Написати «сфальшували» буде не зовсім правдиво. Напишу «зманіпулювали» – весело, привселюдно, у прайм-таймі найпотужнішого загальнонаціонального телеканалу – Першого національного. А видання певного кольору гомонітимуть: проголосував український народ, практично весь, і обрав – пісню, яка представлятиме нашу державу на конкурсі «Євробачення-2008» в травні у Белграді.

 

Таке враження, що містечкові українські тусовщики живуть у якомусь іншому світі. Не дивляться останні європейські конкурси і не знають, що регулярно пролітають творіння і «продюсерські» потуги «тазіка» із сусідньої держави. От тепер на сцені пісенного «Євробачення-2008» намагатиметься хоча би пройти до фіналу Ані Лорак. Адже розпочинати доведеться із півфіналу, і поруч із ой якими серйозними конкурентами. Які це будуть конкуренти – показали навіть дебютанти з Азербайджану та учасниця з Молдови, запрошені на український телевізійний відбір. А вони ж – початківці!

 

От солістка з Молдови навіть не знала, як правильно тримати радіомікрофон, і перекрила тремтячою джазовою рукою антену, що миттєво призвело до зриву звукового сигналу… Але СПІВАЄ вона потужно і цікаво. А скільки таких буде в Белграді? Перемогти їх Ані Лорак збирається англомовними «лукінами» з «айсами» та «суперстарами» з «кісами» під назвою Shady lady (слова – добре, хоч не вірші – ви не повірите – Філіп Кіркоров, музика – Карен Кавалер’ян). Все, більше про то писати не хочу! Навіть радійник «їхнього» радіо, член журі Сергій Кузін жорстко підвів риску: «Нє убєділа!». Ніби цементуючи цю думку, виступила на сцені і в українському ефірі така сама стандартизовано-англомовна-умцадріца переможниця відбору з Чехії. Дівчина (Тереза Кендлова) явно обожнює Джей Ло і засинає зі спайсмотивчиками. Подумалося, що пісню для Ані Лорак видобули наче з того самого «Корга». Тому єдине, що може допомогти співачці, – абсолютна жіночність та телегенічність. Для телеконкурсу це теж немало.

 

Хочеться написати і про інше, чого не розуміють деякі діячі в стінах Першого національного. Ну, не розуміють вони, де і заради кого вони працюють! Не розуміють, що зовсім наївно-придуркувате питання: «Як ви розцінюєте шанси україномовної пісні на “Євробаченні”?» – смердить. Адже запитань стосовно писаних іншими мовами пісень не прозвучало. Тим більше все це відбувається до голосування глядачів за пісні! Такого «випадкового» запитання в прайм-таймі бодай якогось національного телеканалу бодай десь – уявити неможливо! А в ефірі Першого національного державного українського телеканалу – можна.

 

Бо той сморід – частина ідеології тепер уже колишнього керівництва НТКУ: в прайм-таймах Перший національний уперто доводить глядачеві, що стати знавцем, бізнесменом-ресторатором, асом-водієм, хорошим співаком – можна, тільки не українською! От і добирає ввічливі слова автор стрункої, прозорої та зрозумілої ліричної балади «Я стану морем», відомий український пісняр Микола Бровченко.

 

Ані Лорак проспівала цю пісню другою, залишившись на порожній сцені самотньою тендітною фігуркою. Як на мене, ця пісня ніби продемонструвала шлях співачки: від можливості стати всеукраїнською знаною співачкою до обраної синиці в руках – зірки закритих корпоративчиків. А пан Бровченко, щоб відповісти штатному (чи якому там) працівнику НТКУ, дібрав такі слова: «Я хочу, щоб перемогла будь-яка пісня – ми перекладемо її українською і все буде добре».

 

А між тим український телеглядач сидить і думає: тю, а сербська переможниця якою мовою тріумфувала?! Та звичайно ж рідною! Один маленький фрагмент так званого фіналу відбору пісні від України на «Євробачення». Всього лиш кадрик півторагодинного телевізійного дійства, яке пройшло в студії НТКУ вечірньої суботи 23 лютого. А ведучий намагається продовжити бавити: «Розкажіть, про що, власне, ваша пісня?». Це одному з любителів англомовної граматики. А дійсно – про що? І ще один телекадрик, на додачу: «Перейду на русский, чтобы всем было понятно» – це перл із інтерв’ю однієї з авторок пісень англійською мовою. «Переходить» вона, звісно, з української. І яка ж ганебна іронія: за мить в ефірі Першого національного – вітання телеглядачам з України від переможця відбіркового туру в Білорусі чистісінькою... українською.

 

Телеглядачам представлено було п’ять пісень. До речі, представлено на досить велику аудиторію – конкуренти НТКУ давно зрозуміли, що із забавою під назвою «Євробачення» боротися марно, і крутили у своїх ефірах кіно. Поки вони крутили, у великій студії на Мельникова, 42 розпочалося дійство – із нормальною європейською професійною декорацією, сценою, світлом. Зрозуміти це можна було, порівнявши нашу картинку з кадрами подібного конкурсу у Софії, включення з якого побачили глядачі.

 

Усе відбувалося за усталеною яскравою євровізійною схемою: пісні від учасниці, пісні від хазяїв, реклама, пісні від гостей, інтерв’ю, голосування. Нормальна багатопланова фахова робота колег з НТКУ (режисер-постановник – досвідчений Олег Пилипчук). Такий рівень – це стандартний рівень ефірів Першого національного. Єдине до чого можуть бути претензії – це звук. Панянкам Журавель та Костроміній, звукорежисеркам Першого національного, після цього ефіру точно має спатися не дуже спокійно.

 

І ще дрібничка, але завжди кумедна, оскільки вона вже стала класичною для живих ефірів: Ані Лорак після пісень вимушена була бігти за сцену прямо за спинами ведучих. Намагалася робити це в стилі «щоб ніхто не помітив», але, звісно ж, помічали і посміхалися всі. Але це все – візуалізована частина.

 

А от частина підготовча вкотре «потішила». Нагадаю, хтось у надрах НТКУ (навіть не сумніваюся, що то був затятий альтруїст) випхнув на суд громади цікаву схему: українському народу вибирати нічого не потрібно. Люду в десятках країн Європи можна і потрібно проводити національні відбори, а Україні – ні! Чергова «процедура внутрішнього відбору» в надрах НТКУ і – у травні в Белград поїде співачка Ані Лорак. Люд одразу згадав 2005 рік. Трохи пореготав і почав думати далі. Вочевидь, такого роду схемка випірнула на поверхню під впливом повного прольоту тусовочних персонажів на відборі до дитячого «Євробачення». Перемогла не представниця ротованої всюди тусні, а чарівна Ілона Галицька. І це справило враження, напружило, тусня заметушилася – адже представники і представниці «першої десятки» не звикли чесно, відкрито, спокійно перед телекамерами доводити і демонструвати реальні можливості. І тихесенько було знайдено вихід. Отож, надсилайте свої пісні на конкурс, скерував альтруїст громаду, ми (вони!?) оберемо найкращих.

 

Професіонали почухали потилицю і... відмовилися. А дійсно: чого б це раптом надсилати на розгляд комерційним шоу-бізнесовим конкурентам, які представляють цілком певний довколашоубізнесовий комерційний лейбл, свої оригінальні пісні?! Адже хіт – це всього лиш декілька слів і декілька нот. А довкола – люди з добрими вухами і дещицею грошей.

 

У свою чергу, натрапивши на поодиноку рекламу того всього в ефірі Першого національного, посміявся і я: колись, в середині 90-х, бачив подібне оголошення в метро, мовляв, надсилайте нам ідеї оригінальних рекламних роликів, залиште координати для отримання призу і з вами обов’язково зв’яжуться… Але взимку 2008-го наївні українці надіслали-таки до НТКУ аж 200 з лишком варіантів. За відгуками фахівців з НТКУ, те все важко було назвати піснями. Але це грандіозний результат, враховуючи, що чергові знахідки альтруїстів із кабінетів НТКУ на полі «Євробачення» в Україні було оприлюднено як новорічний сніг на голову: ні часу на фахову роботу, ні бажання не залишалося. До того ж, офіційно отримати інформацію про реальні правила відбору було досить важко. Підкреслюю – офіційну інформацію від НТКУ, а не виколупати її поміж гомоніння медійних спонсорів, фото з КРП принад учасниці і писаниною зовсім не спонсорів. Нагадаю і ще одну веселу деталь – в Україні доступ до інтернету мають не більше 10% українців. Підготовчий же процес до телевізійного відбору вправною рукою було запхано у павутиння. Але нарешті 23 лютого о 21.30 в ефірі Першого національного основній масі українських глядачів було представлено фонограми пісень. Методом голосування (50% – глядачі, 50% – журі) обрали одну. Ту, що представить Україну двомстам мільйонам телеглядачів у Європі та Австралії. І змінити нічого не можна.

 

А от як «примусили» обрати – це ще декілька кадрів від окремих вітчизняних діячів і шоу, і бізнесу. Здавалося, все просто: виходить співачка і співає пісні. Народ... а от тут стоп! Народ дивиться і трохи слухає, а потім обирає. Загальноприйняті норми європейських пісенних конкурсів: всі пісні – претенденти в рівних умовах. І виконані російською, й українською, й англійською (аж три). Саме в такому порядку вони і були представлені.

 

Особливо візуальні умови представлення мають бути рівні (чи хоча б наближатися до них) – адже йдеться про телевізійний конкурс. А що ж ми побачили? На всіх піснях, крім україномовної, співачка змінювала костюми. Протягом усіх пісень, крім україномовної, співачку на сцені підтримував чи то колектив музикантів, чи то балет. На всіх піснях, крім україномовної, в площині сцени (а значить – у телекадрі) активно використовувалися світлові, піротехнічні та спеціальні візуальні ефекти. Звичайно, це все дуже випадково…

 

Очевидним було й інше: вправною рукою всі пісні шоу були призначені для побудови фундаменту для однієї і, (звичайно ж, випадково) останньої. Режисери шоу безперечно дивилися Штігліца – адже той знав: запам’ятовується остання фраза. Єдина пісня була представлена на суд телеглядачів в обрамленні старанно вибудованої, продуманої та багато разів відпрацьованої на репетиціях сценічної композиції: з візуальними акцентами, з акробатичними етюдами, навіть із КРП прилаштованих на голові танцюристів рогів. Здогадайтеся з одного разу, що то була за пісня. Й – о чудо! – саме ця пісня перемогла. Випадково, у чесні боротьбі. До речі, для мене залишилося незрозумілим іще одне: а як, власне, Ані Лорак проспівала всі пісні-претенденти? Лише одного разу помітив титр «наживо», який блимнув також на останній пісні (випадково).

 

Зазвичай, щоби прикрити тили, на подібні шоу запрошують «вагомих» членів журі, авторитетів. Члени мають бути народними депутатами, чи хоч би просто народними. Цього разу вперше в історії проведення відборів від України дійство кришував, перепрошую, відвідав сам міністр культури пан Василь Вовкун. І вагомо, як член журі, пролобіював українські культурні й мистецькі інтереси: віддав перше місце творінню іноземних авторів англійською мовою. Ну хто ж із народних митців – інших членів журі насмілиться після цього чхнути проти вітру? Крім керівника радійних і практично українських станцій Сергія Кузіна – йому український міністр точно не У(у)каз. Пан Кузін вчинив мало не геройство: в прямому ефірі Першого національного жорстко виступив із коротесенькою критикою! А щодо пана міністра – поки що сподіваюся, що чиновник просто не мав часу переглядати євротелевізійні шоу останніх років і за кабінетними клопотами не помітив очевидних європісенних тенденцій. Тому те, що він повернувся до сусідів передом, а до Європи іншим місцем, вважатиму випадковістю. Очевидно, ведучі спеціально не згадали про те, що пан міністр має в офіційному титулі додаток «...і туризму», тож географічно теж має незабаром зорієнтуватися.

 

Зазначу ще одну, досить знакову дрібницю. Щойно призначений керувати НТКУ пан Василь Ілащук не поспішив очолити журі. Сподіваюся, він зрозумів, що на виправлення ситуації у нього просто не лишилося часу. Утім, попереду чергові євровізійні перегони. Потрібно нарешті покласти край тому довколатусовочному цирку, який з 2003 року колотить усю музичну громаду України. Покласти край – і спокійно, публічно та відкрито повідомити громадськість, чи збирається пан Ілащук повернути НТКУ до усталених європейських традицій, чи буде нарешті проведено повноцінний масштабний загальнонаціональний відбір претендента представити нашу державу на «Євробаченні-2009»? Чи знову будемо борсатися і хлюпатися в процедурах «внутрішнього відборчику»?