2011 рік відзначився кількома важливими змінами в медійному законодавстві. У травні почав працювати закон «Про доступ до публічної інформації», який дає змогу всім громадянам отримувати від чиновників важливу інформацію у стислі терміни. Прийнявши нову редакцію закону «Про інформацію», законодавці унормували правила акредитації. Було створено черговий законопроект «Про суспільне мовлення», який чекає на подання його президентом до Верховної Ради.

Було протягом року й багато таких законодавчих ініціатив, які викликали протести ЗМІ і медійних асоціацій, бо вони так чи інакше погіршують правові умови діяльності журналістів і ЗМІ. Так, законопроект щодо захисту суспільної моралі, ухвалений восени в першому читанні, фактично дає дозвіл без суду закривати доступ до інтернет-ЗМІ. Закон «Про судовий збір», що вже набув чинності, уможливив багатомільйонні позови до медіа. А вже згаданий законопроект «Про суспільне мовлення» було відредаговано таким чином, що СМ в Україні може виявитися підпорядкованим уряду (після того як цей факт оприлюднили і висловили застереження, проект взагалі застряг у надрах чиновницьких кабінетів, а президент сказав, що вважає винною Громадську раду).

Окрім законодавців суттєву роль у законодавчо-нормативному регулюванні медіа відіграють профільні регулятори. Цього року Національна рада з питань телебачення і радіомовлення почала інтенсивне впровадження цифрового мовлення. Це одна з найважливіших віх в історії українського ТБ, але принципи, за якими обирали провайдера і розподіляли місця у цифровому телепросторі, викликали дуже багато зауважень у представників індустрії та громадськості.

Це лише кілька штрихів до картини правових і регуляторних змін та ініціатив, що відбувалися протягом 2011 року.

Детально значення і наслідки цьогорічних змін у медіаправі «Детектор медіа» запропонувала оцінити медіаюристам Ігорю Розкладаю, Ользі Большаковій, Роману Головенку, Тетяні Котюжинській.

Ми поставили експертам такі запитання:

1. Які головні події відбулися у сфері медіаправа, законодавчого забезпечення інформаційної сфери у 2011 році?

2. Які наслідки мали прийняття або неприйняття нових законів, законодавчі ініціативи народних депутатів та інших суб'єктів законодавчої ініціативи?

3. Оцініть процеси, що відбуваються навколо законодавчого забезпечення суспільного мовлення.

4.  Оцініть процеси у сфері запровадження цифрового мовлення. На вашу думку, чи є політично або корупційно вмотивованими дії деяких суб'єктів (кого саме?) у цих процесах?

5. Оцініть процеси у сфері регулювання та саморегулювання діяльності інтернет-ЗМІ.

6. Оцініть процеси впровадження у дію закону про доступ до публічної інформації. Як би ви схарактеризували стан у регіонах? Як ви ставитеся до дуже поширеної практики, коли чиновник мусить отримати дозвіл від найвищого керівництва перш ніж спілкуватися зі ЗМІ? На вашу думку, чи знають журналісти, які саме процедури треба пройти, щоб отримати публічну інформацію?

Основні закони і законопроекти, згадані юристами:

Закон «Про доступ до публічної інформації»

Нова редакція закону «Про інформацію»

Закон про захист персональних даних

Закон «Про судовий збір»

Законопроект «Про захист суспільної моралі»

Законопроект «Про суспільне мовлення»

Ігор Розкладай, юрист «Інституту медіа права»:

1. Головна подія року - це зміна та введення двох системних законів: закону про інформацію та закону про доступ до публічної інформації. Це перша перемога на законодавчій ниві за останні 5-6 років.

Утім, у діжку меду не забули покласти дьогтю, і цей рік також відзначився законами про захист персональних даних та про судовий збір, які несуть суттєві ризики для ЗМІ.

2. Закон про інформацію - встановлено єдині правила акредитації, уніфіковано положення щодо захисту журналістських джерел.

Закон про доступ - короткі строки і вільний вибір форми доступу до публічної інформації, обов'язок проактивного оприлюднення інформації.

Закон про судовий збір - скасовано шкалу-запобіжник щодо мита, яка захищала ЗМІ від великих позовів. Як результат - два судових рішення на десятки і сотні тисяч гривень.

Закон про захист персональних даних - обтяжлива і беззмістовна процедура реєстрації баз персональних даних. Редакції, що мають спільну базу, підпадають під закон як юрособи. Рішення судів у справах щодо доступу до публічної інформації мають безпідставне посилання на цей закон.

Закон про суспільну мораль - нову редакцію ухвалено в першому читанні, вона висить дамокловим мечем над усією медіаспільнотою.

3. «Суета вокруг кита». Допоки не буде зареєстрованого в парламенті тексту, який при цьому врахує рекомендації Ради Європи, говорити про суспільне мовлення можна лише в теорії.

4. Цей рік поставив крапку в цифровому питанні, точніше крапку в сподіваннях, що цифра розвиватиметься за західними зразками. Ми отримали монопольного оператора/ провайдера цифрової мережі, корені якого опиняються на Кіпрі, а хто за цим стоїть, можемо лише здогадуватися.

Цифровий конкурс увів на ринок дуже актуальних нових гравців, як-от «Банк-ТБ», а наявних регіональних мовників підвісив у позі невизначеності.

Окрім цього, методика ліцензійного збору, затверджена цього року Кабінетом Міністрів, створила штучні перешкоди у розвитку нових технологій доставлення телесигналу, перш за все IPTV.

5. Медіасфера в цілому залишається розмінною монетою у великій політичній грі. Втім, цього року просувалося й саморегулювання. Це і робота проекту ОБСЄ, спроба створення платформи самоідентифікації онлайнових ЗМІ (проект ІнАУ та ІМІ), це і робота над запуском Української медіа-асоціації та реформаторські рухи в медіапрофспілках, спроба захисту журналістів від насильства з боку органів внутрішніх справ. Такі процеси викликають сподівання, що українська журналістика дозріває до рівня, коли йтиметься не про компанію випадкових людей, а все-таки про рушійну силу, здатну як підняти суспільно значущі теми, так і відстояти свої інтереси і захистити колег.

Утім, загрози залишаються - це і бажання підвести під гребінець онлайнові ЗМІ та інформаційні агентства, а точніше бажання стягувати штрафи за діяльність без реєстрації. Існують і більш глибинні рухи з бажанням створити інформаційний кодекс на базі модельного кодексу СНД із запровадженням контролю над інтернетом і створенням чергового регулятора.

6. Найбільшими гальмами закону про доступ до публічної інформації виявилися Кабмін і Мін'юст. Останні постанови щодо реалізації закону про доступ ухвалено 21 листопада (sic!), при тому що текст постанови про порядок оприлюднення інформації в мережі інтернет з'явився лише 27 грудня, а зміни до постанови є переважно косметичними. Стан виконання закону в регіонах різниться через масу чинників, ба більше, ситуація може бути протилежною залежно від «розпорядника» в межах міста. В цілому, закон хоч і пробуксовуючи, але набирає обертів. Утім, слід розуміти, що запуск системного закону - це кілька років спільних зусиль.

Наша організація разом із численними партнерами вживає всіх можливих заходів, аби поширити інформацію про закон та порядок його застосування. Зокрема, ми щойно закінчили дистанційний курс, у якому брали участь журналісти з усієї України. Проте знання самого закону - це лише 50% успіху. Дуже важливо знати, яку інформацію хоче отримати журналіст і хто є найбільш адекватною «мішенню». Адже від правильності поставленого запитання залежить те, чи отримає журналіст відповідь чи чергову відписку. Так само слід пам'ятати, що по той бік сидить жива людина, обмежена певними ресурсами, тож не слід спамити її запитами.

Щодо узгоджень - наша позиція полягає в тому, що органи мають бути максимально відкритими, а отже будь-яка компетентна особа має давати інтерв'ю, якщо ж вона вважає себе недостатньо обізнаною щодо певного питання - скерувати до компетентної особи.

Ольга Большакова, керівник центру законодавчих ініціатив Незалежної асоціації телерадіомовників та голова правління Східноєвропейського інституту проблем медіа:

1. На мій погляд, найважливіші події відбулися наприкінці року - це чергове обмеження реклами (цього року - реклами ліків) та нові положення, що регулюють інформаційну діяльність ЗМІ в законі про вибори народних депутатів.

2. Наразі в парламенті та Кабміні «зависла» ціла низка законопроектів. Це і нова редакція закону про мораль, і зміни до закону про доступ до інформації, і чергові зміни до закону про рекламу, і нова редакція законопроекту про суспільне мовлення. Кожен із цих проектів у чинній на сьогодні редакції може погіршити ситуацію в галузі, а наслідки їх сукупної дії взагалі неможливо прогнозувати.

3. Поки що залишається небезпека імітації виконання міжнародних зобов'язань, тобто простої «зміни таблички» з державного мовника на суспільного.

4. Наслідки конкурсу є катастрофічними для регіонального та місцевого телебачення. І без скасування результатів конкурсу виправити ситуацію неможливо. Що ж до мотивів, то члени Національної ради неодноразово публічно повідомляли, що при визначенні переможців конкурсу вони керувалися побажаннями ТОВ «Зеонбуд», до цього нічого додати.

5. Стає помітним прагнення законодавця встановити контроль над контентом в інтернеті через контроль діяльності операторів та провайдерів інтернет-мереж.

6. Процес упровадження триває складно, але це природно. Небезпеку становить проект змін до закону. Зміни справді необхідні, але проект проходить таку тривалу процедуру погодження, що на останньому етапі ми його можемо «не впізнати».

Тетяна Котюжинська, секретар Національної спілки журналістів, президент Асоціації медіа-юристів:

1. Головними подіями я вважаю прийняття закону «Про доступ до публічної інформації» та не прийняття в цілому зміненого закону «Про захист суспільної моралі».

2. Крім вищеназваних законів, у січні цього року також було прийнято змінений закон «Про інформацію». Він містить позитивні норми, наприклад, розширення переліку прав журналістів друкованих ЗМІ на всіх журналістів, зокрема і фрілансерів. Але також закон містить норми, які використовуються для обмеження прав журналістів. Наприклад, норма про акредитацію, яка тепер містить можливості для зловживання з боку прес-служб вимогами до журналістів надати документи для підтвердження професійної належності. Зазвичай це стосується фрілансерів, від яких вимагають надати копії угод зі ЗМІ на розміщення своїх матеріалів або надати свої публікації у ЗМІ. Через те, що закон не містить чіткого переліку цих документів, як це було раніше (редакційне посвідчення або посвідчення, видане фаховим об'єднанням), тепер журналісти для акредитації змушені ініціювати судові процеси. Ще одна «міна», закладена у новому законі «Про інформацію» - це відповідальність за висловлення оціночних суджень, якщо особа вважає їх щодо себе образливими. Національною спілкою журналістів України було ініційовано внесення змін до вказаного закону для усунення цих та інших недоліків та приведення його у відповідність із Європейською конвенцією, якою не передбачено ані штучно створених обмежень у доступі до інформації, ані відповідальності за оціночні судження. Законопроект внесено на розгляд парламенту народним депутатом, секретарем НСЖУ Степаном Курпілем. На жаль, профільний Комітет ВРУ не підтримав цього законопроекту і його досі не розглянуто.

Жахливими для свободи слова стали б наслідки прийняття в цілому проголосованих у першому читанні змін до закону «Про захист суспільної моралі». Незважаючи на Указ Президента Януковича про ліквідацію НЕК у рамках адміністративної реформи, НЕК, уже рік по тому, отримує бюджетні кошти, оголошує про вакансії, лобіює законопроекти, які розширюють її повноваження.

В «режимі очікування» перебуває законопроект Степана Курпіля про реформування державних і комунальних ЗМІ. За розмовами про зацікавленість у бюджетних коштах комунальних ЗМІ і їх небажання «піти з повідка» насправді ховається вперте бажання влади мати інформаційний ресурс, який би вихваляв місцевих чинуш, причому за більш ніж скромні бюджетні кошти. Безумовно, журналісти комунальних ЗМІ вимагають певних гарантій - щодо приміщень, майна редакцій, погашення заборгованості засновників, державного сприяння місцевій пресі (зокрема й іншим місцевим ЗМІ) на принципах європейської держпідтримки (знижені поштові тарифи, особливості оподаткування тощо).

3. Про суспільне мовлення, як в анекдоті про летючих крокодилів: процеси не відбуваються, а якщо і відбуваються, то тихо-тихо.

4. Цифрове мовлення мало зняти питання корупції при розподілі ефірних частот, а натомість породило їх в іще більшому масштабі. При цьому питання частот не зачіпає суспільства, для якого це не має сенсу з огляду або на інтернет, або на те, що всі канали однакові: «куди не перемкнеш - або серіал, або реклама». Саме ці два пояснення байдужості до процесів навколо ТБ доводиться чути найчастіше. До цього додається байдужість суспільства до чергового повідомлення про корупцію, яка лишиться безкарною.

5. Спроби встановити контроль за діяльністю інтернет-ЗМІ відбуваються постійно, владі важко змиритися з абсолютно вільним простором, але поки що інтернет тримає оборону. Що ж до саморегулювання, мої настрої песимістичні. Вже 10 років Комісія з журналістської етики намагається довести важливість саморегулювання - і поки що марно. Спроби саморегулювання в інтернет-середовищі ще складніші і вже не раз закінчувалися нічим.

6. Закон «Про доступ до публічної інформації» розрахований на європейське мислення чиновників, депутатів і громадян. Поки що всі означені категорії не демонструють подібного мислення і підходів. Якщо чиновник, який усе життя отримує державну зарплату, не заперечує свого шикарного способу життя, а просто відмовляється повідомити громадськості, звідки в нього гроші на все це, якщо органи державної влади приховують завищені витрати і погрожують судом журналістам, які довели ці завищені витрати, якщо громадяни проти цього «виступають» лише на кухні, то, звісно, і закон поки що працюватиме не вповні. Але одне з покликань цього закону - робити чиновників підконтрольними громадськості. Азіатські підходи до «володарювання», характерні нині для України, має бути змінено. Закон «Про доступ до публічної інформації» - один із важелів цих змін. Процедури для запиту публічної інформації максимально спрощені, але їх застосування все ж потребує часу і зусиль.

Роман Головенко, юрист Інституту масової інформації:

1. Прийняття законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію» (нова редакція).

2. Прийняття двох згаданих законів сприяло покращенню правового статусу журналістів та реальному розширенню права на доступ до інформації. Але закон «Про доступ до інформації» випереджає свій час у плані правосвідомості й фахового рівня багатьох чиновників, тому є значні проблеми з його реалізацією.

Також дуже зворохобив медіагромадськість проект закону про викладення в новій редакції ЗУ «Про захист суспільної моралі». Але далі критики справа не пішла, обидві сторони цієї конфронтації не надто докладають зусиль, аби дослухатися одна до одної.

3. По суспільному мовленню процес застиг і відновиться лише тоді, коли на те буде політична воля вищого керівництва держави.

4. Однозначно можна сказати, що діяння Нацради не відповідали Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Сам цей закон теж не відповідає реаліям життя, і на основі його чинної редакції, мабуть, перехід на цифру запровадити було нереально (і це частково пояснює дії Нацради). Ніхто не подбав про те, щоби привести згаданий закон у відповідність до сучасних технологічних реалій телерадіомовлення і забезпечити легітимність процесу переходу на цифру.

5.Цього року ГО «Інститут масової інформації» виступив одним із ініціаторів руху із саморегулювання інтернет-ЗМІ. Але поки що рано говорити про його масовість або впливовість. Усвідомлення необхідності саморегулювання ще тільки зароджується.

6. Щодо цього я вже трохи розповів. Стосовно стану в регіонах зазначу, що там додається проблема дефіциту різного роду ресурсів у чиновників (відсутність сучасного веб-сайту, знань і навичок службовців працювати з комп'ютером), з одного боку, й часто дефіциту фахових представників громадянського суспільства - з іншого. Журналісти також далеко не завжди знають, як отримувати публічну інформацію і в кого вона може бути.

Практика обмеження чиновників у спілкуванні зі ЗМІ - негативний вияв, але ця проблема лежить не в правовій площині, вона стосується низького фахового рівня чиновництва. Розумний чиновник не ляпне зайвого журналісту, а розумний керівник установи чи відомства так налагодить роботу прес-служби, що вона й сама представить для ЗМІ позицію відомства чи установи, і навчить її чиновників, що і як казати журналістам.

Підготувала Олена Коркодим

Фото Павла Довганя, Яни Новосьолової, http://www.livejournal.com/

Про медійні підсумки 2011 року від «Детектор медіа» читайте також в матеріалах «Коштовна цифра "Зеонбуду"», «Підсумки підсумків та кінець світу», «Рік звикання», «Журналістика "епохи невизначеності"», «Рік перевиробництва», «Українська "віртуальна реальність" - 2011», «Теленовини нині розповідають про інакшу, ніж є, реальність».