У рамках підсумкового випуску подкасту «Русскій фейк...» Вадим Міський поспілкувався з трьома експертками з протидії дезінформації — керівницею проєкту «VoxCheck» Світланою Сліпченко, директоркою громадської організації «Детектор медіа» Галиною Петренко та засновницею ініціативи «Нота єнота» Альоною Романюк.Аудіоверсію слухайте тут.

  Світлана Сліпченко, керівниця проєкту «VoxCheck»

Вадим Міський: Про успіхи російської дезінформації всередині України ми спілкуємося зі Світланою Сліпченко, керівницею проєкту «VoxCheck». Спростування фейків, які підготувала її команда, наші слухачі багато разів чули в передачі протягом року.

Світлано, які головні наративи ворог ширив для української внутрішньої аудиторії у 2023 році? І як узагалі змінюються тактики росіян у просуванні дезінформації в Україні?

Світлана Сліпченко: У 2023 році Росія продовжила використання всіх тих дезінформаційних наративів, які давно вже нам відомі. Це і заяви про нібито зовнішній контроль над Україною, це різноманітні тези для дискредитації української влади, української армії. Це також і наративи про те, що Україна нібито не є суверенною державою, а також про «дискримінацію» російськомовного населення, яке Росія прийшла «звільняти».

Однак поруч із цими давно відомими наративами почали з’являтися і нові. І теми вже були набагато більш чутливі для українців, і тому час від часу могли отримувати більше відгуку в нашої аудиторії. Це теми, що стосуються корупції, мобілізації, контрнаступу та західного озброєння, яке ми отримуємо від наших партнерів.

Зверніть увагу, що загалом всі ці теми й так присутні в українському інформпросторі. Але особливістю російської дезінформації є те, що будь-яку проблему, будь-які негативи, будь-яку слабку сторону роздмухували до таких масштабів, що це викликало враження, нібито перед нами масове явище. Буцімто Україна через «провали контрнаступу», «проблеми з мобілізацією», через те, що «затримуються» поставки зброї та через «масову корупцію», якою просякнутий ледве не кожен щабель нашої влади й усе наше життя — от нібито через усе це Україна «не здатна» перемогти.

Якщо ми будемо порівнювати, то у 2022 році Росія більше апелювала до власних перемог і намагалася захистити своєрідний власний бренд так званої «другої армії світу» та найбільш величної держави світу. Однак уже у 2023 році Росії з очевидних причин довелося відмовитися від цих наративів і перейти до деморалізації українців, зневіри й спроб переконати нас у тому, що боротьба нібито є марною.

Відповідно, перший великий урок, який ми можемо винести з 2023 року та підсумок, який можемо підбити, — це про те, що Росія не буде далі намагатися саму себе звеличити, а найімовірніше буде намагатися підірвати, розколоти українське суспільство, переконати, що наша перемога неможлива, і нібито ми втрачаємо підтримку. Тож якщо ви зустрічаєте подібні наративи — варто замислитися, чому вони з’явилися у вашій стрічці новин, кому це вигідно — Україні, нашій армії, нашій перемозі, чи все-таки це тези, які більше грають на руку ворогу.

• Читайте також: Маркетолог геноциду. Як Путін «продає» росіянам знищення України, а Заходу та Глобальному Півдню — «мирні переговори». Огляд пропаганди в російському медіапросторі в листопаді 2023-го

Вадим Міський: Велика війна, яка прийшла на нашу землю, допомогла багатьом налаштувати внутрішній фільтр дезінформації. І зараз існує така думка, що ми як суспільство стали менш вразливими до дезінформації, ніж були, припустимо, п’ять років тому. Чи так це, і які є в українського суспільства больові точки, в які може бити російська пропаганда в найближчому майбутньому?

Світлана Сліпченко: Мені важко погодитися з тим, що українці стали менш вразливими до дезінформації. Про це, зокрема, свідчить опитування, яке щорічно проводить USAID-Internews щодо медіаспоживання українців. Є один із показників у цьому опитуванні — це вміння відрізняти дезінформаційні матеріали. І проводиться вимірювання показника таким чином: респондентам дають три тези — і їм треба визначити, що є правдою, що є фейком. Якщо ми подивимося на динаміку, то у 2021 році ми мали 24% респондентів, які досконало відрізняли правду від фейків.

 
 Результати опитування USAID-Internews щодо медіаспоживання українців, відповідь на запитання про дезінформаційні матеріали

У 2022 році у нас було падіння 14%. Воно було цілком зрозумілим: українці вперше тоді зіштовхнулися з настільки величезною порівняно навіть із 2014–2015 роками кількістю новин щодо війни в Україні. Серед них було доволі легко загубитися. І у 2023 році здавалося б, мало бути знову зростання цього показника. Ми всі доклали достатньо зусиль для цього: і держава, і журналісти, і громадські організації. Однак лише 8% опитаних змогли досконало відрізнити правдиві повідомлення від фейків у трьох запропонованих тезах. Це суттєве падіння, порівняно з попереднім роком, і тим більше з позаминулим.

Таким чином, один цей показник уже є доволі тривожним сигналом про те, що дезінформація, на жаль, спрацьовує на українців. Спрацьовує через те, що споживати дезінформацію насправді стає цілком свідомим вибором.

Зараз у нас є достатньо можливостей для того, щоб стежити за офіційними сторінками представників держави, військових, за якісними медіа. Вони ведуть не лише свої сайти, у них є сторінки у соцмережах — телеграмі, фейсбуці, навіть у тіктоку чи інстаграмі. Будь ласка, підписуйтесь і читайте достовірні новини.

Але ні, українці, на жаль, продовжують робити вибір на користь тієї інформації, що подобається, а не тієї, яка є фактами та правдою. Через це з’являється попит на «альтернативну» інформацію: чутки, плітки, анонімні джерела тощо. Все те, чим наповнена російська пропаганда та під якими обгортками вона потрапляє в український інформаційний простір.

Також, звісно, хочеться завжди споживати емоційний контент. Не хочеться читати щодня однакові сухі новини, а хочеться якогось суб’єктивізму, можливо, чиїхось оцінок особистих. Це теж, на жаль, доволі сильно підриває наше критичне мислення.

• Читайте також: Наталія Лигачова: «Арестович, Жданов — гарантована велика кількість переглядів. Але ж ми розуміємо, що це не експертність»

Вадим Міський: А що може зробити наш слухач, аби краще себе захистити від дезінформації у 2024 році?

Світлана Сліпченко: На наступний рік, коли попереду ще й сезон виборів — вибори у США, вибори у Європарламент — нам потрібно як ніколи зібратися та все-таки перестати керуватися емоціями, перестати шукати «альтернативу», яка сподобається нам більше за офіційні новини, і почати довіряти офіційній інформації. Наповнити свою стрічку, зробити це в усіх соціальних мережах, де лише можливо, обрати для себе перелік великих, якісних українських медіа з гарною репутацією.

Ставити собі якомога частіше запитання, коли ви зустрічаєтеся з інформацією невідомого походження у будь-якій із соцмереж або вам її відправляють месенджерами тощо: кому вигідна ця інформація? Це потрібно ворогу, він так намагається деморалізувати нас, підірвати нашу підтримку армії чи налаштувати нас на дії, які лише нашкодять нашій державі? Чи все-таки це щось, що зіграло б на нашу державу?

 
 Галина Петренко, директорка громадської організації «Детектор Медіа»

Вадим Міський: Галина Петренко, директорка громадської організації «Детектор медіа», протягом року не тільки досліджувала російську дезінформацію, а й багато спілкувалася про це з іноземцями — дипломатами в ООН, військовими в НАТО, політиками, дослідниками, громадянським суспільством. І може дати свою оцінку та свої прогнози щодо роботи російської пропаганди на закордонну аудиторію.

Галино, як змінилося сприйняття російських наративів у світі за 2023 рік? Чи вдається Росії досягати поставлених завдань, наприклад зменшення військової допомоги, підживлення недовіри партнерів до України, протидія санкціям тощо?

Галина Петренко: Я думаю, що Росія, безперечно, працювала і продовжить працювати на те, щоб підірвати підтримку України за кордоном. І я не можу сказати, що 2023 рік якось відрізнявся в плані результативності. Я думаю, що таким критичним роком стане 2024 через очікувані вибори.

Як ми побачили на прикладі Нідерландів, наскільки несподівано вирвалася вперед правоконсервативна політична сила. При тому, що вона не була фаворитом виборів, але сталася війна ХАМАСу з Ізраїлем — і це буквально за кілька місяців змінило вектор уподобань виборців.

Росія, безперечно, очікує чогось такого: зміни політичного ландшафту в Європарламенті, сподівається на зміну влади в Сполучених Штатах Америки та продовжує робити свою роботу. Де-факто вже пригальмувалася допомога Україні. Я не думаю, що це результат російської роботи або тільки російської роботи. Це внутрішні політичні процеси, доволі природні, але Росія їх підігріває.

Вадим Міський: Які прогнози щодо російської дезінформації у світі можна зробити на майбутній 2024 рік?

Галина Петренко: У цьому році Росія продовжить, наприклад, переконувати західні суспільства та західний політичний та інтелектуальний істеблішмент у тому, що в Україні процвітає корупція та через це Україну треба припинити підтримувати фінансово і військово.

Взагалі мене вражає те, що Росія є дуже винахідливою, і не відчувається, що в інформаційно-пропагандистській сфері вона видихається чи в неї закінчується креатив.

Приклад не про міжнародну арену, але він мене вразив. Росія, припинивши обмін полоненими зі свого боку, намовила наших полонених дзвонити родичам в Україну і говорити, що це українська сторона не хоче їх вимінювати. Ми можемо собі тільки уявити, якими методами Росія це робила — це могли бути тортури, що завгодно ще. І очевидно, все відбувалося під наглядом тюремників, тому що родичі не могли ставити запитання, а тільки могли отримати меседж із того боку. Це все було зроблено для того, щоб підбурювати бунти проти найвищого політичного керівництва України.

Цей приклад є яскравим і небезпечним, він вразив мене тим, що виходить за межі класичної пропагандистської роботи: просто написали текст, створили картинку, розіслали по соцмережах тощо. Це справді залучення доволі непередбачуваних методів комунікації.

Також у комунікації з Заходом росіяни продовжать крутити свою шарманку про «нацизм в Україні». Зокрема, сподіваючись скористатися з того, що в західних країнах поглиблюються антиімігрантські настрої та роздмухуються нові страхи — наприклад, пов’язані з масштабними демонстраціями на підтримку Палестини. На тлі цього Німеччина, наприклад, відновила контроль на кордонах із сусідніми країнами всередині Шенгенської зони, перевіряє документи, як кажуть, доволі суворо, навіть зі Швейцарією, тобто з благополучними країнами також. На тлі таких настроїв Росія буде намагатися показувати українських біженців «схильними» до нацизму, вигадувати історії про те, як біженці беруть участь у якихось ультраправих заходах, малюють свастики чи щось подібне.

• Читайте також: Як українці стали нацистами у російській пропаганді, або Чи націоналізм = нацизм?

 
 Альона Романюк, засновниця ініціативи «Нота Єнота»

Вадим Міський: Альона Романюк, засновниця ініціативи «Нота єнота», протягом року допомагала в нашій передачі розкривати шахрайські схеми. А сьогодні ми поговоримо з Альоною про технологічний прогрес у російській пропаганді. Росія регулярно використовує фото і відеопідробки для того, аби її фейки здавалися більш реалістичними та вводили в оману більше читачів, глядачів, слухачів. І зараз пішла хвиля дипфейків — відео, які згенеровані за допомогою штучного інтелекту, де накладають підробну аудіодоріжку, підробну міміку людини на обличчя і, по суті, вкладають у вуста людини пропаганду.

Альоно, як ти оцінюєш якість таких фейкових фото і відеодоказів, які продукувала Росія у 2023 році? Чи помітний прогрес у порівнянні з попередніми роками?

Альона Романюк: Прогрес помітний. Ми можемо це простежити на основі дипфейків, які запускала Росія у 2022 році, наприклад, із Володимиром Зеленським, які були дуже недолугими. А дипфейки із Валерієм Залужним, які вона запускала у 2023 році, були значно якісніші.

Якщо говорити про фотопідробки, то слід згадати про фейкові документи, які Росія використовувала і у 2022, і у 2023 році. Але вони стають все якіснішими й не одразу їх можна відрізнити від справжніх.

Принаймні, якась частина з цих підробок потребує детального вивчення, щоб розібратися в темі. Треба розуміти ціль запуску цих фотофейків. На внутрішню російську аудиторію фотофейки спрацьовують на 100%. Люди загалом не ставлять запитань, не починають мислити критично, не піддають сумнівам те, що фото або відео може бути підробленим. Коли ми говоримо про українську аудиторію, то все дуже по-різному і залежить від ситуації у суспільстві.

Росія наразі застосовує підробки для того, щоб розколоти нас зсередини та використовує ті теми, які вже викликають певний розбрат у суспільстві. І для цього як один із методів, окрім чуток, фейків, дезінформації, маніпуляцій, робить і фото- та відеофейки.

• Читайте також: Страх і ненависть у 2023 році: Як російська пропаганда намагалася поляризувати українське суспільство за допомогою телеграму

Вадим Міський: А як реагують українці на фото- і відеофейки? От ми нещодавно розбирали дипфейк із телеведучою Соколовою, перед тим була ціла хвиля така з Залужним, з іншими політиками, з селебритіз. Чи ведуться українці на такого роду фейки?

Альона Романюк: Я не можу сказати, що реагують краще. Окрім дипфейка з Соколовою, є просто десятки інших дипфейків, які ширяться в інстаграмі та в тіктоці з метою розкручування шахрайських і анонімних телеграм-каналів із обличчями відомих телеведучих «1+1», ICTV, інших телеканалів. І люди ведуться на ці відео, підписуються на телеграм-канали для того, щоб отримати виплати, отримати якісь знижки, мати можливість продати землю по 4 тисячі доларів, отримати відстрочку від мобілізації тощо. Тобто таких там достатньо багато. І з огляду на те, як українці на це ведуться, скільки там мільйонів переглядів набирають такі відео у тіктоці, — на превеликий жаль, досі ці речі заходять, адже не кожен знає, що дипфейки існують.

Один із найбільш масових прикладів фотофейків — це справжні фото, але які не відповідали місцю, де вони були відзняті, — це фотографії тварин після підриву Каховської ГЕС. А це були тваринки з В’єтнаму, Китаю чи інших країн. І тут ми бачимо, що критичне мислення не в усіх спрацювало, тому що була паніка, неординарна ситуація, з якою ніхто не стикався. І відповідно, коли є емоції, критичне мислення не спрацьовує.

А всі фотофейки та дипфейки б’ють на емоції. Вони спрямовані на те, щоб викликати емоцію, і на гачку ось цього зацікавлення, страху, гніву, радості людина зробила щось або сформувала думку стосовно основної цілі поширюваного фейку.

Вадим Міський: На що би ти порадила звертати увагу, аби не стати жертвою подібних фейків і маніпуляцій у 2024 році?

Альона Романюк: По-перше, відписатися від усіх російськомовних джерел. Можна бути підписаним тільки на те, що ви знаєте. По-друге, не вірити очам своїм, а завжди ставити питання. Що може бути не так із цим відео, з цією світлиною? Чи відповідає те, що я бачу на цій світлині, тому, що є в описі? І дуже важливо для себе розуміти, на тлі яких подій, у якому контексті запускається, поширюється певна інформація та кому це може бути вигідно. Тобто ми ставимо питання й аналізуємо світлину або відео. І завжди треба приділяти увагу деталям.

Ну, а серед технічних сервісів я пораджу Google-зображення, пораджу TinEye, зворотний пошук за зображеннями, для того, щоб знайти першоджерело, де було або коли було опубліковано вперше певну фотографію чи відео. Якщо потрібно щось перевірити, аудиторія завжди може надіслати світлини, документи, відео фактчекерам, людям, які займаються перевіркою професійно. Це і колегам із «Детектора медіа», і нам на «Ноту єнота», і колегам із «Без брехні», VoxCheck, StopFake — будь-кому, кого ви читаєте, надсилайте ці сумнівні фото та відео, й ми будемо докопуватися до суті разом.

Вадим Міський: Для того, аби прискорити російський програш, працювати може не лише держава, а й кожен із нас. Є в цьому питанні зона особистої відповідальності, де кожен із нас контролює певний периметр — це периметр власної інформаційної гігієни. І вступаючи в новий рік, ми можемо зміцнити цей периметр, наприклад відкрити власний месенджер, де ви читаєте новини, та повидаляти звідти всілякі анонімні пабліки й канали, різноманітні «блискавки», «реальные» і «типичные новости», російськомовні новинні пабліки, різноманітну «труху» й інший інформаційний шлак. Якщо ви давно це хотіли зробити, то саме настав час, не відкладайте це на завтра, зробіть.

• Читайте також: Інфодетокс: 10 кроків до відповідального медіаспоживання

На що ж підписатися натомість? На медіа з «Білого списку якісних медіа». Такий список веде і регулярно оновлює Інститут масової інформації. Наприклад, у ньому є Суспільне, «Українська правда», «Ліга», «Громадське», «Дзеркало тижня» та ще низка якісних медіа, які ретельно перевіряють інформацію, перш ніж поширити, і які — до речі — ніколи не пропустять резонансну новину, але подадуть її вичерпно та достовірно. Тому сміливо підписуйтеся, ці медіа допоможуть зміцнити власний інформаційний імунітет. І нехай у новому році ваші навички медіаграмотності прокачаються до максимуму, а російські фейки остаточно згинуть, як роса на сонці.

Білий список якісних медіа від ІМІ станом на вересень 2023 року

Нагадаємо, що щоденний подкаст Вадима Міського виходить із перших днів великої війни. Завдяки Українському радіо передача доступна на окупованих територіях. Одна зі слухачок, яка пережила піврічну російську окупацію неподалік Херсона, розповіла, як ця радіопрограма допомогла їй та односельцям «зберегти зв’язок із реальністю» в умовах повної відсутності інших українських медіа. Восени 2022 року подкаст здобув аудіопремію «Слушно» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії.