25 лютого в корейському Пхьончхані завершилися ХХІІІ зимові Олімпійські ігри, які для широкої української аудиторії транслював телеканал «UA: Перший». «Детектор медіа» публікував кілька відгуків медійників про Олімпійські ігри в Кореї: враження публіциста Бориса Бахтєєва від церемоній відкриття й закриття та його колонку про коментування й «русскій міръ», реакцію інсайдера команди «UA: Першого» на фейсбучну критику коментування Олімпіади, оцінку висвітлення Олімпійських ігор «UA: Першим» від спортивного журналіста Євгена Блажка.

У сьогоднішньому матеріалі спортивний журналіст Олексій Мандзій аналізує загальний рівень обізнаності в спорті (як глядачів, так і журналістів) крізь призму показу Олімпіади на «UA: Першому».

«Усе, можна видихати», — так зустрічала кореспондентка «UA: Першого» Дар’я Кузнєцова українських біатлоністок після виступу в естафетній гонці. Так, мабуть, відреагували всі спортивні (?) редакції в українських медіа наприкінці церемонії закриття Олімпіади. Спортивний марафон закінчився, а разом із ним зникла необхідність відкривати щось нове як для себе, так і для глядачів.

Цю Олімпіаду ніяк не порівняти з тією, що відбулася два роки тому в Ріо. І не тільки тому, що це зимові ігри, а в Ріо були літні. Хоча цей аргумент, звісно, теж важливий: кількість змагань на зимовій Олімпіаді відчутно менша, через що телетранслятору (читайте: «UA: Першому») легше формувати сітку трансляцій, а вболівальникам простіше орієнтуватися в тому, що відбувається на Олімпіаді.

Куди важливіша різниця полягає в іншому: українці краще розбираються в літніх видах спорту, ніж у зимових. Якщо два роки тому «UA: Перший» повинен був відповідати на конкретні запити аудиторії, то цього разу показ Олімпіади фактично перетворився на біатлонну трансляцію, яка доповнювалася знайомством з іншими видами спорту.

Очевидно, в таких умовах працювати легше. Тим більше, сам канал зробив декілька кроків уперед, проаналізувавши свої помилки дворічної давності, що дозволяє стверджувати: показ Олімпіади-2018 був успішним.

Але «успішний» не означає «хороший» чи «ідеальний». «UA: Перший» не зміг упродовж шістнадцяти днів Олімпіади похвалитися наявністю кадрів, що знаються на зимових видах спорту. Більшість коментаторів, схоже, чи не вперше дивилися змагання в тих чи інших дисциплінах. Вони, здавалося б, мали пояснювати, що й чому відбувається на екрані, натомість самі сподівалися лише на знання запрошених експертів.

Це великий мінус, оскільки колишні спортсмени, попри обізнаність у темі, не вміють доступно і просто розповідати — цю роль мали б виконувати журналісти-коментатори. Але насправді коментатори спромагалися хіба запитувати експертів про їхню участь в Олімпіадах, їхні спогади й так далі. Якщо говорити простіше — були здатні «забивати ефір», замість задавати тон.

Схожа ситуація склалася і з кореспондентками, що працювали з місця подій у Пхьончхані. Основна їхня активність — флеш-інтерв’ю з українськими спортсменами після змагань (чи перед ними). Але жодного конструктивного діалогу не було: кореспондентки ставили загальні та розпливчасті запитання, а сам тон цих флешів був дуже піднесено-радісним.

Вищезгадані «усе, можна видихати» — лише вершина айсберга. Незважаючи на результат і враження від виступу, кореспондентки все одно залишалися милими та дружніми зі спортсменами. Олімпієць міг щойно фінішувати в топ-десятці найгірших, але журналістка розмовляла з ним, наче з переможцем. Часто складалося враження, що кореспондентки поїхали в Республіку Корея в ролі групи підтримки, а їхнє завдання — в разі чого підняти настрій спортсменам.

Зрештою, а які ще завдання вони могли виконувати, якщо з деякими видами спорту знайомилися прямо там, на Олімпіаді? Чи можна стати знавцем в умовному скелетоні за декілька годин? Отож.

Утім, каналу вдалося перетворити власну ахіллесову п’яту на особливість показу, скориставшись слабкою обізнаністю пересічного українця в зимових видах спорту. Якщо глядач уперше дивиться умовний санний спорт, то він здатен зрозуміти лише базові поняття. А якраз ці «базові поняття» «UA: Перший» і надавав, навіть не намагаючись заглиблюватися кудись далі.

Чому? Для цього були дві причини. По-перше, не потрібно було ускладнювати сприйняття інформації для аудиторії. По-друге, якби канал вирішив заглибитися, журналісти показали би свою некомпетентність. Як це було, наприклад, на церемонії закриття Олімпіади-2018, коли коментатори Дмитро Лазуткін і Тетяна Терехова всерйоз розповідали про принцип нагородження чоловіків-лижників, що здобули медалі в марафоні.

— Чому їх нагороджували сьогодні? Бо змагання тривали ще сьогодні (в неділю. — Авт.), — стверджує Терехова.

— Так, це останні медалісти Пхьончхана, — погоджується Лазуткін.

Того, що лижний марафон серед чоловіків відбувся не в неділю (останній день Олімпіади), а в суботу зранку, ніхто з коментаторів не знав. Як і того, що вони не могли бути останніми призерами Пхьончхана, оскільки після них було розіграно ще близько десяти комплектів нагород. Як і того, що марафонські дистанції прийнято нагороджувати на закритті Олімпіад — це давня олімпійська традиція.

І це лише один випадок, а таких ситуацій (не лише на церемонії закриття чи відкриття) було не десять і навіть не п’ятдесят. Пересічний глядач не зверне уваги, бо він сам не знає всіх деталей, тому сприймає слова коментатора як факт. Якщо так сказали — отже так і є. А коментатори не бачать сенсу настільки прискіпливо готуватися до ефірів та вчитися…

У цьому моменті підходимо до ключового запитання. Чому так?

Усе насправді дуже просто. Закінчується Олімпіада, а разом із нею закінчується і спортивне життя в українському інформаційному просторі. Бо що таке спорт в українських ЗМІ? Навесні, влітку та восени — футбол, інколи — бокс. Взимку — біатлон. Окремо існують деякі спортсмени, про котрих завдяки перемогам часто (або рідко) згадують — ті ж Еліна Світоліна, Жан Беленюк, Ольга Харлан, Юлія Левченко. Тепер до цієї когорти приєднався Олександр Абраменко.

Усі інші види спорту не транслюються й не культивуються. Про санний спорт згадують лише під час Олімпійських ігор, як і, наприклад, про академічне веслування чи велоспорт. Чомусь про розвалений водний трамплін для фристайлу в Миколаєві заговорили лише після золота Абраменка. А якби не успіх спортсмена на Олімпіаді? Чи поїхав би хтось туди й чи стала би важливою ця інформація?

Чомусь у тому, що українські спортсмени не показують результатів на Олімпіадах, прийнято звинувачувати відсутність інфраструктури. Але навіть якби вона була — як зацікавити дитину ковзанярським спортом чи тріатлоном? Вона повинна мати приклад і бачити якихось героїв — не важливо, українських чи зарубіжних. І ЗМІ є першими, хто повинен створювати цих спортивних героїв.

А що в нас? Про більшість видів спорту згадують хіба що раз на чотири роки, під час Олімпіади.

Тому, в принципі, звинувачувати «UA: Перший» у спрощенні показу Олімпіади не варто. Тут комплексна проблема, якої не подолати впродовж двох тижнів чи двох місяців. Потрібно створювати спортивну культуру — тоді зросте як рівень споживачів, так і рівень журналістів. А поки маємо те, що маємо.

Фото: facebook.com/uasportnews