Політичне токшоу з’явилося на «Інтері» після доволі тривалої перерви під час виборчої кампанії 2019 року. Воно мало назву «Подробиці вибору» й виходило щоп’ятниці у продовження тижневика. «Детектор медіа» не раз писав про маніпуляції в цьому токшоу — як правило, на користь «Опозиційної платформи — За життя» та її кандидатів (нагадаємо, до цієї партії належить співвласник групи «Інтер» Сергій Льовочкін). Восени 2020 року, під час місцевих виборів, програму відновили під назвою «Мир чи війна» — оглядач «Детектора медіа» Ярослав Зубченко її докладно розбирав. По завершенні виборчої кампанії шоу знов зникло з ефіру «Інтера», а у квітні 2021-го повернулось, але вже на каналі НТН.

Канал НТН майже півтора десятиліття жив без політичного контенту. Класичні новини й суспільно-політичні токшоу зникли з ефіру каналу невдовзі після його входження до складу групи «Інтер». На сайті НТН можна прочитати, що це канал «… без політики і банальних шоу. Основний контент — прем'єри культових серіалів, класика зарубіжного детективу і програма “Свідок”». Аж раптом група «Інтер» перекинула політичне токшоу із флагманського каналу на НТН, який має втричі меншу частку.

Перехід відбувся в непрості для «Опозиційної платформи — За життя» часи. Після санкцій проти Віктора Медведчука та підконтрольних йому каналів «медведчуківське» крило партії, втративши медіаресурс, почало втрачати і вплив. Відповідно, у другого крила, очолюваного Юрієм Бойком та Сергієм Льовочкіним, з’явився шанс свій вплив посилити. На противагу радикально проросійським однопартійцям, прибічники Бойка стали дедалі більше позиціонуватись як «помірковані проукраїнські політики», які прагнуть миру та нормалізації економічних відносин із Росією, але не працюють, як Медведчук і компанія, в інтересах Кремля. Аналогічні «реверанси» на адресу цього крила «ОПЗЖ» роблять і представники влади. Вочевидь каналу «Інтер», що має доволі сталу й переважно літню аудиторію, вже не вистачає впливу для посилення такого позиціонування, тому в хід пішов аполітичний НТН. Шоу отримало ведучих, які не асоціюються у глядачів із політичними маніпуляціями — зовсім нового Юрія Бібіка, який раніше працював в інформаційних і розважальних програмах, та Катерину Лисенко, яка встигла попрацювати у програмі на «Інтері», а до того вела новини. У попередніх інкарнаціях ведучими були важковаговики пропаганди — ведучий та багаторічний інтерв’юер Юрія Бойка Олексій Ліхман, колишній ведучий китайського телебачення Олексій Фадєєв, а також Роман Бочкала, який поєднує журналістику із сумнівним активізмом.

Принцип добору гостей токшоу залишився незмінним у порівнянні з часами, коли воно було майданчиком для передвиборного піару на «Інтері». У студії завжди є представники «ОПЗЖ» з «бойківського» крила (Юрій Павленко, Наталія Королевська, сам Бойко), хоча в червні в ефірі побував і наближений до Віктора Медведчука нардеп Нестор Шуфрич. Обов’язково запрошують на ефір представників «Слуги народу» — в червні це були Олена Шуляк, Данило Гетьманцев, Марія Мазинцева та Олександр Качура. Їм зазвичай дають достатньо часу, а також, на відміну від шоу на Першому незалежному чи каналі «Наш», не перетворюють реакцію на виступи представників влади на колективне цькування з переходом на особистості.

Завсідниками програми є представники партії «Голос»: Інна Совсун, Кіра Рудик і Ярослав Железняк (їх використовують як противагу проросійським учасникам шоу). Бували в червні на ефірах і нардепи з «Європейської солідарності» Артур Герасимов та Олексій Гончаренко. Частим гостем програми є Сергій Каплін — багаторічний герой піар-сюжетів «Інтера», якому не пощастило ані на парламентських, ані на місцевих виборах, але він періодично фігурує в новинах і токшоу каналу навіть у теперішньому невизначеному статусі. Окрім політиків, до студії запрошують політкоментаторів з «інтерівського» пулу.

Особливість програми «Мир чи війна», яка одразу впадає в око, — майже повна відсутність критики на адресу Володимира Зеленського та його офісу. Як уже не раз бувало в історії «Інтера», журналісти, експерти й гості опозиційного каналу зазвичай критикують абстрактну «владу», але не дозволяють собі переходити на особистості. Ім’я ж Зеленського зазвичай згадується в нейтральному або позитивному ключі. Предметніша критика лунала з уст представників «Європейської солідарності», зокрема під час обговорення співпраці України з Міжнародним валютним фондом 11 червня. Іншим осередкам влади дістається більше критики: наприклад, нардеп від «ОПЗЖ» Юрій Павленко 6 червня, коментуючи тему насильства проти дітей, розкритикував уряд (мовляв, неефективно захищає дітей) і генеральну прокурорку Ірину Венедиктову (не розслідує справи).

Інший лейтмотив шоу — проросійська риторика. Вона тут м’якша, ніж на каналах Медведчука. Зокрема Юрій Павленко говорить, що в Україні «є конфлікт, іде війна», не уточнюючи, що цю війну веде проти України Росія (хоча в іншому випадку називає Росію «головним опонентом»).

6 червня у студії говорили про права дітей. Нагадаємо, 1 червня 2021 року Верховна Рада започаткувала відзначення Дня пам’яті дітей, які загинули внаслідок російської збройної агресії проти України — 4 червня (в цей самий день відзначають Міжнародний день безневинних дітей — жертв агресії). Однак народна депутатка від «ОПЗЖ» Наталія Королевська, говорячи про загиблих дітей, примудрилась уникнути згадки про Росію: «У нас за 7 лет боевых действий от 150 до 250 детей погибло в результате боевых действий на Востоке Украины».

Ведучі створюють для учасників програми умови, в яких ті вільно можуть маніпулювати на теми, ключові для проросійської пропаганди. Так, Юрій Павленко припускає, що після вступу України до НАТО Крим і окупована частина Донецької та Луганської областей будуть втрачені для неї назавжди. Дані соціологічних опитувань, які засвідчують бажання більшості громадян України бути в НАТО та ЄС, Павленко називає нерепрезентативними, адже в них, мовляв, не врахована думка мешканців Криму та окупованих частин Донеччини і Луганщини (це твердження означає, що будь-яке всеукраїнське соціологічне опитування слід було би вважати нерепрезентативним).

Як аргумент проти співпраці із Заходом Юрій Павленко посилався на «новину» щодо замороження американської військової допомоги України у 2021 році. Це неправда — всю заплановану військову допомогу на загальну суму 275 мільйонів доларів Україна отримала; що ж до замороження, то йдеться про додаткові сто мільйонів, які уряд США хотів виділити з резервних фондів, коли загроза російського наступу була найбільшою. Проти всіх цих маніпулятивних тверджень ведучі не заперечують — загалом їхня функція зводиться переважно до оголошення чергової теми та передавання слова новому спікеру.

«Опозицією всередині опозиції» у шоу виступає Нестор Шуфрич — нардеп від «ОПЗЖ», близький до Віктора Медведчука, але достатньо самостійний у своїх судженнях. Наприклад, у випуску 11 червня він висловлював незгоду з відставкою міністра охорони здоров’я Максима Степанова, стверджуючи, що саме його зусилля дозволили швидко перевести всі українські регіони в «зелену зону». Якби ведучі були готові до ефіру, вони мали б запитати Шуфрича, чому під час призначення Степанова міністром у 2020 році, коли більшість нардепів від «ОПЗЖ» голосували «за», саме він утримався. І як сталося, що десятеро нардепів від «ОПЗЖ» проголосували «за» відставку Степанова, а сам Шуфрич, як і більшість найвпливовіших партійців, був відсутній. Саме такі запитання до політиків формують культуру політичної відповідальності та послідовної поведінки, демонструючи глядачам, що репліки у студіях часто суперечать рішенням і діям.

Серед інших тез Шуфрича — заклики купувати в Росії та Білорусі електроенергію («… Щодо електроенергії з Росії, Білорусії, чи будь-звідки — якщо вона дешевша, то хай вона буде, тому що людям потрібна дешевша електроенергія») та похвали уряду часів Януковича за припинення співпраці з Міжнародним валютним фондом. При цьому нардеп традиційно приховує «другу сторону медалі»: безпекові питання, пов’язані з енергетичним узалежненням від держави-агресорки та її сателіта, а також готовність уряду Януковича, відмовляючись від запозичень в МВФ, замінювати їх кремлівськими кредитами. Окрім уряду Азарова, піарять у програмі й особисто Юрія Бойка — наприклад, Юрій Павленко називає його політику найбільш ефективною в енергетичній сфері (авжеж, пам’ятаємо «вишки Бойка»).

Проросійські тези просувають в ефірі програми не тільки політики. Наприклад, політкоментатор Тарас Загородній, багаторічний завсідник «Інтера», стверджував, що участь міжнародних експертів у підборі нових суддів, а також працівників антикорупційних органів в Україні є антиконституційною. А співпрацю з Міжнародним валютним фондом називав непотрібною для України, хоч і визнав хвилиною раніше, що у приватних інвесторів Україна залучає кошти під набагато вищі відсотки, аніж, наприклад, Вірменія за результатами розміщення євробондів, або та ж Україна під час співпраці з МВФ. З іншого боку, радник міністра енергетики Павло Кухта оптимістично прогнозує отримання Україною чергового кредитного траншу від МВФ до вересня 2021 року, при цьому посилаючись на новину, опубліковану інформаційною агенцією «Інтерфакс Україна». Але в новині йдеться, що аналітики очікують фінансування МВФ до кінця 2021 року, а не у вересні.

Програму не можна назвати лояльною до влади, однак урядовці та представники монобільшості мають тут порівняно велику свободу для самопіару й маніпуляцій. Наприклад, народна депутатка від «Слуги народу» Олена Шуляк стверджує: гроші Міжнародного валютного фонду напряму не витрачаються на покриття бюджетного дефіциту, «за їхній рахунок ніколи не фінансуються державні видатки».

Проте це прямо суперечить офіційній інформації Мінфіну щодо співпрації з МВФ: «11 червня 2020 року Україна отримала перший транш за програмою обсягом 2,1 мільярда доларів США, який було спрямовано до державного бюджету України». Пізніше під час включення нардеп Данило Гетманцев підтвердив, що гроші МВФ потрапляють у бюджет і витрачаються звідти.

Але й сам Гетманцев маніпулював, намагаючись змалювати часи попередників як економічне лихоліття для України: за його словами, Україна вже кілька разів оголошувала дефолт, відмовляючись виконувати фінансові зобов'язання перед іноземними позичальниками. Зокрема у 2015 році. Насправді ж Україні тоді вдалося уникнути дефолту, реструктурувавши свої борги. Знов-таки, ці твердження не були поставлені під сумнів ведучими.

Натомість нардеп від «Європейської солідарності». Артур Герасимов заявив, що протягом президентства Петра Порошенка Україна виконувала усі зобов’язання перед МВФ в рамках кредитних програм. Мінфін би з цим не погодився, адже проблеми з виплатою боргів МВФ Україна мала, особливо в розпал кризи після початку війни. Герасимов також нарікав, що зовнішні запозичення України занадто дорого коштують, називаючи цифру: у 3-4 рази вищі відсотки, ніж у кредитів МВФ. Для порівняння: відсоткова ставка кредитів МВФ за програмою stand-by 2020 року сягала 2,3-3 %. Доларові ж єврооблігації Україна випускає з орієнтовною прибутковістю 7-7,25 %. При цьому у 2018 році Україна залучала гроші міжнародних приватних інвесторів за рахунок продажу єврооблігацій під 9-10 % річних. Отже, цифри, які називає Герасимов, можна вважати правдивими тільки в тому разі, якщо він говорить про часи власного партійного лідера, а не про теперішню владу.

Отже, у програмі «Мир чи війна» проросійська та загалом опозиційна риторика лунає у значно поміркованішому і стриманішому ключі, ніж на радикальних проросійських телеканалах, однак усе ж панує, хоча є місце і для піару влади. Хоча ведучі доволі пасивні й модерують розмову м'яко, атмосфера у червневих випусках програми, проаналізованих у цьому матеріалі, була порівняно мирною: учасники токшоу мали змогу висловитись (у тому числі пропіаритись), не звинувачували ведучих в упередженому ставленні, а авторів програми в тому, що вона зрежисована. Мінімум сварок, “конструктивна” проросійська риторика (мир, нормалізація, економічна співпраця тощо) і радше замовчування, ніж заперечення російської агресії проти України можуть викликати довіру в поміркованої аудиторії, яка не підтримує відвертий лобізм інтересів Кремля. «Водяне перемир'я» між владою, поміркованою проросійською і проукраїнською опозиціями, оголошене у студії НТН, працює передусім в інтересах власників телегрупи «Інтер», яким, зважаючи на нещодавні санкції проти Дмитра Фірташа, мир із владою набагато потрібніший за війну.