Традиція зустрічати Новий рік перед телевізором із салатом «Олів’є» залишилася нам у спадок від недавнього радянського минулого. Її можна сприймати як анахронізм, що колись остаточно відімре, а можна – як своєрідний ритуал об’єднання родин і компаній. Вже так повелося, що телевізійники привчили старшого глядача, а той у свою чергу молодшого та зовсім юного, що саме в цю ніч нас чекають яскраві прем’єри, зустрічі з улюбленими (до оскоми) співаками (здебільшого московськими) і, звісно, привітання президентів. Так, саме президентів, бо за цей час у багатьох співвітчизників постала постколоніальна звичка спочатку слухати глас Кремля, а через годину – свого гетьмана.

 

Прощальне золоте слово ВВП я проґавив, а от свого президента вислухав, як і годиться – з пієтетом. Не знаю, хто займається режисурою цього важливого (без сумніву) привітання-звернення-послання до нації. Якщо сам Віктор Ющенко, то слід визнати, що він людина креативна, бо щороку бачимо президента на іншому тлі, а цього разу з’явилася навіть спеціальна графіка та мелодія. Щоправда, привітання-звернення-послання вийшло надто заполітизованим, а відтак надзвичайно казенним. Президент був строгий, ну дуже строгий, а так хотілося, щоб він розслабився, посміхнувся і сказав щось дуже просте, добре і зрозуміле. Та менше з тим, все одно це було хвилююче, небуденно і навіть оригінально.

 

Тепер про менш пафосне, але не менш інтригуюче. Нарешті добігла свого кінця «українська» «Фабрика зірок». Без жодної іронії – вражаючий за своїм розмахом проект одного каналу. Визнаю, Новий впорався з ним на «добре». Щоправда, для мене назавжди залишиться загадкою, чому переміг дует Олександр Бодянський та Ольга Цибульська, коли проект із самого початку замислювався як сольний?! Взагалі, стосовно «вильотів» із фабрики ходить безліч пікантних чуток-пліток. Де правда – сказати важко, доводиться лише покладатися на мудрість, що все таємне зрештою стає явним.

 

Із приємністю та білою заздрістю дивився російський проект «Две звезды». Не дратували навіть розтиражований блазень Галкін і жінка-монстр Алла Пугачова. Думалося: чи можливе щось подібне у нас? Мабуть, так, от лише хто із ким співатиме, щоб це було так трепетно, цікаво, щиро, талановито, безпосередньо? Питання залишилося відкритим, здається, назавжди…

 

Страшно уявити, що б ми робили без Вєрки Сердюки, яка вже котрий рік буквально рятує новорічні вітчизняні мюзикли. Без цієї дивної панночки вони одразу перетворились би на банальні концертні номери із сюжетами і діалогами. Але те, що всі телеканали без винятку намагаються нас розважити, розвеселити і здивувати, тішить і вселяє надію, що Новий рік буде більш плідний на вітчизняні проекти і яскравіший на особистості.