12:00
Середа, 5 Лютого 2020

Ми дозволили собі звикнути

Відколи колабораціонізм — політична позиція, а пропаганда — вияв свободи слова?
Ми дозволили собі звикнути
Ми дозволили собі звикнути

Пам’ятаєте, що сталося з медіапростором, коли Мураєв назвав Олега Сенцова терористом? Бойкот NewsOne. А пам’ятаєте, що сталося, коли Мураєв назвав Революцію гідності державним переворотом? Бойкот NewsOne. А що сталося, коли NewsOne вирішив провести телеміст із Росією? Його скасували під тиском громадськості. І бойкот NewsOne. Але це змінюється.

Народний депутат від «ОПЗЖ» Ренат Кузьмін назвав дії російських «ЛДНР» самообороною. І нічого. Народний депутат від «ОПЗЖ» Олександр Качний назвав російські «ЛДНР» старою доброю Україною, де збереглися мова, віра та мир. І нічого. Народні депутати «ОПЗЖ» регулярно розповідають, як улітку 2014-го Україна порушила перемир’я та розв’язала війну. І нічого.

При тому, що українці насправді не почали толерувати подібну позицію. Коли Євген Шевченко («Слуга народу») додумався виступити на російському токшоу, суспільство обурилося. А от Медведчук спокійно дає інтерв’ю пропагандистам. Коли Євгеній Брагар («Слуга народу») напав на волонтерок, суспільство обурилося. А от канали Медведчука присвятили їхній огидній критиці цілі токшоу і якось обійшлося. Ведучий В’ячеслав Піховшек в ефірі власної програми прямо визнав, що працює на електоральні успіхи «ОПЗЖ». І ви навряд про це чули. А тепер уявіть, що те ж саме про «Слугу народу» повторила Наталія Мосейчук. Та навіть дії самої «Опозиційної платформи», які раніше коментувала СБУ (поїздка на перемовини в Росію), сьогодні виглядають буденно.

Тому що вчинки кума Путіна більше не дивують суспільство, не контрастують із його очікуваннями від цього персонажа. Тому що ми дозволили собі звикнути до постійного колабораціонізму у виконанні окремих політиків. Отримали ситуацію, коли рецидивізм — це не обтяжлива обставина, а привід для індульгенції. І російські українські канали активно цим користуються.

Лише протягом минулого тижня (26.0101.02) канали Медведчука встигли:

  • використати Brexit для тотальної дискредитації євроінтеграції. Путінський фанатик Нейтан Гілл в одному із сюжетів навіть прямо закликав Україну не вступати до ЄС, адже ми тільки вийшли з СРСР. І це в країні, де був Євромайдан;
  • розповісти, що фашизм гордо ходить Україною. І випустити цілу програму на підтримку російської інформаційної кампанії про «українських нацистів»;
  • назвати всіх антиросійських політиків Європи «маргіналами». І звести дії української делегації у ПАРЄ до інфантильного «шоу» та продовження війни. У десятках гостьових студій канали Медведчука просували одні й ті ж два посили: опиратися Росії в ПАРЄ — це неадекватно; всі західні країни уже на боці Росії. Такий от дефетизм із повним замовчуванням вимог ПАРЄ до Росії;
  • прирівняти будь-який патріотизм та відстоювання проукраїнських позицій до «повторення політики Порошенка». Таким чином нав’язуючи глядачам асоціацію між абсолютно несуперечливою ідею захисту держави та суперечливим політиком. Для колишніх комуністів це вже традиція, просто В'ячеслава Чорновола та  Віктора Ющенка замінив сучасніший аналог;
  • заявити, що до 2014 року в Україні не виникало мовних проблем. А почалися вони… через Сороса, якого «визнали» другою найвпливовішою людиною в Україні. По-перше, Янукович педалював мовну тему ще в 2004-му. По-друге, NewsOne забув, що в 2014 році почалася війна з Росією. Що не могло не вплинути на ставлення до «русского міра», особливо коли його використовували як зброю. По-третє, Сороса в топ найвпливовіших запихнули «Вєсті», тобто та ж Росія;
  • зробити з десяток сюжетів про захід Медведчука в Берліні, де кума Путіна виставили великим миротворцем, світовим лідером та людиною, що повертає державі суб’єктність. Забули тільки згадати, що на захід завітали самі лише проросійські популісти. Добре, хоч цього разу не в підвалі знімали;
  • розкритикувати виступ Володимира Зеленського в Польщі. Мовляв, як же він міг порівняти звірства нацистів та благородний СРСР, частиною якого була Україна? Нагадаємо, що коли Путін прирівняв антисемітизм до русофобії, місцеві борці за історичну справедливість навіть не пискнули. І ще одне важливе уточнення: Україна не вибирала приєднатися до СРСР, її окупували після військового спротиву;
  • і, звісно, канали Медведчука не втомлювалися закликати пробачити Росії всі образи, мовляв, Франція та Німеччина ж сьогодні не ворогують. Правда, на всяк випадок нагадаємо,  й війна між ними вже не триває, на відміну від України та Росії.

І хто в цьому винен?

Глядачі. Адже якби на всю цю пропаганду ніхто не звертав уваги, від неї не було б жодної шкоди. Канал «Наш», наприклад, час від часу просуває ще більшу жерсть, аніж канали Медведчука, але, судячи з рейтингів, його не дивляться навіть власні оператори. Тож і боятися «Нашого» можна не більше, ніж впливу пласкоземельників.

А от «112», NewsOne та ZIK посідають у топах інформаційних каналів друге, третє та четверте місця відповідно. Ще раз. Три з чотирьох найпопулярніших українських інформаційних телеканалів — проросійські. І от в цьому вже винні політики.

Ситуація з каналами Медведчука багато в чому нагадує повернення Росії в ПАРЄ. «Блок Петра Порошенка», який пізніше реінкарнувався в «Європейську солідарність», кілька разів оголошував бойкот цим телеканалам (деякі випадки згадані на початку тексту), а потім повертався в ефір, не дочекавшись виконання жодних вимог. Також на ці канали спокійно ходять представники «Слуги народу», «Батьківщини», Радикальної партії, «Свободи» та майже всіх політичних сил, крім «Голосу». І приводять за собою своїх виборців, а отже нових жертв для пропаганди.

Звісно, в політиків є виправдання. Мовляв, хочемо донести світло проукраїнської позиції в темряву проросійських каналів. От тільки відстояти свою думку тут абсолютно неможливо. На всіх політичних шоу Медведчука членів «ОПЗЖ» завжди більше, ніж членів будь-якої іншої партії. Ведучі завжди грають на боці своїх власників (дають довше говорити, ставлять вигідніші запитання, допомагають перебивати опонентів). Також проросійських політиків завжди супроводжують кишенькові експерти, а оплесками аудиторії керують співробітники цих каналів. Коротше кажучи, у кращому разі ваша позиція загубиться в цьому триколірному океані; в гіршому — вас просто використають як вдалий фон. Був час, коли Ірину Фаріон вмикали по скайпу ледь не щотижня, аби всілякі ексрегіонали могли продемонструвати глядачам «нацизм».

Насправді, присутність українських партій на каналах Медведчука пояснюється інакше — політичним піаром. Принцип «цього немає по телевізору, а значить цього немає» ще працює в Україні, а «Батьківщина», наприклад, не володіє власним інформаційним каналом. Як і «Слуга народу»: «Право на владу» на «1+1» виходить раз на тиждень, на Прямому з цих депутатів абсолютно непрофесійно знущаються, канали «24» та «Еспресо» недостатньо популярні. От і виходить замкнуте коло: політики ходять на канали Медведчука, бо вони популярні. А канали Медведчука популярні, зокрема, тому, що на них ходять політики. Ходять і покірно чекають на свою хвилину слави десь між адептом «громадянської війни» та свідком «державного перевороту».

Ще одна проблема — це державне регулювання. Тут вдамося до метафори. Уявіть, що є злодій, який щодня обкрадає перехожих. Усі знають його ім’я і спочатку навіть намагалися йому завадити. Але, по-перше, самосуд заборонений, а по-друге, злодій обкрадав перехожих так часто, що до цього просто звикли. Він же злодій, кум убивці, що з нього взяти? І тут ми переходимо до поліції. Замість зловити й покарати конкретного зловмисника, вона вирішила ввести в місті абсурдний, майже тоталітарний режим для перехожих. Чим дискредитувала й себе, й боротьбу зі злочинністю. Детальніше про цей бік проблеми читайте тут.

Канали Медведчука тим часом уже кілька років реагують на всі перешкоди своїй діяльності однаковою фразою: «Тиск на свободу слова». Поки їхні власники реагують на критику фразою про «переслідування опозиції». От тільки відколи колабораціонізм перетворився на політичну позицію, а пропаганда — на вияв свободи слова?

Політика — це коли одні депутати хочуть підняти податки, а інші — знизити. Коли одна сторона виступає за аборти, а інша — проти. Коли, врешті, хтось хоче відкрити ринок землі, а хтось — організувати неокомунізм. Але заперечувати російську агресію — це не політична позиція, це державна зрада. Разом із Росією добиватися одностороннього виконання мінських угод — це державна зрада. Захищати напад Росії на українські кораблі — це державна зрада.

А просувати всі ці думки в ефірі — це пропаганда. Зауважте, не просто «озвучувати», а саме «просувати», створюючи для їхніх носіїв тепличні умови та повторюючи це знов і знов, тобто працюючи системно та злагоджено силами всіх трьох каналів. Частіше кликати відповідних політиків, надавати їм більше ефірного часу, ставити вигідніші запитання, замовчувати незручні контраргументи, збирати у студії кишенькову групу підтримки. Думаємо, ці принципи написані десь на стінах каналів Медведчука.

***

Коли Дональд Трамп став президентом, американський комік Джон Олівер звернувся до глядачів із одним проханням: не звикайте. Адже на фоні всієї дурні, яку вже наробив Трамп, нова дурня може видаватися нормальною. Здається, саме це трапилося з українським суспільством. На шостому році щоденної пропаганди ми втратили гостроту відчуттів, наш зір замилився. Й ми дозволили собі звикнути. Минулого тижня російські бойовики вбили українського медика. А членкиня «ОПЗЖ» проголосувала за повернення Росії в ПАРЄ.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5192
Переглядів
Коментарі
Фрося
13:35 / 05 Лютого 2020
Очень хороший материал. Молодец. Отлично написано.
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду