Дев’яносто шосте вручення «Оскарів» виявилося однією з найбільш насичених церемоній Американської кіноакадемії за багато років. Тут були і неоднозначні речі: як вступний монолог ведучого Джиммі Кіммела (який дуже невдало пожартував) і, щонайменше для українців, раптова демонстрація фрагментів фільму про Навального, яким чомусь відкрили традиційну частину церемонії, присвячену померлим кінематографістам, так і моменти, що увійдуть в історію, наприклад, виконання «I'm Just Ken» Райаном Гослінгом. Найбільше 96-те вручення запам’ятається тими, кому, власне, вручили нагороди: свої давно заслужені статуетки нарешті отримали режисер Крістофер Нолан, актор Роберт Дауні-молодший і, звісно ж, українські митці.

Перше правило — не заважати

Після перезапуску церемонії «Оскар» у 2011 році жодна людина не вела нагородження двічі. Крім американського коміка та ведучого власного вечірнього шоу Джиммі Кіммела, який хостить нагородження вже вчетверте. Усе тому, що Кіммел добре засвоїв урок, який згубив колег, — не треба заважати. Хоча «Оскар» неможливий без модератора (як показали експерименти кілька років тому), ведучий на церемонії часто заважає. Ніхто не прийшов дивитися на нього, будь-які його номери лише затягують і без того занадто довгу церемонію, баланс гумору неймовірно важко зберегти й зазвичай жарти виходять кринжовими. Кіммел тричі це розумів і тричі зводив свою присутність до необхідного мінімуму.

Так само вирішила зробити і ведуча української трансляції Лєна Чиченіна: «Вважаю, що головним моїм завданням буде не заважати глядачам слухати ведучого премії, спікерів і переможців, яких перекладатимуть колеги». У пані Лєни це вийшло незрівнянно краще, ніж у ведучих попередніх ефірів Ірми Вітовської чи, прости господи, Альони Вінницької. Ведуча говорила між важливими подіями, повідомляла лаконічні та, що важливо, актуальні факти про номінантів. Але, з іншого боку, доречно давала волю емоціям, наприклад, під час перемоги України чи демонстрації Навального. Не тому, що пані Лєна — моя колега з «Детектора медіа», але я би дійсно хотів, аби вона ж коментувала 97-ме вручення «Оскару».

А ще краще, якби ті, хто хоче дивитися церемонію мовою оригіналу, мали б таку можливість, наприклад, на інших платформах. Серйозно, якщо так багато людей готові не спати перед робочим понеділком о четвертій ночі, бачили фільми, що ніколи не дублювалися українською (чи цього року навіть англійською), то напевне трансляція в оригіналі матиме свою аудиторію.

Варто віддати «Суспільне.Культура» належне, цьогоріч перекладачі відпрацювали незрівнянно краще. Деякі промови, як от переможця в номінації «Найкращий режисер» Крістофера Нолана, вони дійсно синхронно перекладали. Зачасту можна було зрозуміти принаймні загальну тему виступів. Але деталі й особливо жарти все одно були втрачені як сльози під дощем.

Наприклад, гра слів про highest point (найвища точка та найбільш накурена точка) Роберта Дауні-молодшого пройшла повз українців. Так само, що дуже іронічно, українці не змогли в усіх деталях почути, мабуть, найкращу промову вечора — українця Мстислава Чернова, автора «20 днів у Маріуполі». Я знаю українських журналістів, що вночі гуглили цитати українського режисера на The Washington Post. Бо хто його знає, що він там насправді сказав за цим частковим перекладом.

Цікаво, що під час оголошення однієї з нагород репер Bad Bunny говорив іспанською, а кіноакадемія дала англійські субтитри. Було б класно, якби і в українців була б технічна можливість подивитися «Оскар» з україномовними субтитрами, принаймні у повторі трансляції. «Бідолашні створіння», які врешті виграли 4 статуетки та стали хітом в Україні, зробили це без українського дубляжу, тож можна не сумніватися, що в такої трансляції була б купа глядачів.

В іншому до Суспільного претензій не було: канал відточив вміння не заважати. А перекладачі та ведуча цього року дійсно працювали краще, ніж раніше. На відміну від ведучого самої церемонії.

Останній «Оскар» Джиммі Кіммела?

Жоден жарт у 15-хвилинному вступному монолозі Кіммела не приземлився на обидві ноги. Дивно, але чомусь ні історії про поїдання блювоти, ні натяки на роман Бредлі Купера з мамою, ні критика тривалості номінованих фільмів (на святі кіно, ага), ні жарти про наркотичне минуле Роберта Дауні-молодшого не зрезонували з аудиторією. Особливі проблеми у ведучого вийшли з останнім.

Дауні історично некомфортно говорити про залежність і він очевидно не так уявляв вечір, коли нарешті виграє «Оскара». Понад те, Кіммел врешті програв сутичку, яку сам і почав: спочатку зробив жарт про наркотики грубо очевидним, потім навіщось пожартував про квадратний пеніс актора (це був натяк на його карту з заготовленою для перемоги промовою). Урешті зала більше сміялася з виразу обличчя Дауні «Мда, щось у тебе не виходить, Джиммі», ніж із жартів самого ведучого. Пізніше, отримавши статуетку, перший супергерой Марвел сам не забув натякнути на минуле життя.

На щастя, не весь вечір коміка пройшов так. Наприклад, Кіммел ситуативно змінив сценарій: зацитував реальний пост Трампа, що раптом вирішив опублікувати реакцію на церемонію. Та запитав, чому президент дивиться, хіба йому вже не час до в’язниці?

Але загалом за 56-річним ведучим починає відчуватися втома від нагородження. Його не найкращі жарти починають заважати. А на адресу коміка в соцмережах наростає помітне роздратування. Наприклад, Кіммел чомусь вирішив, що номінація за анімацію — дитяча. Мабуть, тому цього року перемога стрічка Хаяо Міядзакі про смертність? Про неї ж ведучий пожартував, що хлопчик із мультфільму «Хлопчик і чапля» на нагородження зрозуміло не прийшов, але де хоча би чапля? 

Є ненульовий шанс, що на чотирьох церемоніях кар’єра Кіммела в ролі ведучого церемонії вручення «Оскара» поки зупиниться. 

Показуй, а не розказуй

За що «Оскари» однозначно варто похвалити цього року, так це за форму. По-перше, вийшло красиво та різноманітно. Різні номінації премії були по-різному стилізовані: від клавіш піаніно, що зображували номінованих композиторів і фільми одночасно, до премії за сценарій, що супроводжувалася маленькими шматочками тексту. 

Сцена цьогорічної церемонії складалася з екранів різної форми чи поверхонь для проєктування зображень. Й інколи ти відчував справжню магію кіно, задумуючись, як цей перехід узагалі стався? Мабуть, найкраще різноманіття помітно під час In Memoriam (згадки про загиблих цього року митців та одного русака). Окремо варто виділити оркестр, який посадили не в яму, а в напівколо вище сцени. Виглядало дуже велично, а перше представлення оркестру — взагалі магічно. 

Щодо номінацій, то фантастичною ідеєю було, аби номінантів у чотирьох головних акторських номінаціях представляли переможці попередніх років. П’ять людей детально та по-різному розповідали про п’ятьох номінованих колег. На відміну від багатьох радше розважальних елементів «Оскара», це відчувалося наче справжня індустріальна нагорода. І середньо далекі від кіноринку глядачі могли дізнатися, чим ці люди взагалі заслуговують на нагороду. Особисто я легко обміняв би ще двадцять зайвих хвилин сну на аналогічне вручення нагород за кращий сценарій і кращого режисера. 

Насправді навіть розважальні номери цього року вдалися здебільшого захопливими, чого вже давно не бувало на церемонії. Пісня Райана Гослінга «I'm Just Ken» об’єднала  залу так, немов це фінальний номер мюзиклу. У Арнольда Шварценеггера та Денні Де Віто вийшла дуже смішна сценка про колишніх злодіїв «Бетмена», який, до речі, теж сидів у залі та дивився на своїх колег тридцятирічної давнини очима Майкла Кіттона. Джон Сіна якимось чином зміг зробити милою сценку, де розповідає про важливість костюмів — повністю голий (насправді, там була шкарпетка, але актора спокійно взяли би до «Хаммерманів»). 

Без кринжових виступів теж не обійшлося — як інакше, коли на шоу запрошують «комікессу» Меліссу Маккарті. Але здебільшого «Оскари» добре розважали та візуально радували. Форма явно перевершила зміст. 

Україна та Навальний

«Оскар» — це нагорода, де вступний жарт до номінації триває довше, ніж промова переможця. Причому цього року стандартне «загравання» учасників оркестром вирішили додатково дискримінувати. Музика не зупиняла акторські номінації, навіть коли зірки очевидно не могли зібратися з думкою. Натомість на покидання сцени натякали аніматорам, гримерам, декораторам, костюмерам,  майстрам спецефектів. 

Команда «Годзіли» з Японії, коли дякувала за перемогу в номінації візуальних ефектів, була найближчою до старого-доброго Голлівуду. У їхній інтонації була щира вдячність, у словах — відсилки до фільмів Спілберга та «Роккі». Вони розповідали про те, що кожен має шанс. І оркестр зігнав їх зі сцени на моменті, коли автори показали фото загиблого колеги. А потім канал ABC запитує, чому церемонію дивиться все менше людей. 

Неприємним видався також момент, коли Райан Гослінг та Емілі Блант вийшли подякувати каскадерам за їхню роботу. Людям, які ризикують своїм життям, заради розваги глядачів і безпеки зірок, показали натхненне відео. Але Кіноакадемія все ще відмовляється виділити їм окрему категорію на «Оскарі».

Там, де організатори обійшли гострі, зокрема і політичні, кути, ситуацію у свої руки взяли учасники. Переможці номінації «Найкращий фільм іноземною мовою», автори стрічки «Зона інтересу» про жахи Голокосту, засудили атаки Ізраїлю на Палестину. Кілька акторів надягли символічні значки за припинення вогню в Секторі Газа. 

А потім Мстислав Чернов отримав перший «Оскар» за фільм в історії України й показав, як це робиться. Режисер вийшов на сцену та розповів, що не хотів би знімати «20 днів у Маріуполі». Нагадав про російські злочини. Та сказав, що разом люди у залі можуть принаймні забезпечити поширення правди про російську агресію. Навіть якби Чернов не був українцем, це була, мабуть, найкраще написана подяка вечора. Сподіваємося, вона когось переконає у Штатах. Зараз це дуже потрібно.

Хоча би тому, що американці досі обманюються росіянами, що чудово продемонструвала поява кадрів із Навальним на початку In Memoriam. Росіянину навіть приписували авторство фрази «Зло перемагає, коли добро бездіє», якій щонайменше двісті років. Крім того, це дуже іронічна цитата, щоби закінчити нею появу Навального. Адже його послідовники бездіяли, коли лідера вбили. Та й сам опозиційний політик після смерті став не набагато більше впливати на ситуацію в Росії. Чому Американська кіноакадемія знову ідеалізує та згадує не тих? Шукає менше зло в Росії, а не вставляє в In Memoriam будь-кого з убитих Росією українських митців? Сподіваємося, перемога «20 днів у Маріуполі» нарешті відчинить двері до іншого ставлення до України та Росії.

І сподіваємося, що тепер, коли «Оскар» показують на годину раніше, все більше українців будуть його дивитися. Адже наша держава може змагатися за найпрестижнішу премію у світі кіно, а наші митці — вже повноправна частина світового кіноринку.

Звісно, для цього Україні не потрібне визнання інших. Але, чорт забирай, це дуже приємно.

PS: Але серйозно. Дайте наступного року послухати «Оскар» в оригіналі на хоч яких умовах. 

Колаж: «Детектор медіа»