17 жовтня у вітчизняному кінопрокаті з’явився копродукційний україно-французький проект «Холодна кров» з Жаном Рено у головній ролі. Шокуючо низький рейтинг фільму на IMDB – 4,5 з 10 – цілком може відбити бажання перегляду «Холодної крові», як це часто відбувається з відвідувачами профільного кіносерверу. Але, треба сказати, не все так однозначно.

Один з лауреатів 10-го конкурсного відбору Держкіно, «Холодна кров» готувалася у 2016-2017 роках з помпою. До 74-мільйонного проекту (майже 22 мільйони від України) були залучені колеги славнозвісного Люка Бессона – французькі актор Жана Рено та оператор Тьєррі Арбогаст. А потім до проекту запросили американця Джо Андерсона («Геркулес», «Сутінки») і британця Девіда Ґясі («Карнівал Роу», «Інтерстеллар»). Звісно, це все виставлялося як чергова перемога українського кіно і його впевнений шлях до європейського єднання. І навіть те, що в режисерському кріслі знаходився дебютант Фредерік Петіжан, нікого не примусило замислитися, що перемога може виявитися Піровою.

Кримінальний екшн знімався в засніжених карпатських лісах (хоча мова йшла про ліси американського штату Вашингтон). Сюди (до озера Синевир), в 65 кілометрах від містечка Оровілл на півночі штату, втікає кілер Генрі (Рено) після вдало проведеного в Нью-Йорку чергового завдання – вбивства мільйонера. І певно було б для нього все добре, якби він не знайшов понівечену аварією на снігоході дівчину, Мелоді (Сара Лінд), і не притяг би її до себе в хату, лікуючи і повертаючи до життя. При цьому, його шукають одночасно три сили – поліція на чолі з Каппою (Андерсон), нащадок мільйонера на ймення Чарлі та охоронець Малькольм (Ґясі).

Як виконав замовлення Генрі, хто ховається за іменем Чарлі і де шукають кілера поліцейські – все це змішане вигадливим монтажем, що демонструє високий професійний рівень. Тим приємніше дізнатися про одного з трьох його авторів – українця Віктора Ониско, за плечима якого визначальна «Незламна», теперішній «Захар Беркут» і найкращі «У311 Черкаси».

Втім, монтаж не здатний врятувати фільм, нашпигований дрібними проблемами, як нога дівчини після аварії – шматками дерева. Навіть якщо не звертати уваги на механіку сюжету: все починалося на крайньому сході в Нью-Йорку, а закінчилося на крайньому заході в рівно протилежному місці Сполучених Штатів – ми маємо «пласких» героїв, позбавлених своїх історій; маємо тінь Жана Рено, який грає ніби себе 30-річної давнини в «Леоні», але його гру інакше як втомою назвати важко, і йому тут «пасує» компанія виконавиці головної жіночої ролі, Лінд, яка, протилежно до Рено, не є втомленою, бо просто особливо не напружується.

Чомусь на похованні жертви кілера поліцейські чекають на самого кілера (?), мовляв «за всіма правилами» він мусить прийти на цвинтар. Чомусь у фільмі про США герої дзвонять на українські номери мобільних телефонів. Чомусь поліцейський відділок ніби Нью-Йорку розміщується в модному за сучасними тенденціями приміщенні з цегляними стінами, не прикритими штукатуркою... Загалом робота поліції тут так змазана, настільки умовна, малопредметна, а ситуації натягнуті, що виглядає відвертою підробкою, яку лише обтяжують всюди натикані американські прапори і прапорці.

Теглайн фільму «Ви не можете перемогти минуле» є кращою метафорою-рецензією на «Холодну кров» – пристарілий Рено і вже патрана часом історія про кілера демонструє кволість і актора, і сценариста, і попри іронію французького артиста на прес-конференції в Києві щодо затасканості сюжету, затасканим є саме його герой, ще й кволо втілений на екрані.

Жирну крапку в безперспективності проекту ставить фінал – зім’ятий, натягнутий, банальний, він цілковито вбиває все, що було добрим у фільмі, а крім монтажу доброю була операторська робота. На відміну від невдалої «Поліни», в «Холодній крові» Арбогаст показав те, за що його цінують після «Леона», «Жанни д’Арк», «Багряних рік» і ще півсотні помітних стрічок, і на українській землі продемонстрував своє знамените французьке бачення: прольоти камери – чи над басейном, чи над горами – демонструють велич і Карпат, і людської думки в розвитку технологій; сцена вбивства в бані – прекрасний приклад здатності мислити по-новому і компонувати історію коротко, динамічно й оригінально; навіть елементарні діалоги з обов’язковими «вісімками» тут виглядають цікаво.

На жаль цього виявилося замало для цільності продукту. Недоробленість, недодуманість історії з прикрими дурничками, розкиданими то там, то там, мов голки, роблять боляче ледь не на кожному кроці мандрівки фільмом. І до речі, виконання епізодичних ролей українськими акторами не входять до списку «дурничок» – й Ігор Цишкевич («Гуцулка Ксеня»), і Роберт Фельдман («Ніч Святого Валентина»), і Лариса Руснак («Січень-березень») цілком відігрують свої епізоди.

Певним підсумком фільму може бути одна деталь – у поліцейському офісі весь час пропадає світло, що не має особливої ролі для сюжету, але є атмосферним ходом дражливості ситуації з пошуком вбивці, втім, не забуваймо, де «Холодна кров» знімалася – в країні зі стандартним і постійним відключенням не тільки світла, а й води, опалення, і затримками виплати зарплат, гонорарів та пенсій. Відключення світла у фільмі – деталь, зрозуміла винятково нами, такий собі особливий знак, маркер країни, де блимає не тільки світло, а й саме кіно, з’являючись і пропадаючи під впливом не чистих на руку чиновників, політиків і президентів. Фільми теж блимають – часом виявляючи щось добре, а часом «Холодну кров».

Фото: кадр із фільму