Проєкт «ДНК. Свої» поєднав широке з теплим
5 березня на каналі СТБ відбулася прем’єра другого сезону проєкту «ДНК. Свої». Програму створює команда токшоу «Таємниці ДНК», що виходило на каналі з листопада 2019 до лютого 2022 року.
Токшоу «Таємниці ДНК» із ведучою Тетяною Висоцькою присвячували переважно пошукам скелетів у шафі родин за допомогою тестів ДНК. Йшлося про покинутих у пологових будинках або, навпаки, таємно всиновлених дітей, зниклих братів, сестер, матерів тощо. Найчастіше, здається, в токшоу встановлювали батьківство («Валя казала, що то мій син, але я не вірю та аліменти сплачувати не буду», «Молодший онук — не наш, це зрада» або взагалі «Невістка народила від мого чоловіка»). Розслідування відбувалося прямо в студії за допомогою свідчень героїв та експертів, а остаточним аргументом у «сенсаційному викритті» виявлявся генетичний тест, проведення якого влаштовувала команда проєкту. Останній на сьогодні п’ятий сезон «Таємниць ДНК» вийшов 6 лютого 2022 року. До початку великої війни канал встиг показати три випуски. Попри те, що, за повідомленням пресслужби СТБ, весь сезон токшоу був відзнятий заздалегідь, після відновлення на каналі інформаційно-розважального контенту «Таємниці ДНК» не повернулися. Натомість команда започаткувала новий проєкт «ДНК. Свої», присвячений війні та її наслідкам. Прем’єра першого сезону відбулася восени 2022 року.
- Читайте також: Весна на телевізійному фронті
При збереженні зовнішніх атрибутів «Таємниць ДНК» — схожої студії з диванами для гостей і експертів, великого екрана та навіть тієї ж самої заставки — за сутністю програма змінилася. Команда «ДНК. Свої» зосередилася на пошуках близьких людей, із якими герої втратили зв‘язок унаслідок російської агресії. В студії пролунало багато зворушливих і водночас страшних історій про зниклих під час війни родичів і друзів. Наприклад, у другому випуску герої шукали в окупованому Енергодарі стареньких батьків, у третьому команда з’ясовувала, де перебуває дядько Григорій, волонтер із Херсона, який відкрито їздив окупованим містом у вишиванці або тільняшці в інвалідному візку та гучно слухав українські пісні, а в дев’ятому медсестра з Херсона Ольга шукала українських військових, яких лікувала під час окупації.
Навички команди проєкту брати тести ДНК у новій концепції майже не мали попиту, хоча в деяких випадках фірмовий інструмент токшоу все ж знадобився. Наприклад, у першому випуску йшлося про Маріуполь й історію новонародженого хлопчика, якого після вибуху у квартирі роз’єднали з матір’ю. Немовля потрапило в бомбосховище, але за кілька днів місцеві жителі віднесли його до лікарні через погіршення стану. Виявилося, що саме там перебуває мати дитини. Проєкт «ДНК. Свої» за допомогою генетичного тесту з’ясовував, чи дійсно Дмитрик є сином тієї жінки.
Під час програми в студії та на екрані з’являлися різні персонажі, але все ж розповідь трималася в межах однієї історії — чи то пов’язаної з головним героєм, чи то з місцем, де все відбувалося. У другому сезоні «ДНК. Свої» команда змінила підхід та зібрала в одному випуску декілька сюжетних ліній, які поєднують лише деякі схожі події у житті героїв. Через це «ДНК. Свої», принаймні у перших епізодах другого сезону, що вийшли 5 та 12 березня, перетворилося на якийсь карколомний мікс «широкого та теплого».
Прем’єрний випуск другого сезону в ютюб-каналі СТБ має назву «Кароліна народила під час штурму лікарні». Але першою на екрані з’являється зовсім не Кароліна, а жителька села Велика Олександрівка Херсонської області Ольга Балан із чоловіком. В анонсі героїня каже, що звернулася до програми через зниклу сестру-харків’янку на ім’я Емма, з якою втратила зв’язок під час війни. Потім Ольга розповідає свою історію, яка ніяк не пов’язана зі зникненням родички. Жінка народила доньку в окупації, її чоловіка росіяни ледь не вбили, а тепер родині терміново потрібен тест ДНК — поки що невідомо, навіщо.
Далі з’являється і Кароліна Савосіна з Маріуполя, яка теж народила доньку після початку повномасштабного вторгнення та шукає лікарку-інтерна на ім’я Марія, щоб подякувати за два врятовані життя — своє та дитини. На додачу автори програми обіцяють «приголомшливі факти» про блогерку Маріанну Вишемірську, чиї фото облетіли весь світ після обстрілу пологового будинку в Маріуполі. Адже Кароліна перебувала у лікарні одночасно з майбутньою колаборанткою.
У студії більшість екранного часу Ольга та Кароліна розповідають про пекло, в якому опинилися в найуразливіший момент свого життя. Це моторошні історії, які без перебільшення варті екранізації. Але й умови для пологів, і обставини після них у героїнь геть різні. Через те, що Кароліна народжувала хоч і під шаленими обстрілами, але в лікарні, вона отримала якусь подобу довідки про пологи та після евакуації без проблем зареєструвала дитину. Ольга, яка народила доньку в підвалі власного будинку за допомогою чоловіка, ніяких документів на дитину отримати не могла. І евакуюватися після пологів — теж, адже її родина була «на гачку» в окупантів. З пологів минуло вже сім місяців, тому тепер процедура реєстрації вимагає рішення спеціальної комісії чи суду про визнання факту народження. Саме для цього і знадобився тест ДНК, який проєкт охоче забезпечив героїні.
До речі, в програмі взяли участь ще дві жінки, які народили дітей в окупованих Ізюмі та Куп’янську і мають проблеми з реєстрацією дітей. Усі прямо зі студії отримали пораду юриста, що робити, щоб розв'язати питання. Проте цінні інструкції якось загубилися на тлі очікування зустрічі Кароліни з лікаркою та Ольги з сестрою.
Команда програми розшукала Марію за кордоном та влаштувала її розмову з героїнею за допомогою відеозв’язку, а Емму запросила в студію, адже вона перебуває в Україні. Попри те, що саме розшук близьких заявлений як головна мета програми, весь процес пошуків залишився поза кадром. Ведуча Тетяна Висоцька лише мимохідь згадала, що Марію команда проєкту знайшла за допомогою її колеги з Маріуполя, який виїхав на підконтрольну Україні територію. Як вийшли на самого лікаря, теж невідомо.
Пшиком виявилося викриття Маріанни Вишемірської. «Вона казала, що аполітична. Я не розумію таких людей, які пережили те, що ми пережили там — бомбардування, руйнування. Я не розумію, чому вона так добре ставиться до тієї влади, яка, на жаль, там зараз є. Вона народжувала ще в добрих умовах, їй робили кесарів розтин через дуже велику дитину. В неї не було такого екстриму, як у мене», — розповіла Кароліна Савосіна. Що з цієї розповіді найбільше «шокувало» авторів програми, зрозуміти важко.
Наступний випуск другого сезону під назвою «14-річний Віталій шукає тих, із ким був у полоні» також виявився сумішшю історій із не дуже зрозумілою загальною ідеєю. Головним героєм серії став Віталій Мухарський із села Киселівка Херсонської області, який разом із 27-річним дядьком Олексієм потрапив у російський полон під час окупації через підозру в контактах із ЗСУ. У «підвалі» підліток познайомився з двома іншими полоненими, які допомогли йому пережити ув’язнення. За розшуком двох чоловіків, про яких були відомі лише їхні імена, хлопець начебто звернувся до проєкту «ДНК. Свої». Заодно попросив знайти й друга дитинства Максима, який перестав виходити на зв’язок після евакуації. Віталік розповів у студії, що з ним відбувалося у полоні, як його підтримували та підгодовували дорослі співкамерники та як пощастило звільнитися.
Після цього до студії прийшов голова Запорізької районної військової адміністрації Олег Буряк, чий 16-річний син Влад опинився у російському полоні та провів там 90 днів. Ця історія відома українцям, адже її висвітлювали у ЗМІ. Проте творці все одно приділили їй багато уваги. Вочевидь, емоції батька, який ще раз у подробицях розповів, як і чому дитина опинилася у заручниках, що відбувалося під час полону та як хлопця звільняли, вражають як уперше. Буряк-старший додав, що син попросив розшукати рідних співкамерника Олексія, який, імовірно, загинув через катування. На цьому моменті програма несподівано перетнула усі можливі етичні кордони: Влад, вийшовши на відеозв’язок зі студією з-за кордону, в подробицях розповів, які тортури пережив Олексій. Оскільки за сценарієм чоловік вважався мертвим, а його рідних було потрібно розшукати, щоб повідомити сумну звістку, то публічна розповідь про те, що «було дуже багато крові» чи його «били електрошокером по статевих органах» здається жорстоким рішенням.
Згодом виявилося, що Олексій пережив полон, але це теж навряд чи виправдовує подробиці про тортури від третьої особи. Доля постраждалого достеменно невідома: команда проєкту лише з’ясувала, що він виїхав на ворожу територію та батько чоловіка має з ним зв’язок.
До речі, Влад, якому онлайн розповіли новину про порятунок його співкамерника, ззовні ніяк на неї не відреагував. Ведуча навіть повторила інформацію, але знову в хлопця навіть брова не поворухнулася. Буряк-молодший виявився не єдиним, чия дивна реакція впала в очі. Третім героєм випуску став чи то 10-річний, чи то 8-річний (дані у програмі різняться) Ілля Матвієнко з Маріуполя, чия мама загинула, а його з пораненням депортували до Донецька. Про це випадково дізналася його бабця з України та витягла онука через Туреччину та Польщу додому.
Про смерть матері на камеру Ілля розповідав так, наче читає захопливу книжку чи є персонажем якоїсь гри. «Мамі потрапив у лоб уламок, мені в ногу. А потім прийшла сусідка, забрала нас додому. Мені зробила перев’язку, дала таблетку. А на наступний день моя мама померла», — із захватом розповідає він. Це, мабуть, найстрашніший момент у програмі, попри всі розповіді про тортури, адже показує, що хлопець не в змозі перетравити трагедію, він занурився у вигаданий світ і потребує допомоги психологів. Але ж обговорення травм дітей не є метою програми. І гостра проблема депортації та насильницького всиновлення в Росії чомусь не стала окремою темою, а поєдналася із досвідом полону попередніх неповнолітніх героїв.
Усі ці історії, як і в попередньому випуску, поєднує одна мета — пошук зниклих. Ілля попросив знайти когось з однокласників із Маріуполя. Проєкт розшукав одного з них у Німеччині та влаштував Іллі онлайн-зустріч у студії. Щоправда, розмова тривала менш як хвилину й майже весь цей час говорила мати товариша, а не самі хлопці.
- Читайте також: Олексій Висоцький: Я пішов на війну, щоб не залишати її у спадок моїм дітям чи онукам
Врешті-решт програма підійшла до кульмінації, тобто зустрічі головного героя Віталіка Мухарського з загубленими товаришами. Хлопець настільки засумував у кутку дивана під час розповідей інших героїв, що ведуча була змушена нагадати йому, чого ж він насправді чекає. «Ми хочемо повернутися до твого запиту, Віталію. Побачити друга дитинства Максима. І по-друге, ти хотів дізнатися долю Толі та Кості — це чоловіки, які разом із тобою були в полоні», — звернулася до нього Тетяна Висоцька.
Як і у випадку зі зниклим Олексієм, команда «ДНК. Свої» повідомила, що змогла встановити особи співкамерників Віталія. Одного з них творці навіть розшукали особисто, але приїхати він не погодився. «Вони дуже налякані та переховуються», — уточнив шеф-редактор проєкту Ігор Войцішевський. На щастя, невдачу компенсував друг Максим, який усе ж таки з’явився у студії.
Попри трагічні незвичайні історії та оптимістичні фінали, початок другого сезону розчарував. Адже герої не справляють враження людей, які понад усе хочуть когось знайти. Виговоритися, отримати пораду експерта чи емоційну підтримку глядачів — так, але ж не розшукати співкамерника чи навіть любу сестру. Через це пошук друзів, родичів і знайомих відверто виглядає вигаданим і зайвим сценарним ходом.
