Ситуація з викраденою в Сирії громадянкою України, журналісткою Анхар Кочнєвою досі залишається непевною. Міністерство закордонних справ запевняє, що робить усе для її звільнення, тимчасом як «бойовики», які контактують із журналісткою-міжнародницею Наталією Гуменюк, стверджують, що українська сторона не виходила з ними на зв'язок, і погрожують виконати вирок і стратити Анхар уже цієї неділі, 23 грудня. Разом із тим сирійські «бойовики» поширюють інформацію з погрозами українським дипломатам.

Наскільки адекватно в цій ситуації діють українські ЗМІ, висвітлюючи викрадення Анхар Кочнєвої, його наслідки та заходи, що вживаються для її звільнення, «Детектор медіа» запитала в медіаекспертів.

Наталія Гуменюк, журналіст-міжнародник, фрілансер, нещодавно повернулася з Близького Сходу:

- Висвітлення ситуації з викраденням Анхар Кочнєвої довело, що українським журналістам є над чим працювати й що ми не готові до інформування й аналізу подібних випадків.

Переважно у ЗМІ було дві дискусії: перша - чи є Кочнєва громадянкою України і чи варто її визволяти, а друга - чому МЗС нічого не робить. Однак можна було б торкнутися й інших питань, дізнатися більше про утримання, перевірити дані про них, проаналізувати різні способи визволення, якщо ми не можемо пересвідчитися в ефективності роботи державних органів. До того ж по коментар можна звертатися до різних відповідальних державних органів, якщо немає коментарів від МЗС. Якщо ми справді переймаємося цією справою, можна зв'язуватись із різними представниками сирійської армії. Також медіа не досліджують стосунки України із Сирією.

Окрім цього було б добро, якби журналісти цікавилися досвідом інших країн, як вони визволяють заручників. Деякі країни не платять грошей за заручників, деякі платять, однак офіційно про це не повідомляють тощо. І це важливий досвід. Однак я цих речей не бачу.

Люди, які утримують Анхар, у відкритих джерелах розповсюджують багато погроз українським дипломатам на Близькому Сході. А це вже дуже серйозно. І ця інформація поширюється в арабськомовних джерелах. А ми про це взагалі не говоримо. Наші ЗМІ пишуть, чи варто звільняти Кочнєву, бо раптом вона росіянка або шпигунка. Але такі розмови ні до чого не ведуть. Натомість є серйозна погроза страти журналістки.

До того ж я спостерігаю дуже недбале ставлення до цитування джерел і подання самої інформації. Наприклад, поширюється інформація про 50 мільйонів, які вимагають викрадачі. Але при цьому ЗМІ пишуть: «Як відомо, бойовики вимагали». Але ці люди ніколи про це офіційно не заявляли, натомість про 50 мільйонів розказала подруга Кочнєвої. Дуже багато фактологічних помилок. Або, наприклад, повідомлення про те, що бойовики погрожують українським інтересам у Сирії, подається, як те, що вони погрожують усім українцям. Але тут є суттєва різниця. До того ж викрадачі - це лише група людей, які, можливо, ніким не керуються, а ми про це говоримо, як про всю Сирійську вільну армію.

Резюмуючи, скажу, що українські ЗМІ мають працювати з джерелами й бути уважними до фактажу.

Роланд Мікіані, інформаційник, інформаційна агенція «Грузия Online»:

- Українські ЗМІ, особливо телебачення, неадекватно висвітлюють історію з Анхар Кочнєвою. Це - наслідок. А причина в тому, що вони не є окремими суб'єктами окремої держави. Якби вони були чимось самостійним, то висвітлювали б усе це інакше. Коли немає справді незалежної держави, яка б мала свою точку зору з приводу всього, то й ЗМІ не так працюють.

У мене є альбом: «Інформаційна окупація України», який я зробив 31 грудня 2011 року на основі того, що показували українські телеканали в останній день року. Уявляєте, практично всі канали показували щось російське. От і все. Це страшно.

Що стосується Кочнєвої. Раптом на українські вуха падає тривожна новина, що взяли в полон українську журналістську. І ні в кого не виникло запитання: а хто це така взагалі? Це ж серйозні речі, триває громадянська війна, з якою пов'язаний весь світ: США, Євросоюз, Росія, арабський світ, ООН. І тут раптом узяли в полон українську журналістку. А чому власне взяли в полон?

Я особисто знаю все про Анхар Кочнєву. Десь півроку тому вона коментила мого друга в блозі. Там усе зрозуміло. Якби українські ЗМІ, особливо тележурналісти, так само як Лещенко розслідує Межигір'я, розслідували б усе, що стосується України з точки зору зовнішніх впливів, часто агресивних, які мають ознаку інформаційної війни, то люди знали б, що відбуваються страшні речі. Мені сподобалася коротка фраза у Facebook: чому російське головне розвідувальне управління руками України хоче врятувати свого агента? Ми точно не знаємо, що вона російський агент. Але коли почитаєте бекґраунд цієї людини, то на 90% впевнитеся, що вона реально співпрацювала з Росією. Так само як Вітренко. У нас немає прямих доказів, але все, що вона робить, доводить: вона абсолютно пов'язана з російськими спецслужбами й виконує інформаційне завдання нашкодити Україні.

Анхар Кочнєва - людина, яка не має ніякого відношення до української держави, окрім формального громадянства. Вона прихильник і активний пропагандист «Русского міра». І саме з цієї точки зору вона була в Сирії і брала участь у бойових діях як перекладач. І я абсолютно впевнений, що вона могла діяти як агент, збирати інформацію тощо. І тут раптом з'являється інформація, що вона український журналіст...

Так не можна робити. Українські телеканали не повинні так передавати інформацію. Ми ж хочемо в Європу, щоб «совків» і тих, хто хоче в «русскій мір», було менше. Як можна передавати, що МЗС має рятувати людину, яка ідеологічно абсолютно проти української держави? У нас на телебаченні працюють люди, які абсолютно не розуміються на питанні інформаційного впливу. У нас журналісти технічні, на жодному телеканалі немає людей, які б розуміли наслідки інформаційної діяльності. На жодному телеканалі немає людини, яка б розумілася на міжнародній політиці. Я 18 років мешкаю в Україні, на жодному телеканалі немає програми типу «Міжнародної панорами», яка б показувала людям, що відбувається в світі. Який вплив, приміром, на Україну справляє візит президента в Індію? Хтось розповів українцям, як це на них вплине? Тобто 45-мільйонна нація поводиться так, ніби їх лише 45 чоловік, які сидять у куточку і просять їх не чіпати. Так не можна, люди, вас 45 мільйонів! Грузинів лише 4,5 мільйони, а ми таку енергію піднімаємо у світі! Звісно, бо ми хочемо жити.

Все це складається в загальну картинку: головна зброя Кремля та його сила не нафта й газ, а інформаційний вплив на мізки своїх і чужих людей. Якби в Путіна головними були газ і нафта, він би не знищив незалежні телеканали в Росії, й українські телеканали не показували б російських серіалів про десантників чи інші спецслужби. Все це призвело до того, що за 21 рік незалежності існує дві України. Анхар Кочнєва одна з гілочок великого дерева, яке підживлює Путін.

Я абсолютно впевнений, що вкидання інформації про Кочнєву зроблено ззовні. Це не ініціатива українських журналістів. Було б непогано відстежити, в кого першого з'явилася ця інформація. Я думаю, що в Україну вона прийшла з Росії. І впевнений, що Кочнєва - агент російських спецслужб. Росія хоче нашими руками врятувати свого агента. А якщо її вб'ють, то негатив упаде на Україну.

Діана Дуцик, головний редактор сайту MediaSapiens (ГО «Детектор медіа»):

- Для початку хочу звернути увагу всіх на рекомендації, які існують у світових медіа.

Рекомендації ВВС:

«У разі захоплення літаків, викрадення дітей, захоплення заручників та облоги ми маємо усвідомлювати, що все, що ми транслюємо чи друкуємо, можуть побачити або почути правопорушники як у Великобританії, так і в інших країнах.

Для нас важливо повідомляти про проблеми у відповідному контексті. Нам слід також уважно ставитися до етичних питань, що постають при наданні трибуни тим, хто захоплює літаки або заручників, викрадає людей, особливо якщо вони вступають із нами у прямий контакт. Ми повинні зберігати контроль над повідомленнями про події і стежити за тим, щоб:

не брати інтерв'ю у правопорушників у прямому ефірі;

не транслювати жодних відео- та (або) аудіоматеріалів, наданих правопорушниками у прямому ефірі;

транслювати записи, зроблені правопорушниками, про інсценовані події, акти насилля або їхніх жертв лише після погодження зі старшими редакційними співробітниками;

встановити відстрочку для трансляції матеріалу «наживо» про такі події, як, наприклад, облогу школи чи викрадення літака. Це особливо важливо тоді, коли наслідок подій непередбачуваний, і ми можемо записати матеріал, що завдає страждань і непридатний для транслювання без виважених роздумів.

Повідомляючи про події, пов'язані з викраденням літаків, викраденням дітей, захопленням заручників чи облогою, ми повинні дослухатися до порад поліції та інших властей стосовно всього, що в разі трансляції здатне ускладнити ситуацію. Іноді вони звертаються до нас із проханням про вилучення або включення певної інформації. Як правило, ми зважаємо на обґрунтовані прохання, але ми ніколи свідомо не транслюватимемо того, що не є правдою».

А тепер накладемо ці рекомендації на українську дійсність і побачимо, що деякі українські медіа й журналісти діяли з точністю до навпаки. Наприклад, ми вже писали в публікації «Викрадення Анхар Кочнєвої з багатьма невідомими», що канал «Україна» поширив відео з погрозами бойовиків на адресу українських та російських громадян. Часто українські журналісти керувались емоціями - емоції в таких ситуаціях є найгіршим порадником.

Але це лише одна сторона медалі.

Інша - парадоксальна - полягає в тому, що деякі журналісти заявам терористів довіряють більше, ніж заявам українського МЗС. Очевидно, таке можливо лише в країнах, які називають failed states.

Але в заявах терористів дуже багато суперечностей. По-перше, чому вони одразу не озвучили чітких вимог? По-друге, якщо їх не влаштував попередній переговірник від України, чому вони не назвуть його прізвища? І що означає, що їм потрібен переговірник, який би не брехав та був адвокатом Кочнєвої? А попередній брехав і про що брехав? І чому адвокатом?

Чому журналісти, які сьогодні так активно вимагають коментарів від МЗС, не можуть зрозуміти, що в таких ситуаціях МЗС та всім структурам, які задіяні в операції, краще не давати жодних коментарів? Бо йдеться про безпеку і переговірників, і самої заручниці, й інших українських та російських громадян, які перебувають у Сирії.

На якій підставі наші журналісти доходять висновків, що Україна нічого не робить? Тільки на тій підставі, що так кажуть терористи (з цього приводу див. вище)? Чи на тій, що Україна не може заплатити таку суму грошей (якщо про гроші йдеться, хоча й це невідомо)? А якщо не про гроші, то чого хочуть бойовики?

Я не належу до тих людей, які оперують категоріями «теорії змови». Проте хочу звернути увагу на деякі факти. Дуже показово, що Росія, коли тільки Кочнєва потрапила в полон, відмежувалася й не захотіла допомогти людині, яка так активно, у першу чергу ідеологічно, була інтегрована в російське середовище. Але сьогодні ситуація починає змінюватися. І це можна простежити через позицію російських медіа. По-перше, вони звинувачують українську владу в бездіяльності, але при цьому забувають запитати свою владу, чому вона одразу не захотіла допомогти Кочнєвій. І це при тому, що деякі російські медіа поширили інформацію про подвійне громадянство викраденої (чи означає це, що росіяни від самого початку знали про подвійне громадянство, але чомусь вирішили відмежуватися?). По-друге, деякі російські медіа, як-от The Moscow Post, поширюють такі думки: «Сегодня ночью посольство России в Дамаске официально подтвердило факт похищения двух россиян в Сирии [йдеться про інше викрадення. - Авт.]. Теперь основная задача по освобождению наших сограждан из сирийского плена ляжет на плечи российских дипломатов. Отметим, что коллеги российских дипломатов из Украины, так же работающие в Сирии, ничего не делают для освобождения журналистки Анхар Кочневой, сообщает корреспондент The Moscow Post со ссылкой на местные СМИ». Ось так ведуться інформаційні війни: українські дипломати нічого не роблять, а «основная задача ляжет на плечи российских дипломатов»... І проблема України в тому, що вона не може бути достатньо сильним гравцем на такому конфліктному інформаційному полі, де задіяно багато акторів.

Усе вище сказане не означає, що Україна не повинна допомогти Анхар Кочнєвій. Проте також усе вищесказане означає, що градус дискусії в медіа на цю тему має стати нижчим. Мета всіх терористів (а саме так, очевидно, варто називати викрадачів людей) - досягти якнайширшого інформаційного розголосу. Чи мають їм у цьому допомагати журналісти?

Фото - platfor.ma, vsapravda.info, з архіву ТК