Телеміст «Формула Донбасу» провели 14 жовтня «Громадське телебачення» з Києва, суспільний телеканал «UA: Донбас» із Сєвєродонецька і «Громадське ТБ Донбасу» зі Слов’янська. Також його транслювали «Громадське радіо» та суспільні радіостанції «Пульс» і «Голос Донбасу».

Анонсувалося, що у програми буде три блоки: політичний, безпековий і гуманітарний. Проте насправді все обговорення крутилося довкола «формули Штайнмаєра» та розведення військ на лінії фронту. Дві з половиною години гості у студіях та опитані люди на вулицях із перемінним успіхом хиталися від зради (капітуляції) до перемоги (миру).

Формула розбрату

На початку телемосту в Анастасії Станко (модерувала дискусію в Києві) було нелегке завдання: за дві з половиною хвилини розповісти про підводні камені «формули». Журналістка дуже швидко повідомила, що стосується вона виборів на окремих територіях Донбасу й особливого статусу ОРДЛО. Спочатку такий статус буде тимчасовим, але перейде на постійну основу, якщо вибори на тих територіях ОБСЄ визнає в цілому демократичними. Також вона перелічила основні норми тимчасового закону про особливий статус ОРДЛО, який припиняє діяти 31 грудня 2019 року.

Проте глядачам і слухачам вирішили детально не пояснювати, які можуть бути ризики і виклики від погодженої «формули» та що собою являє розведення військ. А про це ж і мали дискутувати (та інколи маніпулювати) всі гості трьох студій, тому охочим щось винести корисне з дискусій довелося розбиратися на ходу.

Обговорення між різними студіями рідко доповнювали одне одного, хіба що гості у Сєвєродонецьку та Слов’янську детальніше розповіли «киянам» про ситуацію на лінії фронту та у Станиці Луганській, де вже розвели війська.

У київській студії дискусія була доволі жвавою, а Анастасія Станко часто виправляла чи уточнювала тези спікерів. Ведучі в інших студіях — Максим Бондарєв та Олексій Мацука — такої зухвалості собі не дозволяли, а дарма.

У Києві Марина Бардіна, депутатка від «Слуги народу», дотримувалася «лінії партії» і казала, що для ЗЕдепутатів дуже важлива «безпекова складова», демократичні вибори й робота на територіях ОРДЛО українського законодавства. Вона підкреслювала, що погодження «формули» було умовою для проведення подальших переговорів у нормандському форматі. На цьому наголосив і Юрій Костюк, заступник керівника Офісу президента, який згодом підключився до розмови по телефону.

Їм опонував Роман Безсмертний, експредставник України у мінській підгрупі, який регулярно критикує «формулу», і цей ефір не став винятком. Політик казав, що в нинішньому протистоянні з Росією «дуже важливий фактор сили». На його думку, «процедура політичної стабілізації має йти після розведення військ, демілітаризації і демобілізації», а не навпаки.

«Про повернення Криму мова вже не йде, а Донбас планують повернути на російських умовах», — казала Олександра Дворецька, членкиня правління «Восток-SOS».

Зрештою, Олексій Гарань, експерт Фонду демократичних ініціатив ім. Ілька Кучеріва, поділився цифрами соціологічного опитування серед виборців «Слуги народу» щодо окремих пунктів «формули» (опитування за червень). Приміром, проведення виборів на умовах бойовиків 68 % опитаних вважає неприйнятним, а закріплення в Конституції особливого статусу ОРДЛО неприйнятним назвали 48 %. Водночас пан Гарань заявив, що «соціологічна думка також показує можливості для компромісів». Ведуча намагалася з’ясувати, які це можливості, натомість експерт заявив, що вважає тези погодженої «формули» поступками Росії, але «можливо, вдасться її переграти».

Підсумовуючи: представники влади ще раз чітко дали зрозуміти, нащо була погоджена «формула» — це шлях до майбутніх переговорів щодо врегулювання конфлікту. Критиків здебільшого турбували деталі домовленостей і їхня невизначеність. Анастасія Станко намагалася виводити обговорення в конструктивне русло, але воно все одно скочувалося до лютого суб’єктивізму й конспірологічних прогнозів.

У ширшому контексті про перспективи нинішніх домовленостей дискутували лише в київській студії. Сєверодонецьк та Слов’янськ здебільшого звітували про поточний стан на лінії зіткнення й настрої жителів Донбасу.

Наріжне розведення

Тема розведення військ, мабуть, єдине, що проходило наскрізною лінією через всю програму. Не раз і не два різні спікери пригадували досвід із розведенням військ 2016 року, коли українська сторона виконала свої зобов’язання, а інша — ні.

«Що захистить лінію і не дасть їм просуватися у бік підконтрольної Україні території? Ми знаємо, скільки разів були порушені домовленості», — казала Олександра Дворецька. Розведення зараз відбувається лише у трьох пробних зонах (Станиця Луганська, Золоте й Петрівське), де переважно поля та розбиті будинки, пояснювала Станко. Але таке пояснення мало кого зупиняло й надалі з недовірою обурюватися подібними діями української влади.

«Зараз бачу два погляди серед місцевого населення: страх капітуляції, який часто виникає через проблеми комунікації, в тому числі зі сторони влади. Друга точка зору — втома від війни, і є думка, що готові на все, аби тільки не було війни… З моменту російської агресії ніякої дієвої платформи для комунікації на території Донецької області не з’явилося», — у слов’янській студії розповів журналіст Андрій Романенко, який нині живе у Краматорську.

«Після розведення сил у сірій зоні буде 122 будинки. Поліція нікуди не піде. У Станиці Луганській навіть після розведення військ є поліція і був відкритий новий підрозділ», — у сєвєродонецькій студії сказав Денис Зайцев, начальник управління превентивної діяльності ГУ Нацполіції в Луганській області.

Вибилася з таких лаконічних інформативних виступів лише промова екснародної депутатки Тетяни Чорновол (представляла «Європейську солідарність»), яка опинилася у Слов’янську та почала клеймити нинішню владу «партією капітуляції».

Після декількох годин обговорення та моторошного нагнітання щодо умов розведення військ з усіх гостей чітко пояснити, навіщо взагалі потрібне розведення військ, зміг Енріке Менендес — голова аналітичного центру «Донбаський інститут регіональної політики».

«Ідея створення трьох пілотних зон безпеки з’явилась у ОБСЄ у 2016 році, щоб сформувати мінімальну довіру в обох сторін. Тобто військові розуміють, що на довгій лінії фронту у 290 км у нас є 6-7 точок, в яких позиції перебувають так близько, що відійти, не здавши стратегічну облаштовану висоту, неможливо. Тому обрані саме ці три зони, де має відбутися синхронне розведення, яке зобов’язане контролюватися ОБСЄ. Генштаб і штаб ООС заявили, що коли вони не побачать відведення сил противника, то повернуть війська на позиції. Перший крок зробили у Станиці Луганській і вдалося досягти того, що не могли зробити п’ять років», — сказав він.

Якщо така взаємодія буде й надалі успішною, на думку пана Менендеса, це може допомогти перенести такий досвід на інші зони безпеки і зрештою виконати безпековий елемент домовленостей у Мінську по всій лінії фронту Це має створити платформу для мирного урегулювання. Хоча сам він вірить у мирний сценарій лише під егідою миротворців ООН.

«Ніхто, крім української сторони, про миротворців не згадує», — зауважила у відповідь Анастасія Станко.

«Голос Донецька й Луганська»

У трьох студій була «своя атмосфера» і не було чітко прописаного сценарію, за яким вони б одне одного доповнювали. Ба більше: їхні слоти ще й періодично перебивалися включеннями з вулиць різних міст (Золоте, Слов’янськ, Львів, Київ) та записаними відгуками мешканок Луганська й Донецька.

Окрім Золотого, де про місцеву ситуацію розповів радник голови Луганської облдержадміністрації Олексій Бабченко, слово мали випадкові перехожі. Вони ділилися своїми враженнями щодо можливого розведення військ. Жителі прифронтових територій сказали, що побоюються такого кроку, а у Львові жінка заявила: «Треба їх залишити самих, а всі, хто хоче переїхати в Україну, хай переїжджають».

Голова ГО «Громадське телебачення» Наталка Гуменюк включалася з акції «Ні капітуляції» у Києві: «Хлопці, з якими спілкувалася, не хочуть розведення військ… Для багатьох, хто тут зібрався, перемога є важливішою за мир. Мені вдалося з багатьма людьми поспілкуватися».

Тетяна Носач із Донецька розповіла: «У магазині вже чую, що вже йде обговорення про включення “республік” у склад України». А Олена Кузнецова з Луганська сказала, що ті, з ким вона спілкується, «дуже чекають розведення військ».

«Мені здається, що це найцінніша частина ефіру. Ми почули голос Донецька й Луганська, який каже: “Ми хочемо миру”. Там починають говорити про мир з Україною», — раптом заявила Анастасія Станко. Хоча ми не «чули голос Донецька й Луганська», це був голос лише двох жінок звідти. Таке узагальнення — маніпуляція.

Чи можна так «почути голос» Маріуполя чи Львова? Ні. Якщо вже був задум показати, що відчувають українці в різних містах на таку дражливу політичну тему, то опісля слід, навпаки, наголошувати на тому, що це думка окремих людей, а не цілого міста.

У самих учасників телемосту не склалося враження, що вони почули одне одного. Під кінець програми Сергій Шакун, екскерівник Попаснянської районної військово-цивільної адміністрації, навіть обурився, що «столиці не хочеться чути інші території», та іронічно додав: «Мабуть, там набагато більше втомилися від війни, ніж у нас».

Підсумовуючи: телемосту вкрай бракувало взаємодії між спікерами різних студій та чіткого сценарію розмови. Також дуже віталися б повторювані протягом телемосту короткі сюжети про суть «Формули Штайнмаєра» й умови розведення військ. Мабуть, організатори намагалися представити якомога більше різних точок зору. Утім кількість спікерів у цьому випадку не зробили дискусію якіснішою. У підсумку вийшов вінегрет, де глядачам і слухачам запропонували самостійно вибрати шматки тем, опрацювати це все і спробувати розібратися. Хоча треба віддати належне: метою заявляли «дати українцям почути одне одного». Представлені були різні позиції: від волонтерів та військових до політиків та експертів. Можливо, за більш чіткої модерації і взаємодії студій, це був би справді цікавий медіапродукт.