Необхідність реагувати на прем'єри нового телевізійного сезону конфліктує з бажанням побачити по телевізору щось справді нове. Поки що, судячи з гучних анотацій, телевізійні розваги далі лишаються одноманітними: провідні канали готують та їдять, худнуть та стають красивими, одружуються й теж плачуть, співають і танцюють та навіть обирають собі собак у програмі з робочою назвою «Сімейний пес». Художнього кіно як не знімали, так і не збираються, задовольняючись імпортованими детективами (для «чоловічих» каналів) та мелодрамами (для «жіночих»). Хоча один знайомий порахував: бюджет одного шоу, яке називають «реаліті», цілком може бути освоєний і виробниками телекіно на українському матеріалі. Причому - такому ж самому, як показано в цих шоу...

Але ваш автор, звісно, нічого не вирішує. Він дивиться телевізор і звертає увагу на бюджети. Тож напрошується висновок: маємо новий бюджетний, точніше - не надто бюджетний тренд. Береться відео, дуже часто - аматорське, монтується в певній послідовності, під відео пишеться текст, котрий пояснює, що відбувається - «ось ця жінка випала ось із цієї машини» - і нате вам, продукт власного виробництва. Якщо в процесі публічного схуднення за людиною піддивляється камера професійна, то в згаданих випадках ми маємо змогу дивитися непрофесійні зйомки. Це створює ніби ще більший ефект підглядання та присутності: глядач може уявити себе поруч із очевидцем тієї події, яку потім викладають в інтернет для загального доступу. Тільки тепер виробники телеконтенту пропонують не порпатися в мережі, а переглянути те важливе, що вони підготували для нас. Тобто, шанувальники подібних видовищ бачать те ж саме, але витрачають на пошук видовища значно менше часу.

З цієї серії - відоме всім «Найкумедніше домашнє відео», «Люди, коні, кролики...», а також «ОбломUA» та «Ульотне відео по-українськи» Дві останні програми пустили коріння в ефірі «2+2», каналу для питомо чоловічої аудиторії. Там же 27 серпня стартував ще один схожий проект - «Помста природи». І якщо його «брати» демонструють добірку передусім смішного чи курйозного непрофесійного відео, неодмінно складаючи щось на зразок хіт-парадів, то тут - картинки, судячи з назви, нерадісні. Нам обіцяно й уже другий понеділок поспіль показано руйнівні наслідки природних катастроф, викликані людською діяльністю. Особливо мені подобається сторінка «Рейтинг катастроф», котра зазвичай завершує майже 30-хвилинну програму. Це, значить, щоб ви уявляли: де найбільше руйнацій, там вищий рейтинг. Щоправда, жодних преференцій згадана катастрофа не має й не матиме, але, тим не менше, щопонеділка тепер маємо «кращу катастрофу».

Але всупереч формальній логіці, я не схильний бачити в такому рейтингу роликів та прикрих фактів вершини цинізму. Ба більше: хоч масова культура, до якої телебачення належить, річ за визначенням цинічна, саме «Помста природи», як раніше - «Катастрофи» з веселим Ігорем Посипайком у ролі ведучого, не викликає жодних емоцій. На охоплених полум'ям чи затоплених водою землян дивишся зовсім спокійно. Навіть якщо розумієш - це відбувається не десь у Китаї чи Америці, а під боком, у Харкові та Дніпропетровську, усвідомлення кінця світу не приходить. Чому?

Сучасний український письменник поділився якось власним спостереженням: для українця головне - нагодувати родину та гостей. На кожне свято навіть у бідні на продукти радянські часи столи ломилися від харчів. А коли запрошують просто «на чай», завжди знаходиться до чаю. За висновками Даниленка, це - синдром, закладений у наші гени від часів Голодомору. З цим живе четверте покоління. За аналогією, маємо другу трагедію національного масштабу - Чорнобиль. Нині росте перше покоління народжених після квітня 1986 року. Думаю, саме ці дві, без перебільшення, велетенські трагедії прищепили нашим людям певний імунітет. Як наслідок, ми за звичкою запасаємося харчами та не боїмося голодної смерті під час фінансової кризи і досить спокійно реагуємо на катастрофи, котрі час від часу трапляються довкола. Скажімо, знаменита повінь на Закарпатті 2008 року чи лісові пожежі з Віктором Ющенком у ролі головного вогнеборця.

Побачені кадри моторошної природної люті українці не обговорюють на форумах, у транспорті чи в офісах. Хай під водою опиняться навіть цілі селища - нас це не надто вразить. Натомість маємо інші катастрофи. У сюжетах «Свідку» на НТН, «Надзвичайних новин» на IСTV чи звичайних новинах у праймовому ТСН батьки ґвалтують дітей, онуки рубають бабусь сокирами, наркомани вбивають пенсіонерів за десять гривень, ЖЕКи відключають від гарячої води цілі мікрорайони, а народні депутати та їхні родичі й друзі безкарно збивають своїх виборців машинами. Кожна така історія позбавляє сну та вражає нервові клітини. Все це, як і природні катастрофи, коїться щодня. Проте жахлива повінь, повторюся, нас чомусь мало вражає, тоді як жахливе вбивство - дуже. Але ж і повінь із пожежею, і мажор із міліціонером - однаково руйнівна сила! То в чому ж різниця?

Як на мене, відмінність суттєва. Якщо з помстами природи ми готові змиритися та навіть визнати свою непряму причетність до природних вибриків, то людська жорстокість, безкарність, некомпетентність та байдужість - те, з чим ми миритися не хочемо. Хоча в обох випадках мусимо. Ось чому українці не бояться вивержень вулканів, тропічних злив та зсувів ґрунту - патрульний міліціонер чи племінник високопосадовця часом куди небезпечніші. Але то же інша історія. І зовсім інша помста.

Фото - livecinema.ucoz.ua