20 листопада у посольстві Німеччини пройшов семінар «Інтернет - ЗМІ на європейському ринку», організований відділами преси Посольств Польщі, Франції та Німеччини.

З доповідями виступили Пьотр Поґожельскі («Польське радіо», Польща), Лінда Рат-Віґґінс («Німецька хвиля», Німеччина) та Андрій Кулаков («Інтерньюз», Україна). Модерувала дискусію Наталія Лигачова, шеф-редактор проектів «Детектор медіа». Основною темою для обговорення була європейська практика використання User Generated Content на прикладі роботи польськихот інтернет-ЗМІ, Бі - бі - сі та «Німецької хвилі».

«Детектор медіа» надає повний текст виступів та дискусії, що відбулася під час семінару.

Наталія Лигачова (модератор):

 - Доброго дня! Для «Детектор медіа» велика честь бути одним з організаторів цього семінару. Гадаю, кожен з вас уже брав участь у семінарах, де йшлося про нові медіа, і я, наприклад, коли беру участь у подібних заходах, щоразу отримую нову інформацію - адже інтернет - технології досить швидко розвиваються та оновлюються. Тож сьогодні  експерти з різних країн допоможуть нам краще зрозуміти, як оптимальніше та ефективніше працювати на ринку інтернет-ЗМІ.

Я хочу відрекомендувати першого доповідача. Це Пьотр Поґожельскі з Польщі. Будь ласка, Пьотре.

Пьотр Поґожельскі, «Польське радіо».

Доповідь на тему «Інтернет і інформація»:

 - Доброго дня! Я журналіст «Польського радіо» і вже три з половиною роки поспіль працюю в Києві і щодня користуюся інтернетом. Для нас це природно, адже це - першоджерело новин. Можна сказати, що другорядним є телебачення, газети, і, урешті - решт, радіо, на жаль. Тут, в Україні, лише одне комерційне розмовне радіо - це радіо «Ера», але я маю говорити не про українські ЗМІ, а про польські , а також інтерне-ЗМІ.

Передусім, я надам загальну інформацію - скільки людей користуються інтернетом в Польщі. За останніми даними, це - 56% населення, тобто майже 17 мільйонів осіб. Із цієї кількості - 82% майже щодня користуються інтернетом. Дуже важливо, що ця цифра збільшується з року в рік -  того року було 54% користувачів. Два відсоткових пункти - це небагато, але все ж таки бачимо зростання.

Важливим для ринку інтернет - реклами є те, що найбільша група користувачів  - люди від 15 до 45 років, досить активні - вони постійно розвиваються, мають подружжя, дітей. Вони купують безліч товарів, тому інтернет-ЗМІ можуть триматися за рахунок реклами. Не потрібна у Польщі жодна «джинса».

Більшість людей користується інтернетом на роботі, у школі або вишах. Найбільша група людей шукає там інформацію, яка потрібна на роботі - це 70% користувачів. Також люди спілкуються через інтернет із знайомими, шукають розважальну інформацію. 46% - я думаю, що це досить багато - користуються банками он - лайн. Це сервіси, за допомогою яких можна перевірити свої кошти, перевести їх на інший рахунок тощо. Кожен третій у Польщі користується сервісами, де можна придбати книги, диски, комп'ютери чи якісь аудіо і відео.

Щодо обсягу ринку реклами: у першому півріччі цього року 658 мільйонів злотих (близько 1,5 мільярдів гривень) зароблено саме на рекламі - це на 14% більше, ніж за такий період того року.

Можу сказати, що реклама в інтернеті в Польщі набагато агресивніша, ніж в Україні. Часом буває так, що неможливо прочитати якусь сторінку певного сайту через те, що його закриває реклама, яку складно оминути, тому що вона переміщується з правого боку в лівий, з лівого в правий, по всьому сайту, і не так просто знайти той хрестик, аби її закрити .

Які ж найпопулярніші у нас портали? Перший - Onet.pl - понад 6 мільйонів користувачів. Там можна знайти всю необхідну інформацію, розважальні сюжети, і відеоматеріали. Дуже важливим є те, що портал Onet.pl входить у великий концерн ІТІ і користується сюжетами з телебачення TVN.

Другий портал, менш популярний, це Gazeta.pl - він переважно інформаційний, менш розважальний, ніж Onet.pl. Gazeta.pl створює невеличкі портали, на яких можна знайти розважальну інформацію, чи наприклад, інформацію про поліцію, про злочини. Ці портали мають взагалі іншу адресу. Gazeta.pl також створює свої власні відео і частину аудіо матеріалів, але переважно - це відеоматеріали. Портал Gazeta.pl входить до концерну Agora, туди ж входить і Gazeta Wyborcza, тобто на сайті Gazeta.pl може також розміщуватися матеріал із сайту Gazeta Wyborcza. Або можна перейти на сайт, де є доступною майже цілком Wyborcza, подібно до того, як в Україні можна прочитати «Коммерсант», донедавна «Дело» повністю (зараз, на жаль, це вже неможливо). 

Wirtualna Polska - портал схожий на Onet.pl, там також є власна інформація, власне відео.

Хочу зазначити, що відрізняє польські інтернет - медіа від українських . Якщо шукати щось на інтернет - медіа, то можна знайти декілька порталів із однаковою інформацією, що свідчить про те, що журналісти просто копіюють і вставляють, що складає їх основну роботу. У Польщі, вочевидь, вони збирають цю інформацію. Якщо це працівник порталу Gazeta.pl, то він телефонує, наприклад, у поліцію і спілкується стосовно новини, а не лише копіює інформацію з якогось іншого сайту. Це стосується всіх порталів -  інформація завжди має бути перевіреною.

Наступний портал - Interia.pl. Це портал радіостанції RMF FM. Для мене це досить болісна тема, тому що я з державного «Польського радіо», а RMF - приватне, воно значно краще розвивається, аніж наш портал. Там можна послухати станцію RMF FM, а можна з звідти зайти на інший музичний портал, де знайти інтернет - радіостанції, які передають музику на будь - який смак -  таких станцій біля 60. Є, наприклад, станція, на якій звучить українська і російська музика, вона має назву «Калінка». Interia.pl користується сюжетами з RMF FM, але також створює і власні сюжети, відряджає репортерів за кордон - в Україну чи на Захід.

Портал «Польського радіо» - це значно серйозніший портал, менш розважальний. Там можна послухати «Польське радіо» і українську версію «Польського радіо». І там є щось таке, чого немає на RMF FM - це подкасти.

Щодо категорій сайтів, то, наприклад, поміж розважальних порталів у Польщі на першому місці - міжнародний портал YouTube, далі Onet.pl, o2.pl і Wirtualna Polska.

Бізнес, фінанси і закон - також портал Onet.pl, котрий має своїх користувачів.

Стосовно освіти найпопулярнішим є міжнародний портал «Вікепедія», а також міжнародний сервіс Google, і на третьому місці  - Onet.pl. E - commerce - сайт, який знають і тут, в Україні, Allegro.pl - портал, де можна придбати майже все - там люди продають і купують різні речі. Розглядаючи рубрику «Стиль життя», варто зазначити, що в Україні є популярним сайт Таблоid, у Польщі на першому ж місці знову Onet.pl і Wirtualna Polska.  

Портали, де можна знайти будь - яку інформацію Google, Onet.pl і Wirtualna Polska.  

Слід додати, що усі ці портали в Польщі, по-перше, набагато розвиненіші, ніж тут. Навіть, можна зазначити, більше, ніж у Росії. Наприклад, якщо говорити про Yandex, то навіть портал Onet.pl чи Wirtualna Polska більш розвинуті, мають свою власну інформацію, власні сюжети. Це не так, як тут. На сайті «Кореспондент» можна подивитися матеріали СТБ. Що відрізняє польський інтернет від українського і російського? У нас не можна знайти телебачення он - лайн, натомість тут можна майже все побачити, є спеціальні сервіси, де можна подивитися будь - який канал. У Польщі такого немає, і за польське загальнонаціональне телебачення треба платити, і за приватні станції також. У Польщі не знайти таких порталів, де можна було б закачати будь-які альбоми, це просто неможливо, за все треба платити.

Це короткий огляд польського інтернету. З превеликим задоволенням відповім на ваші запитання.

Наталія Лигачова:

 - Перш ніж передати слово моїм колегам, я хочу поставити запитання. Як будуються ньюзруми в польських інтернет-ЗМІ та в конвертованих виданнях? Наприклад, ви говорили про те, що розвиваються власні відеопроекти в інтернеті. Яким чином все це знаходить відображення саме в структурі ньюзрумів?

Пьотр Поґоджельскі:

 - Можу сказати про ньюзруми і власні відео. Я був у редакції порталу Gazeta.pl, там наразі досить великий ньюзрумз, об'єднаний з приватним радіо TOK FM. Це радіо, яке належить теж концерну Agora. Це невелика кімната, де вони можуть записати певне відео з журналістом Gazeta Wyborcza. Тобто цілий комплекс Agora міститься в одній будівлі - там є і Gazeta Wyborcza, і радіо TOK FM, і Gazeta.pl.

Олексій Федько, «Українська правда»:

- Я хотів запитати стосовно концерну Agora, адже він понад два роки тому вийшов на український ринок і має українські проекти. Прокоментуйте, будь ласка, як, на вашу думку, розвиваються проекти Agora в Україні.

Пьотр Поґоджельскі:

- Ви знаєте, що Agora воліла купити і «Українську правду». Я вам відповім як звичайний користувач інтернету - в Україні їхні портали не надто відомі. Щодо Blox.pl я знаю, але тільки через те, що мій знайомий для них писав: його дружина писала за гроші, а він просто так. Щодо Plitkar та інших думаю, що вони не досить популярні. Я бачу, що ваш портал «Таблоid» більш популярний. Знаю, що рік тому Agora намагалася запустити ще один ігровий проект на кшталт flash, але мені здається, що в країні, де можна просто все скачати з інтернету, немає сенсу запроваджувати ігри у flash. Я думаю, що помилка польського керівництва може бути у тому, що вони думають, що в Україні можна багато заробити, мало вклавши, а виходить так, що інші компанії, котрі мають більше грошей, наприклад, росіяни, запускають досить гарні портали. Наприклад, якщо я маю щось знайти, я заходжу на Yandex.

Наталія Лигачова:

 - Тобто, ви б не радили своїм бізнесменам звертатися до українських ЗМІ та інтернету?  

Пьотр Поґоджельскі:

- Ви знаєте, я би радив, але треба ставитися до цього серйозно - це моя думка як журналіста, а не як експерта. Не треба думати, що тут щось можна купити за малі гроші, треба робити серйозні інвестиції.

Олексій Федько:

- Я хочу додати стосовно іншого. Я цілком згоден з вами, інвестувати треба, але як я зрозумів, ті закони ринку, що діють для Agora та інших інвесторів у Польщі, чомусь в Україні не діють. Напевно, просто ринок був недосліджений для Agora, тому так виходить зараз: вони понад два роки працюють, але є проекти, які недостатньо динамічно розвиваються. Як мені відомо, Blox.ua планувався як найпопулярніша блогова платформа в Україні. В Agora говорили, що у будь - якому разі у Польщі це - найліпша блогова платформа. Але чомусь не вийшло. Дякую.

Сергій Рачинський, головний редактор «Радіо «Свобода»:

- У мне два питання. Перше: ви зазначили, що картина щодо інтернет-видань у Польщі виглядає так, що це проекти великих видавничих структур, що вони чудово почуваються і без інтернету, вони просто вважають інтернет новим інформаційним середовищем. Чи можете ви навести приклад проекту, який з'явився тільки для інтернету і лише для інтернету існує і цим заробляє?

Друге питання - чи ведете ви власний блог, чи популярно це поміж журналістів у Польщі, і як ви оцінюєте блогову активність у Польщі?

Пьотр Поґоджельскі:

- Слід зазначити, що ці концерни справді створені таким чином, що усі основні портали і сайти входять до них, ніби інтернет - це додаткова їх діяльність. Вони просто також на тому заробляють, усвідомлюють, що це певний ринок, де можна заробити, і тому створюють певні портали.

Справді, є досить популярний у Польщі портал, який було засновано тільки в інтернет., Якщо я не помиляюсь, його ще не купив жоден концерн. Це такий собі світський портал, називається Рudelek.pl. Цей проект є досить цікавим, тому що має не лише своїх журналістів, але й велику кількість сюжетів беруть у звичайних людей, котрі випадково зустрічають на вулиці зірку, роблять фото, потім пересилають.

Щодо блогів, я можу зазначити, що власне я не маю блога, але знаю, про що пишуть люди. Це можна порівняти з тим, що є зараз тут, в Україні: є багато журналістів і політиків, які ведуть власні блоги. І часом буває так, що блог є джерелом інформації. Тобто, якийсь політик дає розміщує повідомлення на блозі, а потім інформує прес- агентство, що цю інформацію вони можуть знайти на його сайті.

Наталія Лигачова:

- Можу додати, що я розумію запитання мого колеги, тому що, справді, українська ситуація з інтернетом була достатньо унікальною. У нас перші найпопулярніші проекти - наприклад, «Українська правда» - це часто були не бізнесові проекти, а наслідок реалізації бажань журналістів бути незалежними. Так з'явилася «Українська правда», той же «Майдан», та ж «Детектор медіа»... Водночас, я була у багатьох країнах, і знаю, що найчастіше інтернет-проекти там виникали як продовження вже існуючих видань, телеканалів тощо.

Але у мене ще таке запитання - нещодавно я спільно з українськими колегами спілкувалася з експертом із Норвегії, який веде свій блог, до речі, нішевий. Він досліджує медійний світовий ринок, і цей блог вже приносить йому прибуток. От цікаво, чи є у Польщі блоги, які стають якимось аналогом інтернет-ЗМІ, що вже мають рекламу і приносять прибуток своїм власникам?

Пьотр Поґоджельскі:

- Ви знаєте, я не зустрічав такого, щоб у Польщі комусь це приносило певний прибуток. Просто є портали, де можна знайти блоги журналістів, є портали, де можна знайти блоги політиків. Але щоб це приносило якийсь прибуток - думаю, поки що ні.

Максон Пуговський, «webstream.com.ua»:

- А хіба Рudelek.pl - це не блог?

Пьотр Поґоджельскі:

- Ні, це не можна назвати блогом. Він виглядає як блог, але там працюють журналісти.

Максон Пуговський:

- Але ж в західних блогах також працює група журналістів і блог заробляє як ЗМІ. Просто це народжується як блог, а потім продовжується як ЗМІ, і люди заробляють на рекламі. От якщо взяти західні блоги - коли вони лише народжувалися, в редакції була одна людина. Потім ця людина починає заробляти, наймає журналістів і ще більше заробляє.

Пьотр Поґоджельскі:

- Тобто, вони також мають власний сайт?

Максон Пуговський:

- Так. Наприклад, на заході дуже популярна тематика інформаційних технологій, там є TechCrunch, Ars Technica. Якщо подивитися на рейтинг «Топ-100 світових блогів», то там всі блоги уже є професійними, над кожним працює ціла редакція людей. Там немає аматорів- любителів, які ввечері в піжамі пишуть певні думки.

Пьотр Поґоджельскі:

- Я просто розумію під терміном блог, що це одна людина, яка там пише. Справді, якщо я не помиляюсь, Рudelek.pl починався з маленького колективу. Але для мене блог - це щоденник, а не інформаційний портал, тим більше, що він пише не від першої особи, а від колективу.

Лінда Рат-Віґґінс, «Німецька хвиля»:

- Я думаю, що ви маєте рацію, коли говорите, що слід бачити відмінності між блогом для однієї особи і блогом для багатьох журналістів. З одного боку, слід зазначити, що коли блог створюють багато фахових журналістів, то це може бути одним блогом, тобто, ця дефініція, що блог є он-лайн щоденником, не зовсім відповідає дійсності. Це було в минулому, а зараз не так.

Насправді є багато нових ділових моделей, які просто профільтрувалися не лише на основі реклами, наприклад, чимало блогерів заробляють тим, що вони концентруються на окремих темах і виступають на конференціях. Це типовий приклад ділової моделі . Інший спосіб заробляти в інтернеті - розповсюдження думок в блозі на специфічні теми з невеликою кількістю читачів, у цьому зацікавлених, і вони ладні за це платити небагато.

 Інша справа полягає в тому, що є багато блогів, які підтримуються сюжетами з відео, пропонують щотижневі шоу. Вони продають, приміром, футболки або щось таке, таким чином, щось продають, заробляють гроші. Тобто блог не лише базується на рекламі, але й на інших засобах заробляти, щоб вижити.

Сергій Рачинський, головний редактор «Радіо «Свобода»:

- Я постійно стикаюсь з роботою журналістів, які працюють і для радіо, і для інтернету, тому мене дуже цікавить професійна частина вашої діяльності як журналіста, що працює в Києві. Ось ви надсилаєте певний матеріал до себе на фірму - скажіть, якої специфіки набуває ваша діяльність завдяки тому, що матеріал має з'явитися не лише в ефірі, але й на сайті?

Пьотр Поґоджельскі:

- Передусім, я працюю для інформаційного агентства «Польського радіо», моя інформація з'являється на сайті, як, наприклад, подкаст, певне інтерв'ю. Мушу зазначити, що «Польське радіо» - це державна структура і у нас зараз взагалі немає жодної співпраці між кореспондентами і агентством цієї редакції і редакцією сайту. Декілька тисяч людей працює і наразі ніхто не думає про це, тому що керівництво у нас заангажоване у політичній боротьбі, це я вам чесно доповідаю.

Я можу сказати, що я був вражений, коли журналіст Gazeta Wyborcza приїхав в Биківню, що під Києвом, зробив один дзвінок, а там вже були всі поінформовані - і портал Gazeta.pl, і радіо, і його редакція газети. Якщо б приватизувати «Польське радіо», можливо, також було б так.

Олесь Гаян, Інститут журналістики:

- Ви радіожурналіст, працюєте в Україні і сказали, що новини України ліпше слухати на радіо «Ера». Я думаю, що тут можна було б додати ще певну інформацію, але у мене запитання таке - як ви оцінюєте, в якому стані сьогодні взаємодія радійного формату і інтернет - технології в Україні? Наскільки це успішно? Якщо можливо, коротко порівняйте це з польським досвідом. Дякую.

Пьотр Поґоджельскі:

- Я сказав про радіо «Ера», тому що це єдине радіо, де я можу зайти на сайт та знайти новини і, наприклад, звуковий запис (я не працюю на радіо «Ера», мені за це не заплатили, просто тут така ситуація). А знайти на сайті державного радіо, де можна щось прослухати, вже не так просто.

Запитання з залу:

- А на «Радіо Свобода» заходили?

Пьотр Поґоджельскі:

- Я кажу про українські редакції.

Із залу:

- У нас українська редакція.

Пьотр Поґоджельскі:

- Я знаю, що у вас українська редакція, я отримую розсилку від радіо «Свобода», там можна знайти звукову доріжку, але це не так просто. На «Польському радіо» це взагалі простіше, бо ж якщо ви зайдете на наш сайт, то відразу з правого боку ви можете слухати он-лайн, там є також подкасти.

Олесь Гаян:

- Дякую. Раджу вам сайт Proradio.org.ua, де є інформація про українських радіо мовників. Буквально 90% українських радіокомпаній зараз розвивають інтернет- технології саме новинного формату. Ми обмінюємося досвідом, дуже дякую вам за цікаву доповідь.

Пьотр Поґоджельскі:

- Я скажу, що коли я приїхав сюди, я був справді здивований, що в Києві є лише одне державне радіо, яке можна слухати в FM діапазоні. Це якось дивно. Має бути якесь нормальне державне радіо, навіть таке, як наше «Польське».

Гліб Головченко, Коледж преси та телебачення, Миколаїв:

- Тут справді так як за радянських часів - у нас все гаразд. Я з Миколаєва, і у нас немає жодного радіо, на якому є новини взагалі. Не те, що в інтернеті, у звуці немає. Тому проблема існує, і переважна більшість тих радіопроектів, про які ви кажете, на жаль, не поділяють філософію новинного радіо, а все решта - це вже або в інтернеті, або в звуці, але треба в новинах. Я сподіваюсь, що сьогодні ми говоримо саме про це.

Запитання із залу:

- А в Миколаєві приватне радіо?

Гліб Головченко:

- Ви знаєте, у нас сьогодні в Україні всі форми власності мають рівні права, тобто, немає різниці - приватне чи державне.

Із залу:

- У кожного радіо є своя позиція.

Гліб Головченко:

- Є така позиція, яка має назву «ліцензування Національною радою з питань телебачення та радіомовлення». І запитання, чому у нас в Миколаєві немає новин, слід поставити саме цій Раді.

Наталія Лигачова:

- Ви казали про те, що в Україні дуже багато ресурсів, які просто копіюють новини. І це насправді так. Це пов'язано, передусім, з тим, що зараз рекламодавці, які ідуть в інтернет і є «просунутішими», аніж ті, які традиційно дають свою рекламу на телебачення або в пресу, все одно ще не готові працювати з нішевою аудиторією. Для них, передусім, важливий рейтинг відвідування цих ресурсів, і через це можуть існувати ресурси, які по суті не виробляють власного інформаційного продукту, а просто копіюють інші ресурси, але вони таким чином набивають велику кількість відвідувачів і рекламодавець до них іде.

Як в Польщі склалася ситуація таким чином, що все ж таки цінується, передусім, ексклюзивна інформація? Чи підштовхують до цього рекламодавці, чи працюють вони саме з тими ресурсами, яким можна довіряти, які працюють з ексклюзивним матеріалом, чи надають вони перевагу їм?

Пьотр Поґоджельскі:

- Думаю, що просто у нас така традиція. У нас це поняття престижу - виробляти власну інформацію. Я не знаю дуже популярних ЗМІ, які займаються лише копіюванням. Можливо ці всі портали так починали і не мали власних кореспондентів, власних журналістів, а лише таких, що натискали «ctrl+c, ctrl+v», але наступний етап - це створювати свої новини, щоб людина заходила і знала, що там якісна інформація. Якщо це серйозне агентство, серйозний портал, то обов'язково слід перевірити інформацію, треба мати власну інформацію, треба зателефонувати комусь, аби він сказав те ж саме, що вже хтось сказав «Польському радіо» чи Gazeta.pl. І на ексклюзив заходить більше людей, і потім іде реклама. Я думаю, що в Україні теж так має бути.

Наталія Лигачова:

- У вас рівень користувачів вищий, вони воліють довіряти інформації, тій, яку вони бачать, і так, до речі, розвиваються і західні ЗМІ. Зараз багато хто говорить про те, в чому різниця між блогами як щоденниками, де швидко можна сфотографувати і передати, і інтернет- виданнями, що розвиваються як ЗМІ - це довіра, передусім. Людина має знати: якщо вона тут щось прочитала, то це правда.

Юлія Раскевич, «Репортер» (Запоріжжя):

- Як відбувається формування рубрики міжнародних новин? Це якийсь перекладений матеріал з найбільш відомих видань, наприклад CNN, BBC, Reuters? Або це все ж таки наявність власних кореспондентів, або кореспондент з якогось великого іноземного видання і ваш обмінюються новинами?

Пьотр Поґоджельскі:

- У нас є головні інформаційні агентства Польщі. Перше - це моє агентство «Польського радіо», друге - Польське агентство преси, і ми маємо своїх кореспондентів за кордоном. Наприклад, «Польське радіо» має кореспондентів у Києві, Москві, Мінську, Брюсселі, Парижі, Нью - Делі тощо, по всьому світу, Польське агентство преси також. Також польське телебачення має своїх кореспондентів, і це основне джерело інформації. Насправді є таке, що багато журналістів в Польщі перекладають закордонну пресу і з цього роблять інформацію.

 Окрім цього, і моє агентство, і Польське агентство преси, і, якщо не помиляюсь, ще Gazeta.pl купують новини міжнародних агентств, таких як AFP чи Reuters.

Лінда Рат-Віґґенс:

- Можу коротко сказати, як робить «Німецька хвиля». Німецька і англійська редакція Deutsche Welle продукували самі власну інформацію, потім перекладали на іноземну мову. Але з часом ми зрозуміли, що для України, наприклад, цікава інформація повинна бути зовсім іншою, ніж інформація для Південної Америки або для Африки. І зараз кожна наша редакція автономна і незалежна одна від іншої. Те, що «Німецька хвиля» надсилає для України, відрізняється повністю від інформації, яка подається для Африки, наприклад.

Наталія Лигачова:

- Я хочу подякувати Пьотру. Із задоволенням представляю вам нашого наступного доповідача, це Лінда Рат - Віґґенс, «Німецька хвиля».

Лінда Рат - Віґґенс, «Німецька хвиля».

Доповідь на тему: «Вплив соціальних ЗМІ на якісну журналістику»:

- Доброго дня, шановні пані та панове! Я працюю у «Німецькій хвилі» у відділі нових засобів масової інформації, і в цьому відділі ми займаємося якраз найновішими трендами і пропонуємо сервіс для різних редакцій. Ми звертаємося до своїх редакцій, і кажемо: дивіться, в тій країні відбувається те, те і те, для них може бути це цікаво, і через це спостерігається певна активність.

Також ми вивчаємо новий феномен, так звану, громадянську журналістику, і саме про неї я хотіла би поговорити сьогодні.

Вона важлива не лише у західних країнах, але й у всьому світі. Причина полягає у тому, що традиційні ЗМІ і установи перебувають не лише у фінансовій кризі, але й у кризі легітимності. Більшість досліджень засвідчили останнім часом, що довіра до традиційних медіа дедалі знижується. І добре те, що завдяки інтернету є можливості для громадянської журналістики. Що це означає? Це означає, що громадянин може виробляти власний продукт, виставляти його он-лайн і надавати доступ до нього будь - кому. Я хотіла би сьогодні поговорити про стратегії, які розробляються у цій галузі громадянської журналістики, а потім розповісти про досвід ВВС і «Німецької хвилі».

У 2001 році відбулися терористичні вибухи у Нью-Йорку, вони стали викликом для ЗМІ. Тоді було використано багато непрофесійних аудіовізуальних матеріалів, фотокартки свідків, а не ті, які надійшли від великих інформаційних агенцій. Потім, протягом років був суттєвий попит на такі фотокартки: ЗМІ шукали не лише фото великих агенцій, але й враження простих людей, які стали безпосередньо учасниками чи свідками цієї трагедії.

Другий зразок - це цунамі в Азії 2004 року, перша велика подія, у якій особливу роль відіграв user generated content. Чимало аматорських фотокарток обійшли увесь світ, і зрештою, якраз оці нові медіа мали особливий вплив і давали додаткову інформацію.

Наступний приклад - вибухи у Лондоні. Було цікаво, що у 2005 році директор ВВС Global News Річард Сембрук сказав, що електронний лист, який йому надіслав якийсь користувач, привернув увагу редакторів до цих терористичних актів. Тобто, ця інформація надійшла не від агенцій, а від користувача із інтернету. Шеф-редактор ВВС Global News говорив, що протягом шести годин він отримав понад тисячу аматорських фотокарток, 20 аматорських відео, 4 тисячі sms та 20 тисяч електронних листів. Наступного дня було показано телерепортаж,створений тільки на основі ось цих повідомлень і відео громадян.

Ще один приклад - терористичні акти в Мумбаї. Перші повідомлення про них надійшли через Twitter, так само як і про події в Ірані, потім також Facebоok почав надавати інформацію. Тобто, традиційні ЗМІ могли лише реагувати на все це.

Відбувається наступне. Раніше журналістика працювала через комунікацію «зверху вниз», коли мало неспеціалізованих ЗМІ розповсюджували інформацію на всі боки. Сьогодні це система «знизу вгору», де кожен може продукувати свою інформацію, свої дані, кожен може обрати ті відомості, які його цікавлять, які йому потрібні.

Тоді виникає запитання - можливо, журналістику треба вже по-іншому сприймати і визначати? Слід зрозуміти, хто такий журналіст - той, хто навчений, чи той, хто просто передає певне повідомлення іншому? І дуже правильна і цікава з'явилася дефініція - громадянською журналістикою було визначено акт громадянина, який відіграє активну роль у процесі збирання, аналізу і розповсюдження нової інформації.

Громадянська журналістика стала такою успішною протягом останніх років, тому що це вигідно з фінансового боку. Тобто, вже не потрібні кошти на камеру, на спеціальне обладнання - достатньо лише мати телефон, що може передавати інформацію. Більше можливостей з'явилося власне в інтернеті: є можливість використовувати блоги, розповсюджувати інформацію через них, і буквально зразу кожен може подивитися цю інформацію.

Переваги такої громадянської журналістики в тому, що кожен може розповсюджувати інформацію; експерти подають уже точнішу і правильнішу інформацію. Наприклад, про нанофізику може писати професор нанофізики, він би написав цікавіше, ніж редактор, який мусить розкривати багато різних тем. Можна заощаджувати ресурси: якщо громадянська журналістика працює, то очевидці можуть власноруч розміщувати інформацію, не залучаючи редактора чи того, хто може написати повідомлення. Зменшуються обмеження - якщо ви працюєте в якомусь товаристві редактором, то ви не завжди можете долучитися до певної інформації, бо інші люди можуть цю інформацію приховувати, не хочуть йти вам назустріч. Відчуття спільноти - якщо громадянин говорить про своє оточення, своє співтовариство, то тоді, можливо, це набагато корисніше, ніж це зробить певний репортер. Також відбувається демістифікація журналістського процесу: тобто, робота журналіста зазвичай вважається досить комплексною і складною, але якщо громадянин самостійно може створити інформацію, повідомлення, тоді це дуже добре, і це вирізняє мас - медіа .

Певна проблема громадянської журналістики - якість. Звичайно, якщо ви подивитеся на певну статтю або відео, що не створені професійними журналістами, то якість не завжди помітна - і аудіо не дуже добре, і відео, тексти не надто вдалі, на відміну від тих, які б написали професійні журналісти.

Ще однією проблемою є перспектива повідомлення. Ця перспектива може змінюватися, специфічні відомості, або висловлення окремих людей в інтернеті своєї думки можуть призвести до певного перекручування фактів, неправильного їх відображення. Крім того, дописувачі веб - сайтів часто передають відомості, які не є новинами.

Громадська журналістика не завжди може бути вигідною. Якщо безліч людей посилають свої дані, то для інформаційного агентства тоді виникає багато проблем із тим, хто має права на цю інформацію. Слід усе перевіряти, обробляти, з'ясовувати. Але, не зважаючи на всі ці недоліки, слід все ж таки брати до уваги активність людей в інтернеті.

У Німеччині, що дуже цікаво, багато людей не дивляться традиційні інформаційні сайти, а користуються специфічними сайтами новин. Найбільше в Сполучених Штатах розповсюджений Twitter. За даними, що ми маємо, 21 мільйон людей в США користуються саме цим сайтом, 22 мільйони в Індії. Якщо згадати, що власне Twitter досить молодий, то це вже багато.

Коли подивитеся дані щодо Facebook, ріст і вікову структуру з 2004 року, то можна побачити, що народився сайт спочатку в університетах Сполучених Штатів, а далі власники розпочали реєстрацію окремих учасників, кожен зміг окремо зареєструватися і потім інтегруватися в Facebook. Можна простежити, що станом на 2009 рік цей сайт перекладено вже на 40 різних мов, і цікаво, що ним користуються не лише молоді люди, але й ті що переступили тридцяти п'ятирічний поріг.

Якщо ми проаналізуємо діяльність в соціальних мережах, порівняємо 2008 рік і 2009, то побачимо, що обсяг активності зріс. 60% користувачів регулярно загружають фотокартки, 33% - відео. Це означає, що люди виробляють контент і можуть споживати у цих соціальних мережах.

Отже, є три різні стратегії для різних медійних засобів, вони можуть одна одну доповнювати.

Перша стратегія полягає в тому, що всі існуючі матеріали можуть бути доступними на всіх можливих платформах. Візьмемо «Німецьку хвилю». Оскільки люди читають нас в різних соціальних мережах, і в YouTube, то ми маємо помістити контент на цей сайт, аби мати доступ через «Німецьку хвилю», і є лінк - посилання на нашу інтернет - сторінку. Другий приклад - «Німецьке громадянське радіо», на наших платформах є багато пропозицій, наприклад, пропозиція live stream для користувачів.

Друга стратегія - вже існуючий контент може бути збагачений новими розповідями. Недостатньо просто розміщувати тексти в інтернеті, адже люди там їх не бачать, не дивляться, слід це робити на платформах, пропонувати відеосюжети, аудіосюжети, графіку. Газета Washington Post це робить дуже гарно, бере певний контент і намагається розмістити на такі платформі, щоб це було доступно для користувача. Другий приклад - канал CDF, тут користувач може подивитися на зміст і цілком інтуїтивно знайти те, що його цікавить.

Наступний приклад - це Бі-бі-сі, тут ми бачимо, що їхня сторінка персоналізується, ми можемо обрати собі колір, тему. Я можу зазначити, з якої я країни, і одразу ж мені покажуть ті теми, які важливі для мене.

І третя стратегія - розвиток партнерських двохсторонніх відносин із користувачами для того, щоб підтримувати діалог. Тобто я розміщую користувача на своїй веб-сторінці, і тут є багато інструментів, які я можу використати. Наприклад video sharing, YouTube, блог, подкасти або новинні листки. Приклад від CNN, які досить гарно зробили все для того, аби інтегрувати громадянську журналістику: на їхньому сайті, можна завантажити інформацію, там є повідомлення свідків, коментарі, думки. Washington Post, знову ж таки, як приклад. Я не знаю, чи ви вже чули про YouTube Direct, бо він вийшов три-чотири дні тому, так створюється зв'язок між YouTube та власною веб-сторінкою. Наступний приклад - NPR - станція, вони роблять не обов'язковим зв'язок із YouTube, але інколи це використовують. Вони подають тему, і там, знову ж таки, можна зайти на канал і висловити свою думку. Ще один приклад - сайт «Альджазіра». Хотіла б також запропонувати як приклад «Голос Америки», який намагається думки громадян розміщувати на своїх сторінках.

Але найкращий приклад - це Бі-бі-сі. Вони намагаються надавати підтримку громадянській журналістиці, допомагати працювати з матеріалом і зберігати легітимність.

На сайті Бі-бі-сі працюють з 5 основними категоріями контенту споживачів, хотіла би коротко про них сказати. Перша категорія audience content, три підкатегорії: audience full означає, що основні новини завантажуються на Бі-бі-сі, і головне те, що Бі-бі-сі одразу надсилає інформацію на телебачення або на свою інтернет - сторінку, позитивно те, що Бі-бі-сі відразу показують гарячі новини, доступні для громадян; audience experience - коли Бі-бі-сі уже має на сторінці свою статтю, тоді користувач може передати свої особисті переживання, може показати, як горять ліси у Греції, ймовірно, Бі-бі-сі знайшов громадянина, який бачив це, і той розмістив ту інформацію за допомогою фотокарток; audience torrents - новини, які Бі-бі-сі не сприймав як новини, якби громадяни не звернули на них уваги.

Друга категорія називається audience comments - думки, які надаються як відповідь на повідомлення, коментарі, зворотній зв'язок, наприклад, новини Have your say, де ставляться питання з боку редакторів, відбувається обговорення, і користувач може надати відповідь. Have you say є настільки улюбленим, що його можна побачити на Facebook, що свідчить про успіх цього факту.

 Наступний, третій приклад, це collaborative content, є найцікавіше, можливо, через те, що коли повідомлення розробляються спільно з редакторами із залученням громадян, редактори ідуть до окремих громад і створюють повідомлення, які цікаві для суспільства, тобто, громадяни стають редакторами і говорять про те, що слід знімати, а репортери Бі-бі-сі - лише передавальна ланка. Приклад - Video nation - сайт для громадян про їхні хвороби, це мало би зацікавити тих людей, які мають схожі проблеми, схожі хвороби, або ж повідомляється про спільні проблеми певної громади. Перевага таких платформ в тому, що Бі-бі-сі має можливість звертатись до регіонів. Громадянська журналістика є шансом для Бі-бі-сі. Крім того, тут викладається механізм подання повідомлень - як їх створювати, як їх розповсюджувати, і це наступна категорія BBC school report - щорічний проект, який здійснюється учнями. Я звернулася до одного прикладу -  там, де вони могли взяти інтерв'ю у Гордона Брауна, вони пішли у окрему кімнату, і їм пояснили, що вони зробили неправильно під час цього інтерв'ю. Network journalism - це те, коли журналісти і громадяни співпрацюють для того, аби проводити дослідження. За приклад можна взяти IPM, справа ми бачимо графу What you know, і я можу пояснити, що відбувається. Тут можна побачити як продовжиться та чи інша історія і отримає продовження у співпраці із громадянами .

Остання категорія - контент, який повідомляє локальні новини на локальних сторінках Бі-бі-сі, які, ймовірно, цікаві не для всієї аудиторії Бі-бі-сі, але вони концентрують увагу на важливих подіях окремих громад.

Так, громадянська журналістика дозволяє Бі-бі-сі отримувати нову інформацію для вже існуючих тем; є місце для громадських дискусій; зміцнюється діалог з громадянами; поліпшується ставлення до ЗМІ, багато хто починає ліпше ставитися до журналістики і її здатності бути правдивою.

Я хочу ще розповісти коротко, як «Німецька хвиля» поводиться з новими медіа.

Наші радіоредакції були на тридцяти мовах, он-лайн - редакції працювали на восьми мовах, і кожен мав свої матеріали. Тепер ми зробили реструктуризацію: радіо і он-лайн - редакції об'єднали в одну редакцію для кожної мови. І тепер є єдине планування тематики, спільна спрямованість. Тобто ми не дивимося , що відбувається на радіо чи в інтернеті, ми все це організували разом. У нас є команди компетентності, ці команди складаються з редакцій, дослідників ринку, тих, хто пропонує продукти, і на кожну мову, на кожну групу редакцій ми визначаємо, хто наші конкуренти, в чому наші переваги, в чому наша слабкість, яких умов ми потребуємо. Для України, наприклад, зовсім інші вимоги, ніж для Південної Америки, і через це у нас є 30 команд компетентності і вони мають кожна своє планування.

Наступний крок реструктуризації - проектні групи і організаційні команди. Зараз ми оцінили, чого ми досягли, і визначили, яким має бути зміст, який продукт слід виробляти, який повинен відбуватися зворотній зв'язок між редакторами і громадянами, і як ми можемо забезпечити високу якість, це дуже важливий процес для нас. І ці різні 30 редакцій зустрілися і розробили так звану лабораторію новин. Вони визначають спільно, що для них потрібно, і відповідно орієнтуються на обидва види ЗМІ - і на радіо, і на інтернет. Чого ми досягли? З 1 січня 2009 року є формальне об'єднання радіо і он-лайн - редакції, є спільний головний редактор, є відповідальна особа за кожну з мов, і всі сили віддаємо на розробку нової інформації, на новий зміст. Передусім, ми досягли чітких структур за умови, що для нас важливе значення, зміст, контент. Польський колега сказав, що у них інтернет і радіо мають різні інформації, я думаю, що споживача цікавить просто тема, а не те, де він буде її читати, для нас тоді постає проблема в тому, щоб воно поєднувалося.

Є досить цікавим те, що у нас було радіо і редакція он-лайн, тепер ми говоримо лише щодо мов, а вони вже розподіляються різні групи: політика, культура, економіка і спорт. І там присутні і он-лайн-редактори і радіо-редактори, і вони намагаються розробляти теми якомога цікавіше.  

Власне, це все, що я хотіла сказати, у мене було ще кілька прикладів, але я думаю, ми зможемо про це поговорити пізніше.

Наталія Лигачова:

- Дякую вам за таку ґрунтовну доповідь. Гадаю, що будуть запитання. Прошу, хто перший?

Сергій Рачинський, головний редактор «Радіо «Свобода»:

- Мене дуже зацікавила ця історія, як ви трансформували виробництво контенту, і я хочу запитати у вас про дещо специфічну деталь. Коли журналіст працює над певною темою і подає її в редакцію, в одну з цих груп, він не уточнює завдяки певним ознакам, через які медіа це буде розповсюджено? Це є завдання редактора? Тобто, журналіст готує певну сировину, скажімо, інформаційну, а форму і архітектуру цьому матеріалу додає, власне, редактор, який випускає це потім через канали телебачення, інтернету чи радіо?

Лінда Рат -Віґґенс:

- Дуже гарне запитання. Раніше ми говорили, що в нас були радіо- редактори і он-лайн-редактори, тепер вони перевчаються - радіо-редактор може писати і пише повідомлення як для радіо, так і для он-лайн, тобто, він повинен перевчитися. І он-лайн - редактор також вчиться, як йому на радіо подати інформацію. Наприклад, тема 11 вересня - редактор відповідної мови готує цю тему, і потім це може бути передано як на радіо, так і в інтернет. Редактор готує для обох ЗМІ матеріал.

Сергій Рачинський:

- Тобто, редактор - універсальна людина, яка має розумітися на технології всіх продуктів, які випускаються. Але мене цікавить, як це робиться з точки зору журналіста. Ми всі працюємо в певних редакціях, і часом журналіст каже, що він обмежений форматом - або я працюю на радіо, або я працюю на інтернет. Як я зрозумів, сучасна система позбавляє журналіста прив'язки до формату, власне, його завдання - просто повне відтворення події?

Лінда Рат - Віґґенс:

- Ви мєте рацію, так воно і відбувається. Ми намагаємося подолати ці межі специфічними засобами. Ми, власне, маємо тридцять різних мовних редакцій, і в цих редакціях один журналіст, який працює над певною темою, може потім сам розмістити цю тему в інтернеті, а якщо ця тема дуже цікава для радіослухачів, то тоді це передається і на радіо.

Сергій Рачинський:

- Тобто, журналіст може, власне, бути цілковитим «ланцюгом» - від початку до кінця?

Наталія Лигачова:

- Вони не розділяють журналістів і редакторів.

Лінда Рат- Віґґенс:

- Так, такого розподілу немає.

Ольга Рось, Pro.ua:

- Успіх будь-яких нововведень, я так розумію, вимірюється не лише кількістю читачів, але й успіхом у рекламодавців. З 1 січня у вас були зміни. Що ж змінилося в комерційному сенсі?

Лінда Рат-Віґґенс:

- «Німецька хвиля» - це громадська телерадіостанція.

 Для німецьких інтернет-платформ інколи дуже складно мати успішні бізнес-моделі, і зараз є цікава тенденція розвитку: потенційні рекламодавці самі шукають вихід на соціальні мережі, на Twitter. Наприклад, хтось побачив на Twitter ресторан, і тоді хтось може прорекламувати його - піду подивлюся, спробую, і потім розповім про це іншим. Ресторан вже тоді не буде виходити на якусь платформу, щоб давати рекламу, він сам може запропонувати себе. Принаймні, це дуже вигідно для рекламодавців, і це нові можливості для них. Але варто сказати, що ще не знайдено стовідсотково успішних бізнес-моделей, і це проблема.

Гліб Головченко, Коледж преси та телебачення:

- Хотів би ще раз подякувати за чудову презентацію. А запитання дуже просте: розкрийте таємницю української редакції, чи поміж цих тридцяти мов є українська? З іншого боку, чи інноваційна людина керує саме українською редакцією і чи вона буде також займати таку активну громадянську позицію, про яку ми сьогодні чули? Дякую.

Лінда Рат-Віґґенс:

- Так, є українська редакція у «Німецькій хвилі», вона дуже успішна. В українській редакції десять чи одинадцять подкастів. Але там немає, так би мовити, інноваційного менеджера, який цим займається, всі редактори знають, що цікавить їх ринок. Ми бачимо тему, яка може бути цікавою і тоді пропонуємо подкасти в тій чи іншій країні.

Руслан Югаш, інформаційне агентство «Е - Крим», Сімферополь:

- Ліндо, хотілось би дізнатися детальніше, яким чином іде просуванняот інтернет-ЗМІ через різноманітні сервіси і соціальні мережі? Якщо я вас правильно зрозумів, «Німецька хвиля» сповідує принцип бути максимально представленими всюди. Скажіть, це відбувається автоматично і ви просто кидаєте той же RSS-канал, чи є спеціальні редактори, які під кожну мережу, виходячи з аудиторії, добирають свій контент?

Лінда Рат - Віґґенс:

- З початку 2007 року ми маємо аккаунт на Twitter, а з 2008 року ми є на Facebook різними мовами і з різними редакціями. Спочатку ми, як нові медіа, намагалися розкручуватись, потім власне редактори розпочали діяльність на Twitter, а потім вони почали відкривати групи на Facebook, і за два - три місяці ми побачили дуже багато груп і записів на Twitter про нас.

Ми зараз створили команди, які займаються темою соціальних медіа, і вони створюють правила для редакції. У нас є певні люди, які працюють іспанською чи українською мовою на Twitter.

Спочатку ми використовували тільки RSS-канали для того, щоби працювати в Twitter. Але побачили, що це нам не допомагає, RSS-feeds ніхто не хоче бачити, люди воліють бачити персоналізовані новини через соціальну мережу, що і є особливістю Twitter, тому що можна звернути увагу на щось конкретне. Для цього навчають редакторів конкретних мов, і там є конкретна обмежена кількість редакторів, які здійснюють цю діяльність.

Олесь Гаян, Інститут журналістики:

- Які, на ваш погляд, критерії сучасної якісної журналістики і як робити якісну журналістику тим, кого не навчають цій професії в інститутах? Дякую.

Лінда Рат-Віґґенс:

- Це питання полягає в тому, як означати журналістику взагалі.

Є важливі новинні фактори: актуальність, важливість, близькість до теми, зрозумілість. На сьогодні ці поняття сприймаються через громадянську журналістику: як користувач, я хочу мати автентичність повідомлень - це основне гасло, яке ми зараз використовуємо. Нам потрібна об'єктивність, з одного боку, а з іншого боку - цікаво, аби людина, яка перебуває на місці подій, могла висловити свої емоції і своє ставлення, показати актуальні зображення, щоб я глибше могла зрозуміти матеріал. Це раніше не було можливим.

Ще я хотіла би сказати, що телебаченню, газетам не слід розглядати інтернет і соціальні сайти як небезпеку, а розглядати як шанс інтегрувати людей через інтернет у рамках якогось завдання. Це важливо.

В'ячеслав Стрельченко, «Известия в Украине»:

- Як я зрозумів, наслідком цієї реформи редакції є певна уніфікація новин, тобто, новина звучить однаково і в інтернеті, і в ефірі? У вас є якісь конкретні дані, наскільки це вплинуло на відвідування сайту? Оскільки мій досвід підказує, що новина, яку шукає користувач в інтернеті, іноді досить принципово відрізняється від тієї, яку можна опублікувати в газеті або пустити в ефір.

Лінда Рат-Віґґенс:

- Наскільки відрізняється ця новина?

В'ячеслав Стрельченко:

- Як мінімум, на 30% - це заголовок, підбір інформації.

Наталія Лигачова:

- Йдеться про те, що, я так розумію, в інтернеті часто люди шукають більше подробиць, більше нюансів і більше особистих вражень, більш відвертих даних, ніж це можна опублікувати в газеті або показати по телебаченню.

Лінда Рат- Віґґенс:

- Справді, ви маєте рацію, є уніфікація. Ми завжди думаємо, яка тема є цікавою в цей день для кожної окремої країни, конкретної цільової групи. Зараз важливою темою для цільової аудиторії є різниця між інтернетом і газетою, і медіа по-різному використовує цю ситуацію. Але ми певні, що найважливіше для користувача - можливість отримати інформацію на конкретну тему, і відповідно до цього ми намагаємося залучати платформу, і подавати інформацію на цій платформі.

В'ячеслав Стрельченко:

- Тобто, як у спортивній редакції готують два варіанти на випадок перемоги і програшу, так і ваша редакція робить один варіант для інтернет-платформи, а другий - для ефіру?

Лінда Рат - Віґґенс:

- Ми кажемо, що користувач, незалежно від того, у якому ЗМІ хоче побачити опрацьовану інформацію на певну тему, і йому байдуже, що це за ресурс. Користувач не думає про те, які медіа він використає спочатку, він просто хоче знати інформацію.

Юлія Раскевич, «Репортер», Запоріжжя:

- Досвід нашого видання засвідчує, що громадянська журналістика не завжди дієва, особливо в новинній царині. Коли до нас надходить якась інформація від користувача сайту то дуже часто людина, якщо вона не професіонал і знаходиться на місці події, подає її не з професійної точки зору, дані просто не співпадають. Коли ми подаємо цю інформацію з точки зору певного читача, спливає час і ми звертаємося до певних державних установ. І інформація або не підтверджується, або виявляється, що вона значно викривлена.

 В мене таке запитання - чи у вас є якісь засоби інтеграції новин непрофесіоналів саме в професійну сферу? Чи йде ця інформація у загальному потоці спільно з професійними новинами, чи у вас є якась окрема, ймовірно сторінка або підрозділ новин саме від ваших користувачів, тобто, як ви інтегруєте ці новини в загальну систему?

Лінда Рат- Віґґенс:

- «Німецька хвиля» досить обережна щодо цього, в галузі радіо чи телебачення у нас невелика частка громадянської журналістики. Хочу знову звернути увагу на Бі-бі-сі, тому що вони активно це використовують, показують в основному потоці певні речі. Я бачила сьогодні протягом двадцяти хвилин інформацію, яку виклали саме користувачі. Є спроби здійснювати інтеграцію, як у Бі-бі-сі, ймовірно, було у випадку з терористичними актами в Мумбаї, тоді це було показано у всьому світі через громадянські повідомлення. Тобто, гарячі новини створюються завдяки участі суспільства. Щодо певних неактуальних речей, то є спеціальні сторінки в інтернеті, є спеціальна платформа.

Питання перевірки - чи відповідає інформація дійсності чи ні - це робота журналіста. Його завдання полягає в тому, щоб перевірити те, що було повідомлено.

Світлана Живнюк, головний редактор Zaxid.net:

- З мого досвіду, подкасти в Україні є менш популярними в інтернеті, тобто, вони програють тексту, вони програють фото, вони програють навіть відео. Чи є у вас якісь дані, наскільки популярними є подкасти «Німецької хвилі», чи люди переважно читають текст? Чи заохочуєте ви якимось чином до прослуховування? І чому, на вашу думку, такий низький рівень розвитку подкастів в Україні?

Лінда Рат- Віґґенс:

- Я думаю, що в Україні це може бути не так широко розповсюджено, тому що, ймовірно, широкоформатний інтернет не є таким розповсюдженим, як, наприклад, у Південній Кореї. Може це питання часу, можливо, це з часом минеться. Якщо подивитися на використання відео і аудіо у світі, то аудіо у багатьох країнах значно популярніше, тому що відео буває поганої якості, з плямами, коротке, зняте аматорами. Зараз є тенденція того, що відео пропонують професійні медіа, з'являються відеотеки.

Гліб Головченко, Коледж преси та телебачення:

- Чому телебачення не інтегрували в інтернет, залишили його осторонь?

Лінда Рат- Віґґенс:

- Я теж себе запитую про це. Не знаю, може це питання часу теж, можливо це питання практики. Наприклад, радіо й інтернет розташовані в Бонні, а телебачення в Берліні, але в чому причина, я навіть не знаю, вірогідно, це просто через технічні питання практичних не відбулося.

Річ в тім, що телебачення транслюється лише чотирма мовами - німецькою, англійською, арабською, і якраз продукція он-лайн-редакцій має надзвичайно важливе значення для телебачення. Багато хто з он-лайн-редакторів купують камери, знімають і ставлять власні репортажі у блогах. Таким чином зростає рівень використання відео, і кількість тих, хто хоче його виробляти, в тому числі, і в «Німецькій хвилі».

У нас є он-лайн і радіо, які об'єдналися, тепер і телебачення хоче об'єднатися із он - лайн, натомість, редактори телебачення кажуть, що це не той рівень якості [який їм потрібен].

Наталія Лигачова:

- Я хочу подякувати Лінді за надзвичайно змістовну доповідь, і справді дуже цікаву інформацію. І прошу наступного доповідача, Андрія Кулакова з «Інтерньюз - Україна».

Андрій Кулаков, МГО «Інтерньюз - Україна».

 Доповідь на тему: «MediaNext - розвиток нових медіа в Україні»:

 - Доброго дня! Мене звати Андрій Кулаков, я програмний директор міжнародної громадської організації «Інтерньюз-Україна». Я дуже радий вас всіх тут вітати, дуже дякую організаторам за можливість виступити.

Я розумію, що після такої детальної доповіді Лінди, яка все наочно показала, можливо моя доповідь буде менш яскравою, але, оскільки тему нашого семінару можна озвучити як «Європейський досвід для України», то моя доповідь покаже якраз, яким чином те, про що нам розповіли попередні промовці, може перейти в Україну, в український досвід.

Все, про що розповіла Лінда, все частіше і частіше з'являється у нас. Наприклад, я намагався зараз певні тези Лінди виставити на свій Twitter. Якщо все правильно працює, то ці записи одночасно мають з'явитися у мене на Facebоok і в моєму блозі, якби його нещодавно не забанив LiveJournal. Тобто все це працює, воно достатньо просто функціонує, і всі ці технології дійсно демістифікують журналістику. Можливо, вам і нам, професійним журналістам, це не дуже подобається, оскільки завжди хочеться, аби власна діяльність завжди була в такому якомусь ореолі таємничості і загадковості, і складності. Але, хочемо ми цього чи не хочемо, тепер взагалі поняття медіа розмивається, і кожна людина може стати засобом масової інформації.

Отже, я буду говорити про проект, який зараз реалізує наша організація «Інтерньюз - Україна» разом з Європейським центром журналістики з Нідерландів. Проект цей неформально ми назвали MediaNext (я згодом скажу, чому саме так), і цей проект реалізується за підтримки програми «Матра». Це програма, яку заснувало Міністерство закордонних справ Королівства Нідерланди. Власне, ми хочемо цим проектом залучити європейський досвід, реалізувати його в Україні. Але оскільки наша тема також передбачає певні думки щодо того, як використовуються нові медіа в різних країнах, я почну свою презентацію з того, з чого ми і починали наш проект.

Ми провели невелике дослідження з використання сучасних інформаційних технологій сучасними традиційними медіа, трансформаційними, які переходять від традиційних до нових, щоби подивитися на потреби, які існують в Україні.

Мета нашого дослідження, яке ми проводили на початку весни цього року, перед офіційним запуском нашого проекту, полягала в тому, щоби оцінити поточний стан українських медіа з щодо того, як вони застосовують різні технології. І для того, щоби визначити, що потрібно журналістам, надто на регіональному рівні, аби інтегрувати власну діяльність в сучасні тренди розвитку західноєвропейської журналістики.

Ми обрали 5 регіонів, і хотіли продивитися в цих регіонах, наскільки веб - сайти і медіакомпанії використовують базові сервіси нових медіа. Базові регіони відповідали цільовим регіонам нашого проекту, це Львів, Донецьк, Одеса, Харків і Вінниця. Певна річ, ми звертали увагу на загальнонаціональний рівень, але меншою мірою - тому що ми бачимо, що на національному рівні нові медіа застосовуються значно активніше і значно краще. Ми брали періодичні видання, телеканали, радіо, в основному, FM станції і он-лайн - видання. В кожному регіоні ми розглянули приблизно 20 медіа, а на національному рівні нами було розглянуто 30 різних медіа. Тут ви бачите критерії відбору саме цих видань: щоби медіа функціонувало на ринку мінімум 3 останні роки; щоб воно мало власний веб - сайт, який оновлюється; щоб медіа входило до переліку десяти найбільших у своєму сегменті; і щоб воно було також впливовим, аби отримати репрезентативну картинку.

Передусім, ми розглядали, яким чином побудовані сайти тієї чи іншої компанії - чи це Web1.0 чи це Web 2.0. Різницю між цими двома платформами Лінда наочно представила: Web 1.0 це система, за якої інформація з одного джерела прямує багатьох джерел, Web 2.0 - з багатьох джерел прямує до кожного. Також дивились на те, чи використовують медіакомпанії блоги, чи використовують вони мультимедіа, чи є у них RSS і чи використовують вони подкасти. 

Ми з'ясували, що понад 70% медіа мають свої інтернет - сайти, однак лише 20 - 30% - повноцінні інформаційні портали, які відповідають критеріям цифрової журналістики. Регіональні медіа не надто акцентують увагу, окрім специфікованих он-лайн - ресурсів, на інтернет - аудиторію, і що найбільше нас вразило - переважно вони працюють як така візитівка для рекламодавців, де є прайси, де є контакти рекламного відділу і дирекції, і таке інше. На жаль, навіть та контактна інформація не завжди є актуальною, бо ми спробували зв'язатися з деякими регіональними компаніями для того, щоби з'ясувати деяку інформацію, і не знайшли їх, бо контакти, які були представлені на сайтах, оновлюються не досить регулярно.

Є очевидним, що національні медіа суттєво випереджають регіональні щодо застосування нових медіа. Якщо ми розглянемо один з найпопулярніших сайтів «Кореспондент», то побачимо, що вони нещодавно запустили вже нову платформу (до якої, до речі, дуже довго звикала аудиторія), але вони досить активно і досить швидко впроваджують різні інтерактивні інструменти. Зараз ви можете надзвичайно швидко переслати новину, яка вам сподобалась, другу, поставити її до себе на Facebook, надіслати через Twitter, є і інші сервіси, але їх значно менше, ніж, скажімо, на аналогах «Кореспондента» за кордоном, де ви можете обирати десятки різних аплікацій і сервісів для того, щоби далі транслювати цю новину.

 Ми побачили, що, все ж таки, інтерес до нових медіа у регіонах зростає, і регіональні медіа розуміють, що вони мають бути мультимедійними, мати різні формати. Єдине, що їх гальмує - іноді у них не вистачає людей для того, щоби це розвивати, іноді недостатньо фінансів для того, щоби перебудувати власні веб - сайти, також певна ментальна інерція не дає змогу швидко реагувати на зміни, які відбуваються в інтернет - просторі. Ми бачимо, що найбільш затребуваними є інструменти нових медіа серед суто он-лайн - видань, в другу чергу - газет, і вже потім - телеканали і радіо.

Переходимо до власне проекту. Ми обрали неформальну назву MediaNext, тому що формально у всіх документах вона звучить довго і незграбно . Ми закладали в цей проект дві головні ідеї. Next - це,передусім через те, що медіа містяться в сучасному світі все ближче і ближче до споживача, і користувач сам стає журналістом, і тому люди стоять поруч із самими медіа. Крім того, ті інструменти, які ми хочемо інсталювати, так би мовити, в українську журналістику, так чи інакше будуть мотивувати ті медіа, які з'являться в наступному поколінні.

Якщо говорити про мету, то ідея полягала в тому, що ми хотіли долучити українські медіа, передусім регіональні, до загальних трендів, які зараз існують в Європі. Це громадянська журналістика і конвергенція.

Ми намагалися зробити так, щоб наш проект охопив географічно всю Україну, і визначили міста з найбільшим медійним потенціалом, які, ми сподіваємося, стануть такими лабораторіями або теплицями з розвитку нових медіа.

Проект заплановано на два роки, до весни 2011 року. На різні роки ми поставили собі різні завдання, ми будемо зараз на них зосереджуватися. Якщо говорити про певні показники, то ми хочемо охопити десь 350 осіб безпосередньо з п'яти ключових аудиторій: професійні журналісти і редактори; громадянські журналісти або, скажімо так, медіаактивісти; блогери; студенти факультетів журналістики; і звертаємо увагу також на лідерів думок і громадських активістів, тому що, зазвичай, це люди, які найбільш небайдужі, які хочуть визначати порядок денний в суспільстві, і вони можуть стати потенційно найбільш активними громадянськими журналістами. Їм просто треба дати в руки інструменти, які допоможуть їм в медійній сфері формувати порядок денний.

Що ми будемо робити і вже робимо... Передусім, у нас вже є Школа нових медіа «Інтерньюз-Україна» з низкою тренінгів і курсів. Ми зараз розробляємо ресурс у вигляді соціальної мережі, але хочемо не лише інформувати щодо діяльності проекту, але й формувати комьюніті, платформу для спілкування наших учасників проекту, щоб вони спілкувалися між собою не лише на наших тренінгах, не лише в офф-лайні, але і в   он-лайні. Ми вже проводимо, консультації з питань нових медіа, робимо гостьові лекції відомих практиків з нових медіа, і наступного року організуємо літню Школу нових медіа для студентів.

Поки що найголовнішим джерелом інформації є ж наш блог, ми вирішили не відходити від стандартів нових медіа, а застосовувати їх на практиці у нашому проекті, тому ви можете бачити на екрані нашу адресу MediaNext - ua.livejournal.com. Ми обрали цю платформу, тому що вона є поки що найпопулярнішою в Україні блоговою платформою, хоча чомусь іноді таких безпечних користувачів, як мене, вони банять, незрозуміло за що. 

Тепер трохи розповім про те, що нам вдалося зробити за цей період, з квітня по листопад. За перші шість місяців ми розширили нашу географію, до нас приєдналися досить активні медіаактивісти з Хмельницького, Рівного, Луганська, Запоріжжя, Дніпропетровська, Чернівців і Ужгорода. Ми не сподівалися, що отримаємо стільки заявок від інших регіонів, тому що, в принципі, інформація була цілеспрямовано поширеною. Але завдяки новим технологіям вона поширилася далі, і ми отримали дуже цікавих людей, які працюють в цих містах. Уже у жовтні ми залучили майже половину тих людей, яких планували залучити за два роки, тобто, 146 осіб уже стали учасниками нашого проекту.

 Ми розробили кілька начальних модулів, розподілили наші тренінгові курси на кілька рівнів, починаючи від елементарного і закінчуючи більш поглибленим. Перший модуль називався «ABC з нових медіа. Нові навички для журналістів», його було розроблено спільною командою тренерів з України і США. Ми провели шість дводенних навчальних сесій для 60 - ти журналістів в Києві, Львові, Одесі, Харкові і Вінниці протягом двох літніх місяців. І також було проведено другий модуль, більш поглиблений, «Курс комунікації в нових медіа. Як залучити нові аудиторії». Цей курс було розраховано на тих людей, які вже працюють в інтернеті, але потребують нових підходів до того, як комунікувати з аудиторією, як її таргетувати, як її розподіляти, за допомогою яких каналів можна з нею найліпше спілкуватися.

Хотів би зазначити, що специфіка нашого проекту полягає в тому, що ми не наперед розробляємо тренінгові модулі, а в ході проекту вони розробляються. Ми провели перший модуль, зібрали зріз думок наших учасників, вивчили їхні потреби, і на підставі цього розробили другий модуль, більш поглиблений. Тепер ми збираємо теж feedbacks від них, щоби з'ясувати, що їм далі потрібно, і будемо розробляти наступні модулі.

Учасники нашого проекту виявляють багато власних ініціатив, і іноді вони нас кваплять і змушують брати в них участь і підтримувати. У Хмельницькому ми підтримали формування медіа спільноти навколо хмельницького порталу, там медіаактивісти зробили першу в Україні, наскільки мені відомо, Twitter - трансляцію засідання Верховної Ради. Вони дуже швидко, тезово розміщували в інтернеті повідомлення про те, хто зараз виступає, за що проголосували. У Львові ми активно співпрацюємо з Zaxid.net і з Академією друкарства, плануємо зробити Школу он-лайн журналістики. В Одесі наші активісти воліють наших тренінгів і створення з власного досвіду посібника з нових медіа для журналістів. Отже, іноді навіть темп нашої команди трохи повільний для наших учасників і вони постійно підштовхують нас вперед.

Ми дуже пишаємося тим, що за нашої підтримки в Україні почав розгортатися рух журналістських флеш - мобів: це «Журнал за 24 години», коли збираються різні журналісти, збираються в он - лайн, формують команду, а потім збираються в одному місці і створюють повноцінний журнал. У нас в «Інтерньюзі» 3 - 4 жовтня було два проекти, які називалися «Бомjoure» і «УкраїнаNext». А потім ці флеш - моби, як снігова лавина, почали далі розгортатися -  в Могилянській школі журналістики був проект, в Запоріжжі, в Дніпропетровську, в Одесі. В принципі, цей флеш - моб є грою, але й реальною роботою, журналісти можуть знайти себе і реалізувати в якихось інших ролях, можуть з цього розпочинати власні проекти. Розпочалося все це з європейського досвіду, перекотилося в Росію, і зараз дійшло до нас, і розвивається далі і далі. На жаль, я не прихопив із собою часопис «УкраїнаNext», який був не лише опублікований в інтернеті, але й вийшов у друкованій версії.

Гостьові лекції - останнє, що ми запроваджували. Ми запросили П'єта Беккера, власне, це про його блог говорила пані Наталя, те, що його індивідуальний блог приносить йому достатньо коштів, хоча він є досить специфічним. Він є фахівцем з нових медіа та фахівцем з безкоштовних газет. У нього досить специфічний блог: з економіки, з бізнес - моделі безкоштовної газети. Цей блог приносить достатньо коштів, П'єр навіть думав нам сказати, скільки саме, але потім, мабуть, вирішив нас не шокувати. Він читав лекцію для учасників нашого проекту з розвитку нових медіа в Європі, з тенденцій розвитку нових медіа в Європі. Нещодавно у нас був Девід Брюер з Британії - ми зібрали несподівано велику кількість учасників. Спочатку ми скасували цей візит через епідемією грипу, потім під тиском наших учасників поновили. Думали, що буде десь осіб 30, набралося в три рази більше, і ми змушені були навіть робити дві лекції ,тому що зал не вміщував усіх. Девід Брюер цікавий тим, що він розробляв сайти ВВС і CNN, також розкручував і розробляв англомовний сайт «Альджазіра», тобто він є фахівцем саме у тому, як будувати платформи, і ділився своїм досвідом з нашими колегами .

Також 7 листопада ми провели MediaCamp, він був першим в Україні. Ви, мабуть, знаєте, що формат Camp - це така антиконференція. Підготовка, звичайно, величезна, але самі учасники формують платформу, і ви можете рухатися, вільно переміщуватися в просторі і переходити з однієї доповіді на іншу. Ми зібрали понад 230 учасників з усієї України і організовували це спільно з асоціацією «Інтернет - ініціативи».

Коротко про моїх колег, яких тут немає. В першу чергу, це наш великий партнер, без якого б цей проект не відбувся б, Голландська організація «Європейський центр журналістики» - мабуть, одна з найвідоміших в Європі компаній, яка робить безліч проектів. Хоча їх там лише 15 осіб, вони працюють і в Африці, і в Латинській Америці, і в Україні. Це, передусім, Джордж Лапорт, він менеджер цього проекту, Мар'ян Тільянс, і від України цим проектом опікуються голова нашого правління Костянтин Курт, я (Андрій Кулаков), Віталій Мороз, який є власне менеджером української частини цього проекту. Більшість із вас знає якраз це обличчя, яке асоціюється з цим проектом, настільки активно, що мав виступати замість мене, але так втомився, що ми його відправили у відпустку, тому що далі з такими темпами він не витримає. Мої колеги Ольга та Наталія теж працюють над цим проектом, над організацією, фінансовим менеджментом тощо.

Отже, я дякую вам за увагу! На слайді ви можете побачити контакти. Я вас усіх закликаю брати участь у нашому проекті, особливо, людей з регіонів, тому що наш проект, передусім, для вас.

Невеличкий анонс. «Інтерньюз-Україна» зараз визначив розвиток нових медіа як пріоритетний напрямок своєї діяльності, і ми буквально за тиждень будемо розпочинати передвиборчий проект, який пов'язаний з новими медіа. Ми маємо амбітну мету створити всеукраїнську twitter - трансляцію останніх десяти днів виборчого процесу, з 7 по 17 січня. Ми хочемо навчити людей з різних регіонів України, в основному, з провінційних міст для того, аби вони швидко у форматі смс транслювали все, що діється навколо виборчих дільниць, чи ведеться агітація останніми днями. Проект достатньо амбітний, має дуже багато ризиків, але ми за нього взялися і сподіваємося, що за вашої допомоги ми його зможемо зробити. Тому нам дуже потрібна буде підтримка регіональних журналістів, аби ми сформували якісний пул кореспондентів (ми їх називаємо twitter - кореспонденти), які ь надаватимуть інформацію. Там буде сформовано невеличкий конкурс, будуть призи найбільш активним людям. Якраз такі призи, що допоможуть зробити блоги більш візуальними, це фліпи - спеціальні відеокамери для блогерів, які у нас зараз чомусь продаються тільки через Одесу, але в Європі використовуються досить широко.

Отже, дякую. Якщо будуть запитання, я із задоволенням на них відповім.

Тетяна Локоть, Могилянська школа журналістики:

 - Ви казали, що ви збирали feedback від учасників, принаймні після першого модуля. За результатами, хоча би приблизно, з тих знань і навичок, які ви їм передавали, що виявилося найкориснішим для більшості людей, особливо в регіонах? Чого, можливо, не вистачило?

Андрій Кулаков:

 - Не вистачило, як завжди всім не вистачає, часу. Тобто, ми робили годинні тренінги, і хоча ми намагалися людей добирати рівномірно, але стикнулися з тим, що є люди, які швидко засвоюють інформацію, є ті, які повільніше, не вистачило часу, і в ідеалі такі тренінги були п'ятиденними міні - школами.

Я скажу так, десь 80% наших учасників ведуть блоги або вже вели. І з тих, що не вели, близько 60% зробили власні блоги, це, в принципі, і було завданням, тому що тренінги передбачають мінімум лекційних завдань, і максимум, щоб всі сиділи за лептопами і працювали з ними. Ми вважаємо, що ми досить сильно популяризуємо Twitter в Україні, я до цього проекту лише чув про нього, і то лише те, що його Віктор Андрійович собі завів і щось там в ньому робить. Дуже активно зараз наші учасники використовують Twitter і соціальні мережі. Багато хто з наших учасників вже були, в основному, в Odnoklassniki.ru, але ми працювали, переважно, з мережею VKontakte.ru та у Facebook, і намагались показати, наскільки цей інструмент корисний не просто для підтримування контактів і для розваг, а як його можна використовувати для збирання інформації, для налагодження робочих контактів, і для популяризації власних медіаматеріалів і власних медіавидань.

Андрій Кравець, газета «Прес - центр» (Черкаси):

 - Наша газета має власну інтернет-версію, у зв'язку з цим хотів би з'ясувати дві речі які стосуються етичної сторони використання інформації, яка міститься в інтернеті .

Одна сторона - це використання ЗМІ тієї інформації, яка міститься, скажімо, в соціальних мережах. Наскільки можливо працювати з соціальними мережами, не порушуючи етичну сторону? У нас у місті є досить специфічна ситуація - мер міста є любителем інтернету, має власний блог, з його подачі блоги створили кожен із заступників мера, після цього пішла розсилка на всі ЗМІ, в якій зазначалося у прес-релізі , що заступник мера такий - то відкрив власний блог. Минулого тижня топ-новиною було для місцевих ЗМІ те, що заступник мера в блозі, який рекламувався саме через прес-релізи мерії, запитував читачів щодо того, що в нього приватний будиночок у Черкасах і він завів курей, а кури припинили нестися на зиму. От він намагався дізнатися у читачів, що зробити з курками, щоб вдома були яйця. Звичайно, всі ЗМІ використали це як інформаційний привід, але разом з тим, він все-таки сам рекламував цей свій блог. Як бути у випадку, коли використовується сторінка в Odnoklassniki.ru?

І інша сторона медалі. Що далі розкручується наша інтернет-версія, то більше відвідувачів заходить на неї, то більше я відчуваю проблеми для друкованого видання, оскільки більшість читачів звикає дивитися це в інтернеті і не купують газети. На додаток до цього, маємо прецеденти, коли місцеве радіо використовує нашу інформацію. Я їду автомобілем і чую інформацію, яку п'ять хвилин тому виклав на сайті слово в слово, без змін. Свого часу юристи убезпечували всі ЗМІ. Чи буде це часточкою вашого проекту, скажімо, можна було б найняти юриста, який в певних моментах просто міг би з цим працювати? Дякую.  

Андрій Кулаков:

- Я буду відповідати на ваше запитання не з точки зору юридичної, тому що я не є медіаюристом. Відповідаючи на перше запитання стосовно етичного використання інформації, тієї, яка з'являється в блогах і соціальних мережах. Те, що ви сказали про приклад ваших градоначальників, я би тільки вітав, тому що створення подібних ресурсів показує, по - перше, що вони розуміють, як вони функціонують, по - друге, що ці ресурси потрібні для більшої відкритості влади, і що вони дозволяють подати інформацію про себе і в менш офіційний спосіб показати себе як людей, а не як якихось офіційних істот без душі, без тіла, без курей, без господарства, без туалету, скажімо так.

Ми ведемо досить багато євроінтеграційних проектів, ми багато співпрацюємо з Європейською комісією в інформаційній сфері, і на її порталі найбільшою популярністю користуються блоги євро комісарів. Не прес - релізи, тому що європейські прес - релізи надзвичайно стримані і бюрократизовані.

Стосовно того, наскільки це етично - людина, яка вводить будь-яку інформацію в інтернет, має усвідомлювати, що вона вводить її в публічний простір. Виставляючи десь там фотокартки, вони мають усвідомлювати, що якщо він був з коханкою у Венеції, то дружина побачить це в будь- якому разі. Мені здається, що це на рівні здорового глузду, і я думаю, що був би поганий той журналіст, який би не використав цю можливість - якусь свіжу життєву інформацію упіймати в інтернеті і показати її людям.

Щодо курей, то це дуже класно, адже щоб спонукати активність громадян, він звертається до них по допомогу. Я думаю, якби зробити зріз соціологічної популярності його, то можна було б побачити, що вона зросла.

І стосовно того, що люди звикають дивитися в ітернеті і не купують газет -  ми поставили таке затання П'єту Беккеру, і він показав нам на графіках і на діаграмах, що ці страхи не завжди виправдані. Перетин аудиторії інтернетної і, наприклад, друкованих видань не 100%, лише близько 40% людей, які тільки в інтернеті дивляться. І є люди, які дивляться інтернет, але якщо вони звикли купувати певну газету, то вони її будуть купувати. Тобто, звичайно, частина аудиторії може з друкованого видання перейти до он-лайн - видання, але загроза не така велика, тому що все ж таки є значна частина людей, що надають перевагу традиційним медіа.

Крім того, ми теж запитували у наших європейських експертів, чи постає проблема у них щодо того, що крадуть інформацію слово в слово і просто перед очима. У них такої проблеми, наскільки ми зрозуміли, немає, тому що там все це регулюється законодавчими нормами. Якщо ти хочеш використовувати чиюсь інформацію, ти маєш за неї заплатити. Коли пані Наталія Лигачова запитала, що їй робити, коли її інформацію використовують, то П'єт відповів - то виставте їм рахунок, просто надішліть їм рахунок, на що ми просто знизали плечима.

Гліб Головченко, Коледж преси та телебачення:

 - А треба було, щоби пані Наталія надіслала рахунок, тоді це була б уже громадянська позиція.

Пане Андрію, дякуємо за таку активність у цій галузі. Я вже вдруге дивився цю презентацію завдяки можливості в Україні, але зрозумів лише зараз, що хотів би запитати. Ви казали про справжні медіа, що ви маєте на увазі? Для того, щоб заощадити час у мене є думка, що насправді є деякі експерти в Україні, які вважають, що якщо ми змінимо тип комунікацій на інтернет, то ми здолаємо всі ті помилки, які ми сьогодні маємо з нерозвиненістю українських медіа, з питань цінностей громадянського суспільства. Тобто, свого часу вже одна славнозвісна компанія говорила, що в нас буде багато радіо і багато телебачення, і все буде гаразд з медіа. Тепер, якщо ми зробимо багато інтернету, то все буде гаразд. Але насправді ні. Засіб масової комунікації не є справжнім без цінностей, які притаманні громадянському суспільному медіа.

Тому, під час аналізу тих думок, які ви збиратимете після, я прошу все це врахувати. Дякую.

Андрій Кулаков:

 - А я сказав «справжні медіа»?

Гліб Головченко:

 - Була така фраза.

Андрій Кулаков:

 -Ймовірно, йшлося про традиційні медіа, тобто ті медіа, які регулюються певними стандартами, в яких є редакції, в яких є редактори, і які перевіряють інформацію. Тобто, редакції, в яких потік інформації проходить через фільтри, і виходить на-гора вже певний інформаційний продукт. Звичайно, ми мусимо пам'ятати про певні застереження і певні обмеження. Перший наш модуль закінчувався саме сесією «Обмеження нових медіа» - ми говорили не лише про те, що вони дають, але й про те, які обмеження вони накладають, і які ми мусимо мати застереження.

З іншого боку, якщо говорити про громадянське суспільство, на мою думку, саме нові медіа дають справжній сенс комунікації.

 Ми звикли говорити в нашій культурі про ЗМІ, які передбачають інформування, коли джерело інформує когось іншого, а скрізь говорять про медіа як про посередництво або про засіб масової комунікації. А комунікація - це не інформування, це діалог двох сторін. І тому наші ЗМІ можуть стати засобом масової комунікації тільки тоді, коли вони інтегрують в себе всі комунікаційні інструменти. Можливо, я надто оптимістично на це дивлюся, але, на мою думку, зараз ми маємо наситити себе цими інструментами, які дають нам можливість зворотної комунікації, і тільки завдяки цим інструментам ми зможемо формувати суспільний порядок денний. Тому що зараз ми бачимо, що попри постійну свободу слова, все одно платформу для медіа визначають журналісти, які часто-густо виконують побажання своїх власників.

Гліб Головченко:

 - Але конкретний приклад, є в журналістиці дві проблеми: безвідповідальність і зараз хабарництво, або корупція. Наведіть, будь ласка, тільки чіткий приклад, яку хоча б одну з двох зазначених проблем завдяки комунікації ви зможете подолати?

Андрій Кулаков:

 - Ми даємо лише інструмент. Сокирою можна рубати дрова, а можна вбивати людей. Тобто, сам по собі інструмент є етично нейтральним, а як ти його будеш застосовувати, це вже питання. Тому, якщо людина безвідповідальна або з якимись корупційними намірами, вона буде використовувати інструменти як в традиційних медіа, так і в нових медіа.

Наталія Лигачова:

 - Я хочу підвести підсумок дискусії.

Справа в тому, що інтернет - це така річ, яка розвивається незалежно від нас, від нашого бажання або небажання.

 До речі, про це мені доводилося чути від західних ЗМІ, деякі з них, навіть BBC, не відразу почали розвивати громадську журналістику, вони почали це робити, коли зрозуміли, що повз них вже йде нове життя, і вони втрачають своїх читачів, глядачів, радіослухачів і відвідувачів, з одного боку. А з іншого боку, те, що формується в інтернеті, може нести і загрози для громадянського суспільства. Це правда, але, мабуть, тим, хто хоче запроваджувати певні етичні принципи в нових медіа, слід володіти їх інструментарієм. Тому, це важливо.

До речі, теж зі свого досвіду, з приводу того, що перетікає аудиторія з газети в інтернет - звісно, це відбувається. Так, це не такий вже великий відсоток, але знову ж таки, у бесідах з нами західні колеги говорять про те, що вони теж щодо цього бентежилися, а потім зрозуміли, що, в принципі, все одно, в цілому, аудиторія вашого видання завдяки інету розширюється, вона стає різноманітною, більш широкою не лише кількісно, але й якісно. Тобто вони зрозуміли, що немає принципової різниці - надає перевагу аудиторія вашій пресовій, чи телевізійній, чи інтернет-інформації - головне, аби вона брала інформацію саме з вашого бренду. Головне - бренд, а в якому форматі - це вже другорядне.

Андрій Кулаков:

 - Наші європейські колеги говорили про те, що є певні правила, які допоможуть вам оптимізувати процес. Тобто, коли ви виставляєте в інтернет, що ви виставляєте в інтернет. Можна певну ексклюзивну інформацію продати і в інтернеті. Коли я якось надто захопився сайтом журналу «Иностранная литература», вирішив, що відтепер не буду бігати на Петрівку і купувати втридорога, почав читати роман, а там через кілька кліків вони мені кажуть: «продовження в друкованій версії».

Наталія Лигачова:

 - Мені здається, що український учасник представив не менш цікаву доповідь, яка була корисною для нас усіх.

Я лише хотіла б сказати вам, пане Андрію, що мені здається, що ви мало популяризуєте свої проекти в традиційних медіа, ви популяризуєте їх в соціальних мережах, а от інтернет-ЗМІ «традиційні», так би мовити, пресу обходите увагою. Між тим , наприклад, та ж «Детектор медіа» значно більше б писала про вас... Тобто я зичу більшого піару вашим насправді цікавим проектам.

Я вдячна всім! Мені здається, ми не змарнували наш час, нам було цікаво. До нових зустрічей!

Ілюстрація - www.economist.com