Юрій Макаров, телеведучий, «1+1»:

- Питання створення громадського мовлення - не питання організаційне, чи менеджерське, чи економічне, чи навіть політичне. Це питання, даруйте на слові, культурно-етичне: чи згодні всі гравці в Україні грати за єдиними правилами, а, отже, відсторонитися й забезпечити на одному окремо взятому суспільно-значущому майданчику анклав свободи від будь-чиїх інтересів? Боюся, що сил, які добровільно втримаються від спокуси відстоювати на ньому якісь особисті чи корпоративні інтереси, в Україні не знайдеться.

Що ж до Андрія Шевченка, то це чергова маніфестація проблеми, притаманної країні з обмеженим кадровим ресурсом, коли провідні фахівці в своїй галузі просуваються в кар'єрному зрості на позиції, де їхня ключова компетентність не має великого значення,

а мають значення зовсім інші якості. Боюся, що ми втратимо класного журналіста Андрія Шевченка, а от чи придбаємо ми натомість класного політика Андрія Шевченка, ще не знаю.

Також не певен, що Андрій буде ефективно відстоювати цехові інтереси всередині політикуму, бо інтереси журналістського цеху, як такі, не лише не сформульовано,

а й навіть, боюся, не визначено самим цехом. Тому єдиний можливий настрій серед журналістів - реакція на зайвий доказ того, що в політикумі є платоспроможний попит на "розкручені" публічні постаті в якості облич політичного бренду. Але ж насправді це давно вже не новина.

Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання, м. Чернівці: - Дуже схоже на те, що Андрій – дійсно талановитий журналіст та значуща постать у медіа-сфері, просто образився на партію Ющенка. При цьому не виключено, що БЮТ його прагматично використовує. Тим більше, що Тимошенко – більш гнучкий політик, аніж ті, хто визначає наразі тактику НСНУ. Юлія Володимирівна практично миттєво оцінює ситуацію, краще домовляється з людьми. НСНУ ж – партія інерції, вайлувата та поводить себе так, ніби при владі вже принаймні років 50.

Включення Шевченка до списку – не сенсація, це нормально, бо вибори - боротьба характерів, політиків та амбіцій. Очікувати до виборів вирішення питання про громадське телебачення – годі. Час до кінця березня – це час виразних обіцянок, не більше. Можливо, Андрію бютівці обіцяли щось більш конкретне та таке, що співпадає з його баченням концепції суспільного телебачення. Тому відповідь на питання, як його включення до списку БЮТ вплине на створення такого телебачення, слід очікувати після березня наступного року.

На саме журналістське середовище факт особливого впливу матиме не буде. Журналісти – попри свободи та удавану політичну розхристаність, люди підневільні та залежні. Декілька сильних особистостей серед них навряд чи змінять власні політичні погляди. Тому масового долучення журналістів до БЮТу не буде. Буде лише обережна симпатія.

Юрій Луканов, журналіст:

- Пригадується, київські журналісти вже не вперше балотуються до парламенту. Вересень, Княжицький, Піховшек… Можливо, ще хтось - не пригадую. Це свідчить про те, про що я розмірковую останнім часом: в уявленнях самих журналістів їхня професія є менш вагомою, ніж професія політика. Ймовірно, це об`єктивна реалія в нашому заполітизованому суспільстві, але це все одно прикро.

Те, що журналістика втратить одного пристойного журналіста - це точно. А чи здобуде Верховна Рада такого самого пристойного політика - це питання. Зокрема, тому, що ота сьогоднішня журналістська вольнуха зникне для нього з приходом у парламент під прапором Тимошенко. Юлія Володимирівна навіть економіку намагалася шикувати залізною рукою так, наче це член її партії. А вже з людьми зі свого списку - будьте певні. Коли Андрій намагатиметься пропхати ідею незалежного суспільного телебачення, він отримає жорсткий натяк: нехай воно буде незалежне від усіх, крім його партійного лідера. Як він буде це долати - я не знаю.

Як би там не було в майбутньому, але з появою Шевченка у виборчому списку шанс ухвалити закон про суспільне телебачення до виборів мінімалізується. Ну а що це буде за суспільне телебачення після виборів - я вже сказав вище.

Ярослав Індиков, журналіст, м. Миколаїв:

- Прежде всего, хочу подчеркнуть, что это - исключительно мое личное мнение.

Мне кажется, что, во-первых, безусловно, каждый человек волен выбирать, с какой политической силой ему по пути, в какой партии он может максимально реализовать свои устремления (кажется, именно увеличение реального значения партий в жизни общества и было одной из целей политической реформы...). Почему-то ни у кого не позникало вопросов, как повлияет на ситуацию в журналистскорй среде присутствие покойного Александра Кривенко на должности пресс-секретаря Лазаренко.

Кстати, Саша говорил мне, когда я спросил его о Лазаренко и Тимошенко: "Взагалі, це модерні політики, з якими можна мати справу. Просто я зрештою пішов звідти, коли на спробу Юлії Володимірівни повчити мене журналістиці, сказав, що я ж не вчу її, як торгувати газом"...

Так что мне кажется, что Шевченко - не в пример тому же Скрыпину, стремительно превращающемуся в сторожевого пса Ющенко, как когда-то Пиховшек - в пса Медведчука - человек абсолютной порядочности и высокого профессионализма, так что как-нибудь без наших охов и ахов сможет дати собі раду в руководстве БЮТ. А не получит того, зачем туда шел, не приживется, ну, пойдет, как Кривенко...

В конце концов, можно подумать, что останься он за бортом большой политики вообще или примкни к НСНУ (интересно, а его туда, вообще-то, звали?), у общественного телевидения в Украине появились бы какие-то перспективы... Ющенко, между прочим, явно не простил ему подписи под тем знаменитым письмом журналистов по поводу его хамства. Кстати, а это письмо имело какие-то последствия? Практически ни одного из его требований не было выполнено, и что, "властители наших душ", "совість нации" стали бойкотировать президентские пресс-конференции?

Повторюсь еще раз: я не большой сторонник политреформы, если не сказать больше. Но с 1-го января - это наша реальность. И если партии берут на себя какие-то обязательства и ответственность за их выполнение, то, слава Богу, что в их рядах оказываются такие люди, как Шевченко, ему-то мы верим, не правда ли (ведь не было до сих пор повода сомневаться в его порядочности)? Так почему не поверить в его искренность? В то, что он действительно хочет что-то изменить, в том числе, и ситуацию с общественным вещанием - на этот раз в рамках деятельности БЮТ? Опять-таки, никто не хватался за голову и не проводил опросов, когда он поддержал помаранчевых, и кто знает, кто был симпатичнее ему лично уже тогда - Витя или Юля? Ну что ж, Витя нас всех кинул с общественным телевидением, обещанным на Майдане. Осталась Юля. Давайте посмотрим. Вместе с Андреем.

Наталія Вернигора, журналіст, RUpor:

- По-моему, вхождение Андрея Шевченко в большую политику не будет впоследствии связано с журналистской деятельностью, и, тем более, созданием общественного телевидения в Украине. Будет несколько деклараций, возможен еще один законопроект, не более.

Даже если предположить, что Шевченко попробует заняться этой идеей изнутри, так сказать, законодательного органа, то кроме него этот вопрос мало кого будет интересовать.

Вообще, как показывает украинский опыт, очень мало кто идет в парламент, чтобы отстаивать еще что-то, кроме собствннных интересов - банальные нужды народа, например. И Андрей Шевченко, однозначно, не из таких энтузиастов.

Наталія Габор, доцент кафедри зарубіжної преси ЛНУ ім. І.Франка:

- Коли Андрій Шевченко прийшов на Перший національний, з’явилась надія, що нарешті в Україні з’явиться суспільне мовлення ( те, чи варто справді було його створювати на базі 1-ого, це – окрема мова). Те, що далі відбувалось і з каналом, і з Андрієм, на мою думку, продемонструвало, що ані керівництво, ані населення країни, ані, на жаль, журналістське середовище не визріли для реалізації ідеї суспільного мовлення. Оскільки, якби хоч одна з названих груп визріла, реакція на все, що відбувалося, мала б бути іншою.

Але оскільки створення реального суспільного телебачення є надзвичайно на часі, вважаю, що входження цього талановитого журналіста й організатора в БЮТ принесе користь – пришвидшить створення цього каналу. І не тому, що є надія, що з чесного й порядного журналіста буде аналогічний політик, а тому, що (знову таки, на жаль) в нашій країні багато корисних справ досі можна зреалізувати, тільки маючи за собою міцні політичні тили, якими стане для журналіста БЮТ. Очевидно, так не мало б бути, але ж так є. Не хотілося б тільки, щоб Андрія "затягло" в центрифугу політичних протистоянь, як це трапилось з багатьма письменниками, які стали депутатами, але, на жаль, перестали бути письменниками.

Юлія Тищенко, керівник програм розвитку суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень:

- Щось аналізувати дуже важко, насправді. На мою думку, входження Андрія до першої п’ятірки БЮТ для широкого загалу, для тих, хто не знайомий з Андрієм, було справжньою несподіванкою. Але це особисте право кожного, в тому числі журналістів, вирішувати, чи позиціонується вони настільки відкрито з якоюсь політичною силою, чи ні. В даному випадку, Андрій свій вибір зробив. В нас вже були випадки входження журналістів до виборчих списків політичних партій ( і хочеться побажати Андрію успіхів на парламентській ниві.) Але всі ці намагання, переважним чином, принаймні дуже відомих публічних журналістів – наприклад, Княжицького, Піховшека - вони були не дуже вдалими, м’яко кажучи. В даному випадку я не хочу проводити паралелі, але чи співвідносяться журналістика і дуже активна участь в політиці - питання риторичне.

Щодо створення суспільного мовлення - то вже зрозуміло, що якась розмова буде вестися про його перспективи і політичними силами. Єдине побажання, щоб це не стало парламентським телебаченням, це по-перше. По-друге, щоб ця тема не була занадто політизованою. Вона і так політизована, і не хотілося б, щоб це посилювалося. Не в плані політики, яка стосується цього питання, а в плані «взаємодії» різноманітних політичних гравців, які потенційно можуть використовувати тему суспільного мовлення в передвиборних дебатах.

Можливо на такий вибір Андрія мало вплив також те, що його не призначили головою НТКУ. Хотілося б вірити, що це не крок ображеного, а абсолютно свідомий вибір. Тим більше, що в політиці немає нічого поганого. Питання лише в тому, яким політиком він стане. Про це можна говорити лише в майбутньому. Але в будь-якому випадку, всі не будуть задоволені, та це й не потрібно. Я хочу побажати Андрію успіхів.

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу „Сучасність”:

- По-перше, дуже приємно, що відомих журналістів включають у перші п’ятірки відомих партій. Але парадокс у тому, що серед широкої публіки мало хто знає, хто такий Андрій Шевченко. Це ім’я є знаковим тільки для невеликої кількості журналістів та інтелектуалів.

А чи вплине це на створення мовлення, яке у нас називають суспільним? Оскільки БЮТ за всіма розкладами не буде правлячою партією, то само по собі це не матиме впливу. Єдине, що Шевченко може робити в цій ситуації через БЮТ – це буквально тероризувати всі політичні сили з метою створення такого мовлення. Причому не тільки телебачення, але й радіо. Якби це стало складовою частиною кампанії БЮТу і подальшої парламентської діяльності цього блоку, це б могло додати йому як голосів, так і впливу. Можливо, тоді широкий загал узнав би, хто такий Андрій Шевченко та, нарешті, перестав би плутати його з футболістом.

Стосовно ж журналістських настроїв можу сказати таку річ. Я думаю, що хтось буде йому заздрити, тому що прохідне місце в такому потужному блоці – це готова депутатська пенсія. Хтось буде сподіватися, що Шевченко пролобіює журналістські інтереси в парламенті під час виборчої кампанії. Інші просто констатуватимуть, що одним журналістом стало менше, а одним політиком більше.

Борис Бахтєєв, оглядач, „Детектор медіа”:

- З огляду на позицію, яку Андрій Шевченко обстоював досі, хотілося б сподіватися, що, отримавши місце депутата Верховної Ради, він опікуватиметься, зокрема, проблемами громадського телебачення. Напевне, він має надію, що Юлія Тимошенко та очолювана нею політична сила просуватимуть цю ідею та втілюватимуть її в реальність. Чи виправдаються ці надії, чи буде так насправді – це залишається великим запитанням. Адже, відповідно до усталеного іміджу, Юлія Тимошенко дотримується таких стосунків з оточенням, за яких вона є єдиним розпорядником, а всі решта – виконавцями. А політик, для якого єдино продуктивними є суто вертикальні зв’язки – хоч у політичній організації, хоч у суспільстві – навряд чи так уже опікуватиметься запровадженням суспільного мовлення, за якого схема „розпорядник – виконавці” не діятиме. Звісно, будучи майстром ситуативної політики, за певних умов, за певних політичних розкладів пані Тимошенко може цілком самовіддано працювати на створення й запровадження суспільного мовлення. От тільки яку функцію вона на суспільне мовлення покладатиме й яку перспективу для нього плекатиме? Буде це для неї самодостатня мета чи лише засіб? І чи не вийде, що, коли суспільне мовлення виконає свою роль, на нього чекатиме перспектива розвитку за вірменським або російським варіантом – коли за цією красивою вивіскою відбуватиметься процес повзучого одержавлення?

Ідучи за Тимошенко, Андрій Шевченко наслідує - хіба що в більш формалізований спосіб – сотні тисяч представників суспільного прошарку, який можна назвати інтелігенцією Майдану. Він віддає перевагу політичній силі, яка, як видається, втілюватиме ідеали Майдану послідовніше й рішучіше, ніж нинішня влада. От тільки та сама притаманна Юлії Тимошенко авторитарність керування, її прагнення грати на публіку, подобатися всім отут і зараз, а не колись потім, коли результати діяльності стануть наочними, може зіграти з романтиками Майдану злий жарт. Ні, мова зовсім не про те, що пані Тимошенко може насправді прагнути не того, про що сповіщає. Мова про те, що, стикнувшися з колізією демократичних устремлінь та авторитарної спокуси, з альтернативою вдаватися або до непоказних, поступових, але демократичних кроків, або до ефектних, навіть ефективних кроків, що розрубуватимуть усі гордієві вузли на тріски, але матимуть із демократією мало спільного, Тимошенко цілком може обрати друге. Чи зможе в такому разі Андрій Шевченко – як і дуже багато його однодумців – відмоніторити момент, за яким може початися антидемократичний розвиток подій? Чи зможе не піддатися на навіювання: мовляв, це робиться як виняток, іншого виходу немає, так є доцільнішим, мета виправдовує засоби?

А якщо навіть не піддасться, то чи зможе підправляти напрям руху обраної ним політичної сили? Адже, попри потужну підтримку Блоку Юлії Тимошенко тією самою інтелігенцією Майдану, критичної маси в ньому остання не становить. Блок Юлії Тимошенко, зокрема й його виборчий список, складається з надто різнорідних, іноді навіть антагоністичних один до одного сегментів. Це убезпечує Тимошенко від ситуації, коли свита починає грати короля: у Блоці Юлії Тимошенко жодне з угруповань, жодна з ідеологічних фракцій не зможе не лише нав’язувати свою позицію лідерці, але й істотно впливати на її політичну поведінку. Блок Юлії Тимошенко приречений залишитися театром однієї актриси.

Що, врешті-решт, переможе – прагнення Тимошенко до демократичної мети чи її схильність застосовувати для цього антидемократичні засоби – наразі ніхто не може сказати. Утім, голос Андрія Шевченка, що лунатиме з трибуни Верховної Ради, не буде зайвим. Стане чи не стане він успішним політиком – час покаже, але він має всі дані для того, щоб стати яскравим політиком.

Тарас Шевченко, директор Інституту Медіа Права:

- Я думаю, що входження Андрія Шевченка до першої п’ятірки БЮТ, і практично гарантоване місце у парламенті, позитивно вплине на процес створення суспільного телебачення. Більше того, це тільки підвищує шанси запровадження стандартів суспільного мовлення, оскільки від рішень Верховної ради чи окремих депутатів залежить дуже багато. Я впевнений, що Андрій, будучи в парламенті, зможе зробити для суспільного мовлення та іншого ще більше, ніж сьогодні.

Аркадій Сидорук, незалежний експерт, ветеран міжнародної журналістики:

- Мета вибору лідеркою БЮТ до числа п’ятірки Андрія Шевченка очевидна – привернути на свій бік молодіжний електорат. Однак я ставлю під сумнів ефективність цього кроку досвідченого й інтелектуального політика. Обраний леді Ю. Андрій не є кумиром української молоді, як, скажімо, його тезка Андрій Шевченко чи Віталій Кличко або Святослав Вакарчук. Більш того, навіть у журналістських колах ставлення до Андрія Шевченка неоднозначне.

На моє переконання, журналістам, якщо вони поважають свою професію, взагалі не варто йти в політику. Вони повинні боротися за створення й утвердження в Україні четвертої гілки влади, а не служити певним партіям і в легкий спосіб домагатися особистого матеріального добробуту.

Скажіть, будь ласка, що зробили для створення громадського телебачення журналісти, які опинилися у Верховній Раді й перекидалися з однієї фракції в іншу, заробляючи на цьому чималі гроші?

Чи не час нам, оцінюючи політичні та інші події, виходити за межі України, подивитися на речі ширше? Для мене взірцем професійного сумління лишається найславетніший в Америці й у світі телевізійний журналіст Волтер Кронкайт, ім’я якого, на жаль, невідоме в Україні. Упродовж кількох десятиліть він був найпопулярнішим американцем. Ніщо не заважало йому балотуватися в сенатори чи навіть в президенти. Та він цього ніколи не домагався, хоч мав реальні шанси на успіх.

Кость Бондаренко, директор Інституту національних стратегій:

- Я би не став пов‘язувати суспільне мовлення із входженням Андрія Шевченка до списку БЮТ, хоча він є одним з найбільш послідовних виразників цієї ідеї. За нових умов (умов імперативного мандату), окремий депутат вже втрачає свою вагу у Верховній Раді, а ці функції переходять до апарату парламентських фракцій.

Що ж стосується журналістів, очевидно, що поява у списках БЮТ авторитетного журналіста Андрія Шевченка мала би привернути увагу журналістського середовища до Блоку Юлії Тимошенко, тим більше, що зараз багато говорять про зміни, які мають настати в царині свободи слова. І зважаючи на те, що після «помаранчевої революції» не було зроблено жодного кроку для того, щоби змінити законодавство в інформаційній сфері, для того, щоби змінити ситуацію зі свободою слова, законодавчо закріпити нові здобутки, то це може привертати увагу до Блоку Тимошенко, як до блоку нереалізованих можливостей революції.

Що стосується персонально Андрія Шевченка, то я дуже його поважаю і ціную, як одного з найперспективніших та найталановитіших українських журналістів. Бачачи його в цій п‘ятірці, можу тільки позаздрити Блоку Юлії Тимошенко, що вони отримали таке надбання, і поспівчувати Андрієві, що він опинився в такій сумнівній компанії.

Олесь Доній , голова Центру досліджень політичних цінностей:

- Перехід Андрія Шевченка з журналістики до політики оцінюю позитивно, бо в українській політиці гостро відчувається брак нових імен, нових облич, «свіжої крові». Занадто передбачливі списки партій-лідерів громадської думки. Політикум солідарний у своєму бажані не допустити конкурентів з молодшого покоління. В цьому плані, Андрій –приємний виняток. Тим більше, що за рівнем своєї підготовки він вже може дати фору багатьом «старим» (а вірніше-застарілим) нардепам.

Щодо ситуації з суспільним мовленням, то навряд чи прихід однієї (навіть яскравої) людини може суттєво вплинути на перебіг подій в цій площині. Тут накопичилося занадто багато проблемних питань, для вирішенні яких мусить бути задіяна не лише політична воля, але й механізм суспільної згоди.

Щодо настроїв у журналістському середовищі, так це суттєво ніяк не вплине. Переважна більшість політичних журналістів вважає себе розумнішими за діючих політиків. В більшості випадків вони мають рацію. Але політика передбачає не тільки розум, а й дещо інше: наприклад, наявність вольових якостей. Тому масового призову журналістів до політики немає. Був покійний Вадим Бойко, але він закарбувався саме як журналіст, а не як політик. Були спроби потрапити до Верховної Ради покійного Олександра Кривенка та успішного Миколи Вересня, але вони закінчилися безрезультатно. Зрештою, слід визнати, що політика і журналістика - це все таки різні речі, а де кому із активних людей себе проявляти - це вже, як то кажуть: «як на роду написано».

Микола Михальченко: президент Української Академії політичних наук:

- По-перше, входження Шевченка в першу п‘ятірку є не тільки пропагандистським кроком, а й заходом, щоб показати орієнтацію цього блоку на співпрацю зі ЗМІ. По-друге, Шевченко все ж таки більш фахово підготовлений, ніж більша частина списку деяких блоків і партія, які взагалі фахово не підготовлені до парламентської роботи. По-третє, це на симпатії до БЮТ суттєво не вплине, тому що вплив Шевченка на виборця перебільшений. Головну роль буде грати, звичайно, обличчя Юлії Тимошенко. Отже, тут є і «за», і «проти».

Щодо того, яке значення має його входження у список для громадського телебачення. Громадське телебачення, незалежно хто б на п‘ятірку не ставив, влада ніколи не відкриє до того часу, поки не закінчаться вибори. А після виборів влада вже подивиться: вигідно їй чи не вигідно громадське телебачення. Але більш за все, і після виборів влада скаже: «Громадське телебачення має відкриватися на громадські гроші».

Іван Лозовий, президент Інституту державності і демократії:

- Те, що Андрій Шевченко приєднався до БЮТ, я думаю, - це тільки верхівка айсбергу того невдоволення Віктором Ющенком і його блоком, яке відчувається в рядах націонал-демократів. Я думаю, ця тенденція повинна турбувати Президента і керівників його партії «Наша Україна», тому що Андрій Шевченко – людина, далека від багатьох представників керівництва Блоку Юлії Тимошенко, і те, що він був змушений туди піти, показує тенденцію: коло навколо НСНУ все замкнено – це вже не відкрита партія, а, до певної міри, сила, захоплена партійними бомжами.

Що стосується суспільного мовлення, то я оцінюю цей крок більше в політичному плані, а не виходячи з того, що сказав сам Шевченко. Адже, безумовно, шанси, що Юлія Тимошенко після виборів знову посяде крісло прем‘єр-міністра, не такі вже й високі. Тому, виходячи з того, що саме держава повинна створювати суспільне мовлення, я не зовсім розумію висловлювань Андрій Шевченко, що він хоче відстоювати процес формування громадського телебачення саме зсередини Блоку Юлії Тимошенко.

А що стосується журналістського середовища, то воно є набагато кращим, ніж було раніше. Тому, я думаю, дана ситуація ніяк не впливає на середовище, яке піддається більш широким тенденціям, ніж рішення одного журналіста, навіть такого відомого і поважного.

Підготували Ольга Денисенко, Галина Ширшик, «Детектор медіа» та Центр досліджень політичних цінностей

Читайте також:

Запитання «Детектор медіа»: - Як ви оцінюєте факт запрошення до першої п’ятірки «НСНУ» Ольги Герасим’юк?

В п'ятірку Тимошенко потрапив Андрій Шевченко

Суспільне телебачення: з чистого аркуша

Президент не имеет политической воли на создание общественного ТВ

Андрій Шевченко: „Суспільне мовлення можна робити не тільки з крісла президента НТКУ”

Андрей Шевченко подал в отставку с поста вице-президента НТКУ

Новый президент НТКУ Виталий Докаленко был сегодня представлен коллективу компании

Ющенка "порізали" надто сильно

Профспілки НТКУ Меморандум відкидають

Менеджмент НТКУ пропонує профспілкам долучитися до реформ

Андрій Шевченко, віце-президент НТКУ: „Прізвища „парашутистів”, яких мають десантувати на канал, мене зовсім не надихають” Ірина Геращенко: база створення суспільного мовлення для Віктора Ющенка залишається питанням

Первым каналом хотят забивать пропагандистские гвозди?

Ми не даємо рибу, ми даємо вудку…

Тестування служби новин НТКУ завершилося

Андрій Шевченко став першим віце-президентом НТКУ