Марченко як українська Собчак, або Чому не варто недооцінювати серіал «Паломниця»

Марченко як українська Собчак, або Чому не варто недооцінювати серіал «Паломниця»

28 Березня 2021
8594
28 Березня 2021
11:05

Марченко як українська Собчак, або Чому не варто недооцінювати серіал «Паломниця»

8594
Дивлячись на ютуб-сторінку Оксани Марченко, я запитувала себе – звідки? Звідки така кількість переглядів?
Марченко як українська Собчак, або Чому не варто недооцінювати серіал «Паломниця»
Марченко як українська Собчак, або Чому не варто недооцінювати серіал «Паломниця»

Оксана Марченко та її «Паломниця» породили багато сарказму. Ми, звиклі до абсурду нашої дійсності, знайшли у собі сили вкотре схопитися за голову. З’явилося безліч відгуків на цей серіал і вони зазвичай одностайні – як можна було взагалі зняти таку дичину? У голові головної героїні та авторів – суцільна каша.

Але є одне «але». Дивлячись на ютуб-сторінку Оксани Марченко, я запитувала себе – звідки? Звідки така кількість переглядів? Хоча, ясна річ, були й інші питання на кшталт «Господи, за що ти нас караєш?». Подорожі пані Оксани монастирями зібрали вже майже по мільйону переглядів кожна. Остання усього за кілька годин набрала 200 тисяч переглядів. Диво, не менше. Але насправді жодного дива немає, і усе, в принципі, чудово пояснюється. Варто лиш зробити крок зі своєї інформаційної бульбашки та зрозуміти ближнього свого.  

А щоб було простіше, потрібно згадати мудрі слова класика нашого Леся Подерв’янського: «От ви напрасно питаєтесь, Соломон Самсонович, найті у Вальки якусь естетику, отталківаясь от антропоморфності». Критики фільмів Марченко «отталківаються» зовсім не від того, а саме – від раціональності. «А єто как раз ошибка». Відштовхуватися потрібно навпаки – від ірраціональності та емоцій. Тоді усе стає на свої місця.

Мені прозріти допоміг спам у мобільному. Гортаючи нескінченні повідомлення від мужчин з компліментами штибу «Hola princesa como esta?» та «», я дійшла до того, що змусило справді здивуватися. Одне за одним повідомлення містили схожий, так би мовити, меседж. Візаві вітали мене зі світлим святом, бажали божої благодаті та одразу переходили до того, що такі, як я, мусять горіти у пеклі. Усіляко підкреслюючи, що не бажають мені зла, але покладаються на господа нашого, бо лиш він може карати. Про що, утім, вони його усіляко проситимуть. І ще раз бажали мені веселих свят.

У деяких повідомленнях почалися згадки про Великдень, церкву, натовп та коронавірус. І тут мене осінило. Рік тому я запостила відео зі служіння в одному з храмів, заміксоване під музику з гумористичного шоу. Ролик розійшовся на кілька сотень тисяч переглядів. Оце так хайпонула, авжеж? Я пригадала сотні тодішніх коментів: люди захищали церкву, службу і, звісно, або взагалі заперечували вірус, або стверджували, що він нестрашний. А вже тим паче у храмі, під час такого великого свята. Якщо «корона» і є, то просто неможливо нею заразитися у святому місці.  

Перед очима промайнули усі епізоди «Паломниці» та слова Леоніда Кучми: «Це ж було вже!». Ці десятки повідомлень у спамі – неймовірно чітке втілення роботи посилів, схожих на ті, які концентровано нині видає Оксана Марченко. Посилів, які страшенно суперечать одне одному, які неймовірно кринжеві, не логічні, але разом із тим у свідомість багатьох людей заходять мов у суху землю.

Напишу одразу, що до релігій та церков я ставлюся, м’яко кажучи, іронічно. Однак розумію та поважаю потребу людей у цьому. Справа лиш у тім, що вірити можна по-різному. Є, так би мовити, прагматична віра. Ну, це коли люди сприймають вчення як певну філософію і розуміють, що ходіння у храм не вилікує від недуги, а цілування мощів – це щось дуже дивне та стрьомне. Проте є й інший підхід, більш екзальтований. Коли цілком серйозно стверджують, що бачили Богородицю, що штучне запліднення – то гріх, що варто почати ходити на молитву – і вилікуєшся від туберкульозу. Багатьом людям потрібен поводир, месія, вищі сили. І тут як зі сильною закоханістю: припиняєш бачити суперечності та взагалі відриваєшся від реальності. Про критичне мислення, ясна річ, вже не мовиться. Люди хочуть вірити у дива, у казку, усе, навіть очевидне, що заперечує цей світогляд, просто блокується.   

Для багатьох стала справжнім шоком заява намісника Києво-Печерської лаври Павла Лебедя, що її він зробив у одній з серій «Паломниці». Чоловік абсолютно спокійно згадував, що колись сповідував маніяка Анатолія Онопрієнка. Той зізнався у вбивствах, Павло усі гріхи відпустив, але не дозволив причащатися. Священник навіть не думав стрімголов бігти до міліції. Ба більше, він вважав і вважає донині, що вчинив абсолютно адекватно. І згадує це абсолютно спокійно, публічно, на камеру. А що тут такого? Уся функція покарань лежить на богові. Та на правоохоронних органах, але їх священник ставити до відома не має: «Я говорю: вы знаете, я не участковый на вас заявлять. Моя цель – привести вас к покаянию, не делайте больше никому зла». Онопрієнко пішов собі з богом і продовжив вбивати.

Совпадєніє чи ні, але після виходу серії та обурення з приводу того, що «дєдушка вже зовсім рамси поплутав», на ютуб-каналі російської церкви в Україні виходить ролик. Отець Ростислав Валіхновський пояснює, який же гріх найстрашніший. Виявляється, що не «убивство» чи «розпуста», а «гріх без насильства пристрасті». І наводить приклад. Ось ви знаєте про людину щось дуже погане, вас тягне про це комусь розповісти. Не робіть такого, бо це гріх. Бог, мовляв, сам у всьому розбереться.

Ця теза не раз повторюється у «Паломниці». Найяскравішою вона є в інтерв’ю з жінкою, доньку якої вбили. Але вона одразу пробачила все убивці та навіть відмовилася йти на суд. Комік Євгеній Сморигін розповідає, що колись його розвели на дуже велику кількість грошей, але він теж усе пробачив і відпустив, так би мовити, ситуацію. Вже згаданий Павло Лебідь вчить не горювати за померлими дітьми. Богу ліпше знати, кого забирати, а кого ні. І розповідає притчу, як у жінки померло довгоочікуване немовля і вона вмовила бога лишити його живим. Немовля виросло і стало злочинцем, мати почала просити бога забрати його, але треба було раніше думати і слухати, що каже творець.

Покладатися на вищі сили у такому збоченому вигляді – досить популярна серед людей певного складу характеру стратегія. І головне її можна, як виявилося, вивернути як завгодно. Оксана Марченко робить це на своїй недавній «пресконференції». Вона твердить, що йде у політику та боротиметься за честь свого чоловіка. Здавалося б, а як же смирення? Як же лишити усе на волю божу? Так ніяких суперечностей – Марченко не робитиме нікому зла, вона просто розповідатиме правду. І додає: «Бог з нами. То ж хто проти нас?».

Ось ця жіноча боротьба за чоловіка романтично обіграється у третьому епізоді «Паломниці», де мовиться про те, як знайти свою половинку. Чоловік та дружина робляться єдиним цілим після вінчання, вони підтримують одне одного, якщо ображають одного – інший стає на захист. З божою допомогою, звісно. І тут ми знову бачимо купу абсурду. Священник розповідає про таїнство вінчання, про те, що наречені мають бути незайманими, приборкати плоть і терпіти, а потім, акі мученики, йти до вівтаря. Ці слова ілюструють кадри з вінчання Марченко та Медведчука. Ми, звісно, можемо припустити, що пан Віктор беріг себе до 49 років. Але пані Оксана вже була у шлюбі, мала дитину і, як стверджують злі язики, пішла від першого чоловіка до другого. А це, друзі, вже було б явним та грубим порушенням одразу двох заповідей – сьомої та десятої. Не чини перелюбу та не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого.

Але це нікого не обходить: глядачі захоплені такою неймовірною лав сторі. Не обходить їх і дорога тачка Марченко з номерами «Паломница», її розкішні строї, дорогі інтер’єри у монастирях разом з позицією «ми скромна родина». Автори серіалу навіть не намагаються дотриматися хоч якоїсь пристойності, бо вона й не потрібна. Ведуча знімала Києво-Печерську лавру у березні 2020-го, на старті локдауну, про що свідчить титр внизу екрана. Вона обіймається і цілується зі старцем, якому 73 роки. Дивлячись ці кадри, ми вже знаємо про епідемію та смерті у лаврі, які почалися у квітні.

Актор Дмитро Лалєнков розповідає, що, бувши вірянином, жив на дві сім’ї. Обидві жінки водночас про це дізналися і вигнали його, але за кілька тижнів прийняли назад. Марченко твердить, що боїться потурбувати мощі, проте бере до рук останки зі словами: «Это косточка!». Та що вже там, вона водить свого кота Кокосіка на молитви у власну капличку у себе вдома. Ви ж розумієте, що вона справді вважає себе вірянкою, вона щира і не бачить, що щось воно не сходиться. Не бачать цього й її глядачі.

І кількість та потенційну відданість цих глядачів не варто недооцінювати. Восени у прокат вийшов документальний релігійний фільм «Де ти, Адаме?». Місяць, два, три стрічка йшла у заповнених залах. Це триває і дотепер. Причому не було класичної дорогої промоції роботи: за твердженнями, зокрема, керівників кінотеатрів, продюсери просто провели інформаційну кампанію у церквах, а священники – зі своїми парафіянами.

Якщо подивитися на «Паломницю» об’єктивно, вона справді дуже непогано зроблена саме за формою. Команді Марченко вдалося використати ті прийоми, якими часто легковажать автори нашої популярної документалістики або ж документальної публіцистики. У центрі фільму – вона, оповідачка. Зі своєю впізнаваністю та особистими історіями, якими відверто ділиться. Про цей прийом розповідала й Опра Вінфрі, коли аналізувала свою популярність і колосальну довіру аудиторії. Ведуча просто ділилася сокровенним, трагічними історіями життя, емоціями та почуттями.

Історії – фішка піарників та журналістів. Ми знаємо, що починати сюжет краще з історії, рекламувати товари ефективніше з розповіді про якусь людину, суха інформація нікому не цікава. «Паломниця» ж просто переповнена неординарними оповідями, які вражають, часто від публічних людей, що теж важливо. Марченко не начитує свій текст – вона його розповідає. Такі ж прийоми використовують й страшенно популярні, зокрема і у нас, російські ютубери – Дудь, Собчак, Пивоваров. І безліч українців запитують: де ж український Дудь? А ось же він, дочекалися.  

Порівняймо хоча б із недавньою серією фільмів від «Слуху» про українську культуру. Найбільше переглядів набрало відео про фольк – 450 тисяч. Наступні програми виявилися менш популярними. Відсутність оповідача, неживий текст та майже офіціозна начитка. Ба більше, авторам не вдалося намацати нерв, резонанс, тригер. Щось те, що людям болить чи хвилює, те, що б викликало хвилю обговорення, дискусій, якихось прозрінь. Такі фільми страшенно важливі та потрібні. А ось Марченко вдалося достукатися до своєї аудиторії.

Наостанок, напевне, напишу, що ось такого типу вірян, яких нині так вдало обробляє російська церква в Україні, не варто особливо й засуджувати. Майже усі ми часто підпадаємо під вплив чогось, що не сприймаємо тверезо. Найяскравіший приклад – палкі прихильники тих чи тих політиків, яких вже звично називають «ботами». Навіть явні фо па з боку їхніх кумирів виправдовуються, не помічаються або заперечуються.    

І щоб ви ще серйозніше поставилися до російської православної загрози: в Україні промотується православний журнал «Фома». Для тих, хто сумнівається.  

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
8594
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду