Напередодні річниці створення розважальний канал «Ми — Україна+» запустив новий проєкт «Гра на нервах». Щоб окреслити розмах шоу, скажу, що він залучив велику кількість українських зірок, диких тварин і спеціального обладнання. Нехай пробачать мені селебритиз за цей перелік через кому. Не мала наміру порівнювати представників шоубізу з, наприклад, клубком змій, що фігурував у одному з завдань, чи апаратом для доставлення льоду за комір (так, було й таке). Це я до того, що навіть одного пункту було б достатньо, щоб позначити проєкт як дорогий. А тут аж три, і ще купа «дрібниць» на кшталт студії, освітлення, рекламної компанії, призових грошей тощо.

«Інтелектуально-екстремальне шоу “Гра на нервах” — це перший проєкт на українському телебаченні, який поєднує випробування розумових здібностей та емоційної стійкості. Шоу пропонує новий формат вікторини. Учасники шоу перебувають у постійній напрузі, що перевертає звичне уявлення про квізи та перевіряє здатність залишатися зібраними у стресових ситуаціях», — анонсувала пресслужба каналу напередодні прем’єри.

Восени минулого року на тому ж каналі «Ми — Україна+» вийшло шоу «Розряд», де гравці перебували у постійній напрузі буквально — їх регулярно било струмом за те, що вони не виявляли «емоційної стійкості». Тобто сміялися, коли не можна. Під час випробувань учасники «Розряду» виконували різноманітні завдання, щоб продемонструвати свої розумові здібності. Подекуди дуже схожими способами з гравцями «на нервах».

 Учасники «Розряду» грають в еліас

 Учасники «Гри на нервах» грають в еліас

Або інший приклад.

  Учасники «Розряду» і чорний ящик

 Учасники «Гри на нервах» і чорний ящик

Утім, «Розряд» не є вікториною в чистому вигляді. Тому хай уже «Гра на нервах» побореться за першість за емоційно-розумовими ознаками.

У новому шоу беруть участь дві команди, які складаються з двох гравців і капітана. Гравці — звичайні люди з різних міст, які потрапили на програму за оголошенням: заповнили анкету, в якій питають про освіту, роботу, вік, сімейний стан, фобії та готовність брати участь у зйомках після чергової російської повітряної атаки. Роль капітанів виконують актори, телеведучі, співаки, гумористи обох статей. У кожному епізоді склад команд повністю змінюється.

Анна Трінчер і команда

Оскільки всі випуски шоу зроблені за одним шаблоном — представлення гравців і капітанів, чотири раунди гри та фінал — сценаристи проєкту відчайдушно намагаються урізноманітнити випуски жартами ведучого Олександра Педана.

— Команда без капітана — як табуретка без ніжки. Викинути шкода, а показати соромно, — продекламував він у одному випуску під час виходу капітана.

— Команда без капітана — як туалетний папір без лінії надриву. Це фіаско, — сказав в іншому.

— Команда без капітана — як чиновник без хабаря. Довго не протягне, — зіронізував у третьому.

Так саме творчо Олександр Педан розповідав і про самих капітанів. Але як би ведучий не фонтанував гумором, все одно задовольнив не всіх.

Наприклад, капітанці Анні Трінчер не сподобалося, що ведучий схарактеризував її як «колишню блогерку й акторку, а нині співачку та першу в світі інфлюенсерку-бандуристку». Що саме у візитівці було помилкою, не зовсім зрозуміло. Здається, Анну Трінчер зачепив статус колишньої блогерки.

— У цьому шоу проблемка з підводками, — дорікнула вона Педану.

— Я тобі це згадаю, — сказав у відповідь ведучий. До речі, команда Трінчер програла.

 Олександр Педан 

Гра в шоу йде на гроші — тисяча гривень за правильну відповідь. У фінал виходить та команда, яка впродовж шоу набрала більшу суму. Наприкінці вона подвоюється й у підсумку складає декілька десятків тисяч. Виграш залишається у гравців лише в тому випадку, якщо вони дають правильну відповідь на останнє запитання. Теоретично команда може витратити гроші як завгодно, але всі донатять на потреби армії.

Вікторина без випробувань

У першому раунді під назвою «Залізна логіка» та в фіналі проєкт виглядає як звичайна вікторина. А от раунди «Сила тіла», «Огидний дотик» і «Стихійне лихо» — це суцільне випробування. Учасники змушені відповідати на інтелектуальні питання, поки крутять педалі велотренажера, намагаються втримати баланс на якійсь нестійкій платформі, висять до гори дриґом, мерзнуть під шаром льоду або тримають руки в чорному ящику, заповненому, наприклад, хробаками. В останньому випадку пікантність ситуації полягала в тому, що команди до останнього не знали про вміст ящика.

Більшість учасників поводилася мужньо. Хоча траплялися випадки, коли гравчиня (а на раунд «Огидний дотик», наприклад, капітани намагалися відправити переважно жінок) від жаху забувала відповідати на питання ведучого або взагалі істерично відмовлялася встромляти руки в невідомість. Особливо було цікаво в перших випусках, коли вміст таємного короба — а це були змії, щури, опариші, гігантські таргани тощо — не повторювався. Потім шоу пішло на друге коло.

Чорний ящик

Бум на вікторини на українському телебаченні триває вже третій рік. За цей час вийшли «Я люблю Україну» (ТЕТ), «єПитання», «Поле», «Хто знає?» (всі на Новому каналі), «Клуб 1%» («1+1 Україна»). Це дуже доречний формат розважального шоу в умовах війни. Він має широку авдиторію, не провокує конфлікти та розкол у суспільстві й задовольняє жагу до знань, яка прокинулася в українцях на тлі історичних катаклізмів. Щоправда, з часом телеканали почали все більше експериментувати з формами, адже звичайні квізи здалися їм недостатньо захопливими. «Ви, напевно, втомилися від вікторин, де учасникам треба відповідати на питання. Ми теж. Тому створили це шоу, де відповіді йдуть у комплекті зі стресом, напругою та випробуваннями», — підтвердив цю думку Олександр Педан на початку «Гри на нервах».

За народною формулою «там прибуло — тут убуло», вікторини з додатковими ефектами повинні втрачати у змісті. Ця тенденція стала помітна ще у квіз-шоу «Клуб 1%», де особливості біографії гравців трохи затьмарили саму вікторину. В «Грі на нервах» розрив посилився. На тлі серпентарію в чорному ящику або якихось середньовічних приладів для випробування міцності тіла геть забуваються всі питання та відповіді. Тобто адреналіну такі вікторини може і додають, а от розуму — не дуже. Хотілося б, щоб було навпаки, адже гормонів стресу нам, самі розумієте, і так достатньо.