Черговий локальний скандал у медійній спільноті пов'язаний із каналом «Еспресо ТV», чий день народження збігся з початком Євромайдану. Висвітлюючи події Революції гідності наживо, канал за рік пішов далі. 4 грудня «Еспресо» транслював у прямому ефірі виступ Володимира Путіна з його щорічним посланням до Держдуми РФ. Цього б ніхто не помітив, якби пильні колеги з телеканалу «112 Україна» не трактували це як приклад розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

Після того Нацрада з питань телебачення та радіомовлення почала лякати «Еспресо ТV» перевірками, висловлюючи глибоке занепокоєння фактом показу виступу Путіна навіть без купюр. Але водночас звідти ж чулися запевнення - криміналу в цьому нема. Шеф-редактор «Еспресо» Віталій Пирович пояснив позицію керівництва: «Ворога треба знати в лице».

Здається, на цьому все вляглося. Локальний скандал не переріс у глобальний. Але у зв'язку з цим перше, що згадується - побиття свободівцями Ігорем Мірошниченком та Богданом Бенюком в. о. директора НТКУ Олександра Пантелеймонова в березні цього року. Тоді скандал вийшов у рази серйознішим, навіть вихлюпнувся за корпоративні медійні кордони. Бо тодішній в. о. Генпрокурора, теж свободівець Олег Махніцький, наголосив: розслідувати будуть не лише побиття пана Пантелеймонова, але також і його антиукраїнську діяльність на посаді.

Зокрема, йшлося про ретрансляції Першого національного, котрі можна трактувати як приклад розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Конкретніше - там теж показували виступи Путіна в прямому ефірі.

Жодна політична сила та громадська організація не намагалася, на щастя, ані побити шеф-редактора «Еспресо ТV», змусивши написати заяву про звільнення, ані застосовувати фізичну силу до інших працівників. Не зазнав політичних утисків народний депутат Микола Княжицький, котрий цей канал створив та контролює. Біля офісу не було помічено жодного пікету. Обійшлося?

Напевне, час вашому автору висловити особисту позицію з цього приводу. Отже, я вважаю прямі трансляції українськими телеканалами виступів Володимира Путіна недоцільними в мирний час і точно неприпустимими - у фактично військовий. Радянський Союз, воюючи з фашистською Німеччиною, тиражував Гітлера лише в карикатурах авторства Кукриніксів. А фашистів - у простеньких комедіях, включених до випусків «Бойових кінозбірників». Важко уявити промову Гітлера в ефірі британського радіо в ті ж часи.

Хоча бажання знати ворога в обличчя цілком нормальне. Але подібні пропагандистські ефіри чи випуски новин треба коментувати відповідним чином. Або ж переглядати в закритому приміщені з наглухо заштореними вікнами - пригадайте відповідний епізод із першої серії «Сімнадцяти миттєвостей весни», коли Гімлер та Шелленберг дивляться один за одним випуски американської, нацистської та радянської документальних хронік. Аналізуючи все побачене та роблячи висновки про необхідність рятувати власні шкури шляхом початку сепаратних перемовин із Заходом.

Прецеденти НТКУ та «Еспресо ТV» - тотожні. За одним, дуже суттєвим винятком: «Еспресо» - недержавний мовник. Тут рішення приймаються інакше. Й відповідальність інша. Той, хто вирішує, що давати в ефір «Еспресо» чи аналогічного каналу, може помилитися, неправильно все розрахувати, але це буде рішення приватної особи. За яке в разі чого відповідатиме той, хто рішення прийняв.

Натомість НТКУ несе зовсім інакшу, значно більшу відповідальність за наповнення ефіру - бо йдеться про державне телебачення. Тобто показувати прес-конференцію Путіна в прямому ефірі Першого національного - не приватна ініціатива, а державний пріоритет. Знаючи, що НТКУ фінансується з бюджету, тобто платниками податків, я за свої гроші категорично не готовий дивитися по телевізору Путіна наживо.

Тим більше що Перший національний, на відміну від «Еспресо» та переважної більшості українських каналів, як за часів правління Партії регіонів до революції, так і під час Майдану чітко визначеною проукраїнською позицією похвалитися не міг. Про що в той період багато писали. Через те дії свободівців у той час правильно засудили. Та разом із тим силова акція проти пана Пантелеймонова була можливою, бо на його дії не відреагувала належним чином влада. І вона стала передтечею «смітникової люстрації», подобаються нам такі висновки чи ні.

Поклавши руку на серце, зізнаймося: коли 4 грудня «Еспресо» показувало Путіна наживо, сотні тисяч активних українських ватників не кинули всі свої справи, не ввімкнули дружно телевізори. А також не шукали судомно цей канал в інтернеті, аби дивитися й слухати свого кумира. Ватники не користуються інтернетом, бо там - розсадник західної зарази, оплот порнографії, пропаганда одностатевих шлюбів, тотальна русофобія та абсолютна бездуховність.

Цільова аудиторія каналу «Еспресо ТV» чудово розуміє, хто такий Путін, і його промова наших мізків не промиє. Тому спроба ініціювати скандал із подальшою перевіркою - казус. Та не прецедент, вартий окремої уваги.

Але в контексті створення Міністерства інформаційної політики, скандал довкола якого лише набирає обертів, трансляція Путіна в прямому ефірі може набути іншого, глобальнішого значення. Бо новоспечений голова Мінінфополітики Юрій Стець головним завданням свого відомства визначає боротьбу за інформаційну безпеку в Україні.

Як на мене, найбільшій загрозі інформаційній безпеці є свідоме поширення завідомо неправдивої інформації на широку аудиторію. Не лише глядацьку, а й читацьку та слухацьку.

Враховуючи це, один на півроку виступ Володимира Путіна в прямому ефірі, вільно трансльований недержавним мовником в Україні, завдає громадянам мінімальної інформаційної шкоди.

Натомість дванадцять хвилин виступу громадянки України Олени Бондаренко в прямому ефірі каналу «112 Україна» - це цілих дванадцять хвилин свідомої брехні. Вона повторює фрази російських «Першого каналу», НТВ та Life News, котрі часто цитуються проукраїнськими ЗМІ як приклад махрової антиукраїнської пропаганди.

У зв'язку з цим дуже цікавим виглядає факт: саме канал «112 Україна», в ефірі якого з'явилася Олена Бондаренко та цілеспрямовано розпалювала міжнаціональну ворожнечу в країні, звернув увагу на пряму трансляцію промови Путіна на «Еспресо TV». Котрий, говорячи дурниці й будучи особистим ворогом України, все одно за час своєї агресивної, але порожньої по суті промови не нашкодив українцям і на третину від «дванадцятихвилинки ненависті» у виконанні своєї палкої прихильниці пані Бондаренко.

До честі журналістів, котрі вели той ефір, вони не намагалися підіграти. Навпаки, були стриманими й навіть трошки тролили свою скандальну гостю. Але, як на мене, сам факт допуску громадян із відверто антиукраїнською позицією до ефірів хоч державних, хоч приватних каналів є неприпустимим. Це пряме зазіхання на інформаційну безпеку громадян. Тим більше - в часи війни.

Аналогічним поширенням завідомо неправдивої інформації є передусім політичні ток-шоу зі стабільно високими рейтингами: «Свобода слова», «Шустер live», «Право на владу» тощо. Починається це тоді, коли в студії з'являється Нестор Шуфрич чи хтось інший із Партії регіонів чи незрозуміло, на що орієнтованого «Опозиційного блоку». Щодо Шуфрича, так він прямим текстом заявив: не може кваліфікувати Росію як зовнішнього агресора. Напевне ж цю думку поділяє його друг та соратник Віктор Медведчук, кум згаданого всує Володимира Путіна. Але раз так - ані подібна думка, ані тим більше її носій та ретранслятор не повинні мати доступу до телевізійних ефірів.

Одне діло, коли в студії присутні люди з різними проукраїнськими поглядами. І зовсім інше, коли нам показують громадянина, котрого можна визначати внутрішнім агресором. Можна скласти список тих, чиї слова, фрази, оцінки та заклики визначаються коротким та містким словом «ганьба». Та чи не означатиме інформаційна блокада таких осіб зазіханням на свободу слова? Відповідь однозначна: так, це зазіхання на свободу слова.

І знову повертаємося до ще не до кінця створеного, але вже одіозного Міністерства інформаційної політики. Його очільник Юрій Стець не раз заявляв: після війни необхідність у такому державному органі відпаде.

Чудово. В такому разі Нестора Шуфрича, Олену Бондаренко, Олеся Бузину та інших розповсюджувачів брехливої інформації можна й навіть треба повернути в широкий інформаційний простір, щойно скінчиться війна. Коли Україна відновить територіальну цілісність, контролюватиме державний кордон повністю та поверне собі Крим. І головне - коли момент істини, в нашому випадку - інтеграції в ЄС, максимально наблизиться.

Ось коли одіозні персонажі перестануть становити інформаційну небезпеку. Поки війна, вони завдяки майданчикам, що надають їм ЗМІ, розхитують ситуацію в тилу. Якщо ж Міністерству інформаційної політики за час свого існування вдасться маргіналізувати «Вєсті», Олеся Бузину, Віктора Медведчука та всіх учорашніх регіоналів, будемо вважати - зможемо сказати: воно створилося не вчасно, але користь від нього якась та й була.