11:00
Субота, 13 Жовтня 2018

За всіма зайцями

Чергова українська комедія «Скажене весілля», намагаючись хоч якось привабити збайдужілу до вітчизняного кіно аудиторію, зібрала докупи всі національні штампи й додала європейського вектора. Тепер маємо новий, проєвропейський фільм.
За всіма зайцями
За всіма зайцями

Телесеріал «Останній москаль», вироблений 2015 року каналом «1+1» під пильним наглядом залученої з Москви продюсерки Олени Васильєвої, встановив нову планку огиди, яку українці неодмінно мусять відчути до себе, спостерігаючи на своїх же телевізорах ніби за своїм же витвором. Такого падіння ще не було — як в анекдоті: думав, що впав на дно, а тут знизу постукали. Тоді дуже чітко нам продемонстрували, як ми маємо почуватися і як до нас ставляться росіяни — як до цілковитих селюків, забитих тлустих аграріїв, безкультурних ретроградів, похованих у темному минулому неосвіченості, а рятівником може бути лише розумний москвич. Та огидніше було інше: серіал мав неабияку популярність: піпл схавав те, що йому підсунули, й облизнувся, бажаючи добавки.

Минуло три роки. І теперішні продюсери шукають засіб не тільки для телесеріалів, а й для популярності прокатного кіно, спираючись на вже наявні досягнення новітнього кінематографа України, зі «Свінгерами» та «Дзідзьо» на чолі. Дешевизна виготовлення цих прикладів як бізнес-проектів була визначальною для прибутковості. Комедійність — визначальною як жанр, найбільш затребуваний у публіки. А наявність зірок — необхідним магнітом для притягування глядачів у кінотеатри. «Скажене весілля» залучає ту ж схему. Із невеличким додатком. Але про нього пізніше.

Весільний сюжет знайомства майбутніх тестя й тещі зі своїм зятем розгортається в декораціях мальовничих сучасних хат десь попід Києвом. Телевізійний формат зйомки, з максимально невигадливою камерою, що все знімає просто, «середньо» і стаціонарно, визначив помірний бюджет у майже 11 мільйонів грн, 30% якого було виділено Держкіно. Жанровість побудована на штампованих ґеґах, щоденно і вже десятки років трансльованих на вітчизняних телеканалах, із тією лише різницею, що у фільмі немає закадрового реготу групи спеціально запрошеної масовки, котра регоче тільки коли їй махає спеціальний працівник. Із зірками у «Скаженому весіллі» більш-менш склалося: тут у головних ролях Назар Задніпровський та Олександр Кобзар, в епізодичних — Юрій Горбунов, а в камео – Олег Винник, Потап і Монатік.

Проте проблеми фільму почалися від самого початку, і пов’язані вони були з тим, на чому фактично й хотіли побудувати успіх творці, — із жартами. Бо вже після десятої невдалої спроби розсмішити з’явилося неприємне передчуття такого ж нудного тривання часу аж до фіналу. Втім, творці мали козир у рукаві, той самий додаток, що суттєво змінив тло фільму й настрій від нього. Цей бонус стосувався «європейськості» фільму чи, радше, сюжетного повороту. Обранцем української дівчини, учениці паризької Сорбонни, став француз із характерним ім’ям Франсуа і… чорним кольором шкіри. Але тут, як показує фільмова реальність, анекдотичність не справджується: чорношкірий хлопець, навіть з можливість балакати по-українські, не є кращим за москаля. Реальність у подобі тата дівчини — це категорична незгода щодо такого вибору доньки, й ця категоричність слугує двигуном до надзвичайно бурхливої фантазії незгодного, спрямованої на намагання позбутися Франсуа, яким розумним чи любленим він не був би (чого тільки вартий віднайдений батьком в інтернеті порноролик про трьох чорношкірих парубків і одну білошкіру дівчину).

Залучення персонажа француза, та й ще обдарованого надзвичайним розумом, здатним опанувати вивчення української мови і, відповідно, її розуміння (що не під силу великій кількості самих українців навіть із вищою — й не одною! — освітою), зробило фільм неочікувано цікавішим.

Побудоване на затасканих кліше, виправдано іронічних колись, але нудотних тепер, про мордатих і зациклених на їжі, випивці та маніакальному прагненні добробуту українців, «Скажене весілля» змінило рух зі стрімкого піке принаймні на горизонтальне плавання, де Франсуа був єдиним живим після кораблетрощі ще до самої катастрофи. Зміна сталася в самій історії: перед своєю поїздкою до України француз, як правильний європеєць, почав вивчати майбутню домівку через мережу, хоч при цьому не підозрював, що занурюється у провалену Міністерством інформполітики та Мінкульту програму доведення до світу сучасного українського стану речей, і з іншого боку — у фейкові новини, створені Московією. У результаті в його отруєному псевдофактами та псевдосучасністю мозкові вималювалася абсурдна (але кумедна) картина екстремального сафарі в Дикому Полі. Збираючи валізу, він, зокрема, взяв із собою й арбалет, чим здивував свою дівчину, яка й не підозрювала про «пізнання» свого хлопця. (Панове сценаристи, може, нареченій треба було би хоч щось розповісти обранцю про свою батьківщину?)

Поведінка Франсуа додала фільмові певного колориту. Його абсурдні фантазії, ледь не наркотичного ґатунку — про батька-гетьмана, про випробування по ночах, про багаття й натовп скажених вусанів, бої на шаблях і спритну у володінні зброєю майбутню дружину — нагадували одночасно дитячі казки й Cirque du Soleil. А ще цікавим додатком стало те, що Франсуа все знімав на телефон, виводячи відео на ютуб-канал.

Звісно, якщо творці були певні своєї вправності досягти рівня французьких комедій, на кшталт «Божевільного весілля» із Крістіаном Клав’є чи «Ласкаво просимо» і «Візьми мене штурмом» із Дені Буном, треба їх розчарувати. Чи навпаки – особливого розчарування не відбулося, бо не було особливих очікувань.

Роздумуючи про те, чому українці знімають чергову не смішну комедію – чому комедія не є комедією? – хоча і жартів достатньо і жартівників – хоч відбавляй, - приходиш до висновку у неадекватному прагненні продюсерів охопите неохопне, і залучити всі аудиторії. В бажанні впіймати всіх зайців одночасно, як правило, ловиш лише облизня. Втім, пушок творці таки погладили – і це вже не мало.

«Скажене весілля» запам’ятається одиничним, але влучним використанням зірковості зірок. Потап із Монатіком, хоч і з’явилися тільки в одній сцені, мали дотепно придуманий вихід. Але найкраща сцена фільму — це два епізоди з появою Винника: спочатку, коли він, ніби матеріалізація чуттєвих ідей героя Задніпровського, зупиняється біля нього в крутому білому «Каділаку» й питає: «Я правильно їду, батьку?», а потім, у фіналі, коли біжить від натовпу перезбуджених жінок різного віку. Це шах і мат; альфа й омега саркастичної правди про Україну, де на цього співака реагують не самі жінки, а й чоловіки. Чому - не потребує пояснень, бо подібних прикладів по світі - чимало. Інша справа, чому добре реагують на погане кіно? Невже достатньо пафосних заяв про «подвижного и умного» режисера і що фільм вийшов як «безумно динамичная и смешная история»? Невже достатньо кількох зірок з магічним впливом на обидві статі? Певно, ціль виправдовує засоби – яка різниця як фільм зроблений, якщо він зібрав рекордні 13 мільйонів гривень у перший вік-енд прокату?.. Нащо нам зайці, ми вовків повбиваємо!

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2475
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop