11:30
П'ятниця, 21 Грудня 2018

Герой і глядач українського серіалу — хто ти?

Складно інтегрувати в детективний чи мелодраматичний сюжети ті актуальні проблеми, які переживає нині наша країна.
Герой і глядач українського серіалу — хто ти?
Герой і глядач українського серіалу — хто ти?

«Мені здається, що в моєї героїні дуже цікава якраз внутрішня мотивація: вона хоче довести, що може бути корисною своїй країні», — сказала українська акторка Катерина Кузнецова, коментуючи свою головну роль у новому серіалі «Хто ти?». 16-серійний детектив із неодмінними чомусь елементами мелодрами стартував в ефірі каналу «Україна» 19 листопада і є продуктом власного виробництва. Біля керма — Анатолій Матешко, чиє прізвище вже гарантує якість виконання.

Як визнав сам режисер, береться він не за всякий проект. Запропонована історія зачепила його через можливість розкрити внутрішній світ як героїв, так і лиходіїв. Сищики запитують «хто ти?» не лише в невідомих на початку кожної історії вбивць, а час від часу ставлять подібні запитання собі. Але, освоюючи власне виробництво, складаючи бюджети, добираючи сценарії і відкриваючи нових українських акторів, менеджери поки що здебільшого не дають можливостей відповісти, в якій країні відбувається дія. Тобто, якій саме «своїй країні» може бути корисною героїня, зіграна Катериною Кузнецовою.

Хоча у плані самоідентифікації намітився прогрес. Прізвище головної героїні серіалу «Хто ти?» — Штефан, а головного героя — Міщенко. Донедавна українськими прізвищами наші сценаристи своїх персонажів не наділяли або нарікали дуже мало, хіба для другого плану. Зрозуміло, для чого так робили до війни. Продукт призначався на два ринки, й російський був первинним. По суті, в Україні півтора десятки років українські продакшен-студії формували російську ідентичність через кожну конкретну історію, мелодрама це чи детектив. А найменший натяк на українську сценаристів просили прибрати. На виході глядач отримував амбівалентне «наше кіно» і звик його сприймати саме таким.

Сьогодні виробниками рухає те, що описав у своїй книжці «Сила звички» американський журналіст Чарлз Дахінгг. Вони розвивають власне виробництво, бо така вимога часу. Але орієнтуються на звичку цільової аудиторії дивитися і сприймати не так українське, як оте саме сумнозвісне «наше». Питання тут навіть не до російської мови, яка досі впливає на глядачів у силу тієї ж звички: російськомовний продукт нібито гарантує якість видовища, до якого звикли мільйони українців, бо звучить, як російський.

У серіалі «Хто ти?» ми бачимо і впізнаємо Київ, який Києвом вперто не називають. Це не проблема. Значно складніше подолати інший бар'єр: інтегрувати в детективний чи мелодраматичний сюжети хоча би частину актуальних проблем, які переживає нині наша країна. Герої з українськими прізвищами, а не глядачі повинні зрозуміти й відчути їх. Лише потому оформиться бажання бути корисним не «своїй країні», а саме Україні теперішній. І саме так звичку дивитися українське як абстрактне «наше» вдасться змінити. Власне, зараз я виклав наскрізну тезу Чарлза Дахінгга — погану звичку можна поміняти, якщо запропонувати іншу звичку. Кращу й прийнятнішу для людини, компанії чи соціальної групи.

Із цього моменту — про інші тенденції, помітні в серіалі, які я схильний вважати позитивними. Перш за все жанр: детектив перестав аж так лякати українських телевізійних менеджерів. Саме він у різних проявах домінує в серіальній індустрії. Бо в центрі уваги — насильство над людиною, якому герої повинні знайти пояснення, вирахувати мотив і знешкодити злочинця. Поки що в українському просторі переважає мелодрама. Наповнена штучно створеними любовними багатокутниками, пропонує глядачам світ, якого не існує. Адже конфлікти в мелодрамах зазвичай дуже локальні й, чесно кажучи, притягнуті за вуха. Художнє кіно не відбиває реального життя, для того є документальне. Проте вигадана історія все ж повинна моделювати некомфортну для героя і глядача ситуацію. З якої перший повинен шукати вихід, а другі — думати, як би вчинили на місці героя. Таку модель пропонує лише детектив, бо стоїть поруч із класичною драмою, навіть перетікає в неї.

Автори серіалу «Хто ти?» отримали, на мій погляд, оригінальну й досконалу за змістом саме детективну історію. Інга Штефан — фахівчиня із психології, вчилася в Америці та здобула фах профайлера — вміє створити профіль убивці з огляду на спосіб скоєного ним убивства. Для Олега Міщенка та його відділу все це нове. Плюс жінка в чоловічому колективі — як на кораблі у відкритому морі. Конфлікт присутній у тілі сюжету й досить самодостатній. Проте героям придумали ще й любов. Аби глядач дивився кіно, до якого звик.

Мелодраматичну лінію в багатосерійному детективі на пострадянському просторі вводять не тому, що без неї вода не посвятиться чи історія стане прісною. В Україні це, знову ж таки, сила звички. Імплантований спадок російського серіального продукту. Там не пропонують життя, він народжений уже мертвим. Щоб бути, за словами креативної продюсерки компанії Star Media Галини Балан-Тимкіної, лише фоном для прасування білизни. Від сценаристів досі вимагають згаданих нею ж лобових діалогів, котрі вимагають дотошно, просто і зрозуміло описувати глядачеві те, що відбувається в кадрі. Тоді як західний, не російський зразок діалогу — такий, який наближений до формату повнометражного кіно. Навіть ефірні, безкоштовні для перегляду серіали західний глядач не дивиться спиною.

Ось чому любовні пристрасті — це безкінечні розмови й рожеві сюсі-пусі, суть яких розумієш на слух. Натомість детектив, історія, де кожен щось від інших приховує чи недоговорює, вимагає пильної уваги всіх учасників, від сценариста до аудиторії. А герої мають набагато більше мотивацій вчиняти ті чи інші вчинки, ніж любов.

Повертаючись до серіалу «Хто ти?». Начальник відділу у боротьбі з тяжкими злочинами Олег Міщенко дізнається, що нову колегу Інгу Штефан переслідує маніяк, і сліди цього тягнуться в минуле Інги, оголюючи її особисту драму. Міщенко хоче допомогти Інзі. У процесі між ними починає відбуватися хімія кохання. Але тут таке питання: от якби поліцейський не мав ніжних почуттів до колеги? Невже він не почав би рятувати її і всіляко берегти? Виглядає, мужчина готовий прикрити не всяку жертву, а лиш ту, в яку почав закохуватися. Немає хімії — гори ти вогнем, Інго Штефан? Хай тебе розірвуть усі маніяки світу, мисливцю за вбивцями все те до лампочки.

Любовна лінія може бути бонусом детективної історії. Проте цінність детективу, повторюся, в його самодостатності. Герої та героїні просто зобов'язані розкрити заплутаний злочин, знайти й покарати лиходія. Таким є закон жанру. Мелодрама не обов'язкова. Хіба може бути потрібною для того, щоб ускладнити життя героям та поставити під загрозу їхню основну місію — домогтися торжества справедливості. І дуже важливо, щоби любовна історія з чуттєвої, словесної, перетворилася на подієву.

І трошки — про інтригу. «Хто ти?» — не перший український телевізійний художній фільм, де спливає тема серійного вбивці-маніяка. Ось те, що нарешті ставить вододіл між російським та українським продуктами, наближаючи нас до західних трендів. Адже маніяк як персонаж — утілення неконтрольованої, погано прогнозованої агресії. У тривожному світі він є втіленням страхів сучасної людини, про що красномовно свідчить останній скандальний фільм Ларса фон Трієра «Дім, який збудував Джек». А перемога над кожним маніяком — хороше психологічне розвантаження.

Як мисливець за маніяками Анатолій Матешко — найбільш досвідчений. Інфернальне зло неабияк інтригувало мільйони глядачів уже в «Дні народження Буржуя» (2000). Частково тема відтворена в міні-серіалі «Битва божих корівок» (2006). Десять років потому — «Потрійний захист» (2016), де пошук серійного вбивця йшов, як і в «Хто ти?», вертикальною лінією. Нарешті, торік вийшли «Невиправні» (2017), де більшість злочинів скоюють якщо не типові серійники, то люди із травмованою психікою — точно. Єдине, що відрізняє новий серіал від попередніх, — пропозиція класичної для подібних історій схеми «Чудовисько переслідує Красуню». Що значною мірою пояснює виведення на перший план не героя-чоловіка, а героїні-жінки, водночас не роблячи формат суто жіночим, наближаючи до унісекс. І компенсує часом недоречні мелодраматичні вставки. Глядач починає перейматися не тим, чи знайде Інга любов, а чи вдасться їй вийти живою з небезпечного двобою з невидимим психопатом. Це рішення, на мій погляд, працює на користь згаданій і працюватиме надалі на користь інших подібних історій. Лишається додати Україну як інгредієнт — і все буде добре для кожного з нас.

Фото: kanalukraina.tv

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1303
Переглядів
новини партнерів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду