10:03
Середа, 3 Червня 2020

Карантинні серіали: ставка на акторів

1 270
Три українські веб-серіали, зняті та презентовані на карантині, є передусім акторськими, актороцентричними.
Карантинні серіали: ставка на акторів
Карантинні серіали: ставка на акторів

Три серіали за два місяці карантину – так українська креативна індустрія підтвердила власну креативність. Припускаю, що перелік вітчизняних продуктів «карантинного» формату не повний. Напевне інші веб-серіали або ще в процесі створення, або – в планах, або – зняті ентузіастами, без медійної підтримки й десь гуляють непоміченими в мережі. Але знаю точно: ще більше подібних проектів злетіло вже на початку квітня. Хоча під кінець березня продакшени юзали авторів у пошуках подібних заявок, згодом усе перегралося.

Причину неважко зрозуміти, переглянувши всі три прем’єри: «Вася і карантин» від Film. ua, «За вікном» від «Фан Філмз» та «#чатнуті», пропозицію Нового каналу. Усе показане й побачене – комедії. Інші жанри на обмеженому полі просто не виживуть.

Причому автори «#чатнутих» визначають себе як ситком, тобто, сімейну комедію. Хоча до цього формату ближче стоїть якраз «За вікном». Але всюди увагу глядача тримають діалоги. Вони, а не майстерність режисера чи оператора, тримають на собі історію. Тож сміливо можна говорити: перші скрипки у веб-серіалах грають сценаристи, якщо вивести за дужки зусилля продюсерів.

Дії в кожному епізоді зі зрозумілих причин мінімум. Обставини героям пропонуються однакові: самоізоляція, обсервація, віддалене спілкування. Або як у «За вікном» – близький контакт із партнером, з яким мешкаєш під одним дахом та в межах власних чотирьох стін. Хоча іноді скайп-включення та поліекран дозволяють бачити не лише інтер’єри, а й екстер’єри – тут мова про «Васю і карантин».

Та якщо звести серіали до спільного знаменника, всі вони наближають глядача до скетчкомів. Кожен новий епізод або кожна окрема серія – передусім комедійний діалог із парадоксальним фіналом. Хіба «#чатнуті» дещо виводять за жанрові рамки, коли в кадрі з’являється більше, ніж двоє персонажів.

Саме з огляду на це інші жанри, найперше – детектив, тут не приживуться. Звісно, є «Вікно у двір» (1954), класичний зразок від Альфреда Гічкока. Нагадаю, за сюжетом професійний фотограф з переломом ноги розважається, дивлячись крізь об’єктив фотоапарата у сусідські вікна й розкриває злочин. Основою послужило однойменне оповідання Вільяма Айріша (1942), й екранізація стала настільки впливовою, що на її основі протягом півстоліття створили ще кілька стрічок. У тому числі – в Україні, на студії «Укртелефільм» під назвою «Вікно навпроти» (1991, режисер Едуард Дмитрієв). Отже, сищик, маючи певний набір інформації, може розкривати злочини віддалено. Навіть медичні – в одному із сезонів «Доктора Хауса» геніальний лікар узагалі лікував хворих на відстані, по телефону.

Проте детективна, як і мелодраматична історії передбачають інший підхід до драматургії, ніж його пропонують автори комедійних скетчів та словесних гегів. Тут виникає дуже важливий момент: опинившись на карантині, у вимушеній ізоляції, українці за деякий час починають сприймати все без драматизму, з гумором. У кожному з трьох пропонованих серіалів обігрується тема соціальної дистанції, утримання від сексу з партнером, який живе деінде, надмірного захоплення, аж до запою, алкоголем та набрана зайва вага. Автори пішли до глядача коротким шляхом і водночас – шляхом найменшого опору: спробували обіграти найтиповіші, найбільш знайомі, пізнавані ситуації. Які так чи інакше бодай раз пережив на карантині кожен, хто дивиться черговий епізод.

Наступний спільний момент – ставка на порушення чужої приватності в умовах, коли той, чию приватність порушують, не заперечує. Навпаки, свідомо йде на те, щоб показати власний побут ізсередини. Такий собі варіант сюжету зі світських хронік – усі епізоди актори «Васі і карантину» й «#чатнутих» локалізували в себе вдома, використовуючи програми для проведення відеоконференцій, від Skype до Zoom. І хоча автори «За вікном» знайшли інше рішення й задіяли дрони, все одно зазирали у вікна реальних акторських помешкань.

Звідси витікає присутній всюди сценарний хід, нехай затяганий, але завжди дієвий, як слизька скоринка кавуна під ногою чи торт у лице. Актори або відразу з’являються в кадрі без штанів, у білизні, або труси бачимо потім, коли надивимося на білу сорочку, піджак і краватку. Згадується навіть випадок з реального життя, коли під час скайп-включення в ефірі «112 Україна» експерт із розвідки Микола Маломуж сидів у костюмі, потім випадково піднявся – і засвітив спіднє. Зовсім недавно у своєму карантинному відео це обіграв режисер Наріман Алієв.

Загалом актори – окрема ставка. Той випадок, коли не можна визначати чиюсь роль головною. Формально таким є охоронець кінотеатру Вася Кривенко у «Васі та карантині» або бізнес-леді Анна Юріївна в «#чатнутих», Дмитро Хом’як і Ольга Сумська відповідно. Насправді ж усі без винятку виконавці, більш чи менш відомі загалу, мають у кожному із серіалів власну, написану спеціально для них сольну партію. Не помилюся, якщо визначу всі три проєкти передусім акторськими, актороцентричними. Додатковий плюс: піддивитися за побутом медійних Сумської, Писанки та Нікітюк.

Сюжети попри схожість обставин та однаково обмежену можливість для сценарних маневрів усе ж таки показують різні суспільні прошарки. Вася Кривенко та його коло спілкування знайомі по «Припутнях» та «Кров’янці» – обидва фільми зняв Аркадій Непиталюк за власними сценаріями. «Вася і карантин» – теж його дітище, й тут не відмовляються від суржику, навпаки, демонструють його безмежні вербальні та стилістичні можливості. Герої «За вікном» – різні, не знайомі між собою, кожен епізод пропонує нову історію. Проте всі вони – мешканці спального району, у ширшому розумінні – наші сусіди, люди з нашого двору, нашої вулиці. Їхня «київська українська» не викликає питань. Дуже добре, що нею говорять, її чують, вона ідентифікує.

Натомість принципова російська в «#чатнутих» теж не так би напружувала. Персонажі серіалу – бізнесмени, що непрямо, а коли й прямо підтверджує очевидне: бізнес в Україні здебільшого російськомовний. Але серед дійових осіб – учителька середніх років. Героїня Руслани Писанки, багата дама, спілкується з нею жорсткою російською. У відповідь чує перелякану, мовби сором’язливу українську. Маємо чергове свідчення класового й соціального розшарування через мову. Фінансово успішні, чия мета – знайти вихід із кризи та врятувати бізнеси, їхні коханки та коханці в побуті оперують російською. Охоронець Вася з його мінімумом життєвих потреб та інші малозабезпечені, далекі від світського життя та гламуру – україномовні. Хоча матюкаються обома мовами легко, невимушено й звично, що і є їхнім спільним мовним знаменником.

На момент написання й публікації цього тексту ще невідомо нікому, чи є в карантин-серіалів майбутнє. З продюсерської точки зору – мабуть. Адже бюджети тут мінімальні, важливіші медійні обличчя плюс ефект підглядання, суміш художнього кіно та реаліті. Ну, і комедія, найзатребуваніший жанр. Із точки зору рейтингів – швидше ні. Бо не ясно поки, чим міряти: кількістю переглядів на YouTube, поширень у соцмереж чи значків-уподобайок. Та сама ненормативна лексика може зупинити шлях до телевізійних ефірів. І видовище надто вже бюджетне, телевізійний глядач до таких форматів не звик. Про перспективи карантин-серіалів можна буде говорити, коли стане зрозумілим початок відновлення зйомок, не обмежених квартирами акторів.

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1270
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду