На початку лютого на ютуб-каналі «Укр’ютубпроєкт» почав виходити серіал «Як звучить Україна». Не наважуся назвати це програмами, бо грошей і роботи туди вкладено, як на мене, більше, ніж у звичний контент на цій платформі чи на нашому телебаченні. Наважуся стверджувати, що команда проєкту пропонує нам із вами цілковито новий рівень якості. Який, до речі, заслуговує на більшу кількість глядачів: поки що кожна серія набирає до 200 тисяч переглядів.

Отже, «Як звучить Україна» — це поки п’ять фільмів, які можна дуже умовно назвати тревел-шоу. Цей формат спадає на думку першим, бо автори — частина команди, яка раніше працювала над «Орлом і решкою». Але подорожі — це лише одна складова. Сутність «програм» у тому, що український композитор Євген Філатов їздить до різних міст і збирає там характерні звуки. От просто із диктофоном. А потім сідає в себе у студії та поєднує все записане у трек, який і стає втіленням цього міста.

• Читайте також: Перун крутіший за Тора. Як проєкт «Чарівний світ UA» популяризує українську міфологію

Про формат цього проєкту говорити складно, бо автори поєднали декілька підходів, які зазвичай добре працюють: захоплива подорож, красива зйомка, цікаві історії про людей, територію чи явище, показ звичного з несподіваного боку та створення чогось із демонстрацією результату. У соцмережах «залипальними» є відео, на яких люди щось малюють, вирізають, складають — глядачі заінтриговані та чекають, що ж там в кінці вийде. Так само робить і Євген Філатов. Упродовж програми він на очах глядачів створює музику, показує в подробицях, як обробляє кожен звук, як їх поєднує та за яким принципом.

А глядачам хочеться нарешті почути результат. Понад те, цей трек сприйматиметься по-особливому, бо кожна його секунда вам уже знайома та близька. Ви не просто слухаєте, а й розумієте, як саме це було зроблено. Трек створений зі звуків гриба, який зрізають, падіння зі скейта, бахкання крісла в оперному театрі, клацання компостера у трамваї та навіть сварки в одеському дворику.

Форма проєкту «Як звучить Україна» — без сумніву, оригінальна. А зміст і мета — мейнстрим останнього року — знайомство українців із самими собою, вивчення своєї спадщини та її переосмислення. Це почалося ще з 2014 року, але після 2022-го, здається, стався якийсь прорив — і ми почали жадібно закривати всі прогалини у власній українській душі. На ютубі, в інстаграмі й тіктоку блогери збирають тисячі та мільйони переглядів, розповідаючи про строї, традиції, музичні інструменти. Народні пісні в сучасних обробках стають вірусними, підлітки відкривають для себе естраду 80-х і 90-х.

«Як звучить Україна» перебуває в цьому вирі. Ці п’ять епізодів демонструють: недостатньо мати щось унікальне, цікаве чи красиве, якщо цього не показувати і якщо про це не знати. Понад те — показувати настільки якісно, щоб це відповідало предмету.

• Читайте також: У поті чола свого будуватимеш бренд. Вісім авторських ютуб-каналів телеведучих — успішні й не дуже

На початку я писала, що волію називати цей проєкт серіалом, бо за підходами та складністю це справді близько до кіно. Починаючи із зображення. Кажуть, що красиву картинку зробити легше, ніж написати сценарій. Часом блогери, маючи непогану техніку та базові знання про зйомку, створюють справжню візуальну красу. У кіно так само. Є вислів: «Якщо не знаєш, що сказати про фільм — хвали операторську роботу». Кіно — це перш за все візуальне мистецтво, але ця складова не обмежується красою кадру. Ще донедавна було чимало українських стрічок, чиї автори ніби кричали до глядачів: «Подивіться, у нас є дрон!». І, будьмо чесними, далеко не всіх глядачів вдавалося цим вразити.

Автори «Як звучить Україна» заморочилися з «візуалкою». Так, це красиво. Якість зображення та корекція кольору дозволяють глядачам отримати естетичну насолоду. Але це ще не все. Вочевидь, команда витрачала на зйомки значно більше часу, ніж це відбувається в середньому з таким контентом. Бо режисер з операторами явно намагалися підібрати якісь нетривіальні ракурси; деталі, зйомка дуже різноманітні й тому виникає відчуття об’єму та новизни. Адже вам показують туристичні місця — оперний театр в Одесі, львівські вулички, гори, Майдан Незалежності — які фільмували безліч разів. А для пошуку нового погляду потрібен час.

Ще більше можна сказати про монтаж. У кожній серії він складний, особливо в кінці, де ми чуємо готовий трек, чиї складові потрібно проілюструвати та гармонійно поєднати. У випуску про Київ є півторахвилинний ролик, у якому динамічно показують важливі події часів незалежності: її проголошення, революції, футбольні матчі, боксерські поєдинки, війну, повномасштабну війну. І це не довільно «нарубані» кадри, їх поєднали за певним принципом. Тому ми бачимо не лише цікаву зйомку, але й цікавий монтаж.

Але найголовніше — це те, що ми чуємо. І недаремно на початку кожної серії глядачам радять дивитися її в навушниках.

Схоже, це працює саме так: оскільки автори самі заморочилися, то це ж варто зробити й аудиторії. Дивитися це на ноуті, або, крий Боже, на телефоні — велика помилка. Власників великих моніторів, а краще — великих плазм можна привітати: у вас таки є підхожий інструмент для перегляду.

Але не забудьте навушники. Серйозно. У світі кіно це називають «звукове полотно», воно існує паралельно з візуальною складовою і є не просто її важливим доповненням, а й повноцінним твором. У відео на ютубі таке знайти справді важко. Не думайте, що ведучий просто записує різні звуки, пише музику — і потім ви її чуєте. Вас занурять у звук із самого початку. Саме він — головний герой.

А тепер про зміст проєкту. Євген Філатов виявився хорошим ведучим. Він органічно поводиться в кадрі та веде свою оповідь. Як на мене, його найголовніша чеснота в цих відео — захопленість своєю роботою. У цьому є щось магічне — бачити професіонала за роботою, як він нею горить і намагається передати іншим хоча би трохи цієї пристрасті. Це ще один «гачок» для аудиторії — багато кому подобається спостерігати за фанатами своєї справи.

А якщо в кадрі дві такі людини — це ще краще. В епізоді про Чернігів Євген Філатов записує для треку звуки сопілки, на якій грає його дружина співачка й музикантка Наталія Жижченко (лідерка гурту Onuka. — «ДМ»). Вона розповідає про свого дідуся Олександра Шльончика, який виготовляв музичні інструменти, згадує, як вони всією сім’єю займалися музикою і яка то була атмосфера. В епізоді про Карпати ведучий іде шукати білий гриб разом із чоловіком, який не те що любить їх збирати — це недостатня характеристика. Автори підібрали повнішу: Юрій Соломченко, посол грибів в Україні. Про них він розказує з такою повагою та любов’ю, що гриби починають видаватися найліпшим творінням світу. А найкращі з найкращих ростуть саме в наших Карпатах. Гриб, до речі, був потрібен теж для звуку. Як звучить білий гриб — ви почуєте в різних варіаціях та обробках.

Важливою місією цього проєкту є просвітництво. Автори звертають увагу на неочевидні деталі. Це чіпляє, бо несподівано. Наприклад, як незвично може звучати ліра. Або цимбали. Часом наше уявлення про традиційне українське формувалося на непрезентабельних зразках (які ми зазвичай називаємо шароварщиною) або взагалі забувалося. У таких умовах культура не може розвиватися, застряє в минулому й застигає. Тут же ми чуємо, що і ліра, й цимбали можуть звучати цілком по-сучасному.

Ба більше, у «Як звучить Україна» є глибокі рефлексії про те, як узагалі наша культура має розвиватися. Певні твердження, які часто трактують як меншовартість, набувають іншого прочитання. Як-от популярна фраза: «Київ — новий Берлін». Один із героїв каже, що це вже не актуально і нині Київ — новий Лондон. Це може сприйматися як другорядність, наслідування, але ж воно нам потрібне, щоби поєднати світові тенденції з нашими традиціями, створивши щось абсолютно унікальне. І не слід говорити про це в майбутньому часі, бо інший герой розповідає, що наші музиканти з електронної сцени вже значно цікавіші за запрошених, тому на перші ролі потрібно висувати саме їх.

• Читайте також: Які телеведучі найпопулярніші в ютубі та соцмережах

Я дуже радила би подивитися цей проєкт людям, які зневірилися в нашому майбутньому чи починають скочуватися в яму безнадії. І не лише тому, що ви побачите багато героїв, які змогли швидко відновити свою справу, майже втративши її в окупації. «Як звучить Україна» — це про той самий сковородинський принцип «сродної праці»: знайти своє призначення, отримувати від нього задоволення та приносити цим користь іншим. Звісно, лише цим ми не поборемо всі негаразди. Але якщо більшість так любитиме свою роботу, як герої цих п’яти епізодів, то й негараздів буде значно менше.

І наостанок про шароварщину. Хочеться думати, що згодом вона остаточно зникне. Просто не витримає конкуренції, бо вже багато людей показують красу та глибину української культури, тому будь-які карикатури на неї викликатимуть навіть не іронію, а відторгнення.

Якраз на моменті, де Onuka розповідала про шароварщину, у мій ютуб увірвалася реклама. Це було нове музичне відео Михайла Поплавського на пісню «Офіцери».

«Офіцери! Офіцери! І здобутки, і втрати — ваш шлях», — співав він, а навколо стояли дівчата у вінках із дешевих штучних гілочок із рясно понаклеюваними червоними ягідками з пінопласту і, як завжди у кліпах Поплавського, спокусливо дивилися в камеру. Позаду них — відео з такими ж гілочками, військовими й технікою. На цьому тлі періодично з’являлися хлопці в шароварах і вимахували шаблюкою на різні боки.

• Читайте також: «Війна тільки підсвітила те, що розуміти себе — дуже важливо»

Автори цього дива теж можуть сказати, що переосмислюють традиції, адже відео «зняте з використанням технологій розширеної реальності й віртуального продакшену». Звучить дуже загрозливо. Переглядів удвічі більше, ніж у «Як звучить Україна».

Але ж ніхто не казав, що дорога до визнання буде легкою.