13:00
Понеділок, 28 Грудня 2020

Другі ластівки. Нуарні

5 071
«Перші ластівки. Залежні» наближають глядача на територію чистого детективу, приправленого соціалкою.
Другі ластівки. Нуарні
Другі ластівки. Нуарні

Увага, в тексті будуть спойлери. Та без них не обійтися, коли пишеш про водночас відомий і зовсім інший серіальний проєкт. Тому вважаю доцільним компромісний варіант: розкрити форматні секрети другого сезону «Перших ластівок», проте не забувати, що пропонується передусім детектив. І не розкривати особу вбивці та мотиву, що ним (чи нею) рухав. Бо як би того не хотіли автори проєкту, під що б не шифрувалися, на виході глядач отримає передусім якісну детективну історію, що тяжіє до нуару (чи неонуару).

Почати варто з цього. Адже згаданий стиль нині переживає навіть не друге, а третє народження. Або – вперше реінкарнується в серіали. Кіносезони нуару дотепер пережили два періоди. Класичний захопив два десятиліття ХХ століття, воєнне і повоєнне (1940-1950-ті). Перезавантаження репрезентоване в 1970-ті. Нові втілення й чергове переосмислення почалося в 1990-ті й триває дотепер. Але «нуарні» серіали – окрема тема.

«Перші ластівки. Залежні» являють своєрідний мікс американських і скандинавських нуар-шоу. «Американська» складова – не так ретро-сетинг 1970-х у «Справжньому детективі» та «Фарго», як формат. Кожен окремий сезон кожного зі згаданих серіалів – окремі історії з іншими персонажами, об’єднані назвою та концептом. Тому «Перші ластівки. Залежні», зі слів шоуранера проекту Євгена Туніка, зовсім інша, окрема історія з тим самим акторським складом, який грає інших персонажів. «Скандинавська» складова – жодного перенесення в минуле, далеке чи недалеке. Дія тут і тепер, а сюжет і конфлікти замішані на актуальній, гострій соціальній проблематиці. Тому знаменитий «Міст» має з обома сезонами «Ластівок» навіть більше спільного, ніж перший сезон «Убивства».

Враховуючи трошки не ті показники телеперегляду, які дала найбільш інтригуюча прем’єра Нового каналу, варто визнати правоту міркувань шоуранера. Команда «Ластівок» другим сезоном ризикувала в будь-якому разі. Пан Тунік побоювався двох речей, які взаємо виключають одна одну. Перша – глядач буде розчарований, не побачивши продовження історії улюблених із першого сезону героїв. Друга – глядач може бути розчарований, побачивши створене в тому ж руслі продовження. Тобто, вторинний продукт. Тож невідомо, яке з розчарувань просадило очікувані показники.

У мене є своя версія, не пов’язана ані з припущеннями керівника проєкту, ані з якістю переглянутого шоу. Формулюється вона одним, дещо складним словом: «Переконспірувалися». Справді, довкола другого сезону «Ластівок» було забагато таємниць та інтриг. Аж до того, що будь-які позаефірні спроби переглянути бодай щось, крім трейлеру, були неможливими.

Розумію справедливе дбання виробників про захист інтелектуальної власності від піратства. Проте після ефіру можна викладати на офіційний сайт, як це було зі «Спіймати Кайдаша». Саме такий перегляд, який не прив’язує активного вдячного глядача до ефірного часу, не лише зробив «Кайдашів» реальним телехітом українського виробництва, а й спонукав СТБ до повторного показу в розширеній версії. До речі, у других «Ластівках» саме цей серіал на ліцензійному диску (!) один із героїв дарує своїй бабусі.

Натомість цільова аудиторія «Перших ластівок» – підлітки, старші школярі. Для них перший сезон став тим самим, що й розкритикована їхніми батьками «Школа». Зловивши вухом щось на кшталт: «Іде крутий серіал про нас!», вони почали шукати змогу переглянути серії в мережі, незалежно від ефіру. Принаймні, мої знайомі школярі діяли саме так, і певен – це не винятковий приклад, а тенденція. Тому спроба прив’язати перегляд другого сезону саме до ефіру дорівнювала спробі зачинити підлітка в квартирі. Результат наочний.

Тим паче, «Перші ластівки. Залежні» виявилися не підлітковими, а більше юнацькими. Хоча й тут визначення аудиторії конфліктне. Адже заявлені в серіалі проблеми виходять за рамки не лише підліткових, а й загалом молодіжних. Тут наркоманія вкупі з наркобізнесом, родинне насильство, психологічні травми зґвалтованих, корупція й насильство в поліції, нарешті чи вперше на українському екрані – проблеми соціалізації ЛГБТ-особистостей. Ну, а підкреслена урбаністика, ніч, наркотики всюди, персонажі – перевертні та фатальні красуні – додають нуарної стилістики.

Головні герої тут – студенти. Вони розслідують самогубство одного з них, Івана Кожуха. За всіма ознаками, юнака провокує той самий анонімний Друг, котрий доводив до суїциду школярів у першому сезоні. Це – той самий місток, який, за задумом авторів проєкту, з’єднує обидві історії. Проте – ось спойлер! – убивця таким чином шифрує себе, кидає хибний слід, нагадує глядачам, із чого все почалося.

І тут може бути глядацьке розчарування. Адже перший сезон підняв тему, про яку говорити не прийнято – підліткові самогубства, інтернет-булінг, шкідливий вплив соцмереж тощо. Натомість другий сезон, нагадаю, бере не аж такі ексклюзивні теми. Чим наближає глядача на територію чистого детективу, приправленого соціалкою.

Чи погано це? На мій погляд, ні. Погано те, що чистого детективу або загалом детективної драми, ще й україномовної, менеджери й програмні директори медіагруп в Україні уникають чим далі, тим більше. І бояться їх, як коронавірусу. Хоча вдячнішого майданчика для проговоренння актуальних проблем, ніж детективна драма, ще не придумали.

Серіальне виробництво за межами України впевнено дрейфує в бік детективної драми, трилеру або соціальної драми з елементами детективу. Щороку лідерами переглядів та хітами стає, серед іншого, саме такий продукт. Український же виробник з маніакальною затятістю, вартою детективного серіалу, пропонує насамперед комедії, потім – мелодрами з елементами комедії, нарешті – комедійні детективи.

Анонсована в других «Ластівках» залежність 18-20-річних не суто наркотична, але дорівнює їй. Показово, що всі герої вчаться на факультеті журналістики. Тобто, бажають працювати в інформаційному просторі. І створювати контент, від якого – дуже бажано! – буде залежати велика кількість глядачів. Проблему репрезентує Альбіна Потороча, інстаблогерка під ніком Хардкіпер. Вона, як і більшість її однокашників, обрала майбутню професію, вже маючи відеоблог, підписників, фанатів. Тобто, університет її цього не вчить.

Педагоги натомість вчать Альбіну та інших правильної літературної української мови. Пари з цього предмету – єдиний елемент навчального процесу, який глядач бачить, і то не раз. Епізоди написані й зняті так, аби виглядати нехай не комедійними, проте – сатиричними. Лекції з філології дуже нудні. Адже практичне застосування «правильного» вже неможливе. Це обговорюють у редакції інтернет-видання, котре спеціалізується на кінооглядах і загалом на культурному контенті: «Що критикують у нашому контенті? Мову, яка неприродно звучить! А мене прям воротить від тих рецензій, які пишуть старі пердуни! Знімуть кіно з іншомовним вкрапленням – зрада. А знімуть фільм суто українською літературною мовою – ну, якось сухо, якось занадто поетично. Насправді ж рецензія ні про що!». Зафіксована ще одна залежність – від думки глядачів, котрі водночас завдяки соцмережам подалися в кінокритики.

Зв’язок журналістики, мови як інструментарію і слова як зброї в других «Ластівках» є непомітним пересічному оку рушієм сюжету. Кіра Зотова, доросла журналістка, викладачка героїв, відзначена Пулітцерівською премією, від початку має на руках сповідь Івана Кожуха. Проте вона також має глибоку психологічну травму – залежна від особистої історії, яку видала за чужу і за яку премію отримала. Тож збирає команду студентів, які вважаються такими ж ущербними, особисто травмованими, як вона сама. Інформацію отримує з анонімного «зливного бачка» в мережі. Які, хто забув, сьогодні стали повноцінними ЗМІ, згадайте хоч телеграм-канал  «Темний лицарь».

Зібравши групу, Кіра відразу починає знецінювати окремих її учасників: «Ну, яких ідей можна очікувати від майбутнього спортивного коментатора. А вести бюті-блог в інстаграмі й вести журналістське розслідування – абсолютно різні речі». Таким способом Кіра або свідомо, або, швидше за все, мимоволі виводить юнаків із зони комфорту, створеного інтернет-простором. Там досить видалити когось із друзів. Стерти контакт. Додати або витерти повідомлення. Словом, жити ілюзією того, що сам можеш бути творцем свого світу. Тепер молоді люди стикаються з реальним світом, який наповнений реальною зрадою, криміналом, страхом втратити все, включно з життям. Але головне – цей світ наповнений людьми, котрі здебільшого є не тими, ким хочуть виглядати.

Біографію собі вигадує Іван Кожух. Те саме робить Єгор, поліцейський-гей. Мовчазні домовленості та напівофіційні угоди, а отже – ілюзія щасливої заможної родини є основою життя батьків Альбіни та Назара. Проте чи не найбільшим, глобальним одкровенням стає фінальна сповідь Іванової бабусі у виконанні Ади Роговцевої: «Я, народна артистка, здатна навчити свого онука грати будь-яку роль, – каже вона. – Для цього досить передивитися безліч фільмів та шоу. І копіювати поведінку будь-кого».

Так окреслюється головна соціальна проблема не фільму, а нашого часу. Для того, щоб подобатися й досягати успіху, людина, передусім – молода, не повинна бути собою. Природність не є чеснотою. Вітається штучність, копіювання поведінкових моделей, і тренди тут задають ЗМІ. А в ширшому розумінні – телевізійні шоу, авторські блоги та влоги, фото в інстаграмі, відео в тіктоку. Хочеш бути крутим, хочеш мати аудиторію, хочеш капіталізувати талант – не будь собою.

Тож не диво, що, нехай лише за сюжетом молодіжного детективу, вихід із критичної ситуації найшвидше знаходять типові лузери. Тобто, найменш залежні від згаданих чинників. Хоча, з іншого боку, вони в групі ризику. І стають жертвами різних мережевих ділків та діячів найперше. Проте незасмічена свідомість вчить критичного мислення значно швидше, ніж зменшення кількості фоловерів.

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5071
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2021 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду