Непересічність прем'єри російського серіалу «Втеча» («Побег»), яка відбулася в ефірі ТРК «Україна» 24 жовтня, ваш автор схильний оцінювати за кількома пунктами. По-перше - потужна реклама на білбордах та в мережі супермаркетів «Сільпо». По-друге - у день першого показу перші чотири серії фугують майже без реклами. По-третє: рядовий глядач «України» цілком може сприйняти «Втечу» за плід уяви російських виробників телевізійного кіно, бо навряд чи співставить цю стрічку з американським оригіналом «Втеча із в'язниці» (Prison break), який показали свого часу в ефірі IСTV.

Між тим доля американського оригіналу в ефірі IСTV так само невідома. Взяти хоча б той факт, що цей канал показав (раз, а потім у повторі) лише три сезони Prison break. Після чого про подальшу участь Майкла Скофілда, Лінкольна Бероуза, лікаря Сари Танкреді, коханої Майкла, яку в третьому сезоні жорстоко вбивають (але ми не бачимо трупа), та маніяка на прізвисько Чайок український глядач міг дізнатися лише завдяки продавцям піратських дисків на Петрівці. Чому IСTV вирішив обірвати показ - Бог його знає. Колись канал так само перервав показ «Доктора Хауса», тепер купони на ньому стриже СТБ... Але зараз не про те.

До речі, заданого власними зусиллями шаленого темпу якісних пригод не витримали навіть американські виробники Prison break. Тому автор ідеї Пол Шорінг, аби, очевидно, остаточно не спаскудити ідею, вирішив згорнути проект, зробивши замість повноцінного п'ятого сезону такий собі зіжмаканий епілог. Який не заважає віднести «Втечу із в'язниці» до найуспішніших телевізійних серіалів минулого десятиліття. Журнал «Кореспондент» свого часу назвав його «серіалом для інтелектуально просунутої публіки», поставивши в один ряд із «Хаусом», «Частинами тіла», «Хтивою Каліфорнією» та чомусь «Обдури мене», хоча результати очікувань від Lie to me виявилися більш ніж скромними.

Тепер, коли росіяни зважилися на аж надто буквальну адаптацію Prison break, мені цікаво, чи збираються вони так само буквально відтворювати серію за серією, дійшовши в результаті до сьомого десятку? Бо те, що показують зараз, не відповідає поняттю «адаптація» в повній мірі. Вірніше, це буквальне копіювання, без урахування, так би мовити, ментальних особливостей слов'ян та пострадянських реалій. Переспів американської «Втечі із в'язниці» на російський лад в тому вигляді, в якому воно є, схожий на твір, який трієчник списує у відмінника. Старанно та дослівно копіюючи речення та абзаци, але зовсім не розуміючи змісту списаного.

Можливо, недоліки російської версії «Втечі» не були б так помітні, якби ваш автор та ще пара десятків утаємничених не «сиділи» свого часу на першоджерелі. Загалом успіх будь-якої адаптації більш гарантований, якщо наш глядач не бачив оригіналу. Тому «Не родись вродливою» у 2005 році стала шалено популярною: колумбійська теленовела «Поганенька Бетті», яка лягла в основу історії про Катю Пушкарьову з брекетами, у нас не йшла. Але навіть якби йшла, то все одно: в російській версії її не передерли буквально, а зробили реалії життя-буття пересічного офісу аж надто близькими та зрозумілими російському, а разом із ним - українському глядачеві.

Якщо брати ширше, то адаптовані телевізійні шоу «Танці з зірками», «Україна має талант!» та «Міняю жінку» мають те що мають тому, що куплені формати для творців були не догмою, а бажанням зробити на основі цього щось своє та, одночасно, близьке нам з вами, українцям та громадянам України.

Перш ніж перейти, нарешті, до предмету розмови, наведу ще два приклади успішних адаптацій, які не стали буквальними копіями в форматі «не вірю», через що, власне, і здобули «культового» статусу: поема «Енеїда» Івана Котляревського та радянська стрічка «Біле сонце пустелі» Володимира Мотиля. Говорячи про останній зразок, слід зазначити: нині, коли нам доступні класичні вестерни, бажаючі можуть розібрати пригоди товариша Сухова по гвинтиках. Але попри відповідність традиціям вестерна це все одно буде оригінальний продукт (на відміну від багатьох стрічок про червоноармійців, басмачів чи «бандерівців», народжених у РСР і разом із ним померлих).

Отже, втеча з російської в'язниці. Інженер-будівельник Олексій Чернов у виконанні Юрія Чурсіна, зірки культової «чорної» комедії «Зображаючи жертву», по-дурному грабує банк, щоб опинитися в одній тюрмі з рідним братом, Кирилом Паніним (Володимир Єпіфанцев), якого засудили до смертної кари за вбивство міністра фінансів РФ. У американській історії це, відповідно, Майкл Скофілд та Лінкольн Бероуз, і вбив Лінк віце-президента. Як бачите, росіяни вважають, що статус їхнього міністра фінансів цілком відповідає статусу віце-президента США, і за це треба карати смертю. Правда, в Америці смертна кара діє, Росія її, здається, скасувала. Принаймні, так говориться в фільмі: аби належним чином покарати вбивцю - всього-навсього! - міністра фінансів, у Росії вперше за багато років стратять злочинця.

Якщо мотивація починається з «не вірю», далі можна не дивитися. Але ми дивимось, бо почули рекламу в «Сільпо», любимо Prison break і нас підштовхує звичайна людська цікавість: а що вони зробили далі?

Далі відбувається наступне: Чернов опиняється в російській тюрмі, де разом із іншими засудженими сидить його брат-смертник. Там же відбувають покарання інші російські зеки. Проте пенітенціарна система Росії й України не надто відрізняються. А значить, нам відомо: після оголошення вироку засуджений чекає на етап, далі - колонія якого-небудь режиму. У тюрмах залишаються ті, хто отримав довічне, і сидять вони не разом з усіма, для них є спеціальні заклади та окремі камери. Тобто, теоретично тюрма, в яку запроторили Чернова, - або слідча, або пересильна. І він там випадковий пасажир, а брат його - тим паче. Як тут втілювати в життя довгограючий план втечі, коли в будь-який момент тебе зірвуть на етап і на зону? Як за таких умов підготувати втечу, яку запросто готують американські зеки? Тільки з волі продюсерів!

Це означає: нам показують несправжню тюрму. Тобто, за сюжетом, героям створено такі умови, в яких вони за реального життя ніколи б не опинилися. Справедливості ради варто зазначити: американська тюрма в першоджерелі теж дещо ідеалізована. Проте американці вірять у такий причесаний вигляд своєї в'язниці, ми ж - ні. Хоч російська це тюрма, хоч українська - це місце живе за своїми законами, які відрізняються від американських, з їхніми до заздрості хворобливими турботами про демократію та права людини навіть за гратами. З тюрми, де навіть зек має права, втекти простіше.

Ще приклад. Інженер Майкл Скофілд, скоюючи навмисний злочин, був точно впевнений, що потрапить в одну тюрму з братом Лінком. Бо іншої тюрми в цьому окрузі нема. Його російський прототип, інженер (!) Олексій Чернов облаштовує все так, аби його після суду (!!) направили не в колонію, а в тюрму (!!!), та ще й у ту, яку він собі обрав (!!!!). Причому цей інженер домагається свого за допомогою хабара (!!!!!) якомусь тюремному чинуші. Це ж скільки грошей у звичайного російського інженера, що він може купити тамтешнього можновладця!

Мало? Поїхали далі. На побачення до російського зека може прийти хто завгодно, назвавшись його адвокатом. Так у один і той самий час із Черновим зустрічаються два адвокати. І всі втрьох вони діляться важливою інформацією, яка може довести невинність приреченого Паніна, просто в присутності двох вертухаїв. А вертухаям на ці розмови плювати, ніби йдеться не про першого за багато років смертника, дуже важливу персону в тюрмі, а про викрадача велосипедів. Ось де повна перемога правозахисників!

Ще одне: бандит на прізвисько Коба, від якого залежить успіх плану Чернова, втратив через нього свій бандитський авторитет. При цьому все одно продовжує сидіти  в окремій камері, помикати охороною та навіть опікуватися тим, через кого свій авторитет втратив. Навіть той, хто ніколи не читав детективів і не дивився кримінальних хронік, скаже впевнено: такого не буває.

Дуже кумедна тема: інженер Чернов добре знає план тюрми, бо чи то будував її, чи то ремонтував. Коли на пострадянському просторі останній раз будували в'язницю? Де був проект «В`язниця-3000»? А коли і де тюрми ремонтувалися, та ще й з залученням багатих інженерів, здатних підкупити можновладця? Тут каналізацію на волі не полагодять...

Словом, перелік недоглядів, на які російські виробники перетворили бажання зробити свою версію популярного американського серіалу, можна лише на основі деяких побачених серій зробити на кількох сторінках. Але це жодним чином не заперечує потреби в адаптаціях. Вони - прикмета нашого часу.

Американці - самі мастаки в когось щось зідрати. Наприклад, «Правдива брехня» зі Шварценеггером - це лише французьке «Тотальне стеження» із Т`єррі Лермітом. Cвіжіший приклад - трилер «13», адаптований режисером Гелою Баблуані для потреб Голлівуду власної однойменної чорно-білої французької стрічки. Проте, беручи куплену ідею, американці максимально американізують її. Роблять історію такою, щоб відповідала американським реаліям, способу життя та мислення. Натомість «Втеча» (так само, як і «Доктор Тирса») зовсім не перекладають оригінальні формати на питомо російський грунт.

Через те, якщо в Україні рано чи пізно - а це буде! - почнуться власні адаптації популярних кіносюжетів і телесеріальних форматів, краще робити ту саму лікарню більше схожою на вітчизняну, а тюрму та її жорсткі звичаї - більш схожими на ті, про які ми багато начувані й начитані. Власне, на буквальному, без огляду на наше справжнє життя, копіюванні американського слешера фактично попалилася свого часу вітчизняна «Штольня»...

Фото - http://hotdaily.ru