Фільм української режисерки Капоріної отримав нагороду як найкращий документальний повний метр на кінофестивалі в Манчестері

Фільм української режисерки Капоріної отримав нагороду як найкращий документальний повний метр на кінофестивалі в Манчестері

4 Квітня 2024
1459
4 Квітня 2024
09:00

Фільм української режисерки Капоріної отримав нагороду як найкращий документальний повний метр на кінофестивалі в Манчестері

Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1459
«Сонце, що сходить» — це повнометражний дебют Альони Капоріної, яка через війну в Україні тимчасово живе в Манчестері. 90% картини знято на камеру мобільного телефона.
Фільм української режисерки Капоріної отримав нагороду як найкращий документальний повний метр на кінофестивалі в Манчестері
Фільм української режисерки Капоріної отримав нагороду як найкращий документальний повний метр на кінофестивалі в Манчестері

Власне, все починається репортажем. Молода дівчина з песиком на повідці й українським прапором поспішає на мітинг солідарності з Україною в Манчестері. Маса синьо-жовтих знамен, участь беруть переважно жінки й діти. Телевізійна група питає в маніфестантки про причини акції. Далі — розгорнутий сюжет каналу ІТV, присвячений річниці широкомасштабного російського вторгнення в Україну.

Героїнею фільму є одна з тих жінок, які зібралися хмарного дня в центрі Манчестера — Яна Мотицька, 1991 року народження. Працювала у фінансовому відділі в Київській міській держадміністрації, аудиторкою в Держаудитслужбі. Ростить сина Даміра. Батько Даміра, чоловік Яни — Бадрі Лолашвілі, народився 3 січня 1980 року в Грузії, ще в дитячому віці переїхав із батьками в Україну. Очолював КНП «Освітня агенція міста Києва», сприяв диджиталізації освіти, запровадженню в школах сучасних технологій. У 2014 році підписав контракт із ЗСУ, ніс військову службу на сході України. З початком повномасштабного російського вторгнення був мобілізований і перебував на передовій. Обіймав посаду офіцера запасної роти 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Загинув 13 березня 2022 року внаслідок запеклого бою в селі Мощун Київської області. Тіло довго не могли знайти. Похований 6 травня 2022 року в селищі Драбів на Черкащині.

Капоріна розкриває історію поступово, крок за кроком. Спочатку Яна здається дуже впевненою в собі, коли, наприклад, фотографується у вінку та з Даміром на руках. Але в цю фотосесію різким, болісним монтажем вклинюються кадри весілля Яни та Бадрі: відео з урочистими вбраннями та білою сукнею, з квітами й танцями, з прогулянками парком.

Для Бадрі, природженого освітянина, не стояло питання йти чи не йти на фронт. Він перевіз дружину й дитину до батьків на Черкащину заздалегідь, ще до 24 лютого. А потім вирушив на «нуль», навіть до пуття не сказавши близьким — оберігав їх.

Капоріна взяла непросту тему — фільмувати людину після такої втрати. Яна цілком соціальна, добре тримається. Дбає про Даміра, шукає роботу й нове житло, ходить на мітинги. Але глибина її травми проривається найгострішими емоційними моментами, фразами на кшталт «Війна поставила життя на паузу», «Я не знаю, що я хочу», «Яна в Бога не вірить». На черговій демонстрації, коли всі співають гімн, Яна раптом замовкає, збивається на сльози — дуже нечаста реакція. По суті, ці миті інтимності є найціннішими у фільмі.

І саме тому, коли героїня врешті-решт каже: «Треба жити далі. Треба жити за двох», — це не просто слова. Це готовність до вчинку, до руху. Це твердість воїтельки.

Альона Капоріна, пряма мова:

— Наприкінці травня минулого року я приїхала до Манчестера та через пару місяців почала працювати в продакшен-компанії Chief. Компанія знала, що я режисерка, і запропонувала зняти документальний короткий метр із їхньою допомогою на 2–3 знімальні дні. Адже я беру активну участь в українських мітингах у Манчестері щосуботи. Я дуже зраділа й одночасно дуже злякалася. Адже від початку повномасштабної війни я зовсім втратила творче сприйняття світу. Просто замкнулася на базових налаштуваннях: їсти, пити, щось робити для України — та й усе.

Альона Капоріна

Одного разу подружка сказала, що до нас на мітинги ходить дівчина, яка втратила чоловіка на війні. Вона живе в Манчестері з маленьким сином. Коли прийшла пропозиція зробити короткий метр, я зустрілася з Яною і спитала, чи згодна вона розповісти свою історію. Вона погодилася, компанія все схвалила, але тут почалися проблеми, бо я ніяк не могла знайти цікавого режисерського рішення. Лише за місяць-два-три змогла викласти свої думки на папері. Але це вже був повний метр, і вже було запізно. Тож рішення фільмувати переважно на мобільний є вимушеним, бо стояв такий вибір: або знімаю сама, або не знімаю нічого. Я обрала знімати. І це спрацювало як творчий прийом.

Альона Капоріна та Яна Мотицька

Приз на кінофестивалі дуже мене здивував. Адже це мій перший неігровий фільм, я ніколи не хотіла знімати документалістику. Багато в чому була не впевнена. Тож спочатку здивувалася, коли фільм відібрали на фестиваль. А потім була прем’єра і ця нагорода. Я досі вражена, досі не можу повірити в це.

Скриншот на головній: Яна Мотицька, кадр фільму «Сонце, що сходить»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1459
Читайте також
Коментарі
2
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
а от і не треба
46 дн. тому
Давно це було . Ще Аланасанія казав -дайте журналісту гарний смартфон і він переверне весь світ. У Феленюк було дуже скрутне становище .Не дала НСТУ смартфон . А дала якихось дві камери , два відеографа , режисера, колориста .Спробуйте самі , і все зрозумієте. А Капоріна просто вкрала ідею Аласанії.
що це за
46 дн. тому
" Багато в чому була не впевнена." Хай бере приклад з впевненої і без тіні сумніву Феленюк і її чорно-білої фільми "Равлик на спині". Теж знімався за кордоном . І на Докудейз купу відзнак і любов спеціальну отримав.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду