Проєкт «Реальна історія з Акімом Галімовим» виходить на ютуб-каналі «1+1» з початку квітня — вийшло вже 20 епізодів. Цикл складається з відео в середньому тривалістю 10 хвилин, у яких автор розвінчує відомі історичні міфи про відносини України та Росії.

Акім Галімов добре відомий українцям своїми історичними розслідуваннями. І хоча цього разу автор не робить сенсаційних відкриттів та сміливих припущень, а оперує доведеними історичною наукою (принаймні українською) фактами, цикл вийшов привабливим із глядацького погляду. Цьому сприяли відразу декілька факторів.

Актуальність. Відомо, що навіть найкривавішим в історії маніякам було потрібно якось виправдати свої злочини. І Гітлер, і Сталін, і Чикатило вигадували приводи для вбивств. Ніхто з них не казав: «Я вбиваю, адже мені дуже хочеться це робити». Натомість кожен жалівся, як його «спровокували»: то заколот євреїв, то диверсії ворогів, то коротка спідниця дівчини. Путін не є винятком: чому українці заслуговують на смерть та поневолення, він не раз розмірковував із телеекранів. А потім його пекельну маячню примножила російська пропаганда. У «Реальній історії» Акім Галімов розбирає улюблені ворожі наративи. «Крим і Донбас завжди були російські», «Ленін придумав Україну», «Червона Армія непереможна й героїчна», «Степан Бандера — нацист і дітовбивця» і тому подібні жахливі казки, знайомі українцям.

Зрозуміло, що авдиторією автора є не Путін, не його військо і навіть не цивільні росіяни, що підтримують свого диктатора. Галімов розвінчує російські міфи саме для українців. Звісно, за великим рахунком для боротьби нам достатньо одного факту вторгнення. Але стає набагато спокійніше, якщо знати, що ворог не лише підлий вбивця, а ще й хворобливий брехун. Він вигадує якісь історичні образи та претензії, які не витримують навіть поверхової перевірки.

Взагалі, в українському суспільстві на неспотворену історію зараз великий попит. Адже після початку повномасштабного вторгнення до останніх громадян дійшло, що коріння проблем у відносинах із Росією слід шукати не у 2014, 1991 чи 1917 роках, а глибше. Найдавніший період, який згадує Галімов, — 5 тисяч років тому; йшлося про Луганськ і його начебто російське походження. У той час ані українців, ані росіян ще не існувало, а ось на місці Луганська жили люди.

Цікаві факти. Майже всі факти з циклу, за винятком особистої інформації, яку згадує Галімов під час розповіді про депортацію кримців, є в сучасних українських підручниках історії. Але від цього вони не стають загальновідомими. По-перше, велика кількість українців вчилася ще за радянською програмою, де все викладалось саме так, як зараз розповідають росіяни. А по-друге, значна кількість громадян не зовсім пам’ятають, що вони там вивчали у школі. Тому зараз розповіді Акіма сприймаються як щось нове й цікаве, адже з’ясовується, наприклад, що українська нація десь на тисячу років старша за «старшого брата», Богдан Хмельницький ніяких документів у Переяславі не підписував, а росіяни займаються фальсифікацією історії українсько-російських відносин від початку свого існування. Як і зараз, століття тому фейки були потрібні, щоб виправдати пограбування та вбивства сусідів. Тож відтоді росіяни не вигадали нічого нового в зовнішній політиці. Яка несподіванка.

До речі, виходячи з кількості переглядів, найбільше питань на тему російсько-українських відносин в українців викликає горезвісна Переяславська рада та акт «возз’єднання братерських народів». Епізод «Про що Хмельницький домовився з росіянами?» зібрав рекордну кількість переглядів: майже 177 тисяч. Якщо коротко, то йшлося лише про військову взаємодопомогу, і вже за два роки Росія порушила ці домовленості. Яка несподіванка, частина друга.

Виходить так, що знання історії є запорукою нашої безпеки. Якби українці з дитинства усвідомлювали, що фраза «угоди з росіянами не варті паперу, на якому написані» — це історичний факт, а не особисте враження Отто Бісмарка, в сучасній історії України все могло б бути зовсім інакше. Принаймні, Будапештського меморандуму, що зафіксував ядерне роззброєння України в обмін на фальшиві гарантії Росії, не було б. Але краще пізно, ніж ніколи: реальну історію треба вивчати в будь-який спосіб. Хоча б тому, що Росія буде пропонувати мирні угоди, і всім треба усвідомлювати ризики, які за цим стоять.

Виваженість. Зараз увесь світ сушить голову над тим, що робити з російською пропагандою. Від російських «телекликуш» волосся стає дибки, і понад усе хочеться нічого про них не знати і вдавати, що їх немає. Але мовчати — погана ідея. Відсутність відповіді вороги сприймають як слабкість — і подвоюють натиск. «Реальна історія з Акімом Галімовим», на мій погляд, — ідеальна реакція на російську дезінформацію. З емоцій автора — лише легке презирство та гидливість, а зі слоганів — поміркована фінальна фраза кожного випуску: «Ось така вона, реальна історія». Наука у проєкті, звісно, відчутно потерпає від телеформату та стислості розповіді, але відповідати на професорському рівні теж було б занадто. Кого зачепить якась тема, додаткову інформацію завжди знайде. Вона є в підручниках, книжках, інтернеті. Треба лише знати, що шукати. А з ознайомлювальним завданням Галімов справляється добре.

Мовний приклад. Впродовж декількох місяців проєкт виходив російською мовою, але після 16 липня, коли запрацювали нові норми мовного закону, «Реальна історія з Акімом Галімовим» українізувалася. Виявилося, що автор може так само жваво та енергійно розповідати українською, як і російською. Автор циклу навіть присвятив окремий епізод мовному питанню, де покроково розповів, як і чому російська влада століттями намагалася позбутись української мови. За два тижні семихвилинний епізод «Українська чи російська мова старша?» набрав майже 30 тисяч переглядів, що говорить про незгасний інтерес до цієї теми. Якщо вам усе ще потрібна мотивація, щоб перемикнути особистий мовний режим, то Акім Галімов точно допоможе. «Я знаю, як багато російськомовних хотіли би перейти на українську, але стримує якась внутрішня невпевненість. Тому важливо усвідомлювати деякі історичні процеси. З великою, просто величезною долею вірогідності, відсотків так на 90% ваші предки говорили українською. Але потім вони були насильно позбавлені можливості використовувати рідну мову. Багато з них були репресовані за українську. Розстріляні, піддані жахливим тортурам. Сьогодні перейти на українську — це як повернути собі щось своє, щось, що вкрали. Це як відновити справедливість! А це дуже приємне відчуття. Відчуття перемоги», — написав автор.

Картинка. У проєкті «Реальна історія з Акімом Галімовим» дуже добре збалансовані картинка й текст. У попередніх роботах Галімова траплялися перекоси то на користь відео, як у проєкті «Українські палаци. Золота доба», то на користь розповіді, як у циклі «Україна. Повернення своєї історії». Але в «Реальній історії» обидві складові доповнюють та не заглушають одна одну.

Кожен випуск ілюстрований уривками з художніх та документальних фільмів, портретами, малюнками, фотографіями й архівними кадрами, які відреставрували та зробили кольоровими. Рум’яний Ленін та рожевощокий Сталін — цікаве та повчальне видовище. Адже чорно-біла німа хроніка викликає відчуття, що червоний терор відбувався давно та невідомо з ким. А оцифровані кольорові кадри нагадують, що все це трапилося впродовж останнього сторіччя із твоїми найближчими предками.

Історична справедливість. Ми часто міркуємо, якою має бути наша перемога. Хтось вважає, що достатньо вигнати росіян на позиції 23 лютого, хтось сподівається на звільнення Донецька й Луганська, хтось розраховує на український Крим, а хтось навіть мріє про приєднання якоїсь Кубані після розпаду Росії. Але річ у тім, що Росія вкрала не лише території. На її совісті — мільйони загиблих українців, яких вона знищувала протягом усього свого існування. Ці життя вже не повернеш, але весь світ повинен знати, хто вбивця. Включно із самим колективним чикатилом, який вдає, що він миротворець. Тому справжня історія України має стати аксіомою для росіян. І нехай живуть із тим, що їхня велич— вигадка Путіна для виправдання власної кровожерливості.

Проєкт Акіма Галімова — це внесок саме в цю, екзистенційну українську перемогу.