Трошки історичної правди про борщ та інше

Трошки історичної правди про борщ та інше

2 Жовтня 2020
4126
2 Жовтня 2020
13:59

Трошки історичної правди про борщ та інше

4126
Творець та популяризатор «Історичної правди» Вахтанг Кіпіані в серпні анонсував і запустив на однойменному ютуб-каналі цикл документальних фільмів.
Трошки історичної правди про борщ та інше
Трошки історичної правди про борщ та інше

На свій сторінці у фейсбуку констатує факт: витрачені на створення проєкту ресурси, передусім людські, не мають очікуваного зворотного ефекту в українців. Проблема зі сприйняттям україномовного контенту існує, й помічає її не лише пан Кіпіані, як і стосується вона не лише «Історичної правди». Її вже помітили в Україні, якщо не вирішують, то принаймні озвучують та коментують.

Наприклад, журналістка Наталя Сокирчук у своєму дослідженні цитує сертифікованого ютуб-фахівеця, стратега фестивалю відеоблогерів VideoZhara Миколу Рогинця: «Мова, яка використовується у відео у YouTube, — дуже серйозний фактор, оскільки кількість переглядів напряму залежить від обсягу потенційної аудиторії, а мова природнім чином її розширює або звужує». Відповідно, наголошує експерт, російськомовний контент значно переважає і це факт. Так, частка україномовного контенту з кожним роком зростає, проте до паритету дуже далеко.

Отже, наріжний камінь — таки багатостраждальна українська мова. Тому ексчлен Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, а нині блогер Сергій Костинський переконаний: україномовний контент для ютубу потребує прямих інвестицій від держави. І взагалі, потрібні гроші, щоби створювати конкурентний продукт. Самої ініціативи, навіть найкращої, мало.

З цим очевидним твердженням є в Україні є чимало згодних. Можливістю виграти пітчінг Держкіно та отримати бюджет на створення саме документальних стрічок цього року скористалося півтори сотні претендентів. І переважна більшість таки пройшла до другого туру. Але то все — майбутнє, а в сьогоденні виконавча директорка Українського культурного фонду Юлія Федів заявляє: підтримка документальних проєктів є пріоритетом для УКФ. Приклад тому — згаданий вище цикл від «Історичної правди», його створено саме за підтримки УКФ. Тепер лишається завоювати ширшу аудиторію, ніж є.

Більшість із десяти анонсованих Вахтангом Кіпіані стрічок уже вийшли. Структурно кожен випуск має схожий формат. Більше частина — інтерв’ю з одним чи кількома компетентними спікерами, менша — реконструкції у стилістиці докудрами. Їх складно підвести до спільного тематичного знаменника. Обрані теми єднає історичний контекст, а ще — особлива увага не так до глобального історичного значення певного явища, як до повсякдення, в якому воно відбувалося.

Так, колишній політв’язень Мирослав Маринович оповідає хроніки етапу «політичних» і особливості їхнього перебування в таборі, в тому числі — в карцері. Проте більшість спікерів — усе ж таки не учасники, а дослідники подій. Тож історик Віктор Брехуненко зосереджується на побуті мешканців Запорізької Січі, окремо зупиняючись на тому, що козаком було стати не так просто. Історик Володимир В’ятрович у відтвореній повстанській криївці розповідає про те, як своє підземне повсякдення облаштовували українські підпільники. А візит Вахтанга Кіпіані до будинку-музею Івана Франка у Львові навмисне анонсовано й задумано як питомо українську версію світських хронік.

Тут усе на місці, всі в темі, і головне — подача цього, на перший погляд, провокативного матеріалу. Погодьтеся, не щодня, навіть не щороку почуєш слово «сифіліс» у розмові про беззаперечного, й до всього — найбільш екранізованого в Україні класика національної літератури. Пан Кіпіані свідомо вдається до ефекту «замкової шпарини», коли за Франком є можливість піддивлятися. І завдяки природному почуттю гумору його співрозмовника, директора будинку-музею Богдана Тихолоза, зникає навіть натяк на жовтизну та брутальність.

Факт, що випуски «Історичної правди в деталях» різні, розриває шаблонне уявлення про підхід до висвітлення української історії. Виявляється, історична правда — це і про пільги чиновників часів УРСР, і про приватне життя Івана Франка, і про політв’язнів, і навіть про борщ як елемент гібридної війни з Росією.

Із того, що вже є на ютуб-каналі «Історичної правди», саме програма про історію борщу виглядає найбільш концептуальною. Натомість перша з циклу програма про привілеї партійних чиновників — найбільш розхристана. Тут небагато деталей, і найцінніша її частина — свідчення Леоніда Януша, котрий у часи УРСР керував відділом обслуговування спецзаходів при ЦК КПУ. На мою суб’єктивну думку, ексдепутатів Ігоря Гриніва та Степана Хмари там не треба, бо обоє відходили від заявленої теми. З іншого боку, чудово розумію намір — почути від депутата про привілеї депутатів, якими вони користувалися. Припускаю — охочих признатися, як купували ікру й сирокопчену ковбасу в спецмагазинах, серед живих партчиновників, включно з Леонідом Кравчуком, не знайшлося.

Нарешті — історія борщу, в якій Вахтанг Кіпіані мимоволі чи свідомо постає в незвичному для себе амплуа гастроблогера чи, швидше, гастровлогера. Тут уже він сміливо заходить на чужу, давно освоєну територію. Йдеться не лише про журналіста Костянтина Грубича, для якого кулінарні мандри давно стали способом життя. Навіть не про ресторатора Євгена Клопотенка, котрий теж ділиться в мережах секретами майстерності, поєднуючи з історичними екскурсами. Виявляється, раніше історію української кухні, в тому числі — борщу вже спробували розказати брати Капранови на своєму ютуб-каналі «Імені Т. Г. Шевченка». І ця обставина мені подобається найбільше.

Чому? Бо йдеться про зародки здорової конкуренції питомо українського, ще й україномовного контенту на ютубі. Ефект, подібний до того, який уже створений українським кіно. Ще три роки тому кінотеатри мали одну українську прем`єру на тиждень. А станом на кінець 2019-го вітчизняні фільми вже боролися за глядача між собою. Тож у випадку як із українським кіно, так і українським контентом у мережі головне — не побороти конкурента, а втримати вже здобуту аудиторію.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4126
Читайте також
15.11.2020 13:00
Андрій Кокотюха
«Детектор медіа»
4 011
24.09.2020 13:30
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
15 868
10.09.2020 12:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
4 524
08.08.2020 11:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
2 217
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду