«Захар Беркут»: забагато мелодрами та замало національної специфіки

«Захар Беркут»: забагато мелодрами та замало національної специфіки

15 Жовтня 2019
15096
15 Жовтня 2019
12:00

«Захар Беркут»: забагато мелодрами та замало національної специфіки

15096
Фільм Ахтема Сеітаблаєва та Джона Вінна позначає собою подальший шлях українського комерційного кіно, яке, ймовірно, розвиватиметься поза російським контекстом.
«Захар Беркут»: забагато мелодрами та замало національної специфіки
«Захар Беркут»: забагато мелодрами та замало національної специфіки

В український прокат вийшов повнометражний фільм режисерів Ахтема Сеітаблаєва та Джона Вінна «Захар Беркут». Фільм створено за мотивами однойменної повісті Івана Франка, і це вже друга українська екранізація твору — перша вийшла 1971 року. Її режисером був класик українського поетичного кіно Леонід Осика. Нова картина створена за нових умов і в новому контексті, в якому й сама повість, і фільм за нею виглядають по-іншому з огляду і на українську історію, й на сучасне українське кіно.

Повість «Захар Беркут» вперше була опублікована 1883 року, і є вільною фантазією на історичні теми. У ній Іван Франко не стільки досліджує вказаний період історії (а це 1241 рік — епоха вторгнення орд Батия у Східну Європу), скільки вибудовує власну утопію, в якій ключовими є певні колективістські ідеї його автора. Водночас повість містить виразний сюжет, у якому діють добре прописані характери вольових людей, наявні напружені та дуже детальні епізоди, здебільшого пов’язані з насильством — сцени полювання, бойові сутички й таке інше.

Написаний поетичною мовою, цей твір водночас міцно стоїть на землі. І він видається цілком кінематографічним із різних точок зору, проте у першу чергу через непересічні характери головних героїв та напружену дію, яка не дасть глядачу нудьгувати. І цій повісті буде тісно в рамках повнометражного фільму, вона заслуговує хоча б на міні-серіал, наскільки багатою та автентичною в ній є описана фактура.

Екранізація, яку здійснив Леонід Осика (автор сценарію Дмитро Павличко), в основному зберігає фабулу повісті й веде мову про боярина Тугара Вовка, який не хоче визнавати права тухольців на власну землю й на власне вільне життя. Те саме було й у Франка, щоправда, у фільмі виконавець цієї ролі Костянтин Степанков зробив свого персонажа не таким фундаментальним та міцним, як це було в повісті, де Тугар Вовк не просто зрадник, а ще й могутній воїн, вдатний політик та вмілий організатор, якого засліплюють власні амбіції. Герой Степанкова радше є втіленням ірраціональності, злої волі, ніж невтілених амбіцій.

Натомість у фільмі Осики на другий план відійшов сам Захар Беркут, який у Франка не тільки представляє традиційне життя тухольців — їхню мораль, право, побут та все інше, але й має найбільш прописану біографію з-поміж усіх персонажів. Ба більше, в повісті він 90-літній дід, у якого восьмеро синів. У фільмі йому зменшили роки та кількість синів, проте зберегли найважливішу функцію — носія колективної ідентичності тухольців, яка завше важливіша за індивідуальну ідентичність окремої особи та його волю.

Щодо інших персонажів, то у фільмі Осики — Максим, наймолодший син Захара Беркута, на відміну від повісті, є не стільки громадським та воєнним лідером, скільки ідеологом, бо саме йому віддані важливі меседжі фільму, присвячені, зокрема, релігії (язичник Максим полемізує із християнкою Мирославою), та судження про переваги свободи і демократії над деспотизмом монголів.

Ймовірно, всі ці світоглядні суперечки цілком були на часі 1971 року і в чомусь можуть бути навіть актуалізовані сьогодні, проте вони закривали собою інші складові повісті Франка — власне сам сюжет, саму фізичну дію, яка в цій картині часто-густо виглядає не дуже переконливою. Зокрема, сцена полювання на ведмедя, так щедро та майстерно описана Франком, видається цілком випадковою і зводиться фактично до рукопашної сутички зі звіром, у якій один чоловік гине, проте інший дає ведмедеві раду. Те саме можна сказати і про бойові епізоди, які автори фільму знімають явно без надмірного ентузіазму. Натомість у картині багато уваги приділено атмосфері, костюмам та музиці, а також масовим сценам, відтак перед нами більше театральна, ніж кінематографічна версія повісті. Водночас автори зберегли основне послання твору Франка, який колективне життя тухольців протиставляв свавільності князів та бояр. І сюжет фільму дотримувався логіки сюжету повісті.

Нова екранізація «Захара Беркута» так само, як і екранізація 1971 року, більше відображає наше сьогодення, ніж повість Івана Франка. Складність адаптації в даному випадку була пов’язана, як видається, із потребою переставити акценти в первинному творі. У Франка все було чітко — у давні часи тухольці (читай українці) начебто могли створити такий суспільний лад, який би давав їм спосіб долати внутрішні суперечки та воювати із грізним зовнішнім ворогом. Згодом це вміння було втрачене й саме ця втрата призвела до численних подальших поразок і того жалюгідного стану, в якому українська людність перебувала на час написання повісті. Себто Франко переймався в першу чергу суспільним благом і описував його, виводячи основних персонажів повісті як певні рольові моделі.

Вочевидь утопія про колективне благо не дуже гріла душу авторам адаптації, які, залишивши актуальним конфлікт між тухольцями й Тугаром Вовком, значно звузили його, дали фактично без контексту, який є дуже важливим у повісті. У фільмі боярин завдає матеріальної шкоди громаді тухольців, проте перед нами радше приватний випадок, ніж система, про яку в повісті пише Франко. Для Франка наступ князів та бояр на громадські землі був передумовою слабкості цілої країни, яка через це була фактично беззахисною перед монголами. У повісті цьому приділяється чимало уваги, у фільмі — мінімум.

Позбавивши картину головного свого конфлікту, а це, нагадаю, громадський конфлікт, автори адаптації позбавили й усі інші конфлікти громадської, суспільної складової. Відтак усі негаразди в картині мають винятково сімейний, приватний характер. Власне фільм і починається з оповіді про родинне життя Захара Беркута, його дружини Ради (якої немає в повісті) та його двох синів — старшого Івана (який також не фігурує в повісті) та молодшого Максима. Захар учить своїх синів життю в Карпатах і ці знання здебільшого мають спортивно-прикладний характер. Сам він значно молодший за 90-літнього діда. Діти на наших очах виростають і ось ми уже бачимо їх дорослих, а в Івана навіть є дружина та маленький син.

Проте у Франка події починаються не з розповіді про Захара Беркута, а з епізоду полювання, на якому Максима запросили бути провідником. І саме полювання проявляє характери головних персонажів — рішучість Мирослави, яка відкрита всякому новому досвіду; лідерські здібності та сміливість Максима, а також міцність Тугара Вовка. І запрошення на віче — це вже наступний крок, який дозволяє нам оцінити дії персонажів не тільки через їхні слова, але й через вчинки. Автори ж сценарію переставили усе місцями й вийшло, що у фільмі йдеться вже не стільки про протистояння Тугара Вовка й тухольців та його зраду, скільки про родинне життя Захара Беркута.

Зрештою, це стосується й усіх інших персонажів, у тому числі й монгольського хана, який задля помсти за смерть сина (його також не було в оригінальному творі Франка) змінить маршрут орди через Карпатські гори — вчинок, на який би навряд чи пішов жоден монгольський завойовник. Підпорядкованість сюжету приватним інтересам персонажів, його мелодраматизація одразу понижує задум «Захар Беркута». У цьому контексті сам сюжет повісті виглядає навіть якось недоречно. Якщо завойовника з багатотисячним військом можна зупинити вбивством сина, то що то за завойовник такий?

З іншого боку, сценарій фільму писався не українцями, а людьми, які мають трохи інший кінематографічний та усякий інший досвід. І цей досвід їм диктує, що в сучасному фільмі має йтися в першу чергу про сім’ю як найуніверсальнішу суспільну категорію, яка зрозуміла всім. І справді, ми не знайдемо жодного сучасного голлівудського фільму, який би не ставив родину в центр власної оповіді. Ймовірно, це вписується і до споживчих інтересів масової аудиторії, і до якихось маркетингових стратегій, бо мелодраму все ж простіше продати за драму.

Мелодраматизація конфлікту привела до суттєвих сюжетних змін у картині. Усі ключові епізоди, всі загострення сюжету пов’язані тут із родинними справами, а не суспільними обов’язками, які у фільмі залишаються якимось факультативними рудиментами, що потребують свого пояснення.

Універсальний родинний сюжет утілюється за допомогою такого самого універсального інструментарію, якими в даному випадку стають англомовні актори — жива валюта сучасного світового кінопроцесу. Саме їм були віддані всі головні ролі — Захара Беркута, його дружини та його синів, Тугара Вовка і його доньки Мирослави. З українських акторів чільну роль зіграв хіба Андрій Ісаєнко, проте його персонаж очікувано німий. Іноземні, англомовні актори, ймовірно, мають принципово важливе значення для просування фільму за кордоном.

Якщо ж дивитися на стрічку загалом, то перед нами цілком придатний для споживання фільм, який може викликати інтерес широкої аудиторії. По-своєму виразний, він позначає собою подальший шлях українського комерційного кіно, яке, ймовірно, розвиватиметься поза російським контекстом. Це нове кіно оперуватиме новою для нас універсальністю — і в сюжетах, і у способі їхньої подачі. Проблема в цьому випадку може бути тільки одна — таке кіно зщоразу більше віддалятиметься від національної специфіки, власне, від України.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
15096
Читайте також
30.12.2019 13:30
Ігор Грабович
для «Детектора медіа»
15 653
21.11.2019 17:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
4 419
14.11.2019 10:00
Ігор Грабович
для «Детектора медіа»
1 859
08.11.2019 11:40
Ігор Грабович
для «Детектора медіа»
4 307
18.10.2019 10:30
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 178
26.09.2019 17:33
Ігор Грабович
для «Детектора медіа»
4 437
10.09.2019 10:30
Ігор Грабович
для «Детектора медіа»
5 145
11.06.2019 12:00
Ігор Грабович
для «Детектора медіа»
4 909
01.05.2019 14:00
Ігор Грабович
для «Детектора медіа»
7 028
28.04.2019 10:05
Ігор Грабович
«Детектор медіа»
4 605
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду