Канал ZIK останнім часом зазнає крутих змін. Переважно це зміни кадрові, але саме вони тягнуть за собою цілковите переформатування сітки.

Колишній слоган ZIKу — «головний канал розслідувань» — уже не є візитівкою каналу, якщо судити зі слів голови прес-служби Надії Тисячної, і, здається, сходить нанівець. Адже одна за іншою зникають програми журналістських розслідувань. Точніше, спочатку, після закриття проекту журналістських розслідувань «Брата за брата» братів Капранових, на каналі з'явилася «Остання інстанція», були переформатовані деякі інші проекти. Це сталося акурат після приходу нового менеджменту в особах Гайгисиза Гелдієва та креативного продюсера ZIK Наталії Влащенко. Відтоді минуло якихось півроку, і вже в липні як генпродюсер телеканалу ZIK Гайгисиз Гелдієв, так і запрошена ним голова департаменту журналістських розслідувань Дарина Шевченко, із ZIKу пішли. Натомість пані Влащенко змінила крісло креативного продюсера на генерального.

На цьому великі потрясіння каналу не скінчилися: 10 серпня оголосив про закриття проекту журналістських розслідувань «Остання інстанція» його ведучий і автор Данило Мокрик. Тут і далі наводяться повністю його пости в ФБ. Заздалегідь перепрошую за надто довгі цитати, але саме оригінали цих текстів можуть прояснити причини й можливі наслідки чергового «переформатування» каналу, який, претендуючи на загальнонаціональну аудиторію, ніяк не може посісти своєї неповторної ніші в нескінченному спискові українських телеканалів. Можливо, тому, що їх (великі телеканали зі сформованою кількома десятиліттями впливу стійкою аудиторією та відповідно шаленими частками телеперегляду) неможливо порівнювати з так званими інформаційними каналами, частки яких за рідкісним винятками не перевищують межі статистичної похибки. Останніх, тим паче, розвелося надто вже багато, й конкурують вони за соті, а в найкращому разі — десяті одного відсотка. Отже, цитати зі сторінки Данила Мокрика в ФБ:

«Нас закривають. Нас — це проект Остання Інстанція — ZIK.

Як це сталося? А дуже паскудно сталося.

Думаю, згодом Телеканал ZIK випустить прес-реліз, в якому буде сказано щось про те, що проект себе не виправдав, що мав надто низькі рейтинги, що ZIK потребує більш глобальних розслідувань і бла-бла-бла.

На нараді нам сьогодні повідомили, що на переформатування просто не дають грошей. Це в прес-релізі навряд чи буде.

Але я просто хочу розповісти вам зараз історію змін. Висновки зробите самі.

Ви знаєте, що в липні звільнився Gaygysyz Geldiyev. Одразу ж за ним звільнилася Daryna Shevchenko. І тут же керівником нашого департаменту розслідувань призначили Olha Movchan.

Ми здогадувались, куди вітер дує. За весь час свого існування “Остання Інстанція” була абсолютно незалежним проектом без будь-якого зовнішнього впливу. Очевидно, прийшов час перетворити його на проект “побажань” інвестора і керівництва.

Чому ми залишилися, а не пішли одразу? Бо думали, що ще деякий час нам вдасться працювати без втручань, що нас не почнуть одразу ламати через коліно. До того ж, мені цей проект був надто дорогий, щоб просто так його кинути. Да, це було дуже і дуже наївно.

Одразу після повернення нашої команди з відпустки новий керівник департаменту Ольга Мовчан провела нараду, на якій повідомила: проект соціальних розслідувань телеканалу не потрібен. Це, мовляв, мєлочі. А треба проект “яскравих і жестякових” (це — цитата) розслідувань. Щоб кров бризкала на всю Україну (то вже моє).

Чому ми не відмовились і не пішли в той момент? Бо ще на щось сподівалися. Ще більший наївняк.

Журналісти одразу ж почали пропонувати теми — хороші теми, ще не розроблені у Схеми: корупція в деталях — RFERL чи Denys Bihus. Однак вже наступного дня (другий день під фактичним керівництвом Олі) через неї прийшло побажання від генерального директора Ігоря Туркевича — зробити матеріал про братів Дубневичів і корпорацію “КРТ”. На що я відповів, що ми не можемо взяти в “Останню Інстанцію” цю тему.

Який матеріал на цю тему врешті випустили на телеканалі — можете глянути тут: https://goo.gl/qP6HnK. Думаю, це не потребує жодних коментарів.

Далі було декілька розмов з Олею. Я говорив, що не маю бажання робити замовні і “персональні” розслідування загалом, вона пояснювала, що побажання від керівництва все одно будуть. “Ти ж знаєш, що побажання від керівництва будуть, бо так є на всіх канал, і так буде і в нас. Питання в тому, я часто”, — десь так.

Наша команда запропонувала загалом 13 тем для масштабних розслідувань. Деякі з них — на ексклюзивній інформації. За її словами, гендиректору підходило усе — і формат, і концепція проекту. “Мало крові”, — так це звучало.

Ну а сьогодні: нарада, на якій нам повідомили, що грошей на проект великих розслідувань в каналу немає. А “Останню Інстанцію” з вересня закривають: мовляв, для вивільнення коштів. Маємо ще вийти лиш 14, 21 і 28 серпня (хоча в нас є матеріал щонайменше ще на один випуск).

Я поставив на нараді низку запитань. Головні — два. 1. Невже ще 10 днів тому на проект гроші були, а зараз вирішили, що нема? Адже керівництво ніби було задоволене усім, крім тем? 2. Невже рішення керівництва ніяк не пов’язано з тим, що я декілька разів відмовлявся робити матеріали про Дубневичів, Матіоса і Садового?

На перше запитання відповіді я так і не отримав. Хоча потім Оля зненацька прохопилася, що на каналі будуть нові проекти, може, когось туди влаштують… Стоп, сказав я, то гроші на нові проекти таки є?

На друге запитання я відповіді отримав, але дивні. Спершу — заперечення, що в нас із нею такі розмови взагалі були. Потім — що в нас не було розмов про Садового (це — правда, говорили тільки про Дубневичів і Матіоса). Ще пізніше — що розмова була, але вона “не була офіційною”. Як би мала виглядати “офіційна” розмова на таку тему, я не знаю. Але — тим не менш.

Словом. Нам запропонували до вересня закінчити “Останню Інстанцію”. Ну а для деяких журналістів, мовляв, знайдуться вакансії в інших проектах або на новинах.
Чи погоджуватися на це — то вже їхня справа. Якщо погодяться — це не говоритиме про них чогось поганого. Впевнений, що вони працюватимуть максимально чесно.

Але я для себе не бачу можливим навіть міркувати про те, щоб залишатися на каналі, на якому я пропрацював більше 3 років — ще відтоді, коли київська студія була лише в планах. Та й про те, щоб мені тут щось пропонували, і не йдеться.

Це, без перебільшення, боляче. За менш, як півроку, “Остання Інстанція” наздогнала за телерейтингами і навіть багато в чому перегнала інші нішеві проекти розслідувань на телеканалі — “Стежками Війни”, “Житлоблуд” і “Лікарські Таємниці”. Наші розслідування щоразу набирали в Інтернеті щонайменше 2 тис. переглядів (бувало і 12 тис., бувало і понад 20 тис.). Кількість звернень, які ми отримували від людей — зашкалювала, ми навіть не знали, за що перше братися.

І, головне, — це було реальне рукостискання з глядачем. Наші розслідування справді багатьом помогли. Так, це — не зміна держави. Але це — зміна життя окремих живих людей. І це викликає мотивацію, якої я раніше не знав.

Ну і “Остання Інстанція” — це люди. Ще ніколи я особисто так не горів будь-якою роботою, як цим проектом. Не було поняття “вихідні”, не було поняття “я сплю”, не було навіть поняття “відпустка” (так, бо ми — єдиний розслідувальний проект на каналі, який закрив увесь відпустковий період оригінальними випусками, без повторів).

Це — фантастична команда, з якою мені, без будь-якого перебільшення, пощастило працювати. Maryanochka Such, Uliana Lototska, Inna Pavljuk, Андрій Орляк, Alina Saleva, Катерина Лихогляд і Сергій Братішко — дякую вам за все! І за те, що терпіли мене, теж :) Ви — шикарні!

Окрема подяка: Гаєві і Дарині, які запустили цей проект і зробили все для того, щоб він був якомога кращим і, головне, абсолютно незалежним. Щоб не було людей, яких “не можна чіпати”, гостей, яких “не можна запрошувати”, і тем, які “треба зробити”. Завдяки цьому наше сумління перед глядачем — абсолютно чисте.

Ну а щодо тих, хто закрив цей проект, в мене завжди залишатиметься гіркота у спогадах. Бо він був мені страшенно дорогий. Та й не тільки мені.

В нас є виробничий план на наступні три випуски. Програма на 14 серпня з екс-міністром освіти Stanislav Nikolaenko і нардепом Iryna Sysoenko уже повністю записана. Сценарії розслідувань на 21 серпня уже майже готові. Так само, як вже готова частина підсумкових сюжетів на 28 серпня, в яких ми розповідаємо, що сталося із героями наших розслідувань після виходу наших програм.

Якщо ми зможемо ці три програми випустити, то це буде не задля каналу і не задля зарплати. Це буде виключно даниною людям, які до нас зверталися. По-своєму, наш обов’язок і наше прощання.

Після цього телеканал ZIK для мене — назавжди закритий. Дякую Dmytro Dobrodomov, що колись сам запропонував відкрити переді мною ці двері. Було непросто. Але було круто».

11 серпня Данило Мокрик повідомляє:

«Щойно дзвонила Olha Movchan.

“На жаль, ти не залишаєш мені іншого вибору, як негайно припинити нашу співпрацю”.

Можливо (і найбільш імовірно), це означає, що навіть уже повністю готовий випуск Остання Інстанція — ZIK не вийде в ефір. Бо що робити далі журналістам проекту, які якраз мають здавати сьогодні два сценарії — мені не сказали.

Дуже прикро. Але я це передбачав, коли писав вчорашній пост.

Дякую усім за вчорашню підтримку».

Далі йде пост про реальні показники телеперегляду «Останньої інстанції» за п'ять тижнів:

«Зрештою, ну а що вони мають казати? Що все так і є?

От вчора піар-служба Телеканал ZIK в особі Nadiya Tysyachna дала коментар для Детектор медіа. І пояснила, поміж іншим, що Остання Інстанція — ZIK закрили, зокрема, тому, що це не була топова програма. А серед топових назвала, наприклад, “Hard з Влащенко”.

Тому я просто дам вам для порівняння загальні долі по Україні за останні 5 понеділків, коли виходила ОІ і коли перед тим виходить “топова”, за версією прес-служби, програма.

Рівно 5 останніх тижнів, щоб не звинуватили в маніпуляції».

Того ж дня пан Мокрик повідомляє про завершення своєї роботи в «Останній інстанції» та попереджає про те, що брати Дубневичі збираються використати його пост у ФБ на власну користь:

«Наскільки мені відомо, народні депутати Дубневичі хочуть юзнути мій вчорашній пост на свою користь.

Добрі люди скинули мені текст, який їхні працівники розсилають по ЗМІ для платної публікації.

Так от, пане Ярослав Дубневич. Я помітив, що ви лайкнули той вчорашній пост. Але не абальщайтесь — ані до вас, ані до вашого брата я не маю жодних симпатій. І вважаю, що вам не місце у ВР — а, можливо, і на волі.

І те, що ви тепер можете використати мою печаль на свою користь — це мені дуже неприємно. Але я не міг не назвати прізвищ.

Але повірте. Я з великим задоволенням зроблю про вас розслідування. Тільки не тоді, коли мені вкажуть це зробити.

Те саме стосується пана Матіоса.

Не майте ілюзій».

12 серпня Данило Мокрик пише (збережено особливості слововжитку та правопису оригіналу. — Авт):

«Ви маєте знати героїв в ліцо.

Пам'ятаєте мій вчорашній пост про те, що Дубневичі вирішили рекламнутися на моєму уході і розіслали в різні медіа отакий от “джинсяк”?

Так вот.

І знаєте, на скількох із цих 4 сайтів є маркування, що йдеться про рекламу? Правильно: на жодному. І ладна ще “Львівська газета” — то у випадку Дубневичів те саме, шо лічний блог. А решта?

Ну і не коробить же ж “колег” редакторів словосполучення “повідомив відомий” в ліді. Я би вже публічний шеймінг в редакції на цю тему сотворив людині, яка так написала.

Якщо будете ще десь бачити таке гавно — кажіть, будь ласка. Люди, повторюся, мають знати».

Далі йдуть скриншоти «інформації» про те, що на каналі ZIK «закрили проект, який відмовився готувати “джинсу” проти нардепів».

Але й це ще не вся історія. Як ідеться в повідомленні «Детектора медіа» за матеріалами прес-релізу каналу, «закриттю підлягає викривальна програма “Лікарські таємниці”, яка виходила на каналі протягом двох років». Також «зараз йде робота над переформатуванням проектів військових розслідувань “Стежками війни” та будівельних розслідувань “Житлоблуд”».

Чесно кажучи, величезна кількість журналістських розслідувань на маленькому телеканалі львівського походження завжди здавалася надмірною, тож із цього погляду можна було б хіба що вітати «переформатування» каналу на користь їхнього зменшення.

Але «Остання інстанція» — саме той проект, який не можна було закривати. Саме через його унікальність справді «останньої інстанції» для людей, які пройшли всі кола бюрократичного пекла, але так і не добилися справедливості. Данило Мокрик зі своєю командою робили якісні розслідування на конкретну тему в тісному контакті з глядачами. Їх не те що мало, їх узагалі не цікавили нічні варти в Адміністрації Президента, автопарк СБУ чи чартери депутатів у «Мальдівський виборчий округ».

«Остання інстанція» завжди сумлінно намагалася допомогти конкретним людям, які потрапили в біду. Бодай тим, що вустами запрошених до студії народних депутатів чи юристів пояснювала, як їм діяти у випадках, описаних у черговому розслідуванні програми.

Авторка цих рядків вибірково переглянула кілька випусків «Останньої інстанції». Всі вони були про людей і для людей. Навіть той, у якому йшлося про, здавалося б, тотальну для України проблему формальної переатестації в поліції та неукомплектованості суддівського корпусу. Що, до речі, виливається для держави в мільйонні збитки. Адже суддям, які змушені проводити робочий час у самовдосконаленні, а не виконуючи свої прямі обов'язки, держава вже два роки поспіль платить офіційну зарплату. Для громадянок, які не можуть упродовж кількох років добитися через суд стягнення аліментів із недбалих батьків своїх дітей, це теж виливається в матеріальні збитки.

«Знаєте, якщо чесно, ми би не хотіли робити журналістські розслідування, — каже Данило Мокрик на початку цього випуску від 10 квітня. — Ми би хотіли жити в країні, де підстав для таких розслідувань немає. Ні, не подумайте, ми любимо свою роботу. Але ми б знайшли собі іншу в іншій Україні. Але в тій, яка є, ми — остання інстанція».

Перший сюжет програми (автор — журналіст Андрій Орляк) саме про те, як двієчники-менти після переатестації отримують керівні посади в «новій поліції». Герой — такий собі Мирон Карапата, підполковник поліції, який до революції очолював відділ боротьби з економічною злочинністю на Львівщині, а після переатестації 2015 року призначений начальником поліційного відділу в місті Мостиськ, за кілька десятків кілометрів під українсько-польського кордону. За результатами тестів щодо загальних та професійних навичок пан Карапата отримав, відповідно, 14 та 16 балів із максимальних шістдесяти (для розуміння — щоби пройти атестацію, претендент має отримати 25 балів). Згідно з висновками Атестаційної комісії, підлягав звільненню з лав Нацполіції. Але пан підполковник звернувся до Апеляційного суду, щоб оскаржити це рішення, й виграв його.

Чому так сталося в конкретному випадку з «двієчником» Мироном Карапатою? Це запитання журналісти «Останньої інстанції» ставлять, зокрема, й Володимирові Філенку, голові комісії з переатестації вищого керівного складу Нацполіції, та народному депутатові Сергію Соболєву.

Колишній народний депутат, один із організаторів та ідеологів помаранчевого Майдану, пояснює такі ексцеси тим, що Верховна Рада дуже відтягувала голосування за Закон про Нацполіцію, а комплектувати її треба було, що називається, «вчора».

Сергій Соболєв натомість у розмові з Данилом Мокриком у студії «Останньої інстанції» запевняє, що коли громадяни знають про результати апеляції конкретного колишнього міліціонера, який її не пройшов, вони мають право звернутися до суду з результатами переатестації. Так само, до речі, як і ті самі «невезучі міліціонери», яких апеляційна інстанція поновлює в посадах у статусі вже нової поліції.

Проте з судами, як показує наступний сюжет цієї «Останньої інстанції», де саме й розповідали про дворічне гальмування роботи судів через те, що суддів мала призначати Верховна Рада довічно після того, як вони попрацювали п'ять років, усе не так просто. По-перше, як каже експерт Реанімаційної ради реформ Михайло Жернаков, у разі нагальної потреби позивач може звернутися до сусіднього суду. Але це (розгляд цивільного позову щодо аліментів, як у героїні показового сюжету з Умані в «Останній інстанції») можливо за умов, якщо в територіально найближчому суді всі судді працюють. Пан Жернаков у студії Данила Мокрика, так само як перед цим Леонід Ємець, народний депутат України, запевнив: позаяк нині вже сформовано Вищу раду правосуддя, яка й має повноваження щодо призначення всіх суддів замість Верховної Ради, процес уже пішов. Тому позивачам щодо всіх цивільних та адміністративних справ треба хіба що зовсім трохи почекати.

Тобто звичайним обивателям «Остання інстанція» давала зрозуміти, що вони в своїй боротьбі з несправедливістю — не самі. Поряд із ними фахівці, які можуть проконсультувати, куди звернутися, якщо, приміром, у вашому житловому будинку нахабно, всупереч закону про заборону куріння в громадських місцях, облаштувалася кальянна (випуск від 27 березня). В цьому випадку народний депутат ВРУ Оксана Корчинська, по-перше, хвалить мешканців будинку на вулиці Тарасівській, де розташувалася кальянна всупереч усім законам, за те, що вони звернулися до мас-медіа, а по-друге, радить громадськості добиватися ухвалення жорсткіших санкцій, приміром, штрафу за його порушення в розмір не десяти, а щонайменше 200 тисяч гривень. Попри те, що на позір ці рекомендації народного депутата мають вигляд суто теоретичних, адже від протестів до моменту ухвалення поправок до закону може минути кілька років, деякі поради Оксани Корчинської мають суто утилітарний сенс. Приміром, коли вона радить мешканцям будинку на Тарасівській, які потерпають від диму з кальянної, тиснути конкретно на її власника. Для початку — дізнавшись його прізвище. Із допомогою журналістів «Останньої інстанції», переконана пані Корчинська, це можна зробити. Спираючись на власний досвід проходження у Верховній Раді закону про заборону куріння в громадських місцях, який ухвалили багато в чому завдяки тому, що народним депутатам не подобалося, коли після відвідин крутого ресторану їхні дорогі костюми починали смердіти димом, вона відверто сказала — мешканцям конкретного будинку на Тарасівській не залишається нічого іншого, аніж розвивати громадянську активність щодо посилення відповідальності за порушення закону. Принаймні, вимагати збільшити санкції за його порушення до розміру, що відчутно вдарив би по власнику. Адже, пояснюють автори розслідування, після того як Укрспоживнагляд, котрий відповідає за подібні правопорушення, наказом Міністерства економічного розвитку й торгівлі позбавили права перевіряти скарги громадян, це все, що залишається тим, хто вже постраждав і досі страждає від через цілковите ігнорування законів усіма власниками закладів, подібних до кальянної в житловому будинку на Тарасівській.

«Остання інстанція» на каналі ZIK, тобто надто коротке існування цієї програми в ефірі, — це шалено сумна історія про те, як швидко, лише за кілька місяців, можна знищити якісну телевізійну програму на каналі, що хотів бути «головним каналом розслідувань», але відмовився від своїх амбіцій на користь примарних рейтингів у майбутньому.

Судячи зі всього, подолати бар'єр навіть тривідсоткової частки в загальнонаціональному масштабі телеканал ZIK сподівається за допомогою нового ток-шоу, ведучою якого буде Наталія Влащенко. Що ж, побачимо, наскільки ці плани реалістичні.

Тим часом «Остання інстанція» як унікальний результат безпрецедентного зворотного зв'язку між глядачем і телевізійниками міг би бути не менш унікальною візитівкою телеканалу. Дуже шкода, що цього не сталося. Але зрештою команда Данила Мокрика може продовжити свою безцінну для глядача роботу й без ZIKу. Приміром, започаткувавши власний канал на Youtube. Що, до речі, йому й радять фоловери у Фейсбуку.