч би переглядали футбольні правила, перш ніж взятися за таку відповідальну справу? Випадає, що ні. Адже дійсно одержимих футболом людей серед майстрів футбольного коментування – одиниці. Одержимих не в значенні відсиджування днями в інтернеті на різних спортивних сайтах, а в сенсі повного відчуття на собі всіх тонкощів гри мільйонів. Бо майже всі українські футбольні коментатори (у кращому випадку) підтримують форму товариськими розважальними іграми з періодичністю раз на тиждень. Та й то на міні-полі. А потім під час репортажу з’являються висновки: чому це гравець упав, якщо його суперник ледь зачепив – певне, симулює. Так може говорити лише той, хто не знає, якого зусилля достатньо, щоби звалити з ніг спортсмена, який біжить на межі сил. Та тут і доторку пальця інколи вистачить!
На підтвердження попередньої тези пригадується сюжет на «Мегаспорті» про те, як команда цього каналу грала у міні-футбол із чемпіонками України – «Біличанкою». Результат – 9:5 на користь дівчат. Я їхньої майстерності не применшую, але, вибачте, жіночий міні-футбол у нашій країні не такий уже й провідний вид. І до чого тут наївні синхрони футболістів із «Мегаспорту» про те, що дівчатам до 8 Березня варто робити подарунки?
І що цікаво, за останні 7 років жоден випускник Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка не став футбольним коментатором. Принаймні, з тих студентів, хто виступав за збірну своєї альма-матер, тобто хто регулярно підтримував спортивну форму. Деякі з цих випускників стали доволі вправними журналістами. А от у коментування чомусь не подався ніхто.
До роздумів про функціональну підготовку футбольних журналістів хочеться додати, що за часів, коли на телеканалі НТН ще існував спорт-відділ, тон у корпоративних тренуваннях задавали далеко не спортивні репортери, а інженери монтажу, режисери ефіру, працівники транспортного відділу. У них десь знаходиться бажання змагатися на пристойному рівні, наприклад, у київській бізнес-лізі з міні-футболу.
Звичайно, відбиток безгрошів’я міцно обсів спортивну журналістику. І тут потрібно погодитися з Олександром Гливинським, який у своєму нещодавньому інтерв’ю «Детектор медіа» зазначив: «Де у нас великі павільйони, сучасна техніка, ведучі, експерти і зірки, де відповідне фінансування? В шоу – розважальних і політичних. Там, де рейтинг великий. А футбол? Він перебуває в прокрустовому ложі сіток та другорядних інтересів».
Але ж вибачте – футболом треба хворіти. Це діагноз! І невелика зарплатня – не привід для байдужого ставлення до улюбленої справи. Якщо б, наприклад, професіональний актор, отримуючи мізерні кошти, виходив на сцену, щоб відкатати спектакль абияк, то навіть найпалкіший його шанувальник наступного дня був би в іншому театрі. Добре, що в Україні спорт-театрів мало – конкуренція мізерна. Хай глядач іде: все одно через тиждень до нас повернеться.
І навіть загробний голос коментаторів під час трансляції матчів чемпіонату Голландії на «Мегаспорті» не може звести її рейтинг до нуля. Розумію, хлопці, що це нецікаво, що це не Прем’єр-ліга і не Серія А, але в момент взяття воріт у поєдинку «Рода»-«Твенте» все ж можна вигукнути: «ГОЛ!!!», а не: «гол…»
У разі ж, якщо йдеться про те, що в Україні як така відсутня школа майстрів коментаторського слова, виникає запитання до власників каналів: а серед екс-спортсменів немає людей, які, знаючи всю футбольну кухню зсередини, могли б самостійно проводити словесний супровід матчу, а не підтакувати в якості почесного гостя майстрам, які засипають глядачів горами статистичного мотлоху? На залучення фахівців, звичайно, потрібні більші гроші, ніж для вболівальника з вулиці, який прийшов підкорювати телевізійний олімп. Але ж це не можна порівняти з тим, скільки отримує нинішній тренер збірної Англії Фабіо Капелло за свою роботу на телебаченні або ж олімпійський чемпіон із плавання Денис Панкратов на НТВ. Для українського глядача вистачить і компетентного аналізу від футбольних професіоналів штибу Славка Вакарчука, який погодиться таким чином підлатати свою згасаючу популярність.
Проте насправді не тематична підготовка футбольних коментаторів та рівень цікавості трансляцій спортивних програм справляють найприкріше враження. Іноді просто по вухах ріжуть позбавлені будь-якої логіки висновки наших коментаторів щодо того чи іншого епізоду. Візьмімо, знову ж таки, минулі вихідні, канал Спорт 1. Трансляція центрального матчу Прем’єр-ліги «Манчестер Юнайтед»-«Ліверпуль». Гравець «МЮ» пробиває по воротах суперника, але м’яч потрапляє в штангу і вилітає за межі поля. Воротар «Ліверпуля» виконує вільний удар, а коментатор тим часом розповідає, який чудовий сейв здійснив голкіпер. Звичайно, телевізійний ракурс епізоду був не найкращим, і ведучий трансляції міг чогось недобачити, але якби Рейна відбив м’яч, то був би кутовий, а так – вільний. І посипалися «перепрошую»…
Той-таки матч. Одна з атак закінчується виходом м’яча на кутовий. Режисер крупним планом показує прапорець лінійного арбітра, який точно вказує на кут поля. Цей же момент супроводжується закадровими словами про те, що насправді гравець атакувальної команди потрапив у офсайд… І навіть коли подали кутовий, роздуми про положення поза грою продовжилися. Аж ось середина другого тайму. Коментатор входить у астрал і впродовж 5 хвилин монотонно начитує результати інших матчів туру. Все – гра припинилася. Зроби паузу – з’їж «Твікс». Під час цього монологу стався епізод, коли Торес ледь не відірвав ногу Відічу, після чого перечепився за ногу опонента і впав. Наш покірний слуга зупиняється зі статистичною тирадою і резюмує: Відіч порушив правила, заплівши ноги Тореса, хоча в цей момент гравці «МЮ» вже виконали штрафний.
Цього ж дня у поєдинку «Челсі»-«Арсенал» помічаю таку картину: гравець «Челсі» у боротьбі підштовхнув опонента, після чого той торкнувся до м’яча рукою. Суддя призначає штрафний за поштовх, а коментатор протягом хвилини розмірковує над тим, чому жовтою карткою не покарали футболіста за гру рукою. І там же: «Челсі» забиває гол. Дрогба скидає футболку і підбігає до трибуни з глядачами. За словами коментатора, свою жовту картку гравець лондонців отримав за бурхливе святкування взяття воріт в обіймах фанатів. Але ж навіщо підносити це глядачу як прописну істину. До речі, в офіційному роз’ясненні ФІФА написано: гравець отримує жовту картку після забитого голу, коли знімає футболку або натягує її собі на голову, а також коли вилазить на огороджувальний паркан. Крапка. Ніякого бурхливого святкування з уболівальниками там немає. Чи це не привід зайти на сайт ФФУ чи ПФЛ та почитати, що таке футбол і з чим його їдять?
Набагато ж ефектніше козиряти титруванням клубу «Тотенхем» у оригінальній манері – «Тотннем». Та від такого милозвуччя рідної мови Котляревський із Франком у домовинах перевертаються. Але нічого, минеться. Через деякий час. Уже один коментатор називав команду «Севілья» «Севіжою», а футболіста Вілью – Віжою. Доки колеги не попросили зайвий раз не понтуватися. А от чомусь бракує принциповості сказати, що, наприклад, команди «Баварія» не існує. Натомість є офіційна назва клубу – «Байєрн». Так тут – зась.
А ще перемкнув на «Мегаспорт» і послухав, як під час трансляції матчу ФК «Москва»-«Зеніт» двійко коментаторів розігрують сцену «каби я била царицей», довго оцінюючи епізод, коли м’яч після прострілу влучив захиснику в руку. Ну, звісно ж, зі стандартними «я б на його місці». Так спробуй – піди у Федерацію футболу, пройди тестування, пообслуговуй кілька років матчі хоча б аматорських команд. А потім і компетентні висновки роби. Значно ж простіше дочекатися рішення інспектора матчу, дисциплінарної комісії і під час іншої трансляції повернутися з офіційним трактуванням цього епізоду. І не бути суддею суддів.
Ну, і на закуску ще переглянув дебютний для мене випуск програми «Про футбол» на ICTV. У ній Олександр Гливинський зі своїм тезкою Шовковським протягом всього ефіру обсмоктували якість суддівства. Могло скластися враження, що це чи не єдина проблема в українському футболі. Проте весь цей діалог зводився до рівня кухонних посиденьок. І тут виникло ще одне запитання: чому на телебаченні постійно картають арбітрів? Чому наші коментатори хоча б на Новий рік не зберуться в одній студії, щоб поділитися своїми враженнями від роботи колег, похвалитися, чого нагородив в ефірі протягом року, послухати теплі слова від вдячних глядачів, отримати за красномовство приз імені Савелія чи Дерепи, котрі, незважаючи на лінгвістичні вади, хоч у трактуванні ігрових епізодів виглядали пристойно. Можливо, це й стане поштовхом для самовдосконалення, для постійної роботи над собою.
Тож загалом ситуація дійсно невтішна. Залишається, мабуть, сподіватися, що той-таки Олександр Шовковський після закінчення професійної кар’єри візьме міцними руками стерно флагмана українського футбольного коментування. Як це і личить справжньому дипломованому журналісту. І буду я гордий тим, що довелося мені навчатися з ним на одному курсі, хоча й бачив його в стінах Інституту вічної пам’яті журналістики всього двічі протягом 5-ти довгих років навчання. Ще за кілька років голкіпер національної збірної й рівень української мови підтягне, маючи за плечима знання з найкращої філологічної школи в Україні. Екс-прем’єр Віктор Янукович зміг же.
Тим паче, що Шовковському не потрібні будуть захмарні гонорари, адже він за свій футбольний вік зумів заощадити хоч якісь кошти, щоб, ідучи на черговий ефір, стривожено не думати, як дотягнути до зарплатні і чи вистачить її, аби розрахуватися за найману київську квартиру.
А завершити хочеться словами норвезького арбітра Тома Хеннінга з його інтерв’ю в програмі «Про футбол з Олександром Гливинським». Гроші у футболі для нього не головне: у цю сферу він ішов за покликанням, працював на совість. А саме за це гонорари великі й платять.
P.S. Ця критична стаття не стосується конкретних працівників коментаторського цеху (автор навмисне не згадує жодного прізвища). Бо проблема надто масштабна. Адже, якщо улюблена команда постійно програє, то окремі помилки конкретного гравця забуваються, а загальне негативне враження залишається. Аж до того, що фани просто можуть повернутися до своїх кумирів спиною. Спитайте у Шовковського, він це вже десь бачив.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
12
Айпізнавець
6114 дн. тому
Дерепа і Савелій, а що ви на "Інтері" робите? :))
Сергей Савелий
6114 дн. тому
Критикуй не критикуй, всё равно получишь... шайбу!
Сергій Дерепа
6114 дн. тому
Ох ви не знаете, як грав Сергій Сіваченко за вище згадану "збірну Інституту журналістики". Який там був рівень гри!!!! Одним словом, всім ти, хто там грав можна одразу ставати викладачами коментаторського мистецтва)))) А критика Сергія Сіваченка - як в останнього {CENSORED}. Сам жодного разу не сидівав у коментаторске крісло, та не одягав гарнітуру. А почав стріляти по телебаченню, як партизан с ППШ по фашистам. Прийди, вивчи ТВсферу з середині, а потім критикуй.
критикувати легше всього
6115 дн. тому
Сергію, насправді, критикувати легше всього. Звичайно є недоліки, але і ваша мова, чесно кажучи, має багато помилок (судячи по написаному). Просто хочете щось змінити - змінюйте...
Автор
6115 дн. тому
Олександре, я багато в чому з тобою згоден. Проте висловив свою цілком свідому суб'єктивну думку, розуміючи, що підпаду під шквал зустрічної критики. Згідно з цією думкою коментатор має бути обізнаним у всіх ігрових тонкощах і при цьому не засипати глядача повною розкладкою тактико-технічних дій, а ретранслювати її у доступній формі для простого "піпела", який є основним глядачем.
І я не стверджую, що коментатор має до пенсії грати десь у бізнес-лізі. Але у нього за плечима мусить бути пристойний змагальний набуток (хоча б у старших класах чи у вузі), щоб він міг адекватно оцінювати кожну ігрову ситуацію. А далі може запливсти жиром і коментувати ледь не з пляшкою пива в руках. Звичайно, можуть бути виключення. Але без загальної розписаної мною тенденції цього досягти складно.
Принаймні, мені здається, що участі у буцанні гумового м'яча на коридорі у студентському гуртожитку не достатньо, аби досконало розуміти футбол зсередини.
Щодо кореспондентів, то, на мою думку, їм бути асами-спортсменами не обовязково, бо тут головне точне переповідання фактів.
До речі, у мовній проблемі в україському коментарі є чималі позитивні зрушення, зокрема у ваших хлопців. Тому моя стаття не є бажанням засадити всіх у калюжу, а просто має за мету підштовхнути коментаторів до самовдосконалення.
А щодо того, чому я сам поки не став коментатором, так тут є цілком об'єктивні причини. Але, вибач, не тобі про них знати...
Олександр Сукманський, "Мегаспорт"
6115 дн. тому
Що можна сказати... Як на мене, коментаторський жанр спортивної журналістики передбачає велику долю суб'єктиву, яку висловлює голос за кадром. Живий ефір, жива розмова із глядачем, фактично коментар - це те ж саме, що і спілкування вболівальників один з одним. Коментатор має викликати слухача або на дуель, через непогодження останнього із "думкою з телевізора", або ж отримувати собі союзника, який повністю розділяє і погоджується зі словами коментатора. Коментатор є лише тим, хто допомагає глядачеві стежити за перебігом подій, заповнює пацзи, робить цікавішим трансляцію, розповідаючи про якісь навколоподієві нови, цікавинки... Без коментатора було б нецікаво. Є два варіанти - або йти на стадіон і дивитися все вживу, або трансляція з коментаторм. Моя думка - коментатор це те ж саме що і, наприклад, актор чи режисер, чи художник, чи співак. Він або подобається тобі, або ні. І ти завжди маєш вибір кого слухати більше, а кого ні. Пошуки різних неточностей та помилок під час коментарю - це, як на мене, слабкодухість і яскрава ознака справжнього продукту Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Виходить, що ти науку Різуна, Тимошика і Іванова засвоїв на всі 110%. Я сам інколи сміюся над помилками як своїми, так і над помилками колег. Повірте, що кожен коментатор дуже переймається тими неточностями, яких він припустився. Але ж, не це головне, головне - потрібно просто дивитися футбол!!! І заспокоїтися нарешті, припинити мусолити тему коментарю. У нас він не найгірший в світі. Ввімкніть іноземні телеканали і просто спробуйти послухати, там здебільшого кричать "гОООЛ!!!", говорять "стійка", "передача" і т. д. Там зовсім не аналізують, не згадують і висловлюють своїх вражень.
Отож, про цей матеріал можу сказати тільки одне - він яскраво засвідчує, що автор ревно ставиться до сучасних українських телекоментаторів через те, що у самого не вийшло стати ним. Ось і все. Пи..ти - не мішки носити.
Лев Галушко
6116 дн. тому
Пане Сергій, дуже дякую за цікаву статтю. Лише два зауваження : наша міні-футбльна команда (Мегаспорт) грала не з "Галичанкою", а з "Біличанкою"! Дівчата можуть й образитись.:) Й програли ми не 1:9, а 5:9.. Це суттєва різниця!:) Щасти!
Футболіст
6116 дн. тому
Слухайте коментарі Олександра Тингаєва і почуєте "ГОЛ-Л-Л-Л!!!"
Автор
6116 дн. тому
За Панкратова дійсно незручно. Моя помилка (на Word спихувати не буду).
Дебютний і перший випуск "Про футболу" так названо у сенсі мого особистого перегляду. Погоджуюсь - трохи не коректно.
А стосовно ранкових матчів на НТН можу сказати, що сам на цьому каналі працюю і беру участь у цих корпоративних баталіях, знаю про хокейні тренування і спортивні досягнення своїх колег. Лише про фізичні кондиції саме випускових та режисерів я, здається, у статті не згадував ні слова.
Знову ж таки - вибачте, якщо щось не так...
Рем
6116 дн. тому
Доцільно було б сказати прізвище норвезького арбітра Тома Хеннінга - ОВРЕБО.
GoldLaker
6116 дн. тому
Пане Сергій, ви дуже грунтовно відслідковуєте спортивні програми.
Дійсно, поставити Омельчука на один рівень з Гендліним може лише дуже талановита людина. Не біда, що славнозвісного плавця звуть Денис ПанкраТОВ. Не всі знають про легенду батерфляю. Ви дуже обізнані про суботні ранкові футбольні матчі на НТН. До речі, режисер того "Спорту", ледь не вийшов на професійний рівень у такому виді спорту, як міні-футбол. А ще, крім футбольних ігор проводилися хокейні. Не знали? Так от випусковий редактор може непогано виконати силовий прийом. Утім, це все дрібниці.
Але ж Сергію, називати ЧЕТВЕРТИЙ випуск програми "Про Футбол" дебютним... ну зовсім, як би сказати м*якше, непр...авильно...
Вибачте, якщо щось не так. Але мушу вас попросити: в наступних оглядах не робіть стільки помилок. Перевіряйте інформацію будь ласка. Це зовсім нескладно.
Валерій
6116 дн. тому
Не погоджуюсь з таким занадто суровим вироком відносно футбольного коментування на нашому ТБ. Вже, на щастя, з'явились дуже цікаві молоді особистості, роботу яких цікаво слухати, наприклад, коментатора Дениса Бесянка (перепрошую, якщо не правильно написав прізвище). Є ще як мінімум два молодих коментатора, які чудово обізнані у футболі - на жаль, їхніх прізвищ назвати не можу (не пам'ятаю), але одразу пізнаю з перших слів коментарію.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
